DataLife Engine > Книги > Матеріалізми Маркса та Енґельса

Матеріалізми Маркса та Енґельса

Відкрите суспільство: етика та раціональність

До попередньої глави: Геґельянська лженаука як інтелектуальне підґрунтя тоталітаризму

Розглядаючи питання про матеріалізм у марксистській філософії слід насамперед відзначити, що в ній поєднуються два різних "матеріалізми": "історичний матеріалізм" Маркса (філософія історії) та "діалектичний матеріалізм", на розробці якого особливо спеціалізувався Енґельс.

Щодо "історичного матеріалізму", то багато дослідників взагалі вважають, що він є не зовсім матеріалізмом. Так, на думку Людвіга фон Мізеса, Маркс назвав свою теорію науковою та матеріалістичною лише тому, що “в його часи жоден епітет не міг забезпечити доктрині більшого престижу”: “В середовищі лівого геґельянства, в якому Маркс жив до того, як поселився у Лондоні, матеріалізм був визнаною філософією. Вважалося само собою зрозумілим, що філософія та наука не визнають ніякої іншої трактовки проблеми духу та тіла, крім тієї, якій вчить матеріалізм... Тому Маркс прагнув називати свою філософію матеріалістичною. Насправді... його доктрина взагалі не зачіпала проблему духу та тіла. Вона не ставить питання про те, як з’являються на світ "матеріальні виробничі сили", а також яким чином і чому вони змінюються. Доктрина Маркса є не матеріалістичною, а технологічною інтерпретацією історії.” [1, 116]

Водночас Маркс та Енґельс поділяли основні постулати традиційного матеріалізму. Проблематика праць Маркса має дуже віддалене відношення до проблематики традиційного матеріалізму, що дає деякі підстави для їх протиставлення. Але сам Маркс розглядав свій історичний матеріалізм як частину всезагальної матеріалістичної філософської системи, її конкретизацію у відношенні до суспільних процесів. А загальнофілософські праці його найближчого однодумця та соратника, Фрідріха Енґельса (головні з яких були написані вже після смерті Маркса) цілком перебувають в руслі проблематики традиційного матеріалізму, і лише дещо по-іншому обґрунтовують основні його положення.

Ще одне значення, в якому марксисти часто вживають слово "матеріалізм", не має прямого логічного відношення до матеріалізму як філософського напрямку, проте на рівні побутової свідомості часто асоціюється з ним. Найбільш характерним прикладом цього є відомі слова Енґельса, виголошені на могилі Маркса: “Подібно до того як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, Маркс відкрив закон розвитку людської історії: той до останнього часу прихований під ідеологічними нашаруваннями простий факт, що люди в першу чергу повинні їсти, пити, мати житло та вдягатися, раніше ніж бути в змозі займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т.ін...” [2, 350-351] Людвіг фон Мізес зауважує, що тут ми маємо справу з “трюїзмом, який з незапам’ятних часів відомий усім, і якого ніхто ніколи не заперечував. Він говорить не більше, ніж заяложений афоризм: "Спочатку жити, а вже потім займатися філософією"”. Але цей трюїзм виявився вдалим полемічним засобом. На ньому будується типова аргументація марксистів: “Ви заперечуєте, що людина насамперед потребує їжі? Ви заперечуєте, що людина зацікавлена в покращенні матеріальних умов свого існування? Оскільки ніхто не бажав сперечатися проти цих трюїзмів, то вони робили висновок, що усе вчення марксистського матеріалізму неспростовне. І багато псевдофілософів не змогли побачити хибність цього висновку.” [1, 110-111] Але, очевидно, сам Енґельс не ототожнював нібито здійснене Марксом відкриття закону розвитку людської історії з цим трюїзмом. Це зрозуміло з продовження цитати: “...що, отже, виробництво безпосередніх матеріальних засобів до життя і тим самим кожна дана ступінь економічного розвитку народу або епохи утворюють основу, з якої розвиваються державні установи, правові погляди та мистецтво і навіть релігійні уявлення даних людей і з якої вони, отже, мають бути пояснені, - а не навпаки, як це робилося досі.” [28, 350-351] Цей перехід від "трюїзму" до "історичного матеріалізму" на перший погляд може видатися логічним, проте насправді логіки тут не більше, ніж у "силогізмі": "Філософу, як і всякій людині, в першу чергу необхідно їсти й пити, отже – зміст його філософії має бути пояснений зі з’їденого та випитого." [4]

Отже, Маркс та Енгельс поєднували постулати традиційного матеріалізму, по-новому ("діалектично") обґрунтовані та проінтерпретовані Енгельсом, з філософією історії, відомою під назвою "історичного матеріалізму". При цьому, всупереч деклараціям та намірам основоположників марксизму, ці два "матеріалізми" логічно досить слабо пов’язані. До того ж, вони стосуються різних предметних областей. З цих причин їх слід розглянути окремо. Але спочатку слід сказати кілька слів про матеріалізм взагалі.

