Реакція уряду на рух за українську мову

У боротьбі за права української мови. 1900-1907р.

До попереднього розділу: Активізація протестів проти дискримінації української мови (1900-1904)

Події в Україні, рух за відміну духовних утисків і рідної мови змусив імперський уряд знову розглянути україномовне питання. Комітет Міністрів в останніх днях 1904 р. розглянув питання про вилучення з постанови про пресу надмірних утисків української мови. Але через побоювання, з одного боку національного відродження України, а з другого – невдоволення великодержавників "єдиной и недєлімой" не тільки в Росії, але й в Україні, яких було тут чимало, змусило імперський уряд зайняти позицію вичікування і маневрування. Уряд чітко усвідомлював, що утиски освіти ведуть не тільки до духовного виродження, але й економічної нерозвинутості, гальмують технічний прогрес у такому економічно вигідному регіоні, як Україна. Тому було доручено весь цей комплекс питань розглянути міністерству внутрішніх справ, міністерству народної освіти, Академії наук, київському генерал-губернатору, вченим радам Київського та Харківського університетів і внести на розгляд уряду відповідні пропозиції. Тут малося на увазі і те, що потрібно було виграти час і, можливо, якимось чином підготувати великодержавників до можливого негативного для них вирішення цього питання. Адже бумеранг міг ударити і по уряду, викликавши широке невдоволення серед великодержавницьких російських верств. Десятки мільйонів росіян протягом кількох століть виховувалися на чому, що української мови не існувало, як і українського питання. Панувала думка, що українські віяння - то наслідок насамперед австро-угорської інтриги, яка розігрувала політичну каргу української Галичини.

Повідомлення з урядових кіл про розгляд цього питання і можливе зняття обмежень з українського слова викликало у 1905 р. в Україні пожвавлення і масовий рух за скоріше вирішення цієї проблеми. Ці віяння охопили всі верстви суспільності. незалежно від політичних поглядів та орієнтації. У Петербург посипалися петиції та аналітичні записки з вимогами зняти заборону з української мови, дати можливість народові вільно плекати власну культуру. Українські публіцисти направили "Записку про потреби української преси", а діячі народної освіти аналітичний матеріал "Потреби української школи".

У лютому 1905 р. голова Комітету Міністрів С.Ю.Вітте змушений був прийняти у Петербурзі делегацію української інтелігенції з вимогами про скасування заборони української мови. 3 подібними проханнями і вимогами до нього зверталися й окремі українські діячі - М.Кропивницький, С.Русова, Х.Д.Алчевська .

Колоніальна політика самодержавства стосовно України, штучні перепони у сфері національного життя, неможливість його вільного розвитку призвели до того, що навесні 1905 р. боротьба за відміну цих утисків охопила досить широкі верстви громадськості. М.С. Грушевський, аналізуючи національно-визвольні рухи в Російській імперії, зауважив щодо української проблеми:

"Поки що вся діяльність наших закордонних земляків зводилась в заходах коло знесення обмежень українського слова (указу 1876 р.). Се вповні зрозуміло. На сій точці українство зв'язане спеціальним, виїмковим указом і знесення його та підведення українського слова під загальні норми, котрі реформуються тепер і зміняються на краще під спільним натиском усіх народностей Росії, мусить бути першим постулатом української суспільності супроти правительства. Самою логікою подій він мусив бути висунений на перше місце, як перший український національний постулат, найширшими кругами української суспільності відчутий, давно дозрілий, на пункті котрого не може бути ніяких вагань і сумнівів.

Масовість руху за відродження духовності українського народу значним чином була пов'язана з діяльністю інтелігенції. Тут потрібно мати на увазі й таке: у 1914 р., при аналізі українського руху, аналітики Київського губернського жандармського управління відзначали два періоди українського духовного поступу: 1. формування української інтелігенції; 2. активна пропаганда у народі національної самосвідомості та ідеї об'єднання народу для боротьби за власну державність.

Цікаво те, що процес формування української національної інтелігенції охранка розглядала з 1819 до 1905 року, тобто від декабристів (Товариство об'єднаних слов'ян) і до завершення цього процесу на початку 1901 року. На думку охранки, протягом століття йшла інтенсивна робота (за винятком окремих періодів) у напрямку формування культурних працівників з українським типом мислення".

До наступного розділу: Боротьба за українську мову в пресі

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии