«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Ґендер кріз призму соціології, частина 2

Психо-соціальний образ жінки. Про жіночність говорити важче, ніж про мужність, вона прихована в глибинах людської істоти, жіночності личить мова поезії і музики. Внутрішній, суб'єктивний світ жінки не стільки усвідомлюється, скільки емоційно переживається нею, породжує в ній душевні рухи і відчуття, які є для жінки чимось безпосередньо відчутним і зрозумілим. Внутрішній світ жінки важко зрозуміти в межах жорсткого логічного мислення, для формальної логіки він дуже заплутаний, примхливий, капризний, хитромудрий. Уявленням жінка віддає перевагу над поняттями. Відсторонене, узагальнене, логічне тим більше чуже їй, чим більше вона є жіночною. Дійсність стосується її і сприймається нею лише настільки, наскільки інтелектуальний елемент для неї зливається з елементом емоційним. Не залишити байдужою жінку може лише емоційно-образне, чуттєво значуще явище, яке має уявлятися їй, а не розумітися нею. При цьому уявлення жінка не аналізує, а тому воно залишається неподільним цілим, на якому вона і фокусує свої почуття і переживання.

Об'єктивна реальність для жінки підпорядковується «логіці почуттів», тоді як чоловік сенс реальності розкриває за допомогою логіки понять. У явищах і речах жінку вабить містичний бік, предмет або подію вона сприймає як знак, знамення, а не як об'єктивні ознаки і властивості цих речей і явищ.

Оскільки, на відміну від чоловіка, несвідома сторона психіки в житті жінки домінує, у неї менш розірваний зв'язок свідомості і несвідомого, тому її вчинки і поведінку важче зрозуміти логічно, ніж вчинки і поведінку чоловіка. Ніяка, навіть найсильніша логіка не здатна викликати інтерес справжньої жінки до предмету, і чим логічніше і зрозуміліше поводиться предмет, тим він менше їй цікавий. «Жінка інстинктивна, мудра нелогічною і неособистісною мудрістю простоти і чистоти» ([8] с.264-265).

Жінка не може доводити, переконувати і таємно ненавидить будь-яку жорстку логіку. Безпорадність у цьому відношенні приводить її до того, що вона цілковито і повністю покладається на логіку і аналітичні здібності чоловіка, оцінює які не за їх змістовністю і логічною безсумнівністю, а за своїм емоційно забарвленим враженням від захопленості ними чоловіка. Гра чоловічого розуму з поняттями і судженнями здається їй суто чоловічою властивістю, необхідним атрибутом чоловіка. Не люблячи філософію, жінка може любити самого філософа, любити за його манеру філософствування, а зовсім не за смисловий зміст його філософії. Яскраво і рельєфно зображає цю особливість жінки Л.Толстой в «Думках про стосунки статей»: «Чоловік може зрозуміти, хоча сам не виношував і не народжував, що і виношувати і народжувати – і важко і боляче, і що це справа важлива; але рідко яка жінка може зрозуміти, що виношувати і народжувати духовно нове життєрозуміння і важко і справа важлива. Вони зрозуміють це на хвильку, але зразу ж забувають. І тільки-но на кін виходять турботи їх, хоч господарство, ошатний одяг, так вони не можуть вже пам'ятати про реальність переконань чоловіків, і все це здається їм вигадками нереальними порівняно з пирогами і ситниками» [23].

Переживання і відчуття жінки не можуть бути повністю виражені за допомогою логіки понять, якою так добре оперує чоловічий розум. Відстоюючи значущість інших «об'єктивних» положень, жінка наводить безглузді доводи, смішні аргументи, які не задовольняють навіть її саму, недаремно «жіноча логіка» увійшла до фольклору: «Жінці властиве життя поза контролем розуму» (П. Флоренський, цит. за: ([52], С. 18). «Жінка, говорить легенда, є знаряддям диявола. Вона взагалі дурна, але диявол дає їй в оренду свій розум, коли вона на нього працює. Дивишся, показала чудеса розуму, далекоглядності, постійності, щоб вчинити гидоту. А як тільки треба не гидота, не може зрозуміти найпростішої речі, не думає далі, ніж ця хвилина, і немає ні витримки, ні терпіння» [24].