Матеріалізм - “доктрина, згідно з якою усі людські думки, ідеї, ціннісні судження та волевияви - продукти фізичних, хімічних та біологічних процесів, що відбуваються в тілі людини” [1, c. 74]. Людвіг фон Мізес в праці "Теорія та історія" дає вбивчу критику цієї доктрини, до якої, здається, небагато чого можна додати. Наведу декілька цитат.

Додаток. Людвіг фон Мізес про матеріалізм

Матеріалістична теза ніколи не була доведена або конкретизована. Матеріалісти не висували нічого, крім метафор та огій. Вони порівнюють роботу людського розуму з дією машини або з фізіологічними процесами. Обидві огії несуттєві і нічого не пояснюють...
Задовільна матеріалістична доктрина повинна описати послідовність подій, що відбуваються в матерії, які виробляє певні ідеї. Вона повинна пояснити, чому люди погоджуються або не погоджуються по певним проблемам. Вона повинна пояснити, чому одна людина досягає успіху у вирішенні проблеми, а інші ні. Жодна матеріалістична доктрина досі цього не пояснила...

Різні люди мають різні ідеї, і жодному матеріалісту ще не вдалося звести ці відмінності до факторів, які можливо описати мовою фізики, хімії або психології. Будь-які посилання на природничі науки та на матеріальні фактори, з якими вони мають справу, нічого не пояснюють, коли ми ставимо питання, чому одні люди голосують за республіканців, а інші - за демократів.

Принаймні досі природничим наукам не вдалося виявити якісь тілесні або матеріальні властивості, наявності або відсутності яких можна приписати зміст ідей та думок. Фактично, проблема різноманітності змісту ідей та думок ніколи не ставилася в природничих науках. Вони можуть вивчати лише об’єкти, які впливають на чуттєві сприйняття або модифікують їх. Але ідеї та думки не чинять прямого впливу на відчуття. Вони характеризуються смислом, а для осягнення смислу методи природничих наук не підходять.

...ми не знаємо нічого про фізіологічні явища, що утворюють процес, що виробляє вірші, теорії та плани.

...незважаючи на прогрес фізіологічного знання, про проблему зв’язку розуму та тіла нам відомо не більше, ніж давнім філософам, що першими замислилися над нею. Жодна з їх доктрин не була доведена або спростована новим отриманим фізіологічним знанням.
[1, 74-77]

...Дебати про матеріалізм стихли б до середини XIX ст., якби до них не домішувалися ніякі політичні проблеми. Люди усвідомили б, що сучасна наука нічого не додала для прояснення та ізу психологічних процесів, що генерують певні ідеї, і сумнівно, чи вдасться майбутнім вченим досягти більшого у розв’язанні цієї задачі. Матеріалістична догма розглядалася б як припущення щодо проблеми, задовільне вирішення якої, схоже, принаймні в наш час, недосяжне для людського пошуку знань. Її прихильники не могли б вважати її неспростовною науковою істиною і не осмілювалися б звинувачувати її критиків у мракобіссі, невігластві та марновірстві. Матеріалізм був би замінений агностицизмом.
[1, 78]

Енґельсова "діалектика природи"

Маркс та Енґельс намагалися за допомогою діалектичних вивертів створити видимість розв’язання тих проблем, перед якими традиційний матеріалізм виявився безсилим (або давав очевидно безглузді відповіді типу: "людський мозок виробляє думки точно так само, як печінка - жовч"), і побудувати метафізичну систему діалектичного матеріалізму, що була б такою ж всеохопною, як метафізична система діалектичного ідеалізму їхнього вчителя Геґеля.

Енґельс спеціалізувався на розробці "діалектики природи". Ми вже згадували про такі перлини його діалектичної інтерпретації дійсності, як "заперечення заперечення", що відбувається при розвитку рослини (заперечення зерна в рослині і рослини в новому зерні), або в математиці при помноженні – a на самого себе.

