Ґендерний аспект в соціології (частина 2)
«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості
До попереднього розділу: Ґендер кріз призму соціології
Проблема особливостей творчості жінки-режисера в кінематографі безпосередньо пов'язана із більш загальною проблемою жіночої творчості взагалі, коріння якої, у свою чергу, треба шукати в біологічних, психічних, психологічних, емоційних і соціальних відмінностях між чоловіком і жінкою, тобто у ґендерних відмінностях. Адже саме вони визначають ролі і функції, що виконуються в соціумі homo sapiens цими його фундаментальними природно-соціальними «елементарними частинками». Не здійснивши хоча б загального аналізу цих відмінностей, нам буде важко (або й неможливо взагалі) знайти критерії, що дозволяють розв’язати поставлену в дисертації проблему.
Кожен із нас живе, діє, відчуває, мислить не як якась абстрагована природно-соціальна одиниця, але завжди як чоловік або як жінка. Людина народжується із природною біологічною приналежністю до тієї чи іншої статі, проте сама стать припускає тільки об'єктивне функціонування цього індивіда як самця або самки, але нічого не говорить про його статеве переживання і самосвідомість. Останнє ж визначається соціальними і культурними впливами, стилем виховання в ранньому дитинстві, а також схильністю психіки людини до формування тієї або іншої статево-рольової установки. Багато дослідників відзначають, що чоловік стає мужнім, а жінка – жіночною в процесі засвоєння ними відповідних статевих ролей, прийнятих у певному суспільстві. Разом із тим, статева роль визначається і неусвідомлюваними мотивами поведінки, які у чоловіків і у жінок є різними. Світ дано людині у двох проявах – як світ зовнішній, що об'єктивно існує, і як світ внутрішній, що суб'єктивно переживається. Від того, які цінності існування – об'єктивні або суб'єктивні – є найбільш значущими для людини, залежить її статева спрямованість. Мужність і жіночність, статеві символи цих двох світів, виявляються у різних ціннісних орієнтаціях чоловічих і жіночих характерів.
Але перш ніж говорити про вищі – на рівні психології – відмінності між чоловіком і жінкою, треба зрозуміти, чому вони взагалі існують і якими є ці відмінності на нижчому, соматичному рівні.
Слова "чоловік" і "жінка" асоціюються з безліччю різноманітних ознак, включаючи відмінності репродуктивних функцій статури, характеру, виду діяльності, соціального статусу. Ці відмінності здаються настільки глибокими, що дехто вбачає в них джерело всіх інших двійкових опозицій людської істоти. У біологічних, соціальних і психологічних науках поняття статі також є неоднозначним. Проте слова "стать", "статева приналежність" або "статева ідентичність" мають також більш широке значення, позначаючи біологічний і соціальний статус індивіда як чоловіка або жінки, встановлюваний на підставі будови геніталій, а іноді й інших соматичних і поведінкових ознак [1].
Та все ж, чим визначається і як функції виконує статеве диференціювання? Хоча статевий диморфізм виявляється в широкому спектрі соматичних і поведінкових відмінностей, його сутність, природна необхідність у ньому полягає в особливостях процесу розмноження. Статеве розмноження забезпечує значно швидше створення нових генетичних комбінацій, що полегшує їх носіям пристосування до змінних умов середовища, причому самці і самки виконують у цьому процесі різні функції. Аналізуючи дані генетики у світлі загальних положень теорії інформації, В.Геодакян [2] вважає, що процес самовідтворювання будь-якої біологічної системи включає дві протилежні тенденції: спадковість – консервативний чинник, який прагне зберегти незмінними у потомства всі батьківські ознаки, і мінливість, завдяки якій виникають нові ознаки. Самки втілюють немовби постійну "пам'ять", а самці – оперативну, тимчасову "пам'ять" виду. Будь-яку зміну зовнішніх умов спочатку сприймають самці, які тісніше пов'язані із зовнішнім середовищем. Лише потім, після відсіву стійких зрушень від тимчасових, випадкових, генетична інформація записується в постійну пам'ять популяції, представлену самками. Оскільки самці втілюють в собі принцип мінливості, усі нові ознаки в розвитку виду спочатку виникають у самців і лише потім передаються самкам, у яких, навпаки, сильніше представлені різноманітні рудименти.
