Будь-де і будь-коли тривала політична нестабільність цілком природно загострює увагу нації до питань економічних. Побоювання, що політичні баталії можуть збурити погіршення життя громадян є тому причиною.
Для України до того ж, як і для інших країн з перехідною економікою, така увага є особливо зрозумілою. Адже незавершеність базових трансформаційних перетворень, слабкість окремих важливих ринкових інституцій створюють сприятливі умови для небезпечних зривів зростання добробуту. Небезпечно бути «между здесь и среди там», як кажуть одесити. Розвинута ринкова економіка має ефективні механізми самоорганізації та самоліквідації ризикованих для суспільства змін. З початку 50-х років пам’ятаю численні пророцтва щодо скорої та неминучої загибелі американського імперіалізму. Не сталося. Адже прямі і ідеологічні нащадки засновників американського дива створили самоврядну систему, котра дозволяє США з честю виходити із всіх катаклізмів. Для України ж наслідки зривів у поліпшені життя громадян (і без того принизливо убогого) можуть бути доволі радикальними. Аж до спроб відновлення тоталітарного соціалізму. Принаймні, в деяких латиноамериканських країнах це і спостерігалося, і спостерігається.
Наша держава – молода. Наша нація тільки твориться. Потужні здорові національні амбіції ще у зародковому стані. Серце тане, коли бачиш зворушливі сцени шанування синьо-жовтого прапору або спів «Ще не вмерла…» з рукою на серці. Але продуктивна складова наших національних амбіцій поки що мало помітна. І тому зупинка у поліпшені, а той погіршення життя «пересічних» та «маленьких», посилює зневіру у свої сили. Російською мовою: «опускаются руки» і 40% українців, попри всі переможні реляції щодо зростання реального ВВП ладні шукати кращого життя за межами неньки. Що ж тоді буде з незалежністю, з прямим нащадком Київської Русі – з Україною? Чи вибачить нам їх величність Історія таку поразку? А що говоритимуть про нас наші правнуки…? Боязно про це й подумати.



Частіше всього у громадян виникають питання суто тактичні, скороминущі на кшталт: Що буде з курсом гривні? Чи не прискориться інфляція? Чи залишаться банки «хранилищами» зростаючого добробуту «пересічних» та «маленьких»?
До оцінки і відстеження хоча б середньотривалих тенденцій, до вивчення стратегічно важливих перетворень звертається переважно невелика кількість професійних економістів. Нажаль! Адже усвідомлення деяких базових зрушень дає досить багато підстав для оптимізму і надихає на творення свого власного добробуту, на піднесення України.
До мене доволі часто звертаються з питаннями класу: Прокоментуйте, будь ласка, показник реального ВВП. Все частіше відповідаю так: Невже Ви йдете в магазини в відсотками реального ВВП? Дивуються…
Річ у тому, що оцінка економічної динаміки насправді є доволі складним завданням. ВВП ж не є бездоганним показником для калькулювання національних статків. Єгор Гайдар у своїй книзі «Долгое время. Россия в мире экономической истории»» нага-дує що реалізація абсолютно безтолкових і вельми коштовних проектів збільшує ВВП на деякий час. Нагадує приклад з абсурдною ідеєю перекидання сибірських річок у Середню Азію спроба реалізації котрої давало значне зростання ВВП і котре у середньостроковому вимірі дало негатив. Згадаймо також і БАМ… Але повернемося до нашого побуту. Якщо Ви купуєте що-небудь в український крамниці, то автоматично збільшуєте українське ВВП. І якщо Ви через деякий час зрозумієте, що купили те, що ніколи не використовуватиме і нікому це перепродати, то на ВВП така Ваша помилка аж ніяк не вплине. Його зростання вже відбулося. Ви безглуздо витратили гроші, а провладна політична сила мусить Вас подякувати за Ваш посильний внесок у вже минулий приріст ВВП. Однак, у Вас залишається тільки збиток за рахунок котрого не збільшиш ВВП. Зростання добробуту не відбулося, а навпаки…
Виходячи з такої позиції намагаюся вкрай обережно використовувати такий надто загальний показник як ВВП. Все частіше аналізую та коментую більш зрозумілі на-туральні показники. Поміж вартісних показників віддаю перевагу показникам адитивним типу. Тобто, котрі отримуються шляхом простого складання: депозити, кредити, доходи тощо.
Особисте і суспільне, національне. Доволі часто мене критикують українці статки котрих не зросли. Мовляв, ми живемо все одно погано, а Ви пишете про зростання добробуту. Вважаю, що відчуваючи себе громадянином України кожен повинен мати сили підніматися вище своїх невдач. Ми єдина українська нація? Чи випадкове скуп-чення нічим не згуртованих людей і нам байдуже як змінюються наше життя у ці-лому?
Свої оцінки роблю на основі даних Держкомстату та Нацбанку, чисел котрі контро-люється і нашими кредиторами, і потенційними і такими що вже відбулися інвесторами. Прошу читачів це враховувати.



