"Китайська кімната" та тест Тьюрінга
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: "Китайська кімната" Джона Серля
Видатний математик, розробник комп’ютерних моделей Алан Тьюрінг запропонував тест, який, на його думку, міг би слугувати критерієм того, чи комп’ютер розуміє інформацію (і, отже, чи він має свідомість).
Суть тесту така: експерт-тестувальник через клавіатуру та монітор “спілкується”, з одного боку, з людиною, яка розуміє його мову, та, з іншого боку, з комп’ютером, який виконує відповідну програму. При цьому експерт не бачить і не знає, з ким він спілкується: хто з його “співбесідників” людина, а хто – комп’ютер. Якщо експерт не зможе правильно розрізнити, де хто, або у своїх здогадках буде помилятися так само часто, як правильно вгадувати, то комп’ютер пройшов тест Тьюрінга. В такому разі, слід вважати, що комп’ютер розуміє ті питання, які задає йому експерт, і дає на них осмислені відповіді (і, отже, має свідомість).
Жоден комп’ютер (комп’ютерна програма) поки що не пройшов тест Тьюрінга. Проте здається, що немає вагомих підстав вважати, що проходження комп’ютером тесту Тьюрінга в принципі неможливе. В комп’ютер можливо завести будь-який обсяг інформації. Є різноманітні алгоритми та програми, виконуючи які комп’ютер може генерувати відповіді на питання експертів. Хоча поки що вони дуже недосконалі і нездатні ввести в оману експерта, вони можуть постійно вдосконалюватися. Розробники відповідних програм вивчатимуть, чому експерти вирішили, що спілкуються з комп’ютером, а не людиною (які саме відповіді видалися їм “нелюдськими” і якими правдоподібно могли б бути людські відповіді), можуть вносити у свої алгоритми відповідні зміни, доповнювати інформаційну базу; в результаті відповіді комп’ютерів ставатимуть все більше й більше (частіше й частіше) подібними до тих, які могла б дати людина, так що здогадатися де-хто ставатиме усе важче й важче. Наскільки далеко це насправді зайде, передбачити неможливо. Але в принципі, здається, що немає вагомих підстав заперечувати можливість такого алгоритму (програми), виконання якого, з доступом до достатньо великої інформаційної бази (співмірної з усією масою знань, якими володіє звичайна людина, включно з тими, які людина явно не пам’ятає, але які якось зберігаються у її пам’яті, − які вона може за якихось умов пригадати, або які вона використовує підсвідомо тощо), може ввести в оману найвинахідливішого експерта-тестувальника.
Проте уявний експеримент Джона Серля показує, що навіть якщо комп’ютер пройде тест Тьюрінга, це не означатиме, що він розуміє інформацію. Більше того, оскільки ми знаємо, що усе, що робить комп’ютер – це комбінування символів за певним алгоритмом, то ми маємо вагомі підстави вважати, що комп’ютер, який пройшов тест Тьюрінга, усе ж не розуміє інформації. Якщо я, перебуваючи в китайській кімнаті, матиму достатньо велику інформаційну базу у вигляді величезної книги, списаної китайськими ієрогліфами, буду озброєний правильним алгоритмом і буду точно його виконувати, то я пройду тест Тьюрінга на розуміння китайської мови, не розуміючи китайської мови.
До наступного розділу: "Прощосьність" (інтенціональність)
До попереднього розділу: "Китайська кімната" Джона Серля
Видатний математик, розробник комп’ютерних моделей Алан Тьюрінг запропонував тест, який, на його думку, міг би слугувати критерієм того, чи комп’ютер розуміє інформацію (і, отже, чи він має свідомість).
Суть тесту така: експерт-тестувальник через клавіатуру та монітор “спілкується”, з одного боку, з людиною, яка розуміє його мову, та, з іншого боку, з комп’ютером, який виконує відповідну програму. При цьому експерт не бачить і не знає, з ким він спілкується: хто з його “співбесідників” людина, а хто – комп’ютер. Якщо експерт не зможе правильно розрізнити, де хто, або у своїх здогадках буде помилятися так само часто, як правильно вгадувати, то комп’ютер пройшов тест Тьюрінга. В такому разі, слід вважати, що комп’ютер розуміє ті питання, які задає йому експерт, і дає на них осмислені відповіді (і, отже, має свідомість).
Жоден комп’ютер (комп’ютерна програма) поки що не пройшов тест Тьюрінга. Проте здається, що немає вагомих підстав вважати, що проходження комп’ютером тесту Тьюрінга в принципі неможливе. В комп’ютер можливо завести будь-який обсяг інформації. Є різноманітні алгоритми та програми, виконуючи які комп’ютер може генерувати відповіді на питання експертів. Хоча поки що вони дуже недосконалі і нездатні ввести в оману експерта, вони можуть постійно вдосконалюватися. Розробники відповідних програм вивчатимуть, чому експерти вирішили, що спілкуються з комп’ютером, а не людиною (які саме відповіді видалися їм “нелюдськими” і якими правдоподібно могли б бути людські відповіді), можуть вносити у свої алгоритми відповідні зміни, доповнювати інформаційну базу; в результаті відповіді комп’ютерів ставатимуть все більше й більше (частіше й частіше) подібними до тих, які могла б дати людина, так що здогадатися де-хто ставатиме усе важче й важче. Наскільки далеко це насправді зайде, передбачити неможливо. Але в принципі, здається, що немає вагомих підстав заперечувати можливість такого алгоритму (програми), виконання якого, з доступом до достатньо великої інформаційної бази (співмірної з усією масою знань, якими володіє звичайна людина, включно з тими, які людина явно не пам’ятає, але які якось зберігаються у її пам’яті, − які вона може за якихось умов пригадати, або які вона використовує підсвідомо тощо), може ввести в оману найвинахідливішого експерта-тестувальника.
Проте уявний експеримент Джона Серля показує, що навіть якщо комп’ютер пройде тест Тьюрінга, це не означатиме, що він розуміє інформацію. Більше того, оскільки ми знаємо, що усе, що робить комп’ютер – це комбінування символів за певним алгоритмом, то ми маємо вагомі підстави вважати, що комп’ютер, який пройшов тест Тьюрінга, усе ж не розуміє інформації. Якщо я, перебуваючи в китайській кімнаті, матиму достатньо велику інформаційну базу у вигляді величезної книги, списаної китайськими ієрогліфами, буду озброєний правильним алгоритмом і буду точно його виконувати, то я пройду тест Тьюрінга на розуміння китайської мови, не розуміючи китайської мови.
До наступного розділу: "Прощосьність" (інтенціональність)
Вернуться назад