Порівняльний аналіз державної політики України і Російської Федерації щодо козацтва
Козацтво як суб’єкт національного державотворчого процесу: порівняльний аналіз України і Російської Федерації. Частина 4
До попередньої частини: Сучасне російське козацтво
Навіть побіжний порівняльний аналіз історії розвитку, сучасного стану і концептуальних засад державної політики України і Російської Федерації щодо відповідно українського і російського козацтва дає підстави для наступних висновків:
1. При тому, що російське козацтво ніколи в історії Росії не відігравало настільки помітної державотворчої ролі, як українське козацтво в Україні, політичне керівництво Російської Федерації від початку нового державотворчого процесу в Росії зайняло чітку і послідовну позицію щодо сприяння розвитку національного козацького руху в Росії. Внаслідок чого козацькі організації Росії отримали реальну можливість координації своєї діяльності на федеральному рівні; за козаками було визнано право на несення державної служби, зокрема військової, митної, прикордонної та природоохоронної. Президент і Уряд Російської Федерації неухильно сприяють подальшому розвитку козацького руху в якості різновиду державної ті іншої служби, усвідомлюють і заохочують соціально-значиму діяльність козацьких організацій.
2. Натомість в Україні увага попереднього політичного керівництва країни до розвитку національного козацького руху проявлялася епізодично, що практично призвело до його хаотизації. І якщо нове політичне керівництво України ближчим часом не поновить увагу до національного козацького руху, він неодмінно стане об’єктом потужного впливу з боку політичної опозиції, структур ринкової (в тому числі – тіньової) економіки та злочинних угрупувань.
3. Далеко не всякий державотворчий досвід Російської Федерації може бути успішно імплементований у практику державного управління України, але приклад формування і реалізації державної політики щодо козацтва Росії насправді є достойним для вивчення і впровадження на вітчизняних теренах.
Вже на сучасному етапі розвитку козацькі громадські формування України можливо активно залучати для вирішення питань охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, державного кордону; ліквідації надзвичайних ситуацій; патріотичного та спортивного виховання молоді; комплектування військового резерву тощо.
4. Сьогодні територія України поділена на 27 адміністративно-територіальних одиниць, що в свою чергу дозволяє побудувати козачі спільноти за територіальним принципом, перебуваючи під єдиним козачим керівництвом, не виключено, що колегіальним (Рада отаманів). У цьому випадку можна організувати більш чітку взаємодію між козацькими організаціями, які навіть не входять в єдину козацьку структуру, але розташовані на одній території. Прикладом цього можуть служити численні козачі організації в АР Крим, які створили загальнокримську Раду отаманів, яка при необхідності зможе об’єднати козаків задля виконання поставлених завдань.
5. З огляду на зазначене порядок створення та діяльності організацій козацького спрямування доцільно було б врегулювати спеціальним законодавчим або іншим нормативно-правовим актом. Законодавство має чітко визначити права та обов’язки, повноваження щодо участі в охороні громадського порядку та державного кордону, а також обов’язкову підконтрольність діяльності козацьких організацій правоохоронним органам, Міністерству оборони України та іншим органам державної виконавчої влади. При підготовці відповідного законопроекту враховувати положення Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”.
6. Практично в усіх статутних документах козацьких організацій зазначено, що Гетьманом українських козаків має бути чинний Президент України. Проте В.А. Ющенко, який був обраний Гетьманом України в липні 2009 року, не збирається складати з себе цього звання. Тому необхідно скликати Велику Раду Українського козацтва задля обрання Президента України В.Ф. Януковича Верховним гетьманом Українського козацтва.
7. Наступним кроком розвитку українського козацтва може стати запровадження спеціальної державної організації „Українське реєстрове козацтво”, службу у якій прирівнювали б до військової і де козаки могли б цілковито розкрити свій потенціал захисників Вітчизни та охоронців правопорядку – на кшталт російського козацтва.
8. Подальше формування концептуальних засад державної політики щодо розвитку національного козацького руху вимагає наукового супроводу. Якщо комплексне наукове дослідження цього питання розпочати вже зараз, то його завершення припаде на пік актуальності вищезазначених проблем.
