Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Біхевіоризм та функціоналізм

Серед теорій про те, що фізичні процеси в мозку й свідомість – “одне й те ж саме з різних точок зору” особливе місце займає елімінативний матеріалізм (Деніел Деннетт та ін.) – теорія про те, що свідомість (наприклад, відчуття болю як суб’єктивне переживання та наше усвідомлення відчуття болю) є помилкою сприйняття, що створюється інтроспективним усвідомленням (awareness) першої особи. Перша особа – людина, яка переживає біль (Я) й усвідомлює своє переживання, на відміну від третьої особи (він або вона) – людини, яка може зі сторони спостерігати за поведінкою або (з допомогою якогось приладу) за фізичними процесами, які відбуваються в мозку людини, яка відчуває біль.

Колін Мак-Гін так описує цю точку зору:

“Наприклад, біль є нічим іншим як збудження певних волокон в мозку... Одне та інше не просто співвідносяться, але є одним і тим самим. Правда, біль не здається чимось подібним, якщо розглядається інтроспективно, але інтроспекція є джерелом помилки та ілюзії, і їй не слід довіряти при з’ясуванні справжньої природи свідомості. Матеріаліст погоджується, що ми самі усвідомлюємо наш біль не як процеси в нервових клітинах, але цей факт відхиляється як помилка сприйняття. Справжня природа болю недоступна для нашого усвідомлення болю як першої особи; скоріше, його природа відкривається через спостереження третьої особи процесів у відповідній частині мозку. Спосіб, у який ми дізнаємося про наші свідомість “зсередини” оголошується таким, що вводить в оману щодо того, чим свідомість є насправді.”

З цієї точки зору свідомість, у загальноприйнятому розумінні (зокрема, суб’єктивні переживання та їх інтроспективне усвідомлення) є лише ілюзією, яку виникає у нас, коли ми інтроспективно усвідомлюємо наші суб’єктивні переживання. Але це твердження самосуперечливе: воно водночас стверджує і заперечує (оголошує ілюзією) те, що ми інтроспективно усвідомлюємо наші суб’єктивні переживання. Це нагадує анекдот про мера, який заявляє, що розмови про те, що в його місті є бездомні, – це наклепницькі чутки, які розповсюджують ті, кому нема де жити.

Якщо свідомість, це ілюзія – то чия це ілюзія? Чи може існувати ілюзія сама по собі, поза свідомістю? Якщо щось існує поза свідомістю, об’єктивно, то воно не може бути ілюзією. Якщо ж ілюзії існують лише у свідомості, а сама свідомість – це ілюзія, то свідомість – це не просто ілюзія, а ілюзія ілюзії ілюзії … ... … (до нескінченності).

Важко придумати щось більш абсурдне. Але, як писав Декарт, неможливо уявити собі настільки абсурдної або неправдоподібної теорії, щоб її не відстоював той або інший філософ.

******
Звичайно, матеріалісти можуть просто не зважати на абсурдність своїх теорій і стверджувати, що ніяких суб’єктивних переживань (qualia) та усвідомлення, ніякої свідомості (в загальноприйнятому смислі цього слова) не існує. Джон Белоф пояснює це на прикладі болю:

“...якщо поведінкові аспекти болю насправді охоплюють усе те, що ми розуміємо під болем, ми усі, поза сумнівом, можемо вважати себе стоїками! Суть проблеми болю – те, що робить декого з нас боягузами – це саме природа болю як суб’єктивного переживання. Але твердо налаштований біхевіорист … може на це не зважати і заперечувати, що існує щось таке як особистий або суб’єктивний вимір болю. ...матеріалісти та біхевіористи не тупі. Вони не гірше за нас розуміють, що їх теорії скандальні в тому смислі, що заперечують щось глибоко закорінене в нашій думці й мові; ось тільки їх це не зупиняє. Деннетт, на початку свого об’ємного трактату, попереджає нас, що його зусилля щодо "демістифікації", як він це називає, будуть сприйняті багатьма як "акт інтелектуального вандалізму". Проте, якщо ми не можемо формально спростувати матеріалізм або функціоналізм ..., то і його прибічники не можуть нас переконати заперечувати або не помічати ось ту червону пляму, яка вперто відмовляється зникати. ...Тож найкраще, що я можу зробити, це погодитися зі словами Дж.Серля: "...якщо з Вашої теорії слідує, що свідомість не існує, то ви просто довели Вашу теорію до абсурду ".

До наступного розділу: Комп’ютерна аналогія. Проблема розуміння: “китайська кімната” та “прощосьність” (інтенціональність)

Примітки:

1. McGinn C. The Mysterious Flame. – р.19.

2. reductio ad absurdum – доведення до абсурду – у формальній логіці – метод доказу, який полягає в тому, що ми пробно припускаємо істинність деякого припущення для того, щоб показати, що з нього слідують абсурдні висновки і, отже, воно є хибним, а істинним є припущення, яке є його запереченням. Цей метод усім нам добре знайомий з геометрії як “доказ від супротивного”. Він має таку форму:
Теорема: T. Доказ: Припустимо, що не-T. З цього слідує висновок Х, який суперечить аксіомі А. Отже, не-Т є хибним. Отже, Т є істинним, що й потрібно було довести.
В нашому випадку Т – твердження про хибність матеріалізму, не-T – твердження про його істинність; Х – висновок про те, що свідомості як суб’єктивного особистого виміру не існує; аксіома А, якій він суперечить, – існування свідомості як суб’єктивного особистого виміру.