Розширюючи цей підхід за межі біологічно і генетично зумовленої поведінки людини до її поведінки в соціумі, легко прийти до висновку, що роль чоловіка є активною і в соціумі. Виконуючи біологічну, природно зумовлену роль «здобувача» нових ознак, він і в людському суспільстві є творцем, людиною, яка створює усе нове, що просуває представників суспільства в його усесторонньому розвитку.
Щоб довести це твердження, послідовно розглянемо певні збірні психо-соціальні образи і поведінку чоловіка і жінки, що втілюють Мужність і Жіночність, складені на підставі літератури з цих питань.
Психо-соціальний образ чоловіка. Говорячи про чоловіка і мужність, слід відзначити, що типовий чоловік приймає і стверджує ту дійсність, яка реально і об'єктивно існує, будь-яка інша реальність здається йому недостовірною, сумнівною, ілюзорною. У своїх діях чоловік керується розумними моделями ситуацій, будь-який вчинок – і свій, і тих, хто оточує його, – він повинен об'єктивно осмислити. Свідомість чоловіка тяжіє до віддзеркалення світу як об'єкту, а його логіка є процесом усвідомлення послідовних змін в існуванні об'єкту, що його цікавить. Він пробує виявити закономірність, формулу, яка упорядковувала б систему його уявлень про світ. Це приводить до того, що розумова модель світу часто стає для нього більш значущою, ніж сам світ. Схильність до аналізу, до побудови абстрактних суджень є причиною того, що йому більш доступна узагальнена теоретична діяльність, вільна від чуттєвого сприйняття: він мислить узагальнено, абстрактно, знаходячи задоволення від перетасовування і комбінацій понять, що цікавлять його. Характеристики явища, яке він спостерігає або вивчає, чоловік завжди намагається укласти в категорії простору, часу, причинності; «чудова» поведінка об'єкта дратує і турбує його до тих пір, поки він не підведе під неї нехай мінімальну, але «об'єктивну» базу. Цю своєрідність чоловічого характеру відзначають С.Булгаков, П.Флоренський, А.Логінов та ін.: "Чоловіче мислення вирізняється схильністю до узагальнень, абстрактністю" ([3], с.24-26). Чоловіка вирізняє широта мислення, широкий кругозір, здатність до зіставлення окремих предметів і явищ, значна об'єктивність узагальнення ([4], с.32-33). Чоловіче мислення часто є парадоксальним і зухвалим, у нього багата фантазія, чоловікові властива робота з елементами ризику. У той самий час, чоловікові властива менша пристосованість до побуту [3, 5-15].
Сфера почуттів і переживань здається чоловікові недостатньо достовірною і переконливою для того, щоб враховувати її в своїх судженнях. Чоловікові важко погодитися з тим, що світ емоцій і переживань може бути «об'єктивною картиною світу», яку намалювала його свідомість. Таке ставлення до почуттів, проте, не заважає йому отримувати емоційно забарвлені задоволення (або незадоволення) від забезпечення (або незабезпечення) його насущних потреб, але подібні емоції не роблять його більш чутливим до глибоких і тонких переживань.
Заглиблюватися у свої переживання і почуття не характерно для чоловіка, ним рухає потреба діяти, бути активним, боротися, долати і досягати. Психологічна інтуїція зовсім не є чоловічою властивістю, нею володіє тільки особистість, що вміщує й об'єднує в собі чоловічі і жіночі властивості душі.
Свої почуття чоловік пояснює як власну емоційну реакцію на ту або іншу об'єктивну ситуацію, і тому він є прихильником розумних вирішень емоційних конфліктів, що виникають між людьми, оскільки він вихоплює і осмислює в конфлікті лише об'єктивний складник. Нездатність осягнути природу конфлікту за умови активного прагнення його нівелювати робить чоловіка в емоційно конфліктних ситуаціях агресивним, авторитарним, самовладним. Для нього вирішити конфлікт – означає примусити опонента визнати об'єктивну неспроможність цього конфлікту, а зовсім не змінити суб'єктивне ставлення до конфлікту, переплавити його в нову якість відносин.
