Шевченкове "Борітеся – поборете"
Архів 2004 р.
Тарас Шевченко – це пробний камінь правди. Він стане основою нового ладу і нової правди. Шевченко був справді пророком. Він навчав, що слово очищується в огні і крові. Навчав цієї високої філософської правди в „Букварі для народу”. І звідси рознеслося його слово по цілому світі.Шевченко був живим апостолом тієї святої правди. Ставши в її обороні проти ворогів, він в обороні тієї Божої Правди свідомо пожертвував своїм молодим життям. Яка це велика жертва! Свідомо спалюватись на жертовнику кожного дня, кожної години, знаючи, що він на цьому світі не діждеться її перемоги.Знав Шевченко, що спасати свою власну душу і водночас ненавидіти брата – це найвищого роду фарисейство. Саме тому від життя й боротьби він ніколи не тікав, навпаки – підставляв себе під найважчі удари, стаючи в обороні свого покривдженого й поневоленого народу. Але водночас він картав своїм пророчим словом усіх тих, що самі не вірили в свій оптимізм, яким боронили тільки свої вишневі садочки, а тим часом отруювали цим невиправданим оптимізмом народну душу. Проти них Шевченко дуже гостро виступав не тому, щоб нехристиянським способом заздрити їхньому раю, а тому „щоб сонце не гріло смердячого гною” на нашій землі. Творити добро – це значить боротися за нього. Він не чекає, щоб хтось його в цій боротьбі виручив, щоб він залишився тільки пророком без чину.Ні, Тарас перший бере на себе важкий хрест страждань України, в першу чергу терпінь свого народу, бо він до нього посланий. Добро, правда, справедливість – це добро спільне для всіх; кривда, неправда, злоба – це глибокі рани цілого людства. Коли він каже: „Поборюсь! За мене Бог!”, то він бореться за ідеали українського народу, але й також за ідеали людства. Одначе його слів і його прикладу замало. Він сам не встоїть проти ворогів. Вони його заклюють. Тому він просить усіх, щоб стали за Євангелія Правди! Він сам своїм прикладом приготовляє когорти борців. Він свідомий цього, що не солодкавим спокоєм, покорою, проханням, переговорами, а чинами й тяжкою боротьбою треба боротися з ворогом. І тому він кличе нас:„Борітеся – поборете!Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля святая!”Довгі роки шукав тієї всенародної правди Панько Куліш. Але Куліш не вірив, щоб її можна було знайти на народному ґрунті. Тому пустився він у довгу мандрівку по широкому світі, оббиваючи пороги дальших і ближніх наших сусідів, слов’ян і неслов’ян. З яким наслідком? Сам він переконався, що дошукуватись її, правди, треба лише на рідному ґрунті, тільки в рідній хаті, й остаточно потрапляє в безкомпромісний тон Шевченка:„Шукав я правди по світах широкихКоло престолів золотих високих,Та бачу, що шкода її шукати,Окрім своєї зброєної хати”.Шевченко також шукав правди. Але ж який він інший шукач від Куліша. Він ніколи в нїй не зневірювався, відкривав її копальні серед свого народу, добирався й добрався до його душі. Шевченко знав і бачив, що ми вмираємо й умираємо рабами не тому, що ми слабкі фізично, але тому, що ми захворіли духовно, бо думали, як раби. А рабів навіть Бог не може визволити.Шевченко знав, що ми б хотіли, щоб одного дня над нами блиснув меч Архангела Михаїла, щоб він звільнив нас від єгипетської язви неволі, але самі ми боялися взяти до своїх рук холодне залізо й ним розрахуватися за свої кривди, здобуваючи волю. Цей страх – це не було фізичне безсилля, але страшне духовне рабство, якого Шевченко ніколи не визнавав, постійно з ним боровся й лікував від нього нашу народну душу.Промовляючи на поминках у сороковий день по смерті Шевченка, Микола Костомаров казав: „Як Божий грім, гримнула твоя пісня свята по всій Україні; зворушились бідолахи, прокинулись твої дітки, аж дивляться, а ти показуєш їм далеко щось ясне і блискуче: любов, правду і волю!”