Біхевіоризм та функціоналізм
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Головний аргумент проти теорії про свідомість та мозок як “одне й те саме з різних точок зору”
До головних напрямків матеріалізму ХХ ст. належать біхевіоризм та його наступник – функціоналізм.
Біхевіоризм зводить свідомість до поведінки. Наприклад, з точки зору біхевіоризму, відчуття болю – це не що інше як деяка сукупність взаємопов’язаних форм поведінки (таких як зойк болю, зміна виразу обличчя, дії, спрямовані на усунення причини болю і усунення відповідних тілесних пошкоджень тощо).
Ця теорія, як і всі матеріалістичні теорії, зіштовхується з “проблемою зомбі”: ми можемо уявити собі істоту, подібну до людини, яка у ситуаціях, в яких людина відчуває біль, поводиться точно так само, як поводилася б людина, яка відчуває біль, але при цьому нічого не відчуває – не має суб’єктивного переживання болю. Отже, поводитися певним чином – ще не означає мати відповідні відчуття. Відчуття – це щось крім поведінки.
В біхевіоризмі ця проблема навіть більш явно виражена, аніж в інших версіях матеріалізму: він явно суперечить тому факту, що ми знаємо про біль насамперед тому, що його відчуваємо і безпосередньо (інтроспективно) усвідомлюємо, а не через зовнішнє спостереження над поведінкою. Між тим, якщо наші відчуття – це лише поведінка, за якою можливо спостерігати ззовні, то ми не можемо знати безпосередньо про наші власні відчуття, а можемо знати лише про відчуття тих людей, за поведінкою яких спостерігаємо. На цю тему є анекдот: Біхевіорист після заняття сексом говорить: “Тобі було так приємно! Просто супер! А мені?”
Ще одним слабким місцем біхевіоризму є те, що маючи одне й те ж відчуття різні люди можуть поводитися дуже по-різному; так що поставити відчуття у однозначну відповідність з певними формами поведінки виявляється практично неможливим.
Останні дві проблеми долає спадкоємець біхевіоризму –функціоналізм – найбільш популярна сучасна матеріалістична теорія, яка тісно пов’язана з комп’ютерними технологіями. В цій теорії свідомість розглядається як аналог до комп’ютерної програми, свого роду “програмне забезпечення” (software). Ця програма отримує від нервової системи потік вхідних даних (input), обробляє їх за допомогою складного алгоритму і формує потік даних на виході – сигнали, що приводять у рух різні м’язи. Так само, як і в біхевіоризмі, свідомість має виключно поведінкові функції. Проте, на відміну від біхевіоризму, функціоналізм не мусить ототожнювати ті або інші конкретні психічні стани (те або інше конкретне відчуття, емоцію, бажання тощо) з якимись конкретними, чітко визначеними формами поведінки.
З точки зору функціоналізму ті або інші конкретні психічні стани можна ототожнити з певними функціональними блоками – аналог підпрограм або блоків в алгоритмі загальної програми. Кожний з таких блоків 1) отримує на вході інформацію від нервової системи або від інших функціональних блоків або і від того, і від іншого, 2) обробляє цю інформацію за власним алгоритмом і формує інформацію на виході для системи м’язів або для інших блоків або і для того, і для іншого. Наше (інтроспективне) усвідомлення та ідентифікація різних відчуттів та емоцій, з точки зору функціоналізму, також може бути одним із таких функціональних блоків.
Зокрема, функціоналізм може запропонувати свою версію теорії про “одне й те саме з різних точок зору”, яку можна проілюструвати на прикладі болю такою схемою (нагадаю, що СРФП – це сигнально-регулятивні фізичні процеси в мозку):
Матеріалістична (функціоналістська) модель:
1) відчуття болю:
Порівняємо це з моделлю дуалізму.
Дуалістична модель:
1) відчуття болю:
Функціонально схеми майже однакові (можливо було б зробити їх зовсім однаковими за наявністю відповідних блоків та зв’язків між ними).
