Між небом та землею

В Україні релігія відіграє не поверхневу, обрядову роль, вона є дійсно формуючою світогляд. Не дивно, що вже багато років Церква в універсальному розумінні займає перше місце у рейтингу суспільної довіри. Прагнення до суспільної активності духовних лідерів знаходив і знаходить відгук у владних кабінетах. Але не цілковитий. Там далеко не всім подобається, коли церковники говорили про гріховну затримку заробітної плати, про корупцію чи аморальність у владних органах, коли «турбували» проблемами на кшталт абортів тощо. Ще менше подобається, коли церковні провідники ставали на боці опозиційних сил. Так було за режиму Леоніда Кучми, це має місце і зараз, коли керівники шести, доволі впливових християнських Церков фактично виступили на підтримку позачергових виборів до Верховної Ради України. Для більш якісного зрозуміння передумов цього звернення та чому саме ці Церкви разом виступили на підтримку ідеї Президента Віктора Ющенка про перевибори, необхідно зробити певний екскурс в минуле.Органом, який би мав на найвищому державному рівні бути виразником поглядів різних Церков, є Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій (ВРЦіРО). До неї входять представники чільних конфесій, які разом представляють понад 90% віруючих. Проте за президентства Л. Кучми ВРЦіРО відігравала формальну роль, нею керували з Державного комітету у справах релігій, вона мало впливала на прийняття рішень державою, що стосуються релігійного життя. Єдине, що їй суттєво вдалося, це з одного боку звести різні, у т.ч. потенційно ворогуючі релігійні організації за спільний стіл, а, по друге, Раді вдалося запобігти прийняття нової редакції базового законопроекту, розробленого у 2002 році Кабінетом міністрів, який значно збільшував контроль державного органу за релігійним життям у країні. Тому 2003 року кілька Церков створили Нараду керівників християнських Церков, яка незабаром стала демократичним осередком творення нових екуменічних ініціатив. Дехто вбачав в ній альтернативу до ВРЦіРО, хоча у її складі були лише члени Ради (Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква в Україні, Всеукраїнський союз Церков Християн Віри Євангельської П’ятидесятники, Українська Християнська Євангельська Церква та Братство незалежних Церков і місій ЄХБ України). Важливу роль Нарада відіграла напередодні і під час Помаранчевої революції — вона неодноразово зверталася до вірних своїх конфесій, вносила молитовний настрій на Майдан. Зрештою, під час цих подій вона обростала новими учасниками, з первісних шести вона досягла понад десяток членів. Після Майдану члени Наради стали на чолі відновлення діяльності ВРЦіРО. Зрештою, потреба існування самої Наради відпала — нова влада на чолі з Віктором Ющенком віддала ВРЦіРО в управління самим її членам, а значення цього органу було піднесено до рівня дійсно дорадчого при Президенту України. Для координації та підготовки засідань Ради було створено постійно діючий секретаріат, в якому по черзі головують члени Ради. Її успішний приклад діяльності став корисним під час створення міжконфесійних рад в регіонах, що ініціював В. Ющенко на зустрічі з головами обласних адміністрацій. Навіть наступні парламентські вибори не надто відбилися на діяльності ВРЦіРО, вона хоча і запізно, але прийняла спільне звернення проти намагань втягнути релігійні організації в політичну боротьбу.Новий склад Верховної Ради, у якому у більшості опинилися партії (зокрема, Партія регіонів та комуністи), які однозначно асоціюють себе як захисники «канонічного» православ’я, тобто УПЦ (МП), а також перемога цих же сил в багатьох місцевих радах, суттєво вплинули на розвиток державно-конфесійних та міжконфесійних відносин. Почастішали скарги на дії представників місцевих органів влади, які симпатизують одним конфесіям на шкоду іншим. Прикладом нетолерантності на релігійному ґрунті стала сама Верховна Рада, в якій народні депутати при розгляді питань, що стосуються релігійного життя, ділили Церкви на „свої” та „ворожі”, „секти”. Один із дуже важливих законопроектів для Церков, що стосується вирішення земельної проблеми релігійних організацій, був розкритикований та відкинутий через те, що його автором є нардеп-баптист (а отже «сектант» — на думку деяких «захисників православ’я) Олександр Турчинов. Для справедливості необхідно зауважити, що також не був проголосований подібний законопроект авторства вже православного Володимира Стретовича. Подібна доля спіткала законопроект авторства цього ж депутата, за яким Церкви отримували право засновувати навчальні заклади. Експерти назвали такі дії народних обранців, які ще недавно активно представляли себе глибоко віруючими та захисними релігійного відродження, цинічними та такими, що викривають їх справжній намір відстоювати інтереси Церков. Автори розробленого у 2006 року нового базового законопроекту про свободу совісті навіть поставили під сумнів необхідність розгляду його нинішнім складом ВРУ, враховуючи поширену серед депутатів релігійну нетолерантність та нетерпимість до релігії загалом.