Із цим пов'язано і те, що сновидіння ближче жіночому світовідчуванню, ніж об'єктивна реальність, у ньому можуть бути присутні образний символізм, містична глибина, які внутрішньо доступні жінці. Жінка не шукає у сні доказів його об'єктивного походження, як це робить чоловік, вона осягає його сокровенний сенс через вживання в образ символіку сну, вона намагається знайти, вловити глибинним відчуттям своїм віщий сенс вказівки, що є в сновидінні.

Жінка говорить не тільки словами, вона говорить паузами, звучанням голосу, мімікою, жестикуляцією, виразом очей, усією своєю зовнішністю, кроєм одягу. У розмові вона шукає не стільки спілкування, скільки визнання. Жінка часто є багатомовною, і це свідчить про її недовіру до формального слова. Вона неначе не може передати суть висловлюваного і нагромаджує слова, намагаючись якось висловити свої невисловлювані переживання. Вона ніколи невпевнена, чи правильно розуміє її співрозмовник, і тому комплімент в її адресу дає їй упевненість - якщо не в собі, то, в усякому разі, у прихильному, великодушному ставленні до неї співрозмовника.

Але за всієї недовіри до власного словесного самовираження справжня жінка має потребу як в повітрі в живому слові, вона чекає чудодійного душевного резонансу від слів, звернених до неї; вона завжди краще слухає, ніж говорить.

У міжособистісних стосунках жінка любить певну недомовленість, оскільки тоді, коли сказано все, визначеність відносин є однозначною і не дає можливості приймати їх символічно. Тому погляд, обернений на неї, цінується жінкою більше, ніж пояснення, а пояснення - краще те, що є більш символічним, яке можна зрозуміти багатозначно. Відсторонені принципи спілкування здаються їй мало суттєвими, вона розуміє вчинки людей за співпереживанням, за ототожненням зі своїм чуттєвим тлом. Саме тому жіночні натури є більш артистичними, краще вживаються в «тіло» іншої істоти і співпереживають її життя.

Соціальні контакти жінка прагне звести до особистісних стосунків, соціальна активність для жінки є так само неприродною, як неприродним є для чоловіка народження, вигодовування і перше виховання дитини. Важко уявити собі «чистейшей прелести чистейший образец» на суспільному зібранні феміністок, що бунтують проти своєї власної природи, хоча питання, що піднімаються цим рухом, слід віднести до розряду гострих соціальних. Жінка залучається до соціального життя тільки через свого чоловіка, і без цього чоловіка ніяка суспільна діяльність не може дати жінці повного задоволення життям. Там, де жінці доводиться бути соціально активною, чоловік, як правило, є інфантильним, веденим, пригніченим, а вона – нещасною. На відміну від чоловіка жінка переживає творчий стан життя у самому його витоку, а тому віддасть перевагу об'єктивній реальності внутрішню, суб'єктивну, завжди буде схильна не довіряти об'єктивній достовірності, яку так шанує чоловік.

Внутрішня спрямованість переживань жінки особливо парадоксально заявляє про себе в любові. Тут вона чекає від чоловіка визнання її душі через захоплення тілом. Духовна змістовність любові для неї більш значуща, ніж сексуальна насолода. Жінка хоче, тому що любить, чоловік любить, тому що хоче. Чоловік любить жінку, жінка – саму любов. Чоловік є нещасним і пригніченим, коли не може володіти предметом свого жадання; жінка нещасна, якщо ні для кого не може стати таким «предметом жадання». Їй потрібен не чоловік, а його благоговійне до неї ставлення, у якому упивається вона своїм жіночим торжеством, визнанням власної цінності у його очах. Ліками від любові для чоловіка може бути інша жінка, для жінки інший чоловік не може бути ліками – їй потрібна інша любов.