Суттєва різниця лише в тому, що в дуалістичній моделі має місце справжнє відчуття (суб’єктивне переживання) та усвідомлення болю, а у матеріалістичній (функціоналістській) – лише їх функціональна (така, що виявляється в різних фізичних рухах – зовнішніх і внутрішніх) імітація. Сигнально-регулятивні фізичні процеси в мозку (СРФП “біль”, СРФП “усвідомлення болю”, СРФП “образ”, СРФП “усвідомлення образу”) – це просто фізичні взаємодії і рухи, які відбуваються автоматично за фізичними законами. Натомість, біль та візуальний образ – це суб’єктивні переживання, як вони відчуваються кожним з нас; і наше усвідомлення чогось – це теж щось, що має місце і переживається суб’єктивно.
В дуалістичній моделі маємо людину, яка справді відчуває (суб’єктивно переживає) та усвідомлює біль та візуальні образи. В матеріалістичній (функціоналістській) – зомбі, який суб’єктивно нічого не відчуває і не усвідомлює, але управляється програмою, що дуже добре імітує поведінку людини, яка відчуває та усвідомлює.
Резюмую критику теорій біхевіоризму й функціоналізму висловлюваннями Томаса Нагеля:
“Фізичне пояснення поведінкових або функціональних станів не пояснює психічного, оскільки воно не пояснює його суб’єктивних рис: що означає (як переживається) той або інший психічний стан для його власника” “Суб’єктивний характер досвіду … не піддається аналізу в термінах будь-якої пояснювальної системи функціональних станів, оскільки останні можливо приписати роботам чи автоматам, які поводяться подібно до людей, хоча й нічого не відчувають. …Я не заперечую, що свідомі психічні стани та події спричиняють поведінку, а також що їм можливо дати функціональні характеристики. Я заперечую лише, що такий аналіз буде повним… Марна справа – базувати захист матеріалізму на будь-якому аналізі психічних явищ, якому не вдається “схопити” безпосередньо, у явній формі їх суб’єктивний характер.”
До наступного розділу: Свідомість як ілюзія ілюзії ілюзії...
Примітки:
1. Nagel T. Panpsychism. – p.188.
2. What is it like to be a bat? - p.166-167.
До попереднього розділу: Головний аргумент проти теорії про свідомість та мозок як “одне й те саме з різних точок зору”
До головних напрямків матеріалізму ХХ ст. належать біхевіоризм та його наступник – функціоналізм.
Біхевіоризм зводить свідомість до поведінки. Наприклад, з точки зору біхевіоризму, відчуття болю – це не що інше як деяка сукупність взаємопов’язаних форм поведінки (таких як зойк болю, зміна виразу обличчя, дії, спрямовані на усунення причини болю і усунення відповідних тілесних пошкоджень тощо).
Ця теорія, як і всі матеріалістичні теорії, зіштовхується з “проблемою зомбі”: ми можемо уявити собі істоту, подібну до людини, яка у ситуаціях, в яких людина відчуває біль, поводиться точно так само, як поводилася б людина, яка відчуває біль, але при цьому нічого не відчуває – не має суб’єктивного переживання болю. Отже, поводитися певним чином – ще не означає мати відповідні відчуття. Відчуття – це щось крім поведінки.
В біхевіоризмі ця проблема навіть більш явно виражена, аніж в інших версіях матеріалізму: він явно суперечить тому факту, що ми знаємо про біль насамперед тому, що його відчуваємо і безпосередньо (інтроспективно) усвідомлюємо, а не через зовнішнє спостереження над поведінкою. Між тим, якщо наші відчуття – це лише поведінка, за якою можливо спостерігати ззовні, то ми не можемо знати безпосередньо про наші власні відчуття, а можемо знати лише про відчуття тих людей, за поведінкою яких спостерігаємо. На цю тему є анекдот: Біхевіорист після заняття сексом говорить: “Тобі було так приємно! Просто супер! А мені?”
Ще одним слабким місцем біхевіоризму є те, що маючи одне й те ж відчуття різні люди можуть поводитися дуже по-різному; так що поставити відчуття у однозначну відповідність з певними формами поведінки виявляється практично неможливим.
