Християнський консерватизм. Церковно-релігійні постулати


Ідеологічні засади християнсько-консервативної течії в Галичині кінця XIX – початку XX ст.

До попереднього розділу: Християнський консерватизм. Культурно-освітні постулати (частина 3)

КРНС та наступні організації християнсько-консервативної течії, єдині серед галицько-українських партій бачили свій обов’язок стати на захист Греко-католицької Церкви і духовності. В Австро-Угорщині католицизм був на рівні державної релігії, в той час, як у багатьох країнах Європи ліберальні уряди планово закривали церковні інституції, обмежували вплив Церкви на суспільство, особливо – на школу. У Франції та Італії, двох колишніх оплотах католицизму, фактично велась в останні десятиліття ХІХ ст. війна держави з Церквою.

В Австрії просоціалістичні партії та рухи виносили антиклерикальні гасла на свої прапори. Серед українських – найактивнішою у цьому плані була Русько-українська радикальна партія, відразу за нею Соціал-демократична партія. Також антиклерикальні ідеї звучали від частини націонал-демократів. Особливо широку антицерковну пропаганду, яка часто переростала у антихристиянські виступи, провадила газета «Громадський голос», орган РУРП. З’являлись подібної тематики статті в «Ділі», «Літературно-науковому віснику», «Свободі». Під цю критику попадали і діячі християнсько-консервативної течії, яку вважали за клерикальну.

Зі свого боку християнські консерватисти відстоювали думку про важливість ролі Церкви в суспільстві й засуджували спроби провести секуляризацію українського суспільства Галичини, вбачаючи у християнстві силу, що «від віків хоронила Русь». КРНС щораз наголошував, що не можна применшувати значення і суспільний об’єм релігії, трактуючи її як справу виключно приватну, як це робили соціалісти і ліберали. Виступаючи проти релігії, а саме проти християнства і Церкви, останні заперечували тим і всі її здобутки, а це насамперед мораль і національно-духовні традиції .

«Руслан», орган християнсько-консервативної течії, вказував, що соціалістична та соціал-демократична ідеї руйнують всі морально-людські основи – сім’ю, державу, націю, свободу – пропонуючи свої «химерні» розуміння свободи, рівності, моралі. Часопис закликав відмовитись від соціал-демократичних революційних експериментів в суспільстві, а, навпаки, «двигнути вперед свою Церкву і народність на християнських основах». Християнські консерватисти не робили різниці між радикалами й соціал-демократами, називаючи одних та інших інтернаціоналістами та атеїстами . В той же час, більшість суспільства не звертала увагу на антиклерикалізм соціалістів, а навіть частина духовенства підтримувала їх на виборах, не дивлячись на їх відверті заяви про первинність боротьби з духовенством .

Позиції групи на чолі з О. Барвінським підтримувала значна частина духовенства, багато з них входили до організацій течії. Митрополит Сильвестр Сембратович, як вже було зазначено, певний час носився з ідеєю створення клерикальної політичної організації для противаги все більш поширеним в народних масах радикальним впливам. На Львівському соборі 1896 р. гурт молодого кліру, до якого, можливо, належав і майбутній митрополит Андрей Шептицький, вирішив започаткувати католицьку народну організацію з провідною роллю в ній духовенства. Можемо здогадуватись, що С.Сембратович надіявся, що КРНС, на установчих зборах якого був присутній єпископ Перемишльський Констянтин Чехович, об’єднає клір. Але світські лідери християнсько-консервативної течії, насамперед О. Барвінський, вбачали в Союзі католицьку партію для об’єднання всіх верств населення. Для цього до створення КРНС були залучені нові діячі. І, зрештою, церковна верхівка погодилась на таку форму Союзу.

Але все ж ні Католицький Русько-народний Союз, ні Християнсько-Суспільний Союз не можна назвати клерикальними партіями, на що вказує Омелян Терлецький. Дослідник зауважує, що КРНС і ХСС налічували в своїх рядах не такий великий відсоток духовенства, щоб їх можна було назвати клерикальними, проте не заперечується великий вплив духовенства на ці організації. Автор висловлює думку, що через надто великий зв’язок кліру з паствою, спільну заангажованість в політику, і, насамперед, через поширену серед духовенства думку, що воно має на собі обов’язок суспільного проводу в народі – в галицько-українському середовищі не сформувалась яка-небудь клерикальна партія.

Значно більші ніж у КРНС та в ХСС групи кліру були в УНДП або в москвофільському таборі. З іншої сторони організації християнсько-консервативної течії не претендували на роль представника духовенства на суспільно-політичній арені, а тому зовсім не працювали над формуванням організаційної структури клерикальної партії. Але одночасно вони намагались захищати духовенство перед антиклерикальними нападами. Зазначалось, що соціалістичні пропагандисти, розірвавши живий зв’язок священства і пастви, не приділяли уваги моральному стану селян або міщан, проголошуючи своєю ціллю захист лише економічних та соціальних інтересів. В наслідок відсутності духовної опіки радикалізовані села морально занепадали, в них поширювались пияцтво, розпуста. Так, як результат діяльності українських радикалів та єврейських лихварів і корчмарів наприкінці ХІХ ст. на Гуцульщині поширились розпуста і венеричні захворювання. Нововисвячений єпископ Станіславський Андрей Шептицький особливим пастирським листом на місцевому діалекті звернувся до гуцулів і здійснив велику кількість архієрейських візитацій в карпатські села. Діяльність молодого єпископа значно покращила моральний і фізичний стан гуцулів, зміцнили позиції Церкви, що викликало хвилю обурення серед українських і польських радикалів.