Головну проблему матеріалізму – проблему зведення ідеального до матеріального Енґельс "розв’язав" навдивовижу легко та ефектно. Він постулював, що матерія має різні рівні організації – фізичний, хімічний, біологічний та соціальний, кожному з яких притаманні свої "форми руху" та атрибути (властивості). Різні рівні організації матерії пов’язані генетично (тобто вищий рівень включає в себе нижчі і утворюється на їх основі), але разом з тим атрибути та форми руху матерії на вищому рівні організації є незводимими до атрибутів та форм руху матерії на нижчих рівнях. Мислення, свідомість Енґельс проголосив атрибутом соціальної матерії. При цьому постулат про незводимість звільняв від необхідності пояснювати яким чином вони виникають з фізичних та хімічних) процесів.

За зовнішньою стрункістю теорії Енґельса прихований ряд помилок.

1) Безглуздість поняття "соціальний рівень організації матерії". Насамперед, слід зауважити, що це поняття у Енґельса не визначене чітко. Що являють собою матеріальні об’єкти на соціальному рівні організації. Енґельсова теорія допускає в якості таких об’єктів і людських індивідів і людські спільноти. Якщо говорити про людину, то очевидно, що безглуздо ставити її в ієрархічний ряд атом -> молекула -> тварина -> людина. Людина не є якимось "макрооб’єктом" який включає в якості своїх складових елементи нижчого, біологічного рівня організації матерії – тобто тварин. В плані "матеріальної", фізичної, біологічної організації людина і є твариною.
Якщо ж об’єктом соціального рівня організації матерії вважати суспільство – то з таким же успіхом можна оголосити "вищим рівнем організації матерії" стадо оленів чи зграю вовків. Суспільство взагалі не є фізичним, матеріальним об’єктом. На відміну від фізичних об’єктів воно не має просторової визначеності (і тому не може нікуди "рухатися"). Саме застосування поняття "суспільство" завжди умовне – суспільством ми можемо називати ту або іншу територіальну або національну групу, або людство в цілому.

Погляд на суспільство як "вищий рівень організації матерії" і визначення мислення як "атрибуту" матерії на цьому рівні організації веде до холістичних збочень. Адже суб’єктом мислення в цьому разі має виступати не людина, а суспільство; таким чином воно має уявлятися по огії з живою розумною істотою, а справжні суб’єкти мислення і творці "світу ідеального" (світу думок, ідей та теорій), людські індивіди, при цьому розглядаються як частини, які мають бути цілком детерміновані і підпорядковані "цілому".

2) Некоректне застосування поняття руху. Поняття руху у строгому смислі застосовне лише до фізичного, механічного руху. Рух у строгому смислі слова – це зміна розташування об’єкта у просторі. Хімічні, біологічні, суспільні процеси не є "рухом" в строгому смислі слова – якщо молекули чи тварини справді "рухаються", змінюють своє положення у просторі – то це є механічним рухом цих об’єктів; щодо суспільства, то воно взагалі нікуди не рухається (хіба що йдеться про переселення кочових суспільств-народів).
Правда, слово "рух" віддавна широко вживається і в метафоричному смислі – як синонім до слів "зміна", "процес". Саме в цьому смислі як правило і вживається поняття руху в марксизмі. Проте годі й говорити, що теорії, побудовані на метафорах, не можуть претендувати на наукове, строге відображення дійсності.

Натомість, якщо ми будемо мислити строго, і говорити не про "рух", а про зміни, процеси, то побачимо, що будь-якій відносно автономній сфері людського знання відповідають свої якісно специфічні процеси, зміни, що описуються в різних системах наукових термінів. Спроба вибудувати єдину ієрархію всіх процесів, і прив’язати її до рівнів організації матерії є науково необґрунтованою та неспроможною.

Звернемо увагу також на принципову відмінність між фізичним рухом з одного боку, та хімічними й біологічними процесами – з другого. Фізичний рух нібито відповідає найнижчому рівню організації матерії. Але в ньому перебувають усі матеріальні об’єкти, - на усіх рівнях організації. Здавалося б, пояснення відоме: форми руху, властиві нижчим рівням організації, нібито властиві і вищим. Проте, таким поясненням ми лише змішаємо речі, які важливо розрізнювати. Справді, біологічні процеси ґрунтуються на хімічних, а останні - на фізичних. Але крім того, що фізичний рух лежить в основі більш складних процесів (вищих “форм руху”), він ще й відрізняється від усіх інших “форм руху” тим, що матеріальні об’єкти вищих рівнів організації перебувають у фізичному русі як ціле. Електрони, атоми, молекули, рослини, тварини, люди можуть змінювати своє розташування у просторі, тобто рухатися фізично. Натомість, матеріальні об’єкти на біологічному рівні організації не перебувають у “хімічному русі”, - тіла й органи рослин, тварин і людей не вступають, подібно до атомів, у хімічні реакції з утворенням хімічних сполук. Насправді, фізичний рух випадає з Енґельсової ієрархії, він є водночас фундаментальним для усіх матеріальних процесів (“форм руху”) і позарівневим, не прив’язаним ні до якого рівня організації матерії.