Останні дві проблеми долає спадкоємець біхевіоризму –функціоналізм – найбільш популярна сучасна матеріалістична теорія, яка тісно пов’язана з комп’ютерними технологіями. В цій теорії свідомість розглядається як аналог до комп’ютерної програми, свого роду “програмне забезпечення” (software). Ця програма отримує від нервової системи потік вхідних даних (input), обробляє їх за допомогою складного алгоритму і формує потік даних на виході – сигнали, що приводять у рух різні м’язи. Так само, як і в біхевіоризмі, свідомість має виключно поведінкові функції. Проте, на відміну від біхевіоризму, функціоналізм не мусить ототожнювати ті або інші конкретні психічні стани (те або інше конкретне відчуття, емоцію, бажання тощо) з якимись конкретними, чітко визначеними формами поведінки.
З точки зору функціоналізму ті або інші конкретні психічні стани можна ототожнити з певними функціональними блоками – аналог підпрограм або блоків в алгоритмі загальної програми. Кожний з таких блоків 1) отримує на вході інформацію від нервової системи або від інших функціональних блоків або і від того, і від іншого, 2) обробляє цю інформацію за власним алгоритмом і формує інформацію на виході для системи м’язів або для інших блоків або і для того, і для іншого. Наше (інтроспективне) усвідомлення та ідентифікація різних відчуттів та емоцій, з точки зору функціоналізму, також може бути одним із таких функціональних блоків.
Зокрема, функціоналізм може запропонувати свою версію теорії про “одне й те саме з різних точок зору”, яку можна проілюструвати на прикладі болю такою схемою (нагадаю, що СРФП – це сигнально-регулятивні фізичні процеси в мозку):
Матеріалістична (функціоналістська) модель:
1) відчуття болю:
Порівняємо це з моделлю дуалізму.
Дуалістична модель:
1) відчуття болю:
Функціонально схеми майже однакові (можливо було б зробити їх зовсім однаковими за наявністю відповідних блоків та зв’язків між ними).
Суттєва різниця лише в тому, що в дуалістичній моделі має місце справжнє відчуття (суб’єктивне переживання) та усвідомлення болю, а у матеріалістичній (функціоналістській) – лише їх функціональна (така, що виявляється в різних фізичних рухах – зовнішніх і внутрішніх) імітація. Сигнально-регулятивні фізичні процеси в мозку (СРФП “біль”, СРФП “усвідомлення болю”, СРФП “образ”, СРФП “усвідомлення образу”) – це просто фізичні взаємодії і рухи, які відбуваються автоматично за фізичними законами. Натомість, біль та візуальний образ – це суб’єктивні переживання, як вони відчуваються кожним з нас; і наше усвідомлення чогось – це теж щось, що має місце і переживається суб’єктивно.
В дуалістичній моделі маємо людину, яка справді відчуває (суб’єктивно переживає) та усвідомлює біль та візуальні образи. В матеріалістичній (функціоналістській) – зомбі, який суб’єктивно нічого не відчуває і не усвідомлює, але управляється програмою, що дуже добре імітує поведінку людини, яка відчуває та усвідомлює.
Резюмую критику теорій біхевіоризму й функціоналізму висловлюваннями Томаса Нагеля:
“Фізичне пояснення поведінкових або функціональних станів не пояснює психічного, оскільки воно не пояснює його суб’єктивних рис: що означає (як переживається) той або інший психічний стан для його власника” “Суб’єктивний характер досвіду … не піддається аналізу в термінах будь-якої пояснювальної системи функціональних станів, оскільки останні можливо приписати роботам чи автоматам, які поводяться подібно до людей, хоча й нічого не відчувають. …Я не заперечую, що свідомі психічні стани та події спричиняють поведінку, а також що їм можливо дати функціональні характеристики. Я заперечую лише, що такий аналіз буде повним… Марна справа – базувати захист матеріалізму на будь-якому аналізі психічних явищ, якому не вдається “схопити” безпосередньо, у явній формі їх суб’єктивний характер.”
До наступного розділу: Свідомість як ілюзія ілюзії ілюзії...
Примітки:
1. Nagel T. Panpsychism. – p.188.
2. What is it like to be a bat? - p.166-167.
Вернуться назад