Нічим так не тривожилась ціле життя Шевченкова душа, як нашою духовною неволею. Як він нас любив, на яку велику жертву він здобувся для нас, про це свідчать рядки його „Заповіту”, який не виконаний і донині. І до сьогоднішнього дня його праведна душа є разом з нами.Коли він каже:„Як понесе з УкраїниУ синєє мореКров ворожу... отоді яІ лани, і гори – Все покину і полину До самого БогаМолитися. А до тогоЯ не знаю Бога”, – то це не є ніякий конфлікт з Богом. Бо ж навіть у цих словах Шевченко не заперечує і не відрікається від Бога. Він знає, що мусить стати перед Його Справедливістю, але можливо, що він випросив у Бога таку ласку, що духовно залишиться з нами аж до нашої перемоги. Та ж у святому Євангелії написано, що в Бога все можливо! „А до того я не знаю Бога” – в жодному разі не означає, що він заперечує Бога, а тільки проситься у Бога, щоб Він своєю Божою Всемогутністю дозволив йому, коли не його душі, то духові залишитися зі своїм народом, аж доки не запанує на нашій землі Божа Справедливість.Ніхто з нас не може сказати, чи таке прохання Шевченкове Господь Бог вислухав. По роках неволі, під кінець свого мученицького життя він ще раз підсумовує минуле, робить переоцінку своїх і наших, людських сил. Заглянувши у минуле й кинувши пророчим оком у майбутнє, шукає для нас певнішого, як людський, союзника у святій боротьбі, й молиться за нас до пречистої Діви Марії молитвою, яку можна назвати завершенням усіх шевченкових молитов, молитвою, в якій його ніхто не перевершив:„Святая сило всіх святих,Пренепорочная, благая!Молюся, плачу і ридаю:Воззри, Пречистая на їх,Отих окрадених, сліпихНевольників. Подай їм силуТвойого мученика Сина,Щоб хрест-кайдани донеслиДо самого, самого краю.Достойнопітая! благаю!Царице неба і землі!Вонми їх стону і пошлиБлагий конець, о всеблагая!”Д-р Д. Бачинський Російськомовна версія статті: "Боритесь - поборете" Тараса ШевченкоАрхів 2004 рокугазета "Християнський Демократ"
Тарас Шевченко – це пробний камінь правди. Він стане основою нового ладу і нової правди. Шевченко був справді пророком. Він навчав, що слово очищується в огні і крові. Навчав цієї високої філософської правди в „Букварі для народу”. І звідси рознеслося його слово по цілому світі.Шевченко був живим апостолом тієї святої правди. Ставши в її обороні проти ворогів, він в обороні тієї Божої Правди свідомо пожертвував своїм молодим життям. Яка це велика жертва! Свідомо спалюватись на жертовнику кожного дня, кожної години, знаючи, що він на цьому світі не діждеться її перемоги.Знав Шевченко, що спасати свою власну душу і водночас ненавидіти брата – це найвищого роду фарисейство. Саме тому від життя й боротьби він ніколи не тікав, навпаки – підставляв себе під найважчі удари, стаючи в обороні свого покривдженого й поневоленого народу. Але водночас він картав своїм пророчим словом усіх тих, що самі не вірили в свій оптимізм, яким боронили тільки свої вишневі садочки, а тим часом отруювали цим невиправданим оптимізмом народну душу. Проти них Шевченко дуже гостро виступав не тому, щоб нехристиянським способом заздрити їхньому раю, а тому „щоб сонце не гріло смердячого гною” на нашій землі. Творити добро – це значить боротися за нього. Він не чекає, щоб хтось його в цій боротьбі виручив, щоб він залишився тільки пророком без чину.Ні, Тарас перший бере на себе важкий хрест страждань України, в першу чергу терпінь свого народу, бо він до нього посланий. Добро, правда, справедливість – це добро спільне для всіх; кривда, неправда, злоба – це глибокі рани цілого людства. Коли він каже: „Поборюсь! За мене Бог!”, то він бореться за ідеали українського народу, але й також за ідеали людства. Одначе його слів і його прикладу замало. Він сам не встоїть проти ворогів. Вони його заклюють. Тому він просить усіх, щоб стали за Євангелія Правди! Він сам своїм прикладом приготовляє когорти борців. Він свідомий цього, що не солодкавим спокоєм, покорою, проханням, переговорами, а чинами й тяжкою боротьбою треба боротися з ворогом. І тому він кличе нас:„Борітеся – поборете!Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля святая!”Довгі роки шукав тієї всенародної правди Панько Куліш. Але Куліш не вірив, щоб її можна було знайти на народному ґрунті. Тому пустився він у довгу мандрівку по широкому світі, оббиваючи пороги дальших і ближніх наших сусідів, слов’ян і неслов’ян. З яким наслідком? Сам він переконався, що дошукуватись її, правди, треба лише на рідному ґрунті, тільки в рідній хаті, й остаточно потрапляє в безкомпромісний тон Шевченка:„Шукав я правди по світах широкихКоло престолів золотих високих,Та бачу, що шкода її шукати,Окрім своєї зброєної хати”.Шевченко також шукав правди. Але ж який він інший шукач від Куліша. Він ніколи в нїй не зневірювався, відкривав її копальні серед свого народу, добирався й добрався до його душі. Шевченко знав і бачив, що ми вмираємо й умираємо рабами не тому, що ми слабкі фізично, але тому, що ми захворіли духовно, бо думали, як раби. А рабів навіть Бог не може визволити.Шевченко знав, що ми б хотіли, щоб одного дня над нами блиснув меч Архангела Михаїла, щоб він звільнив нас від єгипетської язви неволі, але самі ми боялися взяти до своїх рук холодне залізо й ним розрахуватися за свої кривди, здобуваючи волю. Цей страх – це не було фізичне безсилля, але страшне духовне рабство, якого Шевченко ніколи не визнавав, постійно з ним боровся й лікував від нього нашу народну душу.Промовляючи на поминках у сороковий день по смерті Шевченка, Микола Костомаров казав: „Як Божий грім, гримнула твоя пісня свята по всій Україні; зворушились бідолахи, прокинулись твої дітки, аж дивляться, а ти показуєш їм далеко щось ясне і блискуче: любов, правду і волю!”Нічим так не тривожилась ціле життя Шевченкова душа, як нашою духовною неволею. Як він нас любив, на яку велику жертву він здобувся для нас, про це свідчать рядки його „Заповіту”, який не виконаний і донині. І до сьогоднішнього дня його праведна душа є разом з нами.Коли він каже:„Як понесе з УкраїниУ синєє мореКров ворожу... отоді яІ лани, і гори – Все покину і полину До самого БогаМолитися. А до тогоЯ не знаю Бога”, – то це не є ніякий конфлікт з Богом. Бо ж навіть у цих словах Шевченко не заперечує і не відрікається від Бога. Він знає, що мусить стати перед Його Справедливістю, але можливо, що він випросив у Бога таку ласку, що духовно залишиться з нами аж до нашої перемоги. Та ж у святому Євангелії написано, що в Бога все можливо! „А до того я не знаю Бога” – в жодному разі не означає, що він заперечує Бога, а тільки проситься у Бога, щоб Він своєю Божою Всемогутністю дозволив йому, коли не його душі, то духові залишитися зі своїм народом, аж доки не запанує на нашій землі Божа Справедливість.Ніхто з нас не може сказати, чи таке прохання Шевченкове Господь Бог вислухав. По роках неволі, під кінець свого мученицького життя він ще раз підсумовує минуле, робить переоцінку своїх і наших, людських сил. Заглянувши у минуле й кинувши пророчим оком у майбутнє, шукає для нас певнішого, як людський, союзника у святій боротьбі, й молиться за нас до пречистої Діви Марії молитвою, яку можна назвати завершенням усіх шевченкових молитов, молитвою, в якій його ніхто не перевершив:„Святая сило всіх святих,Пренепорочная, благая!Молюся, плачу і ридаю:Воззри, Пречистая на їх,Отих окрадених, сліпихНевольників. Подай їм силуТвойого мученика Сина,Щоб хрест-кайдани донеслиДо самого, самого краю.Достойнопітая! благаю!Царице неба і землі!Вонми їх стону і пошлиБлагий конець, о всеблагая!”Д-р Д. Бачинський Російськомовна версія статті: "Боритесь - поборете" Тараса ШевченкоАрхів 2004 рокугазета "Християнський Демократ"
Вернуться назад