Змішування понять руху у строгому (фізичному) та метафоричному (метафізичному) смислах є типовим для сцієнтистсько-історицистських теорій. Карл Поппер у "Злиденності історицизму" пише про цю помилку та її наслідки для суспільних теорій: “...коли ми говоримо у фізиці про рух тіла або системи тіл, то ми маємо на увазі не те, що це тіло чи система зазнає якоїсь внутрішньої зміни, а тільки те, що вони змінюють своє розташування стосовно деякої (довільно обраної) системи координат... Уявлення про швидкість соціального руху, або курс, або напрямок безпечні лише остільки, оскільки до них удаються для того, щоб висловити певні інтуїтивні враження, але як тільки їх починають застосовувати з претензією на науковість, вони стають просто сцієнтистським, або, точніше, голістичним жаргоном. Справді, будь-яку зміну будь-якого соціального чинника, який можна вимірювати, - наприклад, зростання народонаселення, можна зобразити графічно як якусь траєкторію, тобто так, як шлях тіла, що рухається... Ми могли б, звичайно, поєднати низку таких діаграм в одне багатомірне зображення. Але про таку сукупну діаграму не можна сказати, що вона показує шлях руху суспільства; вона не говорить нам більше, ніж говорять всі окремі, разом узяті; вона не становить ніякого руху "суспільства як цілого", а тільки зміну обраних аспектів. Думка про рух самого суспільства, про те, що суспільство, подібно до фізичного тіла, може рухатися як щось ціле по певному шляху в певному напрямку, є лише голістичною плутаниною. Зокрема, надія на те, що одного прекрасного дня ми можемо відкрити "закони руху суспільства", так само як Ньютон відкрив закони руху фізичних тіл, є нічим іншим, як наслідком таких непорозумінь. Оскільки не існує ніякого руху суспільства, який в якомусь розумінні був би схожий або огічний до руху фізичних тіл, то не може бути й таких законів.” [5, 133-134]

3) Розглянемо способи вирішення проблеми ідеального в "вульгарному" та діалектичному матеріалізмі.

Почнемо з вульгарно-матеріалістичної огії: "мозок виробляє думки подібно до того, як печінка виробляє жовч". Ця огія безглузда, оскільки порівнюються цілком неподібні речі. У випадку виробництва печінкою жовчу йдеться про виникнення матеріального з матеріального ж. У випадку "виробництва думок мозком" йдеться про виникнення ідеального з матеріального. Як таке можливо? На це матеріалісти не можуть дати відповіді. Вульгарний матеріалізм просто ігнорує принципову відмінність (власне, не просто відмінність, а повну відсутність спільного) між матеріальним та ідеальним. Енґельс, натомість, знаходить зручний спосіб ухилитися від проблеми у вигляді постулату про незводимість. Цей постулат звільняє його від необхідності конкретного пояснення способу виникнення ідеального з матеріального і, разом з тим, дозволяє на основі іншого постулату (про те, що вищі рівні організації матерії з їх атрибутами виникають на основі нижчих) стверджувати, що ідеальні процеси детерміновані матеріальними і є вторинними по відношенню до них.

Насамперед, зауважимо безглуздість визначення мислительних процесів та їх результатів як "атрибутів" матеріальних об’єктів. Атрибути – це властивості, а не об’єкти чи процеси. В той час як сфера ідеального – це процеси та об’єкти, що являють собою свого роду паралельний (по відношенню до матеріального) світ.

Так само безглуздою є сама спроба поставити мислительні процеси в один ряд з фізичними, хімічними та біологічними, тобто з матеріальними процесами. Всі матеріальні процеси, на будь-якому рівні організації матерії, виявляються у зміні певних фізичних властивостей (розміру, форми, твердості, кольору тощо), ці зміни спостерігаються візуально або можуть бути зафіксовані з допомогою приладів, і тільки завдяки цьому ми про них знаємо. Натомість про мислительні процеси ми знаємо виключно тому, що ми самі мислимо і спілкуємося з людьми, що, подібно до нас, мають здатність мислення.

