Аргумент 1. Лезо Оккама
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Девід Чалмерс: свідомість як "організаційний інваріант" (додаток)
Отже, згідно з гіпотезою Чалмерса “свідомість є "організаційний інваріант": тобто, будь-яка система з правильною функціональною організацією буде мати той самий свідомий досвід, незалежно від того, з чого вона зроблена.”
Щоб ми мали вагомі підстави віддати перевагу цій гіпотезі порівняно з альтернативними гіпотезами, потрібні факти, які відповідали б цій гіпотезі і не відповідали б альтернативним гіпотезам. Але таких фактів немає.
Є лише один вид істот, про свідомість яких ми знаємо більш-менш достовірно (або, точніше, маємо достатньо вагомі підстави припускати наявність у них свідомості). Ці істоти – люди. Ми також знаємо, що стани свідомості дуже тісно взаємопов’язані з функціонуванням мозку. Наскільки нам відомо (завдяки науковим дослідженням), будь-які зміни у станах свідомості супроводжуються відповідними змінами у станах мозку (з точки зору епіфеноменалізму, стани мозку викликають відповідні стани свідомості; з точки зору інтеракціонізму, відповідність є результатом двонаправленої взаємодії). Але усе це не дає підстав приписувати породження свідомості якійсь визначеній властивості чи комплексу властивостей мозку. Ми не знаємо, які саме властивості мозку відповідальні за свідомість: це може бути будь-який комплекс властивостей тих частин мозку, які на даний момент неможливо хірургічних шляхом видалити або замінити на інші (функціонально еквівалентні, але відмінні за речовиною, на основі якої вони реалізовані, або структурою), не спричинивши цим значної деградації поведінки, контроль над якою ми звичайно приписуємо свідомості.
Можливо також (насамперед, з точки зору тих версій дуалізму, які традиційно називають субстанційним дуалізмом, – тобто з точки зору теорії душі), що ніякий фізичний відповідник не є достатнім для існування свідомості, хоча деякий фізичний відповідник є необхідним: без нього свідомості не буде, але чи буде вона з ним, залежить від додаткових обставин, а саме – від передісторії. Уявімо, наприклад, що наука і техніка досягла такого стану розвитку, що можливо створити точну копію тіла (в тому числі мозку) дорослої людини безпосередньо з відповідної кількості хімічних речовин, не повторюючи процесу біологічного розвитку організму. В такому разі, навіть якщо ми визнаємо, що повноцінний мозок необхідний для повноцінної свідомості (якщо мозок людини серйозно пошкоджений, її свідомість деградує або й зовсім зникає), з цього не слідує, що наявність такого мозку автоматично породить відповідну свідомість. Можливо, що свідомість з’являється в людині в момент народження і далі розвивається паралельно з фізичним розвитком, так що якщо створити з відповідної кількості хімічних речовин точну фізичну копію мого тіла, то вона не матиме свідомості.
Тим не менше, Чалмерс вважає, що раціонально вважати ознакою, відповідальною за свідомість та усі специфічні риси свідомості конкретної людини, − ознакою, необхідною й достатньою для існування саме такої свідомості, якою вона є у даної людини, − саме функціональну організацію. Будь-яка фізична система, яка реалізує усі ті функції, які ми зазвичай приписуємо свідомості, супроводжуватиметься такою самою свідомістю. Чому?
Перший аргумент Чалмерса на користь цієї гіпотези такий:
1) Між функціональною організацією мозку та свідомістю має місце відповідність.
2) Ми робимо висновок про наявність у інших істот свідомості саме за функціонуванням-поведінкою їх організму, без ніяких додаткових властивостей.
3) Отже, оскільки раціонально приписувати свідомість іншим людям (напевно, ми вважаємо це раціональним!), то так само раціонально приписувати свідомість будь-якій системі, яка є функціонально еквівалентною людському мозку.