Вища насолода чоловіка полягає в подоланні об'єктивних труднощів і в шляхах до реальних задоволень і суспільного визнання, що розкриваються внаслідок цього. Саме у цьому чоловік проявляється як істота гіперкомпенсаторна, що активно долає свою природну слабкість, оскільки спочатку він поступається силі жіночої статі. Чоловікові весь час необхідно докладати зусилля, щоб бути чоловіком і відстояти свою мужність. Американська сексолог Майєрс назвав ці зусилля чоловіка «принципом Адама», або «принципом маскулінної додатковості» [16]. Без цих зусиль чоловік деградує. Тому він і прагне утвердити себе у фізичній силі і соціальній значущості. Чоловіки у всіх суспільствах домінантні, владні, авторитарні і рішучі [15-20]. П.Флоренський, характеризуючи ім'я «Олексій», яке він вважає жіночним, говорить, що йому властива емоційність, чуттєвість, тоді як імені «Олександр», що виражає мужність, властиві чіткий, холодний, тверезий розум, раціоналізм [21].
Фізична сила і міць цінується чоловіком як значний і важливий чинник в оволодінні доступним йому світом, оскільки тут перемагає найбільш фізично сильний і активний. У його захопленні фізичними вправами і спортом завжди таїться принизливий для нього страх виявитися слабосильним в екстремальній ситуації. Для утвердження власної сили чоловікові мало фізично вдосконалювати своє тіло, йому, винахідникові різноманітної техніки, яка непомірно збільшує його фізичну міць, потрібні ще й соціальні контакти. Він – ініціатор суспільних союзів і конструктор соціальних механізмів.
Стверджуючи свою силу і соціальну значущість, чоловік завжди намагається, згідно зі своїми задумами, змінити, переробити, перебудувати доступну йому реальність. Суспільна діяльність є відвічною чоловічою властивістю, він відчуває себе неповноцінним, коли не може впливати на соціум. Людська історія – історія чоловічої соціальної активності.
Звернемося до естетики типового чоловіка. Вона базується у нього на привабливій наочності і стимуляції чуттєвих потреб, вона грубувата і невитончена, у ній мало суб'єктивних резонансів. Чоловік цінує і любить технічний дизайн, прикладну естетику, але до високого мистецтва він часто абсолютно байдужий.
З естетикою чоловіка добре співвідноситься його сексуальність – одна із найбільш значущих для нього цінностей життя. Любов обтяжує чоловіка своїми складними внутрішніми переживаннями; його статеве задоволення полягає в отриманні сексуального, не більше, і він прагне різноманітити це задоволення, без якого життя стає для нього прісним, особливо якщо від природи він має високий сексуальний потенціал. Соціальна або психічна блокада сексуального самовираження викликає в поведінці чоловіка агресивність, антисоціальність, тягу до алкоголю, до наркотиків, які пом'якшують для нього гостроту сексуальних проблем.
Прагнення чоловіка до сексуального задоволення співвідноситься з його аморалізмом, зі схильністю до ризику і авантюризму для досягнення життєвих благ, а жінки не тільки урізноманітнюють його сексуальне життя, але і дають йому безпосереднє підтвердження його чоловічої сили. Це особливо важить для нього там, де він відчуває себе неформальним лідером. Формальний «лідер» може бути імпотентом, справжній – ніколи. Сексуальна енергія чоловіка заявляє про себе не тільки в інтимному житті, але й у сфері його соціальної активності. Впливова дія лідера, без якої неможливий жоден соціальний союз, пов'язана з його здатністю притягувати до себе сексуальну енергію інших людей і концентрувати її навколо своєї персони, створюючи центр тяжіння для тих, хто йде за ним.
Але чоловік є по-справжньому значимим, мужнім не тоді, коли прямолінійно стверджує своє «его», а коли заперечує в собі це самозвеличення, коли долає власний природний егоцентризм в ім'я вищих цінностей буття, що дають йому духовний потенціал творчості, особистісне становлення, повноту і цілісність існування, сенс життя. Йому потрібна мужність, щоб стати і залишатися особистістю, бо в ній відбувається духовний синтез чоловічих і жіночих цінностей існування і подолання природної статевої розділеності людини [22].