Важливо також звернути увагу на нечіткість, розпливчастість поняття "незводимість". В якому смислі можна говорити, що хімічні процеси незводимі до фізичних, а біологічні – до хімічних та фізичних? Будь-який хімічний процес являє собою не що інше як роз’єднання молекул на атоми чи групи атомів (іони) та поєднання атомів та іонів в молекули, заміщення в молекулах одних атомів чи іонів на інші, зміну взаємного розташування атомів в молекулах з виділенням або поглинанням фотонів тощо, - тобто сукупність цілком "фізичних" процесів. Інша справа, що ці складні сукупності фізичних процесів набувають простого, зрозумілого, упорядкованого, компактного вигляду лише якщо вони описуються мовою хімічних формул, а не фізичних рівнянь. За кожним простим хімічним рівнянням стоїть велика кількість фізичних процесів. Перехід між ними не є принципово неможливим; в цьому сенсі хімічні процеси цілком зводимі до фізичних. Про незводимість можна говорити лише в тому смислі, що якби ми описували ці процеси мовою фізики, а не хімії, то отримали б дуже громіздкі теоретичні конструкції, з якими не змогли б ефективно оперувати. Те ж саме стосується "незводимості" біологічних процесів до хімічних та фізичних.

Що взагалі означають поняття "матеріальний" та "ідеальний"? Який смисл їх розрізнення та протиставлення? Ідеальні об’єкти – це об’єкти, яким “не можуть бути приписані фізичні характеристики”, як то: маса, енергія, розмір, просторові координати тощо. [6, 61] Відповідно, матеріальні, - ті, яким можуть бути приписані такі характеристики (точніше, які можливо описати такими характеристиками).

З цього слідує, що ми можемо говорити про матеріальність тих або інших процесів лише остільки, оскільки вони є "зводимими" до фізичних. Знову ж таки, не в тому сенсі, що ми можемо описати усі процеси в даній матеріальній системі системою фізичних рівнянь, (для скільки-небудь складної матеріальної системи відповідна їй система фізичних рівнянь виявилась би настільки складною, що її не зміг би вмістити та обробити ніякий гіпер-суперпотужний комп’ютер), а в тому сенсі, що ми можемо мисленно представити цю систему у вигляді сукупності більш простих елементів та їх фізичних та хімічних взаємодій; далі можемо проробити ту ж операцію з будь-яким з цих елементів, і, врешті решт, поступово "спускаючись" з вищих рівнів організації до нижчих, дійти до найелементарніших відомих фізиці елементів та їх взаємодій, що описуються рівняннями фізики.

Натомість саме поняття ідеального означає принципову неможливість здійснення над ним такої процедури. Ідеальні об’єкти та процеси (тобто, за визначенням, об’єкти та процеси, які не мають фізичних характеристик) можуть бути мисленно представлені у вигляді системи більш простих, елементарних об’єктів та процесів, які теж не матимуть фізичних характеристик, тобто будуть ідеальними. На цьому шляху перехід від ідеального до матеріального або навпаки є принципово неможливим.

Бенедикт Спіноза був цілковито правий, коли стверджував, що поза мисленням немає нічого, завдяки чому його можна пояснити або зрозуміти. Це, звичайно, не означає, що між мисленням та матерією немає ніякого зв’язку. Наявність такого взаємодії між ними очевидна та безсумнівна. Проте ми не можемо скільки-небудь адекватно описати мисленні процеси, а також почуття та емоції людини, в термінах, в яких ми описуємо речі та фізичні процеси.

Матеріальні та ідеальні процеси принципово незводимі одне до одного. Дуалізм матеріального та ідеального є фундаментальною і неусувною умовою людського буття.

Неможливість мисленно звести матеріальні процеси до ідеальних або навпаки не означає, що ідеалізм та матеріалізм обидва хибні. Будь-який з цих світоглядів в принципі може бути істинним, але він завжди буде неспроможним довести свою істинність або показати, що він краще узгоджується з фактами, аніж альтернативні світогляди. Матеріалізм та ідеалізм виявляються ірраціональною вірою; вони не можуть довести своїх постулатів аргументами та фактами, і їх прийняття чи неприйняття в кінцевому рахунку визначається передсудами або особистим світовідчуттям.