4) Хоча й можливо, що крім функціональної організації для свідомості потрібно ще щось (якийсь “фактор Х”, додаткові властивості), таке припущення буде нераціональним, оскільки його прийняття означало б надання переваги більш складній і неясній (що це за додаткові властивості? які у нас є підстави вважати їх важливими для свідомості?) гіпотезі перед більш простою й ясною. Це було б “творенням нових сущих без потреби”, проти чого слід застосувати “лезо Оккама”. Справді, якби на Землю прилетіли інопланетяни, які поводяться як чутливі і розумні істоти, ми вважали б, що вони мають свідомість, навіть якщо їх мозок влаштований інакше, аніж людський.
Іншими словами, якщо ми можемо пояснити специфічні стани свідомості в кілька різних способів, то потрібно обирати найпростіше пояснення і таким поясненням є припущення про існування закону природи, який встановлює відповідність між функціональними станами організму та станами свідомості.
Заперечення:
1) Аргумент Чалмерса ґрунтується на хибній інтерпретації підстав, на яких ми приписуємо свідомість іншим людям (або й інопланетянам) і які роблять таке приписування раціональним. Ми раціонально припускаємо наявність у інших істот свідомості зовсім не тому, що вважаємо, що відповідне функціонування мозку породжує свідомість (як вважає Чалмерс). Усе з точністю до навпаки: ми раціонально припускаємо наявність у інших істот свідомості остільки, оскільки вважаємо, що їх свідомість (через участь у функціонуванні мозку) спричинює їх поведінку.
Ми приписуємо свідомість іншим людям, спираючись на припущення про те, що свідомість відіграє важливу роль у спричиненні їхньої поведінки (а отже, і у функціонуванні їх мозку). Для кожної людини єдиною вагомою підставою припускати, що інші люди також мають свідомість, є те, що таке припущення є необхідним для розуміння їх поведінки (особливо, мовної поведінки та поведінки, спрямованої на реалізацію деяких свідомих цілей, планів тощо). І воно є необхідним саме остільки, оскільки ми припускаємо, що свідомість спричинює відповідну поведінку. (Щодо інших тварин, наші підстави приписувати їм свідомість значно слабші, але принцип той самий: ми приписуємо свідомість тваринам остільки, оскільки вважаємо, що їх поведінка спричинюється їх суб’єктивними відчуттями, емоціями, бажаннями тощо: ця собака скавчить, бо їй боляче, стрибає тому, що рада мене бачити тощо.) Але це прямо суперечить гіпотезі Чалмерса, яка не залишає для свідомості місця у функціонуванні мозку та спричиненні поведінки.
Справді, те саме припущення (про вплив свідомості на функціонування мозку), яке робить раціональним приписування свідомості іншим людям, означає, що якщо можливо створити чисто фізичну систему, яка реалізовувала б усі ті функції, які ми зазвичай приписуємо свідомості (або свідомості й мозку разом), то нераціонально приписувати такій системі свідомість. (Більше того, ця система в принципі не могла б мати такої ж свідомості, як у людини, − тобто свідомості, що відіграє важливу роль у функціонуванні системи і спричиненні її поведінки.)
Припущення про існування свідомості у людей (або якихось інших істот) є раціональним остільки, оскільки передбачає неповну функціональність мозку, участь свідомості у його функціонуванні. Відповідно, в будь-якій системі, в якій самими лише фізичними засобами реалізована повна функціональність системи мозок-свідомість, функції свідомості виконуватиме щось інше, а свідомість виявиться зайвою. Це буде система з фізичною імітацією свідомості, а не зі свідомістю. Саме тому припущення про те, що “штучний інтелект” може породжувати свідомість є неправдоподібним і нераціональним: ми знаємо як він зроблений, як реалізовані усі його функції; ми знаємо, що він не потребує свідомості, щоб робити усе те, що він робить; отже, нераціонально приписувати йому свідомість. (Таке приписування справді було б “творенням нових сущих без потреби”, і тому проти нього слід застосувати “лезо Оккама”.)
До наступного розділу: Аргумент 2. Мікрочіпи замість нейронів (суб’єктивні переживання, що згасають)
Примітки:
1.Chalmers D. The Conscious Mind. – p.xv.
До попереднього розділу: Девід Чалмерс: свідомість як "організаційний інваріант" (додаток)
Отже, згідно з гіпотезою Чалмерса “свідомість є "організаційний інваріант": тобто, будь-яка система з правильною функціональною організацією буде мати той самий свідомий досвід, незалежно від того, з чого вона зроблена.”
Щоб ми мали вагомі підстави віддати перевагу цій гіпотезі порівняно з альтернативними гіпотезами, потрібні факти, які відповідали б цій гіпотезі і не відповідали б альтернативним гіпотезам. Але таких фактів немає.
Є лише один вид істот, про свідомість яких ми знаємо більш-менш достовірно (або, точніше, маємо достатньо вагомі підстави припускати наявність у них свідомості). Ці істоти – люди. Ми також знаємо, що стани свідомості дуже тісно взаємопов’язані з функціонуванням мозку. Наскільки нам відомо (завдяки науковим дослідженням), будь-які зміни у станах свідомості супроводжуються відповідними змінами у станах мозку (з точки зору епіфеноменалізму, стани мозку викликають відповідні стани свідомості; з точки зору інтеракціонізму, відповідність є результатом двонаправленої взаємодії). Але усе це не дає підстав приписувати породження свідомості якійсь визначеній властивості чи комплексу властивостей мозку. Ми не знаємо, які саме властивості мозку відповідальні за свідомість: це може бути будь-який комплекс властивостей тих частин мозку, які на даний момент неможливо хірургічних шляхом видалити або замінити на інші (функціонально еквівалентні, але відмінні за речовиною, на основі якої вони реалізовані, або структурою), не спричинивши цим значної деградації поведінки, контроль над якою ми звичайно приписуємо свідомості.
Можливо також (насамперед, з точки зору тих версій дуалізму, які традиційно називають субстанційним дуалізмом, – тобто з точки зору теорії душі), що ніякий фізичний відповідник не є достатнім для існування свідомості, хоча деякий фізичний відповідник є необхідним: без нього свідомості не буде, але чи буде вона з ним, залежить від додаткових обставин, а саме – від передісторії. Уявімо, наприклад, що наука і техніка досягла такого стану розвитку, що можливо створити точну копію тіла (в тому числі мозку) дорослої людини безпосередньо з відповідної кількості хімічних речовин, не повторюючи процесу біологічного розвитку організму. В такому разі, навіть якщо ми визнаємо, що повноцінний мозок необхідний для повноцінної свідомості (якщо мозок людини серйозно пошкоджений, її свідомість деградує або й зовсім зникає), з цього не слідує, що наявність такого мозку автоматично породить відповідну свідомість. Можливо, що свідомість з’являється в людині в момент народження і далі розвивається паралельно з фізичним розвитком, так що якщо створити з відповідної кількості хімічних речовин точну фізичну копію мого тіла, то вона не матиме свідомості.
Тим не менше, Чалмерс вважає, що раціонально вважати ознакою, відповідальною за свідомість та усі специфічні риси свідомості конкретної людини, − ознакою, необхідною й достатньою для існування саме такої свідомості, якою вона є у даної людини, − саме функціональну організацію. Будь-яка фізична система, яка реалізує усі ті функції, які ми зазвичай приписуємо свідомості, супроводжуватиметься такою самою свідомістю. Чому?
Перший аргумент Чалмерса на користь цієї гіпотези такий:
1) Між функціональною організацією мозку та свідомістю має місце відповідність.
2) Ми робимо висновок про наявність у інших істот свідомості саме за функціонуванням-поведінкою їх організму, без ніяких додаткових властивостей.
3) Отже, оскільки раціонально приписувати свідомість іншим людям (напевно, ми вважаємо це раціональним!), то так само раціонально приписувати свідомість будь-якій системі, яка є функціонально еквівалентною людському мозку.
