Анатолій Гриценко: Старі граблі, або нова мітла?

Напередодні чергових президентських виборів можна почути про необхідність «нових облич» у владі. Але, на жаль, часто в якості цих нових осіб нам пропонують тих, хто давно перебуває в політиці, лише відігравав в ній другі та треті ролі. Тому в пошуках нових лідерів важливо уникнути ризику наступити на старі граблі.

Анатолій Гриценко - досить загадкова фігура в українській політиці, але не тому, що мало що відомо про нього, а з точки зору його потенціалу. Він не справляє враження відкритого і публічного політика, схильний різко реагувати на неприємні запитання від журналістів, ухиляючись від суті претензій.

З одного боку, він колишній міністр оборони, хоча і без будь-якого бойового досвіду; він навчався в Сполучених Штатах; і він намагається справляти враження того, хто відповідає запитам українського суспільства на «сильного лідера» - досить консервативного, але який буде дотримуватися прозахідного курсу, одночасно забезпечуючи порядок і антиросійську консолідацію націоналістичного електорату.

З іншого боку, Гриценко, на відміну від Ляшка, або Тимошенко не веде себе як прямий популіст. Саме відсутність необхідної для цього харизми, невміння контролювати свої емоції роблять Гриценко «вічно непрохідним» кандидатом. Хоча його нинішній рівень популярності досить високий, йому буде вкрай важко розраховувати на те, щоб вийти на другий тур і змагатися з Порошенком, або з Тимошенко.

Гриценко завжди досить невиразно виглядає і говорить у ефірах, його словам явно не вистачає чогось важливого, щоб стати успішним кандидатом, а його політична структура недостатньо розвинена на місцях. Крім того, Гриценку бракує дипломатичності, необхідної політику державного масштабу. Низька здатність домовлятися кандидата в президенти Анатолія Гриценка грає проти нього ж. Як правило, з усіх політичних об'єднань, в яких брав участь Гриценко в минулому, він йшов зі скандалом, гримаючи дверима.

Професор кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тарас Кузьо вважає, що Гриценко не є по-справжньому проєвропейським кандидатом. «Підтримка Гриценком президентської системи правління здатна привести Україну до епохи Леоніда Кучми і Віктора Януковича. З 27 посткомуністичних держав, успішними демократіями є країни з парламентськими системами, а на основі президентських систем влади формуються тільки автократії та клептократії », - пише Тарас Кузьо.

За стійкими запевненнями Гриценка, він хоче повернути Україні сильну президентську владу. При цьому він не пояснює, як йому вдасться знайти для цього 300 плюс депутатів, щоб змінити конституцію, адже його політична партія є віртуальною структурою і ніколи не долала прохідний бар'єр на парламентських виборах. Президент Гриценко стане детонатором для цілого ряду політичних потрясінь і нестабільності, оскільки парламентська коаліція, а звідси і уряд, буде антипрезидентської. Тоді у Гриценко виникне спокуса покластися на СБУ і військових, які перебувають під президентським контролем, що, швидше за все, буде припинено урядом, який контролює міністерство внутрішніх справ. По суті, такий конфлікт всередині владних гілок в умовах нашої економічної слабкості і уповільненої війни може мати катастрофічні наслідки для України.

Тож не дивно, що Анатолій Гриценко позитивно відгукується про результати правління чилійського диктатора генерала Піночета. А відповідаючи на питання журналіста «Нового Часу» Валерія Калниша в травні цього року, Анатолій Гриценко назвав в якості своїх ідеалів таких неоднозначних авторитарних лідерів як Де Голль, Ататюрк, Мушарраф.

Прихильникам Анатолія Гриценка імпонує його непримиренна позиція щодо боротьби з корупцією. Але про людей варто судити не за їхніми словами, а за справами. Звичайно, Гриценко не так довго був у владі, та ще і досить давно, тому багато хто забув про низку скандалів, пов'язаних з його ім'ям. Але знайти ці згадки не важко, навіть в статті Вікіпедії про нашого героя. Досить багато компрометуючих Гриценка матеріалів можна знайти на сайті

Честь і чесність - важливі якості для будь-якого політика, але особливо для прихильника консервативних поглядів та «сильної руки». Але сайт АСД ще в 2009 році писав про неправдиві дані, які наводить Анатолій Гриценко щодо свого диплома Академії Генштабу.

І вже зовсім дивною для проєвропейського політика-патріота виглядає інформація про те, що Гриценко в лютому 2014 року рятував «беркутівців», вивозячи їх з Києва. «Тому що вони присягали народу України, а не конкретних політиків». Дивна логіка, враховуючи, що розстрілювали на Майдані саме народ, а не політиків.