Свідомість та відображення

Авторами тлумачення свідомості як відображення вважають звичайно французьких матеріалістів ХVIII ст., хоча подібне тлумачення властиве і більш ранньому матеріалізму (наприклад, матеріалізму Гоббса). У Маркса при тлумаченні феномену свідомості на перший план вийшла інша, активістська, і, в певному смислі, ідеалістична концепція – концепція суспільної практики. Енгельс у своїх тлумаченнях феномену свідомості використовує інколи марксівські, а частіше – традиційні матеріалістичні підходи, очевидно, розглядаючи їх як такі, що не суперечать, а доповнюють одне одного. Особливу увагу розвитку філософського обґрунтування теорії відображення надавав Ленін. Власне, саме завдяки його філософським працям теорія відображення стала догматом радянського діамату.

Згідно з цією теорією свідомість є "вищою формою відображення". Найнижчою формою є відбитки, які одні предмети залишають на інші. Більш складні форми відображення виникають у органічній природі. Тут організмами здійснюється відбір зовнішніх сигналів і виконується складна програма реагування над них. Ця "програма" ускладнюється від простого реагування на подразнення у найнижчих організмів, до складної психологічної організації вищих. Нарешті, найвищого ступеню розвитку відображення набуває в людині, де воно здійснюється в ідеальній формі – формі мислення.

Якщо ми уважніше придивимося на цю концепцію, то побачимо в ній принаймні два "розриви". По перше, відображення-відбиток в неорганічній природі з одного боку та відбір-реагування в органічній – з іншого. Це – принципово різні речі, так що поняття "відображення" явно неадекватне для другого випадку. Звичайно, механізми подразнення та відчуття можуть використовувати механізм відображення-відбитку, але від цього вони не стають відображенням.

Тим більше, неадекватне поняття відображення для характеристики людської свідомості. Поняття, якими люди користуються для позначення речей, явищ та процесів ні в якому смислі не є відображенням цих речей, явищ та процесів. Між словом "стілець" та стільцем немає нічого спільного, ніяких спільних рис, за якими їх можна було б вважати схожими чи несхожими: вони просто непорівнювані. Ідеальний світ не є пасивним відбитком зовнішнього світу, він активно твориться людством та кожною людиною. Все, що ми можемо сказати про зв’язок між ідеальним світом свідомості та матеріальним світом, це те, що зв’язок між поняттями, в якомусь в основі непоясненному, але інтуїтивно зрозумілому смислі [7], може відповідати зв’язку між об’єктами, що позначаються цими поняттями.

Якщо тлумачення свідомості як відображення означає лише це – то воно є простою бьністю. Воно говорить лише про те, що наше мислення має справу з реально існуючим світом і в якомусь смислі може його пізнавати. Воно не пояснює нічого, а лише говорить про те, що переважна більшість людей завжди приймала за самозрозуміле. Але в будь-якому іншому, більш конкретному і "матеріальному" смислі тлумачення свідомості як відображення є явною нісенітницею.

Історичний матеріалізм Маркса

Не містичні "матеріальні продуктивні сили", а розум та ідеї визначають життя людини. Щоб зупинити сповзання до деспотизму та соціалізму, необхідні здоровий глузд та мьна мужність.
Людвіг фон Мізес


Центральним поняттям Марксової доктрини історичного матеріалізму є "матеріальні виробничі сили". Рівню розвитку цих сил відповідає система "виробничих відносин" – відносини, у які люди вступають в процесі суспільного виробництва. Ці відносини утворюють "економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому виникає юридична та політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості". [8, 7] Отже, в Марксовій теорії рівень розвитку виробничих сил однозначно детермінує систему виробничих відносин, а та, у свою чергу, однозначно детермінує "форми суспільної свідомості", "юридичну та політичну надбудову", і загалом усі "нематеріальні" аспекти життя людей. Зрозуміло, що розвиток матеріальних виробничих сил є причиною усіх важливих ("сутнісних") суспільно-історичних змін.

Розвиток матеріальних виробничих сил відбувається постійно, він є в Марксовій теорії основною "константою" суспільно-історичного процесу, його основним законом. Натомість виробничі відносини більш статичні – протягом певного періоду вони залишаються по суті незмінними. В діалектичній термінології система виробничих відносин, а також детермінована нею система "надбудовчих" відносин, являють собою "якість", в межах якої відбувається зростання "кількості" – рівня розвитку матеріальних виробничих сил. Таке зростання відбувається в межах кількісної "міри" даної "якості". Коли зростання "кількості" досягає максимального значення в межах "міри" даної "якості", має відбутися "стрибок" в нову "якість" з новою "мірою". Тобто, на певному етапі розвитку матеріальні виробничі сили "переростають" систему виробничих та "надбудовчих" відносин і вступають з нею в суперечність. Стара система виробничих відносин вичерпує свої "прогресивні" можливості і стає "оковами" для подальшого розвитку матеріальних виробничих сил. Суперечність між матеріальними виробничими силами та виробничими відносинами розв’язується шляхом революційної зміни системи виробничих та "надбудовчих" відносин. Характер нової системи виробничих та "надбудовчих" відносин, само собою зрозуміло, буде детермінований новим рівнем розвитку матеріальних виробничих сил.
Що ж являють собою ці вседетермінуючі "сили"?