Розглянемо тенденцію введення в експлуатацію житла – своєрідного інтегральним показника роботи цілого комплексу видів економічної діяльності. Не тільки будівельної індустрії – само по собі величезного кластеру. Нове житло – це нова мебля та побутова техніка. Поки що тут панує імпорт, але поки що. Це також і благоустрій територій. Це зростання витрат на різного роду послуги і таке інше.
Головне. Динаміка ввода в експлуатацію житла є непрямим (таблиця 1), але доволі переконливим віддзеркаленям змін у життєвому рівні населення. Адже сьогодні в Україні безоплатне житло будується у мізерних обсягах. Створення левової частки житла має приватні джерела фінансування. Будівельні компанії обачливо не вима-гають декларування доходів у покупців нового житла, що дозволяє українцям виводити із тіньового обігу величезні обсяги грошей (далі спробуємо їх порахувати). І таким чином вивчаючи динаміку введення в експлуатацію житла ми маємо можливість оцінити зміни у добробуті наших співгромадян.



Побудований за даними таблиці 1, графік 1 підтверджує зорове відчуття швидкого зростання статків українців. Приємне враження від численних нвобудов підтвер-джується і числами. Введення в експлуатацію житла постійно зростає і доволі швидкими тмпами.



Не виключено, що у поточному році 2007 буду введено в експлуатацію більше 10 млн. кв.м. житла. – приблизно на 70% менше ніж в останні роки існування СРСР. Але вражає динаміка. У році 2000 (році подолання дефолту та обвалу економіки у цілому) було введено 5,6 млн. кв. м. В минулому 2006-му – понад 8,6 млн. кв.м., або на 3 млн. кв. м. більше. Колосальний приріст якщо враховувати суттєво вищу якість житла (у порівнянні із соціалізмом), котре будується сьогодні!
В цілому за 2000-2007 роки буде введено в експлуатацію (і побудовано) більше 58 млн. кв. м. житла. Кілька мільйонів українців, кілька сотень тисяч родин за цей період переїхали та переїдуть у нове житло побудоване за власні гроші. Наголошую: Переважно за власні гроші. Чи не можна вважати даний факт усталеним поліпшенням добробуту нашої нації? Питання є риторичним…
Динаміка прирості введення в експлуатацію житла є також обнадійливою (графік 2).



Тільки у році 2005 приріст введення в експлуатацію житла був суттєво меншим ніж протягом 2003 та, тим паче, року 2004. Протягом року 2006 не вдалося повністю подолати погіршення динаміки, котре сталося у році 2005. Однак, все одне, досягнутий у році 2006 приріст у 812 тим. м. кв. введення житла більше ніж у 3 рази перевищує результат року 2005.
Більше всього рік 2005 перелякав індивідуальних забудовників – переважно середній клас підтримку розвитку котрому обіцяють деякі натхненні політики. «Обіцянки – то дурня цяцянки…» пригадується… Індивідуали, основу якого складають представники малого та середнього бізнесу, навіть, знизили обсяги введення в експлуатацію у порівнянні з попереднім роком 2004 (графік 3).



Зменшення приросту житла індивідуалів (графік 4) досягло 657 тис. кв. м. загальної площі (4369-5026= -657) – це невелике містечко тисяч на 20-30 жителів. Такі втрати ми зазнали внаслідок крутої перекладки фінансового керма на користь стрімкого зростання соціальних виплат. Численні погрози реприватизації 3 тис. підприємств, утискування малого бізнесу у першій половині року того жіночого правління сприяли радикальному погіршенню цього важливого показника.