До наступного розділу: Ґендерний аспект в соціології (частина 3)
До попереднього розділу: Ґендер кріз призму соціології
Проблема особливостей творчості жінки-режисера в кінематографі безпосередньо пов'язана із більш загальною проблемою жіночої творчості взагалі, коріння якої, у свою чергу, треба шукати в біологічних, психічних, психологічних, емоційних і соціальних відмінностях між чоловіком і жінкою, тобто у ґендерних відмінностях. Адже саме вони визначають ролі і функції, що виконуються в соціумі homo sapiens цими його фундаментальними природно-соціальними «елементарними частинками». Не здійснивши хоча б загального аналізу цих відмінностей, нам буде важко (або й неможливо взагалі) знайти критерії, що дозволяють розв’язати поставлену в дисертації проблему.
Кожен із нас живе, діє, відчуває, мислить не як якась абстрагована природно-соціальна одиниця, але завжди як чоловік або як жінка. Людина народжується із природною біологічною приналежністю до тієї чи іншої статі, проте сама стать припускає тільки об'єктивне функціонування цього індивіда як самця або самки, але нічого не говорить про його статеве переживання і самосвідомість. Останнє ж визначається соціальними і культурними впливами, стилем виховання в ранньому дитинстві, а також схильністю психіки людини до формування тієї або іншої статево-рольової установки. Багато дослідників відзначають, що чоловік стає мужнім, а жінка – жіночною в процесі засвоєння ними відповідних статевих ролей, прийнятих у певному суспільстві. Разом із тим, статева роль визначається і неусвідомлюваними мотивами поведінки, які у чоловіків і у жінок є різними. Світ дано людині у двох проявах – як світ зовнішній, що об'єктивно існує, і як світ внутрішній, що суб'єктивно переживається. Від того, які цінності існування – об'єктивні або суб'єктивні – є найбільш значущими для людини, залежить її статева спрямованість. Мужність і жіночність, статеві символи цих двох світів, виявляються у різних ціннісних орієнтаціях чоловічих і жіночих характерів.
Але перш ніж говорити про вищі – на рівні психології – відмінності між чоловіком і жінкою, треба зрозуміти, чому вони взагалі існують і якими є ці відмінності на нижчому, соматичному рівні.
Слова "чоловік" і "жінка" асоціюються з безліччю різноманітних ознак, включаючи відмінності репродуктивних функцій статури, характеру, виду діяльності, соціального статусу. Ці відмінності здаються настільки глибокими, що дехто вбачає в них джерело всіх інших двійкових опозицій людської істоти. У біологічних, соціальних і психологічних науках поняття статі також є неоднозначним. Проте слова "стать", "статева приналежність" або "статева ідентичність" мають також більш широке значення, позначаючи біологічний і соціальний статус індивіда як чоловіка або жінки, встановлюваний на підставі будови геніталій, а іноді й інших соматичних і поведінкових ознак [1].
Та все ж, чим визначається і як функції виконує статеве диференціювання? Хоча статевий диморфізм виявляється в широкому спектрі соматичних і поведінкових відмінностей, його сутність, природна необхідність у ньому полягає в особливостях процесу розмноження. Статеве розмноження забезпечує значно швидше створення нових генетичних комбінацій, що полегшує їх носіям пристосування до змінних умов середовища, причому самці і самки виконують у цьому процесі різні функції. Аналізуючи дані генетики у світлі загальних положень теорії інформації, В.Геодакян [2] вважає, що процес самовідтворювання будь-якої біологічної системи включає дві протилежні тенденції: спадковість – консервативний чинник, який прагне зберегти незмінними у потомства всі батьківські ознаки, і мінливість, завдяки якій виникають нові ознаки. Самки втілюють немовби постійну "пам'ять", а самці – оперативну, тимчасову "пам'ять" виду. Будь-яку зміну зовнішніх умов спочатку сприймають самці, які тісніше пов'язані із зовнішнім середовищем. Лише потім, після відсіву стійких зрушень від тимчасових, випадкових, генетична інформація записується в постійну пам'ять популяції, представлену самками. Оскільки самці втілюють в собі принцип мінливості, усі нові ознаки в розвитку виду спочатку виникають у самців і лише потім передаються самкам, у яких, навпаки, сильніше представлені різноманітні рудименти.