“Найцікавіше в цій доктрині, - зауважує Людвіг фон Мізес, - в ній не дане визначення основної концепції - матеріальних виробничих сил. Маркс ніде не говорить нам, що він має на увазі, коли посилається на матеріальні виробничі сили. Ми маємо вивести це з нечастих історичних ілюстрацій його доктрини. Найбільш промовистий з цих випадкових прикладів можна знайти в його книзі "Злиденність філософії"... Читаємо: Ручний млин дає вам суспільство з сюзереном на чолі, паровий млин - суспільство з промисловим капіталістом. [9] ” З цього прикладу робимо висновок, що словосполучення “матеріальні виробничі сили” означає у Маркса “стан практичного технологічного знання або технологічну якість інструментів та механізмів, що використовуються у виробництві”. Отже, саме рівень розвитку виробничої технології є в Марксовій теорії тим чинником, який однозначно детермінує виробничі відносини і тим самим "надбудову". [1, 83]

Справжнє відношення між людськими ідеями, діяльністю, суспільними відносинами та рівнем розвитку виробничої технології являє собою пряму протилежність тому, як його інтерпретує Маркс. Технологічний прогрес є результатом діяльності людей і тих відносин, у які люди вступають в процесі своєї діяльності – суспільних відносин. Діяльність людей, у свою чергу, спрямовується їхніми ідеями. Вже того факту, що будь-яка технологічна інновація є винаходом людей, тобто продуктом їх мислення, достатньо, щоб спростувати Марксів "матеріалізм".

Мізес особливо наголошує на значенні досягнутого людством ступеня розподілу праці. Інженерний винахід та запровадження парового млина були можливі лише на стадії розвитку розподілу праці, коли його застосування було б ефективним. Це стосується усіх технологічних винаходів та інновацій. Важливо, що саме капіталістична, конкурентна ринкова економічна система, яка орієнтує економічних агентів на максимізацію прибутків, створює найсприятливіші умови для запровадження інновацій, - наслідком чого і є науково технічні революції капіталістичної доби.

Так звані матеріальні виробничі сили є похідними від сфери ідеального не лише тому, що вони є матеріалізацією ідей винахідників, а й в аспекті використання: поза зв’язком з людською свідомістю, зі знанням про способи виробничого використання вони не є ніякими "виробничими силами", а лише купами металу та брилами каміння.

Щоб краще зрозуміти Марксову теорію, треба сказати кілька слів про панівну віру ХІХ ст. – віру в прогрес.

Поняття прогресу мало амбівалентний характер. З одного боку, воно розглядалося як всеосяжне, що охоплює не лише матеріальні, але й духовні аспекти – просвіта, збільшення свободи. З іншого боку – не існує однозначного об’єктивного критерію духовного прогресу. Наприклад, твердженню про збільшення просвіти та свободи традиційно протиставляють твердження про падіння нравів. Врешті-решт, відповідь на питання про духовний прогрес/регрес визначалася особистими уподобаннями та ціннісними установками. Натомість техніко-економічний прогрес - постійне зростання продуктивності праці та обсягу виробництва - був фактом цілком очевидним та об’єктивним. За кілька сторіч з часу англійської промислової революції люди звикли до науково-технічного та економічного прогресу і стали сприймати його як щось само собою зрозуміле, що відбувається саме по собі і буде відбуватися завжди. Ірраціональна віра в техніко-економічний прогрес затьмарила той, здавалося б, очевидний для кожної людини зі здоровим глуздом, факт, що прогрес є ні в якому разі не самочинним, - він є лише результатом діяльності людей і ніяким чином не може вважатися гарантованим на майбутнє. Численні історичні факти занепадів або закостенінь різних цивілізацій також не приймалися до уваги.