До наступної частини: Використана Література
До попередньої частини: Сучасне російське козацтво
Навіть побіжний порівняльний аналіз історії розвитку, сучасного стану і концептуальних засад державної політики України і Російської Федерації щодо відповідно українського і російського козацтва дає підстави для наступних висновків:
1. При тому, що російське козацтво ніколи в історії Росії не відігравало настільки помітної державотворчої ролі, як українське козацтво в Україні, політичне керівництво Російської Федерації від початку нового державотворчого процесу в Росії зайняло чітку і послідовну позицію щодо сприяння розвитку національного козацького руху в Росії. Внаслідок чого козацькі організації Росії отримали реальну можливість координації своєї діяльності на федеральному рівні; за козаками було визнано право на несення державної служби, зокрема військової, митної, прикордонної та природоохоронної. Президент і Уряд Російської Федерації неухильно сприяють подальшому розвитку козацького руху в якості різновиду державної ті іншої служби, усвідомлюють і заохочують соціально-значиму діяльність козацьких організацій.
2. Натомість в Україні увага попереднього політичного керівництва країни до розвитку національного козацького руху проявлялася епізодично, що практично призвело до його хаотизації. І якщо нове політичне керівництво України ближчим часом не поновить увагу до національного козацького руху, він неодмінно стане об’єктом потужного впливу з боку політичної опозиції, структур ринкової (в тому числі – тіньової) економіки та злочинних угрупувань.
3. Далеко не всякий державотворчий досвід Російської Федерації може бути успішно імплементований у практику державного управління України, але приклад формування і реалізації державної політики щодо козацтва Росії насправді є достойним для вивчення і впровадження на вітчизняних теренах.
Вже на сучасному етапі розвитку козацькі громадські формування України можливо активно залучати для вирішення питань охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, державного кордону; ліквідації надзвичайних ситуацій; патріотичного та спортивного виховання молоді; комплектування військового резерву тощо.
4. Сьогодні територія України поділена на 27 адміністративно-територіальних одиниць, що в свою чергу дозволяє побудувати козачі спільноти за територіальним принципом, перебуваючи під єдиним козачим керівництвом, не виключено, що колегіальним (Рада отаманів). У цьому випадку можна організувати більш чітку взаємодію між козацькими організаціями, які навіть не входять в єдину козацьку структуру, але розташовані на одній території. Прикладом цього можуть служити численні козачі організації в АР Крим, які створили загальнокримську Раду отаманів, яка при необхідності зможе об’єднати козаків задля виконання поставлених завдань.
5. З огляду на зазначене порядок створення та діяльності організацій козацького спрямування доцільно було б врегулювати спеціальним законодавчим або іншим нормативно-правовим актом. Законодавство має чітко визначити права та обов’язки, повноваження щодо участі в охороні громадського порядку та державного кордону, а також обов’язкову підконтрольність діяльності козацьких організацій правоохоронним органам, Міністерству оборони України та іншим органам державної виконавчої влади. При підготовці відповідного законопроекту враховувати положення Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”.
6. Практично в усіх статутних документах козацьких організацій зазначено, що Гетьманом українських козаків має бути чинний Президент України. Проте В.А. Ющенко, який був обраний Гетьманом України в липні 2009 року, не збирається складати з себе цього звання. Тому необхідно скликати Велику Раду Українського козацтва задля обрання Президента України В.Ф. Януковича Верховним гетьманом Українського козацтва.
7. Наступним кроком розвитку українського козацтва може стати запровадження спеціальної державної організації „Українське реєстрове козацтво”, службу у якій прирівнювали б до військової і де козаки могли б цілковито розкрити свій потенціал захисників Вітчизни та охоронців правопорядку – на кшталт російського козацтва.
8. Подальше формування концептуальних засад державної політики щодо розвитку національного козацького руху вимагає наукового супроводу. Якщо комплексне наукове дослідження цього питання розпочати вже зараз, то його завершення припаде на пік актуальності вищезазначених проблем.
До наступної частини: Використана Література
Вернуться назад