Реалізм і потреба множення сущих

Свідомість як суб’єктивність: таємниця ЯДо попереднього розділу: “Лезо Оккама” і принцип простоти поясненняВиходячи з принципу простоти пояснень, розглянемо дві теорії про світ. Обидві з них “реалістичні”, тобто говорять про те, що навколишній світ реальний. Теорія 1 – звичайний реалізм, точка зору здорового глузду. Теорія 2 – гібрид між звичайним реалізмом та соліпсизмом: вона говорить про те, що навколишній світ реально існує, але в ньому існують лише ті речі, які присутні в моєму досвіді. Тобто, речі постійно виникають і зникають, і в кожний даний момент усе існуюче на цей момент присутнє в моєму досвіді (відображується у моїй свідомості). Поки дерево існує, я його бачу. Якщо я перестав його бачити, то це значить, що воно перестало існувати. Поки я не бачу людей, їх не існує. (Точніше, я не бачу людей тоді і тільки тоді, коли їх не існує.) Людина, яку я зараз бачу перед собою, виникла в той момент, коли вона потрапила до мого поля зору і зникне в той момент, коли опиниться поза моїм полем зору. (Точніше, весь час, поки та або інша людина або тварина або річ існує, вона перебуває в моєму полі зору.) Якщо я зустрічаю людину, яка настільки схожа на ту, яку я бачив учора, що кожний, хто дотримується уявлень звичайного здорового глузду (тобто, теорії 1), на моєму місці сприйняв би її за ту ж саму людину, то з точки зору теорії 2 це не може бути та сама людина; це інша, дуже схожа людина; “вчорашня” людина перестала існувати ще вчора; а “сьогоднішня” людина вчора не існувала.Мабуть, друга теорія видасться нам цілком абсурдною. Але чому? Чим вона гірша за першу? Тим, що вона не пояснює регулярності, присутні в моєму досвіді. Чому сьогодні я бачу на тому ж місці, що й учора, “таке ж саме” дерево, як і вчора? Чому людина, яку я зустрів сьогодні і яка “дуже схожа” на ту, яку я зустрічав вчора, і на ту, яку я зустрічав позавчора, вітається зі мною і в розмові згадує про те, про що ми нібито говорили з нею вчора і позавчора, хоча згідно з теорією 2 її тоді ще не існувало? Очевидно, найпростіше пояснення, – припустити, що це те саме дерево і та сама людина (а не інша, але дуже схожа), що вони продовжували існувати, коли були поза моїм полем зору. Отже, речі (і люди) існують і в той час, коли вони не присутні в моєму досвіді. А значить, можуть існувати й інші речі, які не присутні зараз, не були присутні раніше і, можливо, ніколи не будуть присутні в моєму досвіді. На користь припущення про існування таких речей говорять свідчення людей, які говорять, що бачили речі, яких я не бачив; а також те, що ці люди нерідко підтверджують ці свої свідчення, показуючи мені ті речі, яких я раніше не бачив. Ймовірно також, що існує багато речей, які поки що не були, і багато з яких, можливо, ніколи й не буде присутніми в досвіді жодної людини. На користь цього припущення свідчить постійно розширення знань людства про Всесвіт, про все нові й нові речі.Чи можливо запропонувати якесь інше пояснення регулярностей нашого досвіду? Можливо. Для цього слід припустити, що “вчорашні” дерева, люди, речі, перестають існувати, пропадаючи з поля мого зору, але десь зберігається інформація про них, і потім за цією інформацією створюються їх майже точні копії, потрапляючи в поле мого зору. Можна запропонувати теорію, згідно з якою Бог час від часу знищує речі, зберігаючи в пам’яті інформацію про них, а потім за цієї інформацією створює їх ледь змінені копії, – і кожного разу, коли він створює якусь річ, вона потрапляє до мого поля зору; а кожного разу, коли річ зникає з поля мого зору, це означає, що Бог її знищив. (Див. далі про теорію Берклі.)Можливо, можна придумати ще якісь теорії подібного роду, але усі вони будуть давати більш складні пояснення наявності в нашому досвіді регулярностей, аніж реалістична теорія здорового глузду.Якщо ми повернемося до соліпсизму, то побачимо, що він має усі ті ж недоліки, що й теорія 2. Щоб пояснити регулярності мого досвіду в рамках теорії соліпсизму я мушу припускати, що мій усвідомлюваний досвід породжується якоюсь складною неусвідомлюваною реальністю. Звичайний здоровий глузд вважає цю реальність зовнішнім світом; в рамках цього реалістичного припущення ми намагаємося вибудувати таку систему уявлень про світ, яка якнайповніше і якнайпростіше пояснювала б наш досвід, в усій його складності й багатоманітності. Соліпсизм мусить робити те ж саме, але відмовляється визнати цю неусвідомлювану реальність зовнішнім світом; він мусить розглядати її як несвідому частину мого Я. Але для того, щоб якнайповніше і якнайпростіше пояснювати мій досвід, соліпсист мусить мислити структуру цього “несвідомого”, такою ж, якою реаліст мислить структуру зовнішнього світу.Але в такому разі соліпсизм втрачає сенс, він стає реалізмом, який лише по-іншому називає ті реальності, які ми називаємо 'я' і 'світ'. Соліпсизм може назвати їх 'я-свідоме' та 'я-несвідоме', але який у цьому сенс?Соліпсизм ототожнює всю дійсність з власним Я соліпсиста. Але для такого ототожнення немає ніяких раціональних підстав. Це ототожнення є зайвим елементом, який не виконує ніяких пояснювальних функцій по відношенню до нашого досвіду, – тобто, є концептуальним “сущим”, що створюється без потреби. Воно не лише зайве, але створює плутанину, бо оголошує одним і тим самим те, що для адекватного пояснення нашого досвіду необхідно розрізняти.До наступного розділу: Паразитичні теорії