Перемога – це поразка ворога


Воєнні перспективи аналізує директор Центру суспільного розвитку «ІНТЕР-АКЦІЯ», кандидат наук з державного управління Юрій Лагутов

Перемога – це поразка ворога


Передбачення мудрого та далекоглядного Левка Лук’яненка звучало так: «Війна закінчиться тоді, коли ми будемо хотіти не миру, а перемоги». Цей час настав з пробудженням після 24 лютого 2022 року войовничого українського духу, приспаного попередніми століттями. У цілого народу виникло відчуття всезагальності нашої праведної боротьби, її безупинності й сакральності відданих на цьому шляху життів.

Тотальність агресії та безмежна жорстокість ворога лишають нам один варіант – його знищення, тобто перемога України. Це величне слово лунає звідусіль. Але для остаточного й безповоротного подолання загарбника нам вкрай важливо дійти спільного розуміння даного поняття. Що вважатиметься перемогою одночасно жителями Маріуполя і Харкова, Львова і Києва, Херсона і Мелітополя, Бердянська і Чернігова? За яких конкретних обставин і Солдат, і Глава держави разом оголосять про переможне завершення війни, а народ сприйме це як беззаперечний факт?

Висловлю свої суб’єктивні підходи, але спробую їх максимально логічно обґрунтувати. Перш за все, на порядку денному не має стояти питання тривалості війни. Стільки, скільки треба, бо «точку неповернення» давно пройдено, суспільство готове до самопожертви. Пролита кров назад не пускає. Західні партнери повинні усвідомлювати, що так само довго воюватимуть і вони, лише збільшуючи та урізноманітнюючи постачання усіх необхідних матеріально-технічних ресурсів. Світовий характер протистояння – базова запорука перемоги. Україні слід неухильно «гнути» цю лінію.

Наша абсолютна моральна вищість, поєднана з бойовими, переважно оборонними, звитягами має неодмінно переходити у повсюдні комплексні наступальні дії. Мобілізаційний потенціал особового складу Української армії перевершує, м’яко кажучи, потуги супротивника щодо набору живої сили. За умови регулярного надходження належного озброєння лави можуть систематично поповнюватися. Наприклад, будучи старшим лейтенантом запасу (закінчив військову кафедру), я без виклику прибув до військкомату. Думаю, не помилюсь, стверджуючи, що так роблять нині сотні тисяч військовозобов’язаних.

Отже, ворога недостатньо стримати. Необхідно завдати воєнної поразки у наступі, бо Вітчизняна війна не може передбачати іншого переможного фіналу. Зокрема, місто-мученик Маріуполь заслуговує на ретельно сплановану й потужну силову операцію з деблокування, оскільки гуманітарна катастрофа там однозначно поглиблюватиметься внаслідок подальшого залишення без суттєвої підтримки підрозділів, що ведуть кругову оборону.

Зрештою, синонімом слова «перемога» у нашому розумінні має бути повалення путінського режиму. Зустріч Президента України з тою особою доцільна тоді, коли на полі бою з’ясується безумовна готовність ворога до відступу з усіх наших територій, охоплених війною, на відстань ракетно-артилерійської недосяжності від кордонів, на яких розміститься наша модернізована партнерами протиповітряна оборона. Таким чином вона «закриє» небо. Постає питання: про що ж взагалі говорити? Виключно про обов’язкове звільнення Криму в стислі терміни без ведення бойових дій. Хай востаннє скористаються тим мостом перед його знищенням.

Не згадую варіанти типу «безпекового референдуму» при існуванні розширених ОРДЛО та окупованого Приазов’я. Вони називатимуться як завгодно, тільки не перемогою. Більше того, противна сторона оголосить їх своїм тріумфом. Цього абсолютно неможна допускати, адже після понесених втрат ми опинимось у становищі, гіршому за «мінські домовленості». Світ почуватиметься розчарованим, тому вірогідно утримається від масштабного фінансування відбудови України під приводом нескінченного очікування нездійсненного «компромісу».

Відтак війна до нашої перемоги, коли ворог буде розбитий настільки, що сам не наважиться використовувати це священне слово у власній пропаганді, призведе їх до екзистенційної поразки. Остаточний кінець буде швидким, якщо диктатора вб’є оточення. Трохи довше може тривати агонія живого «царя», розвінчаного серед підданих через очевидну втрату ним «всеперемагаючого» ореола. Саме це зламає його, а не «пекельні» санкції чи кількість трун. Специфіка тої людності сприйме усе в разі видимого збереження залишків уявної імперської величі.

Відправною точкою розвалу для них не стане локальне фіаско «денацифікації бандерівців» під Києвом, Харковом, у Херсоні, а от показова ліквідація «визнаних народних республік» силою української зброї зробить глобальний крах ментальної великодержавності незворотнім процесом. Власне тоді росіяни «прозріють», позбавляться путінського режиму і засудять його безчинства. Наступники вже беззастережно забезпечуватимуть виплату репарацій та контрибуцій за рішеннями міжнародних судів на користь України.

Минуть роки їхньої спокути і каяття за безпробудно отруєну штучною ненавистю до українців свідомість. Ми же здійснимо відплату кожному воєнному злочинцю, точково знищивши усіх недоступних для трибуналів. Все це станеться лише після реальної ПЕРЕМОГИ, заради якої витримано неймовірні страждання, віддано тисячі незламних життів, але попереду не менше звитяжних випробувань.

Березень 2022 року


0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии