Харків уже п'ять місяців живе під постійним обстрілом з артилерії та реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). А влітку до них додалися чи щонькові ракетні удари з Білгорода. Північна Салтівка практично перетворилася на руїни, пошкоджено величезну кількість шкіл та вищих навчальних закладів, лікарень та інших об'єктів, які не мають нічого спільного з військовою інфраструктурою. Агресор просто тероризує мирне населення.
Крім безпосередніх загроз життю все гостріше у Харкові стоїть і гуманітарне питання. Ні, з постачанням продовольства зараз все гаразд. Але частка малозабезпечених харків'ян дуже зростає. По-перше, великий відсоток працездатного населення виїхав і поки що не повернувся. По-друге, частина тих, хто повернувся, зробили це вимушено, наприклад, через те, що закінчилися гроші і не мають чим платити оренду за житло в інших містах. По-третє, зовсім не виїжджали і залишилися у Харкові переважно пенсіонери, люди з інвалідністю та інші не найзаможніші верстви населення.
У результаті харків'ян, чиє матеріальне становище лише погіршується (немає роботи чи пенсії/інших виплат від держави мало на що вистачає на тлі зростання цін), з кожним місяцем, тижнем та днем війни стає більше. Їм справді потрібно допомагати, але чи допомагають?
На щастя, так:
- по-перше, залишається чимало пунктів надання гуманітарної допомоги. Так, це не адресна допомога і старій бабусі чи людині з інвалідністю отримати продуктовий набір проблематично. Але є рідні, сусіди, інші небайдужі люди, які допомагають доставляти гуманітарку до тих, кому вона справді потрібна;
- по-друге, волонтери за 5 місяців довели свою роботу мало не до автоматизму;
- по-третє, вистачає бізнесменів та громадських діячів, які не знижують обсяги допомоги, а, здається, лише нарощують її. І серед таких людей у Харкові можна виділити генерального директора мережі супермаркетів «КЛАС» Олександра Лобановського.
- літнє подружжя. Вони категорично відмовилися залишати місто. Роком раніше дружина важко перенесла коронавірус, але все ж таки вибралася і навіть повернулася на роботу. Чоловік тільки на пенсії і має інвалідність, тож квартиру зовсім не залишає. Під час війни підприємство, де працювала жінка похилого віку, зупинилося. Якісь гроші ще є: пенсії платять, заощадження теж є. Але основна проблема в тому, що страхи виходити на вулицю у жінки навіть за 5 місяців війни нікуди не поділися;
- сім'я з чотирьох осіб (подружжя з дитиною та бабусею). Вирішили виїхати на початку війни на Полтавщину. Пожили близько місяця там, але платити далі за оренду було складно – усі залишилися без роботи. Повернулися до Харкова у своє житло. Сьогодні працює лише дружина, але грошей на чотирьох не вистачає;
- самотня жінка. Вона місто не покидала, працює в Жилкомсервісі, тож заробітки хай і невеликі, але є. Але щодня вона ризикує своїм життям, адже змушена їхати на свою робочу ділянку через півміста. І працює вона переважно просто неба. На тлі стресу у неї почалися проблеми зі здоров'ям. А щоб їх вирішити, наявних доходів мало, тут питання чи їсти, чи лікуватися;
- дідусь. Жив із сином, але той пішов на фронт і зник безвісти. Старий на пенсії, повільно переміщається з паличкою, витрачає на похід у магазин за продуктами (за 600 метрів від будинку) близько години. Одного разу ходив по гуманітарну допомогу у відділення пошти. І хоч його пустили без черги, витратив багато сил та часу, повторно на подібні пригоди тепер не наважується. З новими технологіями не товаришує, тобто знайти в інтернеті волонтерів не може. Періодично йому допомагають сусіди, наприклад, замовляють адресну гуманітарку;
- пара без дітей. Жили на Північній Салтівці, дружина – вчителька, чоловік – лікар. Виїжджати не наважилися, перечікували обстріли у підвалах. Коли, здавалося, що ситуація покращала, трапився «приліт» до їхнього будинку. Залишились без житла. Благо знайомі, що виїхали до Львова, дозволили пожити в їхній квартирі. На осінь робота дружини під питанням можуть скоротити. З безкоштовного житла, ймовірно, скоро доведеться з'їжджати та знімати за гроші.
Про допомогу ми ще розповімо. А спочатку давайте розглянемо кілька життєвих історій із Харкова.
Реалії військового життя харків'ян
Ось кілька коротких життєвих історій із Харкова воєнного часу:
Люди з усіх перерахованих історій зазнають труднощів. І без допомоги ситуація для них може стати лише гіршою. А те, що нинішнє становище не видається критичним, мабуть, лише гіршим — ці люди, так би мовити, не в першій черзі. Багато хто з них і сам мислить аналогічно «нехай допомагає іншим, кому ще потрібніше, адже ми поки що справляємося, з голоду не вмираємо».
Ініціативи небайдужих харків'ян та харківського бізнесу
Військовий час зближує людей, тому і тих, хто хоче і готовий допомагати нужденним, додається. Є й ті, хто допомагати місту та людям зовсім не припиняв. Як приклад можна навести діяльність депутата Харківської міської ради та засновника мережі супермаркетів «КЛАС» Олександра Лобановського.
Він до повномасштабної війни активно взаємодіяв із жителями Слобідського району, допомагав школам та дитячому будинку, займався питаннями благоустроєм. Не змінився його підхід і після вторгнення Росії. Наприклад, у березні Лобановський організував у своєму окрузі прийом заявок від харків'ян із питань роботи теплових мереж, електрики, водозабезпечення. У житлі, що постраждав від обстрілів, організував роботу із закриття віконних та балконних отворів.
Також з першого місяця війни команда депутата Лобановського надає дітям війни та ветеранам праці Слобідського району продуктові набори та необхідні лікарські препарати, а також щодня організує доставку гарячих обідів.
Не залишає поза увагою команда Лобановського та працівників харківських комунальних служб Слобідського району, які навіть під час бомбардувань та обстрілів займаються підтримкою життєдіяльності Харкова. Їм також систематично надаються гарячі обіди та продуктові набори.
На великодні свята Олександр Лобановський через ветеранську організацію Слобідського району передав пенсіонерам і ветеранам не тільки гарячу їжу, що вже стала звичною, і продуктові набори, а й святкові паски.
Депутат продовжує надавати допомогу нужденним харків'янам Слобідського району та влітку. Наприклад, у червні крім продуктових наборів із товарами першої необхідності команда Лобановського передала людям з інвалідністю та пенсіонерам партію морозива.
Декілька благодійних проектів у травні 2022 року ініціювало і головне дітище бізнесмена — харківська торговельна мережа «КЛАС». У кожному супермаркеті тепер передбачено спеціальні кошики для збирання продуктів харчування. Вони потім доставляються пенсіонерам, людям з інвалідністю, багатодітним сім'ям.
Крім того, будь-який покупець «КЛАСУ» може на касі придбати за 10 грн символічний стікер, а виручені таким чином гроші йдуть на задоволення потреб бійців Збройних сил України, міських служб тощо. Таким чином, кожен харків'янин може продуктами або грошима допомогти нужденним.
У тому числі й завдяки цим проектам мережа Олександра Лобановського систематично розвозить продуктові набори харківським комунальникам, людям похилого віку, громадським організаціям, на кшталт Товариства інвалідів. Також було зібрано гроші, які йдуть на організацію гарячих обідів бійцям ЗСУ, закупівлю необхідних товарів для Відділення паліативної допомоги Дитячий хоспіс, Харківській обласній організації Червоного хреста України тощо.
Тішить, що таких небайдужих бізнесменів та бізнесів у Харкові стає тільки більше. Вони не лише працюють на себе, а й активно допомагають іншим. А отже, ті, хто потребує, можуть розраховувати на допомогу в такий складний для міста час.
0 коментарів