У таких умовах КРНС закликав духовенство, особливо сільське, активізувати свою пастирську діяльність, не допускати до соціалістичної антицерковної агітації по селах. Також наголошувалось на важливості суспільної праці священства. Парох мав стати громадським лідером, створювати читальні, позичкові каси, громадські шпихліри, дбати про національні інтереси, обороняти громаду перед небезпечними впливами. При цьому зазначалось, що нападки на священство зростатимуть, чим більшою буде активність самого священства. „Сіль землі", духовенство, має стати на захист інтерсів свого народу і Церкви.

Християнські консерватисти поряд з тим намагались покращити економічний стан греко-католицького кліру. Неодноразово О. Барвінський, А. Вахнянин та інші українські посли в парламенті та сеймі підносили питання збільшення конгруї (плати священикам – Т.А.), урівноправнення українського кліру з латинським наданням йому пільг, які мають австрійські чиновники.

У 1901 р. «Руслан» закликав священиків об’єднатись в кредитному товаристві для захисту своїх економічних інтересів і взаємопідтримки. Поряд зі священиками планувалось, що у цьому ж товаристві мали об’єднатись українські чиновники. 6 червня 1901 р. під протекторатом митрополита А. Шептицького відбулись установчі збори крайового кредитного товариства урядників і священиків. До Надзірної ради поряд з іншими увійшли представники християнсько-консервативної течії Т.Ревакович, Заячківський, ідейно близький до неї о. Й.Фоліс та інші.

Християнсько-консервативна течія єдина серед галицько-українських політичних партій кінця ХІХ –початку ХХ ст. опікувалась українським духовенством в австрійській армії. Завдяки їх численним клопотанням збільшено кількість посад українських капеланів, покращено їх матеріальне забезпечення. Найважливіше – було досягнуто, підпорядкуванням напряму апостольському польовому вікаріяту, офіційної автономності греко-католицьких військових священиків від військових римо-католицьких парохів. О.Барвінський декілька раз звертався до військового міністра Австрії з питань пошанування українських релігійних свят в армії і тим урівноправнення обох християнських обрядів, на що було отримано запевнення в погодженні армійських планів з церковним календарем.

Продовжуючи священичу тему в діяльності організацій християнсько-консервативної течії необхідно обов’язково згадати про особливу і постійну їх опіку над вдовами і сиротами по померлих сільських парохах, які перебували на утриманні інших священиків, що при низькій платні сільського пароха було досить обтяжливо. Лідери течії звертали увагу на те, що насамперед церковні консисторії мають звертатись з тих питань до віденського уряду, а вже тоді вони зможуть підносити це питання як посли парламенту на його засіданнях.

До наступного розділу: Християнський консерватизм. Церковно-релігійні постулати (частина 2)

Примітки:

1. Павлишин Ст. Олександр Барвінський. - С. 31.
2. Реліґія не є річчю приватною. // Руслан. - 1897. - 27 березня.
3. Чи може християнин бути социял-демократом? // Руслан. – 1900. – 21 листопада.
4. Рускі радикали а социялїсти. // Руслан. – 1897. – 18 червня.
5. Социялїзм-антіклєрикалїзм. // Руслан. - 1897. - 18 червня.
6. «Прапоръ». // Руслан. – 1897. – 23, 25 лютого.
7. Терлецький О. Історія України від 1782 до 1917 р. – Львів: “Просвіта”, 1936. – С. 59; 80.
8. Становище руского сьвященика в суспільности. // Руслан. - 1897. - 10; 11; 12; 13; 16 червня.
9. Бесїда пос. Нат.Вахнянина в справі конґруї, виголошена в радї державній, д. 21. Сїчня с.р. // Руслан. – 1898. – 29 грудня. Полїпшенє биту духовеньства. // Руслан. – 1898. – 29 грудня. Справа руского духовеньства. // Руслан. – 1898.. – 29 грудня. Три внесеня. // Руслан. – 1901. – 31 березня.
10. Перші загальні конститууючі збори краєвого товариства кредитового урядників і сьвящеників. // Руслан. – 1901. – 11 червня.
11. Офіцири і руске війскове духовеньство в ері всяких реґуляций. // Руслан. – 1898. – 16 грудня. Промова делєґата Барвіньского в буджетовій комісиї делєґациї в загальній розправі над буджетом мінїстерства війни. 28 мая 1901 р. // Руслан. – 1901. – 31 травня. З кругів війскового душпастирства. // Руслан. – 1904. – 7 жовтня.
12. Допись. // Руслан. - 1897. - 3 жовтня. Справа вдів і сиріт сьвященичих. // Руслан. - 1897. - 15 жовтня

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии