Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Знову зомбі

Було б, мабуть, нечемно відхилити точку зору Чалмерса лише на підставі того, що вона інтуїтивно виглядає цілком неприйнятною, не розглянувши ті аргументи, які він наводить.

Перш ніж розглядати ці аргументи один за одним, зроблю загальне зауваження, яке стосується їх усіх:

1) уся аргументація Чалмерса ґрунтується на прийнятті теорії епіфеноменалізму: свідомість не впливає на фізичні процеси (будучи їх нефізичним побічним продуктом);
2) Чалмерс вживає такі слова як 'знання', 'мислення', 'віра', 'погляди' не у звичайному смислі, в якому вони позначають різні аспекти й процеси свідомості (свідоме знання, свідоме мислення, свідома віра, свідомі погляди), а для позначення їх функціональних відповідників – структур і процесів мозку, які виконують відповідні функції.

1) та 2) взаємопов’язані. Зазвичай ми вважаємо, що наші свідомі знання, свідоме мислення, свідома віра, свідомі погляди впливають на нашу поведінку. Але з точки зору епіфеноменалізму це не так: уся наша поведінка повністю визначається фізичними процесами в мозку. Звідси − підміна смислів таких слів як 'знання', 'мислення', 'віра', 'погляди' тощо: замість звичайного смислу (певні стани та процеси свідомості) вони вживаються для позначення тих фізичних станів та процесів мозку, які згідно з матеріалістичними та епіфеноменалістичними припущеннями, виконують ті функції, які ми зазвичай приписуємо (свідомим) знанню, мисленню, вірі, поглядам.

Зауважимо, що цю точку зору приймає не лише епіфеноменалізм, але й усі інші теорії, що приймають положення про каузальну закритість фізичного. Зазвичай вони ідентифікують себе з матеріалізмом. Можна згадати про кілька головних напрямків.

Pадикальний матеріалізм (елімінативізм та функціоналізм) заперечує існування і, відповідно, потребу пояснення свідомості як суб’єктивності (феноменального “виміру”). Відмінності між елімінативізмом та функціоналізмом суто термінологічні: елімінативізм прямо заперечує існування свідомості; функціоналізм вживає слово 'свідомість' так, ніби воно не означає нічого іншого, крім відповідних функцій в організмі. Радикальний матеріалізм “розв’язує” проблему свідомості, відмовляючись її помічати. Можемо назвати такий метод розв’язання проблем методом страуса (на честь знаменитої звички, що приписується цим тваринам: побачив небезпеку − сунув голову в пісок − і небезпеки вже не видно). Їх “розв’язання” настільки ж просте й невразливе, як і абсурдне: немає свідомості як суб’єктивності – немає проблеми.

Дещо інша ситуація з так званою теорією тотожності (ідентичності), прибічники якої визнають існування феноменологічних властивостей (станів, процесів) та створювану цим проблему, але вважають, що якось-незрозуміло-як ці феноменологічні властивості (стани, процеси) та деякі фізичні структури й процеси в мозку є одним і тим же самим. На мою думку, ця теорія є по суті різновидом епіфеноменалізмом, оскільки вона 1) визнає існування крім власне фізичного аспекту процесів у мозку (рухів та взаємодій різних частинок мозку) також і феноменологічного аспекту (свідомості як суб’єктивності); 2) визнає положення про причинну закритість фізичного, з чого слідує, що існування феноменологічного аспекту (свідомості як суб’єктивності) ні на які фізичні процеси ніяк не впливає. Це – епіфеноменалізм, який не погоджується цього визнати і тримається за назву 'матеріалізм'.

Існує також теорія, що називається нейтральний монізм, яка, оскільки йдеться про можливість впливу свідомості на фізичні процеси, не відрізняється від епіфеноменалізму.

Тож уся критика епіфеноменалізму так само стосуватиметься теорії тотожності (ідентичності) та нейтрального монізму.
Загалом, якщо прийняти постулат про каузальну закритість фізичного (про те, що усі фізичні процеси причинно детермінуються лише іншими фізичними процесами), то проти аргументації Чалмерса важко щось заперечити. Єдина можливість її послідовного спростування – це відхилення постулату про каузальну закритість фізичного, тобто прийняття теорії дуалізму-інтеракціонізму – теорії про те, що свідомість, будучи чимось нефізичним, впливає на фізичні процеси в мозку, і через них – на поведінку людини.

Тож я пропоную розглянути аргументацію Чалмерса, застосувавши до неї свого роду інверсію у відношенні до означених вище двох її визначальних рис:

1) відхилення постулату про каузальну закритість фізичного (а отже, й епіфеноменалізму);
2) роз’яснення тверджень Чалмерса шляхом їх “перекладу” з функціоналістського жаргону, в якому слова типу 'знання', 'мислення', 'віра', 'погляди' означають процеси в мозку, які виконують певні функції, на звичайну мову, в якій ці слова позначають свідоме знання, свідоме мислення, свідому віру, свідомі погляди.

До наступного розділу: Аргумент 1. Лезо Оккама