В обох випадках особливо гостро проти законопроектів, які виходили на користь однозначно більшості Церков та релігійних організацій, виступили народні депутати з Соціалістичної партії. СПУ, особливо частина її активістів, на виборах себе представляла також як прихильна до УПЦ (МП). Проте, судячи з парламентських виступів її представників, соціалісти залишаються вірними завітам войовничого атеїзму. Чого лише варті заяви з парламентської трибуни одного з депутатів, який сказав, що насправді Церквам земля під будівництво храмів не потрібна, бо релігія — це віра людини, це особисте спілкування людини з Богом, для чого храми не потрібні. А майно та земля потрібні клерикалам для власного зиску. Не менш атеїстичною є й діяльність соціалістів у сфері освіти, насамперед особисто міністра освіти та науки Станіслава Ніколаєнка, який вже майже два роки блокує впровадження в школах християнської етики, як цього прагнув Президент України задля виховання молоді на релігійно-моральних принципах. Склалася ситуація, що Верховна Рада повністю загальмувала прийняття законопроектів, які необхідні для повноцінного функціонування Церков та релігійних організацій, натомість готова приймати такі законопроекти, які реально можуть обмежити свободу совісті, а уряд відновив Державний комітет у справах національностей і релігій, який очолив комуніст.Можна припускати, що заява представників шести християнських Церков на підтримку ідеї перевиборів була спровокована самими народними депутатами з парламентської більшості. „Після завершення виборчого процесу 2006 р., — говориться у посланні, — суспільство стало свідком того, як окремі представники політичних сил забули про свої передвиборчі обіцянки й програми. Вони почали діяти так, ніби представляють самі себе, а не виборців, які голосували за їхні кандидатури згідно до проголошених раніше програм та гасел”. Заклик пройти обряд очищення через вибори прозвучав чітко, але без відповідної реакції з боку самих парламентарів. У відповідь депутати більшості, а соціалісти знову ж таки особливо активно, виступили з обуренням і протестами, що Церква пхається до політики. Вони пішли далі, вирішивши пожалітися особисто Папі Римському на українських католицьких лідери (Главу УГКЦ Верховного Архиєпископа Любомира Гузара та заступника голови Конференції єпископів РКЦ в Україні єпископ Маркіяна Трофим’яка), які підписалися під цим зверненням. Сам текст нардепівського листа (у якому йдеться, що українські католики мають бути аполітичними, як їх брати по вірі в Європі і просять Папу відповідно на них вплинути) свідчить про незнання ними ні світової історії, ні сучасної позиції Католицької Церкви у політичному житті Європи. Більше того, вони вимагають це саме від Папи Бенедикта ХVІ, який кілька років тому, ще як кардинал Ратцінґер, підготував концептуальний документ про форми та необхідність участі католиків у політичному житті своїх країн. Напевно також нардепи–соціалісти не знають, що католицькі єрархи ведуть активне протистояння з лівими силами в Європі щодо легалізації абортів, одностатевих шлюбів та евтаназії.Наступне запитання до звернення народних депутатів: чому вони пожалілися лише на двох з шести авторів церковного звернення? Чи УПЦ КП, яка є другою за кількістю громад в Україні та, згідно даних багатьох соціологічних опитувань, першою за кількістю віруючих, чи інші три впливові протестантські об’єднання для них не мають вартості, що на них можна і не звертати увагу? Чи просто на них немає кому пожалітися? У результаті, лист-скарга парламентської більшості, на думку експертів, нагадав дитячий стиль ябедництва. Заява Предстоятеля УПЦ (МП) з цього приводу, яка прозвучала дещо швидше і є, на думку експертів, більш політично виваженою у порівнянні зі спільним зверненням шести інших Церков. Митрополит Володимир вибрав єдино правильний і виграшний для нього шлях. Йому немає ніякого сенсу активно підтримувати нинішній склад ВРУ, оскільки заблоковані депутати законопроекти були потрібні також й УПЦ. Він також не хоче заходити в конфлікт з Президентом В. Ющенко, з яким він єдиний з церковних високодостойників мав зустріч з приводу політичної ситуації в країні. З іншого боку, все таки УПЦ немає причин жалітися на уряд В. Януковича, особливо дії віце-прем’єра з гуманітарних питань Дмитра Табачника, який багато в чому допоміг цій Церкві (ради справедливості необхідно сказати, що й іншим він також сприяв). Тому заклик до мирного вирішення конфлікту, взаємопрощення і осторога від розколу країни (ця теза явно асоціюється з заявами коаліції), які є головними позиціями звернення Предстоятеля УПЦ, зі всіх сторін є правильними. Таким чином, Церкви в різний спосіб заявили свої погляди на політичну ситуацію в Україні. Важливий висновок, на який вони наштовхують — релігійним організаціям надоїло бути об’єктами для маніпуляції перед виборами та миритися з миритися з порушеннями їх прав народними обранцями, що особливо чітко простежується у посланні лідерів шести християнських Церков. І тут не справа, що вони зайняли позицію Президента чи іншої політичної сили. Вони ж бо не беруть прямої участі у виборах і не мають амбіцій посісти в новій Верховній Раді. Їм йдеться у відстоюванні як своєї громадянської позиції, так і в захисті своїх прав, що ніякі політики їм заборонити не можуть.Тарас Антошевський, експерт АСД для Portal-Credo.ru