Справжня творчість немислима для чоловіка поза статевим натхненням, поза інтуїцією внутрішнього єднання, тому стимулом для серйозної творчої діяльності є жіночність, «Вічна Жіночність». Творчість чоловіка завжди присвячується жінці, реальній або уявній. Як чоловік тілесно запліднює жінку, роблячи її матір'ю, так і жінка духовно запліднює чоловіка, підвищуючи його внутрішній творчий потенціал. Творчість чоловіка спрямована до того, щоб вразити, підкорити, здивувати саме жінку, створити дар, гідний її. Такий творчий геній як О.Пушкін свідчить: «Солодка увага жінок – майже єдина причина всіх наших устремлінь».

Зникнення жіночності у світі веде до творчої вихолощеності, етичної тупості і розпаду. Безстатева «творчість» чоловіка не сприяє визріванню найголовнішого плоду справжньої творчості – особистості, вона є безсилою, претензійною, обмеженою і безликою. Тільки у становленні своєї особистості через справжню творчість чоловік проривається до духовної безмежності, відчуває величне дихання внутрішньої свободи, тієї свободи, якої не знає повністю соціально обумовлений індивід. Кінцева мета творчості полягає не стільки в створенні того чи іншого твору, скільки в реалізації особистості творця. Особистість і творчість нерозривно пов'язані між собою: немає Особистості без творчості, немає творчості без Особистості. Творчість – це завжди зустріч жіночого і чоловічого в глибині Особистості, духовне возз'єднання є центральним стрижнем особистості, без якого Особистість як така існувати не може.

Як свідчить наведений вище аналіз психо-соціальних образів чоловіка і жінки, образи ці, як і їх взаємини, незважаючи на те, що вони зібрані з різних джерел, значною мірою ідеалізуються. Швидше, це не реальні чоловік і жінка, а уособлення Мужності і Жіночності, які діють в якомусь нейтральному або навіть доброзичливому до них середовищі. Взаємини між ними суворо диференційовані – чоловік тілесно запліднює жінку, роблячи її матір'ю, жінка ж духовно запліднює чоловіка, підвищуючи його внутрішній творчий потенціал. Інакше кажучи, у людському суспільстві, де панують Мужність і Жіночність, роль активного творця, творця естетичних і наукових цінностей відводиться чоловікові, тоді як роль жінки у такій творчості є пасивною. І хоча її участь у творчості чоловіка більш вивищена і витончена, – без її натхнення немає і творіння, але її матеріальної участі в акті творіння не передбачено.

Проте об'єктивна реальність указує на дещо інші соматичні і психологічні характеристики чоловіка і жінки. І хоча базисні соціально-психологічні риси Мужності і Жіночності загалом правильно відображають природу і соціальну активність реального чоловіка і жінки, проте деякі, на перший погляд, мало важливі особливості виявляються принципово важливими для вирішення поставленого в нашому дослідженні завдання, та і не тільки для нього, а й для розуміння багатьох проблем між статями, наявних у людському суспільстві з моменту його виникнення.

Щоб зрозуміти, про що йдеться, знову звернемося до теорії В.Геодакяна, яка, за словами відомого вченого - соціолога і психолога І.Кона, «маючи логічну стрункість і будучи підтверджена солідними науковими даними, успішно пояснює ряд біологічних статевих відмінностей» [1].

Зокрема теорія Геодакяна, констатуючи наявність дуже глибоких статевих відмінностей на всіх рівнях розвитку і функціонування організму, заперечує проти розділення усіх властивостей на дві полярні категорії - чоловічих (маскулінних) і жіночих (фемінних) за принципом "або-або". Разом з такими властивостями, які є взаємовиключними (один і той самий індивід не може в нормі одночасно мати чоловічі і жіночі геніталії), існує безліч так званих бісексуальних якостей, однаково властивих особам обох статей. Хоча бісексуальність може виявитися – як патологія, у вигляді гермафродитизму, тобто природженого стану подвійності репродуктивної системи організму, передусім зовнішніх геніталій, коли однозначно визначити стать – чоловіча вона чи жіноча - неможливо або складно [25].

Читати далі: Ґендерний аспект в соціології (ч.4)