Загальна оцінка:
1. Попри певне погіршення динаміки у році 2005 неупереджений читач не може не констатувати усталений та доволі потужний розвиток житлового будівництва. За 2000-2007 рр. його обсяги виросли від до 5,6 до 10,4 млн. кв. м. Тобто, темп зростання складає 186%, а середньорічний темп =109%.
2. Висновок про помітне зростання добробуту українців, принаймні, протягом періоду, що розглядається (2000-2007) є доступним для кожної неупередженої людини.
3. Доречи! Спробуємо оцінити скільки коштувала українцям покупка 58,4 млн. кв. м. житла. Якщо вважати, що вони в середньому заплатили за 1 кв. м. тисяч по 10 грн. (включаючи витрати по оздобленню житла та купівлі меблів), то за ці роки вони витратили 584 млрд. грн. Довідково: ВВП року 2005 був помітно меншим і склав 537 млрд. грн.
4. Зрозуміло, що Україна у цілому є бідною країною. Однак, тенденція покращення життя є очевидною. Знов таки ж - для нації у цілому.
5. Для кращого усвідомлення усталених тенденцій можна було б навести ще деякі натуральні показники. Наприклад, карколомно швидко зростаючи обсяги купівлі нових авто. Вважаю, що українці, котрі вже кілька останніх років вимушено освоюють життя у пробках та «тягнучках» не вимагатимуть такої аргументації. Кількість нових авто швидко зростає у таких обсягів і таких класів що можна вважати ці явища ще одним підтвердженням стабільного зростання життєвого рівня (окремі загальні показники наведемо далі).


Безпосередньою основою зростання обсягів будівництва і введення в експлуатацію житла було доволі швидке зростання доходів населення, котре ми спостерігаємо кілька років поспіль (графік 5). Економіка росте – ростуть і доходи.



Зростання доходів відбувається у реальному вимірі (графік 6). Конче важливо, що заробітки, тобто, доходи обумовлені економічною активністю зростають вищими те-мпами, ніж доходи населення у цілому. Річ у тому, загальне зростання доходів населення складається як сума заробітків та соціальних трансфертів. Поліпшення динаміки соціальних витрат, їх зростання залежить не тільки від відрахування у соціальні фонди, котрі роблять економічно активні громадяни. Зростання соціальних трансфертів може забезпечуватися перерозподіленням доходів загально-го бюджету на користь отримувачів соціальних виплат. У нашому конкретному прикладі лишень у році 2005 темпи зростання соціальних виплат майже зрівнялися з темпами зростання заробітків. Такому співпадінню не варто радіти. Вже в наступному році 2006 темпи зростання заробітків перевищили темпи зростання соціальних виплат – нація стала відносно більше заробляти, відносно стосовно зростання соціальних виплат.



Незвично довга політична нестабільність сформувало бажання у деяких політиків порівнювати результати роботи урядів за відносно короткі проміжки часу. Наприклад, порівнювати зарплату, або темпи росту промисловості у двох суміжних місяцях. Такий підхід, можливо, виглядає і доцільним. Для малокваліфікованих політиків. Однак, у людей, котрі знають деякі особливості активності реальної економіки він не може не викликати осудження. Адже, припустимо, у промисловості найменш результативними місяцями є місяці літа. Найбільш – кінець року. Влітку громадяни намагаються більше відпочивати, що викликає помітне зниження обсягів робіт та зарплати. Сільське господарство в силу своєї специфіки має чітко виражену сезонність. Однак, якщо є таке наполегливе бажання порівнювати результати за відносно короткі проміжки часу спробуємо і ми порівняти деякі найбільш важливі показники добробуту. На відміну від окремих вкрай активних політиків будимо порівнювати відповідні періоди останніх років аби врахувати сезонність. Такі порівняння розпочнемо із зарплати – одного з наріжних каменів всієї піраміди доходів. Потім проаналізуємо доходи малого бізнесу: прибуток та змішаний доход.
Держкомстат надав нам дані по доходах вже за 7 місяців поточного року, котрі ми і використаємо.
Динаміка заробітної плати демонструє стабільне і швидке зростання добробуту (графік 7).