Хосе Ортеґа-і-Ґассет, характеризуючи панівну віру ХІХ століття, писав: “Під своєю маскою щирого футуризму прогресист не турбується майбутнім; він переконаний, що воно не має несподіванок чи таємниць, пригод чи ґрунтовних новин, - він певний, що світ піде вже простою дорогою, без закрутів чи поворотів, і тому він гамує свою тривогу за майбутнє і остаточно влаштовується в сучасному.” [54, 39] Проте насправді “немає жодного певного прогресу, жодної еволюції, без загрози інволюції і регресу. Все можливе в історії - так само тріумфальний і необмежений прогрес, як і періодичний регрес. Бо життя, індивідуальне чи колективне, особисте чи історичне, є єдиною реальною річчю у всесвіті, що її субстанція - небезпека.” [10, 60-61] “Всякий, хто поважно ставиться до свого буття і бере повну відповідальність за нього, відчуває своєрідну непевність, що завжди держить його насторожі.” [54, 38] “...чим більший поступ, тим більше він загрожений...” [10, 69] “Цивілізацію ми не "знаходимо" навколо нас, вона не є самодостатня. Вона штучна і вимагає митця чи ремісника. Коли ви хочете використати вигоди цивілізації, але не ладні підтримувати цивілізації... ви розчаруєтесь. В одну мить не стане цивілізації. Одна необережність, і, коли ви оглянетесь навкруги, все пішло з димом! Неначе знято килим, що заслоняв чисту природу, знову з'являється первісний праліс.” [10, 67]

Марксова теорія є породженням прогресистського забобону ХІХ століття – віри в те, що "прогрес" є необхідністю, законом, так само об’єктивним, незалежним від волі людей, як природничі закони. Цей забобон, поєднаний вульгарним позитивістсько-матеріалістичним сцієнтизмом, і дає в результаті "історичний матеріалізм". На закінчення огляду цього вчення наведу резюме Людвіга фон Мізеса:

“Ми можемо резюмувати марксистську доктрину наступним чином: Від самого початку існують "матеріальні виробничі сили", тобто технологічне обладнання людських виробничих зусиль, інструменти та механізми. Ніякі питання про їх походження не допускаються; вони є - і все; ми повинні припустити, що вони впали з неба. Ці матеріальні виробничі сили примушують людей вступати в певні виробничі відносини, які не залежать від їхньої волі. Ці виробничі відносини далі визначають правову та політичну надбудову суспільства, а також релігійні, художні та філософські ідеї.” [47, 85] Згідно з доктриною історичного матеріалізму “людські думки, вибір та дії визначаються матеріальними виробничими силами - інструментами та машинами. Маркс та Енґельс не змогли зрозуміти, що інструменти та машини самі є продуктами людського розуму. Навіть якби їхні наполегливі спроби описати усі духовні та інтелектуальні феномени, які вони називають надбудовчими, як результат дії матеріальних виробничих сил, і увінчалися успіхом, то вони усього лише знайшли б причину усіх цих явищ в чомусь, що само є духовним та інтелектуальним феноменом. Їх міркування йдуть по колу.” [1, 109-110]

До наступної глави: Марксизм та економічна наука

Примітки:

1. Мизес Л. Теория и история: Интерпретация социально-экономической эволюции. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 295 с.

2. Енґельс Ф. Похорон Карла Маркса. // Маркс К. Енґельс Ф. Твори. Т.19. - К.: Держполітвидав УРСР, 1964 – с.338-342

3. Енґельс Ф. Похорон Карла Маркса. // Маркс К. Енґельс Ф. Твори. Т.19. - К.: Держполітвидав УРСР, 1964 – с.338-342

4. Як писав філософський попередник Маркса у справі "постановки геґелівської діалектики з голови на ноги" Людвіг Феєрбах (за влучною характеристикою Вільгельма Віндельбанда, його матеріалістичне вчення являє собою "геґельянство навиворіт": Der Mensch ist, was er isst, - людина є тим, що вона їсть.

5. Поппер К. Злиденність історицизму. – К.: Абрис, 1994. – 192 с.

6. Воловик В.І. Вступ до філософії. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 160 с.

7. Від сфери матеріального до сфери ідеального неможливий логічний перехід, але можливі інтуїтивні стрибки, які і здійснюються завжди, коли ми мислимо про оточуючий нас світ.

8. Маркс К. До критики політичної економії. // Маркс К., Енґельс Ф. Твори. Т.13. – К.: Держполітвидав УРСР, 1963. - 727 c. - c.1-152

9. Маркс К. Злиденність філософії. // Маркс К., Енґельс Ф. Твори. 2-е вид. Т.4. С.133

10. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас. // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – 420 с.



Вернуться назад