4) Хоча й можливо, що крім функціональної організації для свідомості потрібно ще щось (якийсь “фактор Х”, додаткові властивості), таке припущення буде нераціональним, оскільки його прийняття означало б надання переваги більш складній і неясній (що це за додаткові властивості? які у нас є підстави вважати їх важливими для свідомості?) гіпотезі перед більш простою й ясною. Це було б “творенням нових сущих без потреби”, проти чого слід застосувати “лезо Оккама”. Справді, якби на Землю прилетіли інопланетяни, які поводяться як чутливі і розумні істоти, ми вважали б, що вони мають свідомість, навіть якщо їх мозок влаштований інакше, аніж людський.
Іншими словами, якщо ми можемо пояснити специфічні стани свідомості в кілька різних способів, то потрібно обирати найпростіше пояснення і таким поясненням є припущення про існування закону природи, який встановлює відповідність між функціональними станами організму та станами свідомості.
Заперечення:
1) Аргумент Чалмерса ґрунтується на хибній інтерпретації підстав, на яких ми приписуємо свідомість іншим людям (або й інопланетянам) і які роблять таке приписування раціональним. Ми раціонально припускаємо наявність у інших істот свідомості зовсім не тому, що вважаємо, що відповідне функціонування мозку породжує свідомість (як вважає Чалмерс). Усе з точністю до навпаки: ми раціонально припускаємо наявність у інших істот свідомості остільки, оскільки вважаємо, що їх свідомість (через участь у функціонуванні мозку) спричинює їх поведінку.
Ми приписуємо свідомість іншим людям, спираючись на припущення про те, що свідомість відіграє важливу роль у спричиненні їхньої поведінки (а отже, і у функціонуванні їх мозку). Для кожної людини єдиною вагомою підставою припускати, що інші люди також мають свідомість, є те, що таке припущення є необхідним для розуміння їх поведінки (особливо, мовної поведінки та поведінки, спрямованої на реалізацію деяких свідомих цілей, планів тощо). І воно є необхідним саме остільки, оскільки ми припускаємо, що свідомість спричинює відповідну поведінку. (Щодо інших тварин, наші підстави приписувати їм свідомість значно слабші, але принцип той самий: ми приписуємо свідомість тваринам остільки, оскільки вважаємо, що їх поведінка спричинюється їх суб’єктивними відчуттями, емоціями, бажаннями тощо: ця собака скавчить, бо їй боляче, стрибає тому, що рада мене бачити тощо.) Але це прямо суперечить гіпотезі Чалмерса, яка не залишає для свідомості місця у функціонуванні мозку та спричиненні поведінки.
Справді, те саме припущення (про вплив свідомості на функціонування мозку), яке робить раціональним приписування свідомості іншим людям, означає, що якщо можливо створити чисто фізичну систему, яка реалізовувала б усі ті функції, які ми зазвичай приписуємо свідомості (або свідомості й мозку разом), то нераціонально приписувати такій системі свідомість. (Більше того, ця система в принципі не могла б мати такої ж свідомості, як у людини, − тобто свідомості, що відіграє важливу роль у функціонуванні системи і спричиненні її поведінки.)
Припущення про існування свідомості у людей (або якихось інших істот) є раціональним остільки, оскільки передбачає неповну функціональність мозку, участь свідомості у його функціонуванні. Відповідно, в будь-якій системі, в якій самими лише фізичними засобами реалізована повна функціональність системи мозок-свідомість, функції свідомості виконуватиме щось інше, а свідомість виявиться зайвою. Це буде система з фізичною імітацією свідомості, а не зі свідомістю. Саме тому припущення про те, що “штучний інтелект” може породжувати свідомість є неправдоподібним і нераціональним: ми знаємо як він зроблений, як реалізовані усі його функції; ми знаємо, що він не потребує свідомості, щоб робити усе те, що він робить; отже, нераціонально приписувати йому свідомість. (Таке приписування справді було б “творенням нових сущих без потреби”, і тому проти нього слід застосувати “лезо Оккама”.)
До наступного розділу: Аргумент 2. Мікрочіпи замість нейронів (суб’єктивні переживання, що згасають)
Примітки:
1.Chalmers D. The Conscious Mind. – p.xv.
Вернуться назад