Хоча саме її динаміка, як вважають опозиціонери, яскравіше всього розкриває по-гану роботу чинного Уряду. Але! Графік 1 показує абсолютно інше: Починаючи з року 2003, протягом останніх 4-х років заробітна плата доволі стрімко і впевнено зростає. Взагалі складається враження, що політика не має помітного впливу на її зміни.
Адже, якщо у році 2003 по відношенню до року 2002 зарплата за 7 місяців приросла приблизно на 0,8 млрд. грн., то починаючи з року 2004 вона приростає на десятки млрд. грн. Зверніть увагу: Такі прирости спостерігаємо за січень-липень, період у котрому є і високо результативні місяці (лютий-травень) і не дуже (січень, червень, липень). За рік обсяги приростів суттєво більші. Приголомшуюча зміна на краще!
Часовий ряд чудово, з високим рівнем достовірності, описується квадратним полі-номом – коефіцієнт апроксимації дорівнює 0,999. Це майже функціональна залежність. Тобто, обсяги зарплати пропорційні квадрату часу. Де ж тут провина Віктора Януковича, чи – навпаки – в чому його успіх? Йдемо в глибину чисел.
Оцінюючи зміни у своєму життєвому рівні, будь-яка людина, і олігарх, і слюсар, і даїшник, перш за все, порівнює свої поточні доходи з минулими. І фіксація приросту поточних доходів по відношенню з минулим періодом є першим кроком у пізнанні змін своїх статків. Потім, правда, згадують і ціни. Про ціни – окрема розмова. Вона в нас, безумовно, відбудеться. Підкреслюю! У першу чергу порівнюють обсяги номінальних доходів, а вже потім – реальні, з урахуванням цін. Так ми і зробимо (графік 8).



Розгляд цього графіку 8 показує, що за січень-липень року 2007 зарплата приросла «тільки» на 32,6 млрд. грн. – виразно найкращий результат за 2003-2007 рр.!
А який би обсяг приросту добробуту працівників задовольнив би опонентів чинного Уряду? Той що був за часів перебування Юлії Тимошенко на посту голови Уряду, тобто, 18,2 млрд. грн. 7 місяців до 7-ми місяців, майже у 2 рази менше? Або той, що за часів Юрія Єханурова – Прем'єра? Йдеться про помітно менших 29,4 млрд. грн. приросту за 7 місяців року 2006 до відповідного періоду року 2005. Запевняю чита-чів, що ми ніколи не отримуємо відповіді на це питання від опозиціонерів-фантазерів.
Реагуючи на можливі випади опонентів нагадаю, що в показнику «заробітна плата» доходів олігархів та інших «крутеликів» нема. Така міжнародна, застосовувана Держкомстатом, методика. Цитую: «Фонд оплати праці - це нарахування працівникам (виділено мною – ВЛ) у грошовій та натуральній формі (крім виплат, що здійснюються за рахунок коштів фондів державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємств, організацій): за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки а також інші види оплати за невідпрацьований час.»
Отже, аналізуючи динаміку обсягів зарплати ми аналізуємо динаміку добробуту трударів. Не багатіїв! Працівників! Уречевлений у прирості зарплати (у номінальному виразі) приріст добробуту працівників за часів Віктора Януковича-2 є найкращим за останні роки. Наголошую: Най-кра-щим! А негативна оцінка опонентів без-під-став-на!



Уряди України доволі часто критикують за недоліки у підтримці малого, середнього бізнесу, «единоналожников». Відверто кажучи, тут є за що сварити уряди. Однак, Віктора Федоровича (через Миколу Яновича) опозиціонери взагалі подають як від-вертих ворогів цього прошарку нашого суспільства. І зрозуміло чому. Адже саме ці люди – головна складова середнього класу – відіграли вирішальну роль у забезпеченні перемоги Віктора Ющенка на виборах-2004. Розповсюдження міфу про вороже ставлення чинного уряду до середнього класу є засобом повернути цих суспільноактивних людей (провідну верству), під долань Віктора Ющенко, котрий, очевидно сподівається прийняти участь у майбутніх виборах Президента України.
Обміркуємо реальність даного міфу: Якщо чинний уряд утискує малий бізнес, то його доходи сьогодні повинні у кращому випадку приростати уповільненими, убогими до сліз обсягами. А можливо (якщо Микола Янович такі да злодій) взагалі знижуватися. Звернемося до публічно відомих фактів.
У статистиці економічні результати діяльності середнього класу в основному фіксуються у показникові «прибуток та змішаний доход». Цитую методику: «Прибуток та змішаний доход - це доход, який одержується фізичними особами в результаті виробничої діяльності за виключенням витрат, пов`язаних із її здійсненням.»
Якщо це так, то графік 9 дає нам карколомно чудову картину зростання даного показника зростання потуги середнього класу за часів Віктора Януковича-2. Це, по-перше.