Розширюючи цей підхід за межі біологічно і генетично зумовленої поведінки людини до її поведінки в соціумі, легко прийти до висновку, що роль чоловіка є активною і в соціумі. Виконуючи біологічну, природно зумовлену роль «здобувача» нових ознак, він і в людському суспільстві є творцем, людиною, яка створює усе нове, що просуває представників суспільства в його усесторонньому розвитку.
Щоб довести це твердження, послідовно розглянемо певні збірні психо-соціальні образи і поведінку чоловіка і жінки, що втілюють Мужність і Жіночність, складені на підставі літератури з цих питань.
Психо-соціальний образ чоловіка. Говорячи про чоловіка і мужність, слід відзначити, що типовий чоловік приймає і стверджує ту дійсність, яка реально і об'єктивно існує, будь-яка інша реальність здається йому недостовірною, сумнівною, ілюзорною. У своїх діях чоловік керується розумними моделями ситуацій, будь-який вчинок – і свій, і тих, хто оточує його, – він повинен об'єктивно осмислити. Свідомість чоловіка тяжіє до віддзеркалення світу як об'єкту, а його логіка є процесом усвідомлення послідовних змін в існуванні об'єкту, що його цікавить. Він пробує виявити закономірність, формулу, яка упорядковувала б систему його уявлень про світ. Це приводить до того, що розумова модель світу часто стає для нього більш значущою, ніж сам світ. Схильність до аналізу, до побудови абстрактних суджень є причиною того, що йому більш доступна узагальнена теоретична діяльність, вільна від чуттєвого сприйняття: він мислить узагальнено, абстрактно, знаходячи задоволення від перетасовування і комбінацій понять, що цікавлять його. Характеристики явища, яке він спостерігає або вивчає, чоловік завжди намагається укласти в категорії простору, часу, причинності; «чудова» поведінка об'єкта дратує і турбує його до тих пір, поки він не підведе під неї нехай мінімальну, але «об'єктивну» базу. Цю своєрідність чоловічого характеру відзначають С.Булгаков, П.Флоренський, А.Логінов та ін.: "Чоловіче мислення вирізняється схильністю до узагальнень, абстрактністю" ([3], с.24-26). Чоловіка вирізняє широта мислення, широкий кругозір, здатність до зіставлення окремих предметів і явищ, значна об'єктивність узагальнення ([4], с.32-33). Чоловіче мислення часто є парадоксальним і зухвалим, у нього багата фантазія, чоловікові властива робота з елементами ризику. У той самий час, чоловікові властива менша пристосованість до побуту [3, 5-15].
Сфера почуттів і переживань здається чоловікові недостатньо достовірною і переконливою для того, щоб враховувати її в своїх судженнях. Чоловікові важко погодитися з тим, що світ емоцій і переживань може бути «об'єктивною картиною світу», яку намалювала його свідомість. Таке ставлення до почуттів, проте, не заважає йому отримувати емоційно забарвлені задоволення (або незадоволення) від забезпечення (або незабезпечення) його насущних потреб, але подібні емоції не роблять його більш чутливим до глибоких і тонких переживань.
Заглиблюватися у свої переживання і почуття не характерно для чоловіка, ним рухає потреба діяти, бути активним, боротися, долати і досягати. Психологічна інтуїція зовсім не є чоловічою властивістю, нею володіє тільки особистість, що вміщує й об'єднує в собі чоловічі і жіночі властивості душі.
Свої почуття чоловік пояснює як власну емоційну реакцію на ту або іншу об'єктивну ситуацію, і тому він є прихильником розумних вирішень емоційних конфліктів, що виникають між людьми, оскільки він вихоплює і осмислює в конфлікті лише об'єктивний складник. Нездатність осягнути природу конфлікту за умови активного прагнення його нівелювати робить чоловіка в емоційно конфліктних ситуаціях агресивним, авторитарним, самовладним. Для нього вирішити конфлікт – означає примусити опонента визнати об'єктивну неспроможність цього конфлікту, а зовсім не змінити суб'єктивне ставлення до конфлікту, переплавити його в нову якість відносин.
