«Допоки Юля не пройде повз мене - на волю у терновому вінку...».

Цей вірш я написав 30 вересня, але поштовхом стали враження від відвідань 27 вересня Печерського судилища, де влада, нищачи Закон і Справедливість, намагається помститися лідеру позиції Юлії Тимошенко за її незламність і принциповість.

Читачі АСД нині мають змогу першими познайомитися з цим моїм доробком.



СУД

До зали суду, наче зв’язкова
З моєї сотні, піймана у Лючі,
Заходить Юля. А в судді брова
Підскакує, мов щиглик на колюччі,
І западає тиша гробова.

Втім Юля встала: «Слава Україні!»
І в залі встала воїнів чота:
«Героям слава!»… Прокурорів тіні
Розсипались, і блискавка крута
Просяяла в небесній височіні,
І стало ясно: це не суд, а мста!

Це мста за те, що та жона готова
На президентські вибори піти
І вдруге виграти! О будь здорова,
Відважна жінко з серцем сироти,
І хай хахлів дратує твоя мова,
Державна й неподо́лана, як ти!

Крик на Хрещатику. В законі во́ри.
Кричить держави нашої страма.
Кричать офшори, банківські контори,
Кричить хахол пащеками трьома,
Замкнені очі, ні, очей нема,
Є тільки горла отвори в потвори.

Той крик гуде в каштановім гіллі,
Будинки глухнуть, глухнуть тротуари.
Хахли й донецькі рідні москалі
Ревуть: «На нари - Юлію, на нари!»
Дрижання чути у віконнім склі,
І чути, як тремтять над світом хмари,
А під землею – мертвяки гнилі.

Крик на Хрещатику. Колона п’ята
Перекричати хоче цілий світ,
Що руку Юлі подає. Проклята
Америка, Європа і реб’ята
Кремлівські невдоволені. Привіт!

Відома курва рік цілий кричала:
«Замкніть же паню в білому! Замкніть!».
А нині в Шустера крізь плач сказала:
«Я б задушила того генерала,
Що Юлю наказав заперти в кліть».

А президент свої невинні руки,
Чистесенькі, вмиває мов Пилат.
А пан суддя - Закон з бичем принуки! -
Безликий, мов без стрілок циферблат,
Вже пише вирок: «Здерти білий плат
З підсудної, хай гине від розпуки,
Хай вирвуть з неї серце чорні круки
Печалі, - хай не вийде із-за ґрат».

А противсіхи, інтелектуали,
Що нареклися нації мечем,
І всі свої страждання оспівали,
І жінку в білому скаменували,
І віддали її на суд нікчем.
О, генії, позначені злобою
Чужого самолюбного ума,
Не бились ви з холерою й чумою,
Бо ви самі - холера і чума.

І я виходжу, наче з пекла, з суду,
Де вигоріла кров моя дотла,
Й не йду додому, там стояти буду,
Біля тюрми, мов птаха без крила;
Чекатиму на явище спасенне,
Стоятиму на смертнім хіднику,
Допоки Юля не пройде повз мене
На волю у терновому вінку.

30.IX.2011. Київ