2002 рік – «единоналожники» заробили за січень-липень 11,1 млрд. грн. Рік 2007 – 41,2 млрд. грн. – у 3,7 рази більше!!! Панове опозиціонери! Знайдіть, будь ласка, яка ще соціальна група у нашій Україні за 5 років (2002-2007) майже у 4 рази збільшила свої офіційні доходи! Не знайдете. Можливо Ваші особисті доходи зросли вищими темпами… І саме ця обставина штовхає Вас критикувати чинний Уряд…
Однак! Уважний читач помітить, що у році 2005 швидкість зростання доходів «единоналожников», здається, уповільнилося (графік 9). Розгляд приростів це підтверджує (графік 10). І це по-друге.
У році 2005 приріст доходів «единоналожників» та інших малих бізнесменів у 3,5 млрд. грн., за часів прем'єрки леді Тимошенко, був найнижчим (!) за 2003-2007 роки. Правда! За часів Уряду Юрія Єханурова його приріст піднявся до 8,9 млрд. грн. – виріс 2,5 рази. Однак! За часів Уряду Віктора Януковича-2 отримано ну просто чудовий результат – доходи малого бізнесу приросли за січень-липень поточного року на 11,7 млрд. грн. По найвищих в Україні зарплатах (Київ) такий приріст дозволяє непогано прогодувати майже 1 млн. працівників протягом 7 місяців.
Отже, не можна звинувачувати Віктора Януковича-2 у поганому ставленні до малого бізнесу. Принаймні!





Опозиційні чинному Уряду українські мультимільйонери та їх вельми заможні колеги доволі часто та ще із великою експресією закидають Віктору Януковичу-2 ледь не зниження життєвого рівня українців. Вони, очевидно, не знають, що в офіційних даних підтвердження такої тенденції знайти просто неможливо. Звернемося до нещодавно оприлюднених Держкомстатом даних: «Диференціація життєвого рівня на-селення», котрий охоплює період 1999-2006 рр. (Графік 11).



Читачам, напевно, кинеться в очі досить швидке покращання життя найширших верств нашого суспільства. Так, у році 2002 майже 39,8 млн. наших громадян мали сукупні витрати нижчі прожиткового мінімуму, що складало 83,3% загальної чисельності населення. Жах! У році 2006 картина радикально поліпшилася: мають сукупні витрати нижче прожиткового мінімуму 23,1 млн. наших співгромадян – в 1,7 рази менше ніж у році 2002. Їх, цих незаможників, все одне дуже, принизливо багато – 50,9% загальної чисельності населення. Але! Є підстави сподіватися, що їх чисельність поточного року зменшиться (графік 12).Річ у тім, що стрімке зростання заробітків (зарплата+прибуток та змішаний доход+доходи від власності одержані) дає таке ж саме швидке зниження чисельності незаможників – наших громадян, котрі мають сукупні середньодушові витрати нижчі за прожитковий мінімум. У поточному році заробітки зростають високими темпами і досягнуть за рік за моєю оцінкою 376 млрд. грн. – плюс 87 млрд. грн. до досягнутих минулого року 289 млрд. грн.



Відповідно, можна сподіватися, що чисельність населення із середньодушовими сукупними витратами нижче прожиткового мінімуму знизиться приблизно на 2,1 млн. осіб – до 21 млн.

Опозиція доволі активно критикує Уряд Віктора Януковича-2 за допущене, нібито, велике зростання споживчих ціни. Звернемося до чисел (графік 13). Будемо порів-нювати зростання цін за відповідні періоди. Не до грудня, а за період. Річ у тім, що у такий спосіб повніше (та об'єктивніше) можна відчути їх динаміку. Крім того, найважливіші соціально-економічні показники (зарплата, інші доходи) формуються протягом періодів – вони є потоком вартості. Моментні спостереження за потоком вартості, на певну дату нічого не дають. Інша справа, припустимо депозити – це запас вартості, котрий фіксується на певну дату. Для співставлення запасів вартості (депозитів) необхідно використовувати рівні цін на відповідну дату – фіксувати їх моментні значення.
Розгляд графіку 13 дозволяє виявити лідера зростання споживчих цін. І це не Віктор Янукович-2, що мало б викликати зніяковілість у чесного опозиціонера. Лідером зростання цін, виявляється є леді Ю. Саме за часів її керівництва Урядом українці за останні 4 роки мали най-ви-щі(!) темпи знецінення своїх доходів. 114,3% - це круто! Найнижчі – за часів Прем'єра Юрія Єханурова – 108,2%. Хоча, як на мене, і цей відсоток є надто важким для нашої, фактично, новонародженої економіки. Дослідження показують, що лишень за умов низької інфляції, у 103-105%, створю-ються найкращі цінові умови для швидкого розгортання інвестиційних процесів, для започаткування масштабних та довготривалих проектів. Тобто! Іншими словами: 108,3% не вирішує корінного питання прискорення розвитку нашої економіки шляхом глибинного оновлення основних активів. Якщо 114,2% - це дуже погано, то 108,2% - просто погано!