Вища насолода чоловіка полягає в подоланні об'єктивних труднощів і в шляхах до реальних задоволень і суспільного визнання, що розкриваються внаслідок цього. Саме у цьому чоловік проявляється як істота гіперкомпенсаторна, що активно долає свою природну слабкість, оскільки спочатку він поступається силі жіночої статі. Чоловікові весь час необхідно докладати зусилля, щоб бути чоловіком і відстояти свою мужність. Американська сексолог Майєрс назвав ці зусилля чоловіка «принципом Адама», або «принципом маскулінної додатковості» [16]. Без цих зусиль чоловік деградує. Тому він і прагне утвердити себе у фізичній силі і соціальній значущості. Чоловіки у всіх суспільствах домінантні, владні, авторитарні і рішучі [15-20]. П.Флоренський, характеризуючи ім'я «Олексій», яке він вважає жіночним, говорить, що йому властива емоційність, чуттєвість, тоді як імені «Олександр», що виражає мужність, властиві чіткий, холодний, тверезий розум, раціоналізм [21].
Фізична сила і міць цінується чоловіком як значний і важливий чинник в оволодінні доступним йому світом, оскільки тут перемагає найбільш фізично сильний і активний. У його захопленні фізичними вправами і спортом завжди таїться принизливий для нього страх виявитися слабосильним в екстремальній ситуації. Для утвердження власної сили чоловікові мало фізично вдосконалювати своє тіло, йому, винахідникові різноманітної техніки, яка непомірно збільшує його фізичну міць, потрібні ще й соціальні контакти. Він – ініціатор суспільних союзів і конструктор соціальних механізмів.
Стверджуючи свою силу і соціальну значущість, чоловік завжди намагається, згідно зі своїми задумами, змінити, переробити, перебудувати доступну йому реальність. Суспільна діяльність є відвічною чоловічою властивістю, він відчуває себе неповноцінним, коли не може впливати на соціум. Людська історія – історія чоловічої соціальної активності.
Звернемося до естетики типового чоловіка. Вона базується у нього на привабливій наочності і стимуляції чуттєвих потреб, вона грубувата і невитончена, у ній мало суб'єктивних резонансів. Чоловік цінує і любить технічний дизайн, прикладну естетику, але до високого мистецтва він часто абсолютно байдужий.
З естетикою чоловіка добре співвідноситься його сексуальність – одна із найбільш значущих для нього цінностей життя. Любов обтяжує чоловіка своїми складними внутрішніми переживаннями; його статеве задоволення полягає в отриманні сексуального, не більше, і він прагне різноманітити це задоволення, без якого життя стає для нього прісним, особливо якщо від природи він має високий сексуальний потенціал. Соціальна або психічна блокада сексуального самовираження викликає в поведінці чоловіка агресивність, антисоціальність, тягу до алкоголю, до наркотиків, які пом'якшують для нього гостроту сексуальних проблем.
Прагнення чоловіка до сексуального задоволення співвідноситься з його аморалізмом, зі схильністю до ризику і авантюризму для досягнення життєвих благ, а жінки не тільки урізноманітнюють його сексуальне життя, але і дають йому безпосереднє підтвердження його чоловічої сили. Це особливо важить для нього там, де він відчуває себе неформальним лідером. Формальний «лідер» може бути імпотентом, справжній – ніколи. Сексуальна енергія чоловіка заявляє про себе не тільки в інтимному житті, але й у сфері його соціальної активності. Впливова дія лідера, без якої неможливий жоден соціальний союз, пов'язана з його здатністю притягувати до себе сексуальну енергію інших людей і концентрувати її навколо своєї персони, створюючи центр тяжіння для тих, хто йде за ним.
Але чоловік є по-справжньому значимим, мужнім не тоді, коли прямолінійно стверджує своє «его», а коли заперечує в собі це самозвеличення, коли долає власний природний егоцентризм в ім'я вищих цінностей буття, що дають йому духовний потенціал творчості, особистісне становлення, повноту і цілісність існування, сенс життя. Йому потрібна мужність, щоб стати і залишатися особистістю, бо в ній відбувається духовний синтез чоловічих і жіночих цінностей існування і подолання природної статевої розділеності людини [22].
До наступного розділу: Ґендерний аспект в соціології (частина 3)
Вернуться назад