«Колективний» і просто українець
Український фундаменталізм
До попереднього розділу: Пішохід без голови (про сучасний момент)
«Колективний українець» складається, природно, із множини індивідуальних українців. Колективний та одиничний українець зацікавлені в існуванні один одного. Індивідуалізм поза колективом втрачає всякий смисл. У свою чергу, як відзначав цитований уже Грамші, «колективізм неминуче передбачає індивідуалістичний період, протягом якого індивіди набувають якості, потрібні для того, щоб робити незалежно від усякого тиску ззовні, осягають на своєму досвіді, що на кожного покладаються точно визначені задачі».
Як суспільне потребує індивідуальної ініціативи, так і індивідуальне стає значимим лише на фоні колективного. Свобода індивіда - це не «свобода від колективу». От що писав один з основоположників лібералізму Томас Гобс: «Свобода та необхідність сумісні. Вода ріки, наприклад, має не лише свободу, але й необхідність плисти в своєму річищі».
Мова йде про свободу вибору всередині течії в спільному річищі. Свою думку Гобс розвинув далі: «Свобода є відсутність усяких перешкод до дії, оскільки вони не містяться в природі та у внутрішніх якостях діючого об'єкта. Так ми говоримо, що вода вільно тече, або має свободу текти в річищі ріки, тому що в цьому напрямку для її течії немає ніяких перешкод; але вона не може вільно текти поперек річища, тому що береги перешкоджають цьому. І хоча вода не може підніматися вгору, ніхто ніколи не говорить, що в неї немає свободи підніматися, можна лише говорити про те, що вона не володіє силою підніматися, тому що в даному випадку перешкода міститься в самій природі води».
Цю розумну думку неважко продовжити далі. Насправді, вода може вийти з берегів, піднятися вгору, але тільки разом з усією рікою. Більшої свободи домогтися можна, але лише шляхом колективної дії. Як її результат. Свобода одиничного та спільного тісно пов'язані між собою. Це очевидно навіть із чисто егоїстичної точки зору. В гегелівській «Філософії права» про це говориться прямо: «В громадянському суспільстві кожний для себе - мета, усі інші суть для нього ніщо. Але без співвідношення з іншими він не може досягти обсягу своїх цілей... Ціле є грунт опосередкування, на якому дають собі свободу всі окремості».
Але, припустимо, що якимсь чином частка води все ж підніметься вгору індивідуально. В цьому випадку вона просто випарується. Абсолютна свобода від суспільства (насамперед у національному смислі) - це свобода від середовища, що породило індивіда, свобода від його істинної природи, а як наслідок і втрата того стрижня, який і є сама індивідуальність.
Якщо говорити конкретно, то «піднявшись» над народом України, індивід, як вода, переходить в інший агрегатний стан, випаровує свою «українськість» і перестає бути українцем.
Фундаменталізм прагне привести кожну українську краплю до розуміння своєї тотожності з усією рікою, із колективною «надлюдиною». Більше того, колись кожний українець, із повною на це підставою, зможе сказати: «Народ - це Я». Так буде.
До наступного розділу: Соціалізм та Націоналізм: Два крила одного птаха
До попереднього розділу: Пішохід без голови (про сучасний момент)
«Колективний українець» складається, природно, із множини індивідуальних українців. Колективний та одиничний українець зацікавлені в існуванні один одного. Індивідуалізм поза колективом втрачає всякий смисл. У свою чергу, як відзначав цитований уже Грамші, «колективізм неминуче передбачає індивідуалістичний період, протягом якого індивіди набувають якості, потрібні для того, щоб робити незалежно від усякого тиску ззовні, осягають на своєму досвіді, що на кожного покладаються точно визначені задачі».
Як суспільне потребує індивідуальної ініціативи, так і індивідуальне стає значимим лише на фоні колективного. Свобода індивіда - це не «свобода від колективу». От що писав один з основоположників лібералізму Томас Гобс: «Свобода та необхідність сумісні. Вода ріки, наприклад, має не лише свободу, але й необхідність плисти в своєму річищі».
Мова йде про свободу вибору всередині течії в спільному річищі. Свою думку Гобс розвинув далі: «Свобода є відсутність усяких перешкод до дії, оскільки вони не містяться в природі та у внутрішніх якостях діючого об'єкта. Так ми говоримо, що вода вільно тече, або має свободу текти в річищі ріки, тому що в цьому напрямку для її течії немає ніяких перешкод; але вона не може вільно текти поперек річища, тому що береги перешкоджають цьому. І хоча вода не може підніматися вгору, ніхто ніколи не говорить, що в неї немає свободи підніматися, можна лише говорити про те, що вона не володіє силою підніматися, тому що в даному випадку перешкода міститься в самій природі води».
Цю розумну думку неважко продовжити далі. Насправді, вода може вийти з берегів, піднятися вгору, але тільки разом з усією рікою. Більшої свободи домогтися можна, але лише шляхом колективної дії. Як її результат. Свобода одиничного та спільного тісно пов'язані між собою. Це очевидно навіть із чисто егоїстичної точки зору. В гегелівській «Філософії права» про це говориться прямо: «В громадянському суспільстві кожний для себе - мета, усі інші суть для нього ніщо. Але без співвідношення з іншими він не може досягти обсягу своїх цілей... Ціле є грунт опосередкування, на якому дають собі свободу всі окремості».
Але, припустимо, що якимсь чином частка води все ж підніметься вгору індивідуально. В цьому випадку вона просто випарується. Абсолютна свобода від суспільства (насамперед у національному смислі) - це свобода від середовища, що породило індивіда, свобода від його істинної природи, а як наслідок і втрата того стрижня, який і є сама індивідуальність.
Якщо говорити конкретно, то «піднявшись» над народом України, індивід, як вода, переходить в інший агрегатний стан, випаровує свою «українськість» і перестає бути українцем.
Фундаменталізм прагне привести кожну українську краплю до розуміння своєї тотожності з усією рікою, із колективною «надлюдиною». Більше того, колись кожний українець, із повною на це підставою, зможе сказати: «Народ - це Я». Так буде.
До наступного розділу: Соціалізм та Націоналізм: Два крила одного птаха
Вернуться назад