Повернемося до графіку 13. Все ж таки за останні 7 місяців споживчі ціни виросли доволі високими темпом 111,6%. Виникає питання: Чому? Відповідь на це питання в Україні не знають тільки немовлята. Адже вартість життєво важливих послуг : житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива виросла з темпом під 170%. Саме це зростання прискорило інфляцію протягом останніх 7-ми місяців.
Вважаю вкрай непорядним звинувачувати в цьому Уряд Віктора Януковича-2 (хоча «порядність» не є нормою поведінки значної частки українського політикуму). Адже зростання вартості життєво важливих послуг є результатом не завершення ключових трансформаційних змін:
1. Стратегічної неврегульованості ціни на газ. Станемо на хвилинку росіянами чи туркменами, котрі мають чортову прірву своїх грандіозних проблем. Чи мо-жемо ми їх критикувати за намагання поступово наблизитися до світового рівень цін на це життєво важливе пальне? Ні! Ми повинні готувати нашу економіку до світових цін на газ. Це – одна з аксіом нашого буття: «Такая нам досталась доля…»;
2. Збереження переважно радянських методів управління житлово-комунальним господарством, слабкий вплив приватної ініціативи на його роботу;
3. Недосконалість системи допомоги найбільш вразливим верствам нашого сус-пільства.
Болюче реагування суспільства на швидке зростання цін на послуги, безумовно, є результатом роботи всіх (!) урядів незалежної України. Всіх! Правда, надто короткі терміни їх перебування при владі дозволяють краще зрозуміти їхню, так би мовити, «недбалість».



Потік неправди про справжній стан справ в економіці України не зупинив укріплення основних позитивних тенденцій розвитку. Йдеться не тільки про зростання зарплати, прибутку та змішаного доходу, зменшення кількості незаможників. Йдеться, також, і про роботу банківської системи – надзвичайно чутливій до всіляких економічних негараздів системі установ.
Графік 14 радує нас швидким і безперервним розгортанням кредитування нашого розвитку. За 7 місяців кредити в економіку виросли від 245 до 345 млрд. грн. – приріст 100 млрд. грн.
У порівнянні з минулим роком приріст кредитування взагалі виглядає разючим. Протягом поточного року темп зростання кредитування починає свій відлік зі 170% на 01 лютого. Протягом останніх 3-х місяців він тримається на рекордно високому рівні =176%.



Для мінімально надійного усвідомлення перспектив нашої економіки треба знати: Звідки ж взялися гроші на такі стабільно швидкі, рекордно високі темпи розгортання кредитування. Чи добрий заморський дядюнчик допоміг? Чи замість біблейської манни небесної нам на голову впали величезні гроші?
Ні! Успіхи у розгортанні кредитування мають доволі земні коріння. Наша банківська система знов, і знов підтверджує свою провідну роль у розвиткові нашої економіки. Провідну, зрозуміло, на даному етапі виходу із злиднів.
Графік 15 розкриває джерело такого швидкого зростання – це «банкірська ініціатива». Станом на 01 січня поточного року геть усі депозити банківської системи складали 184 млрд. грн. А кредитів було надано на 245 млрд. грн. Розрив склав 61 млрд. грн. Його джерело – переважно зовнішні запозичення банківської системи. Саме тому я і називаю цей приємний розрив «банкірською ініціативою». Адже як би наші банкіри не уболівали за долю України (та за місце свого банку у конкурентній боротьбі, зрозуміло) вони б задовольнилися наявними депозитами (184), не шукали б позик за кордоном і надали б кредитів тільки в обсязі отриманих депозитів (ті самі 184). Вони вишукали ці 61 млрд. грн. і суттєво збільшили обсяг кредитування нашої економіки – прискорили її зростання.
Банкіри – амбітна публіка. Вони не зупинилися на цих 61 млрд. грн. активізували пошук недепозитних коштів і на 01 серпня видали додатково до вже отриманих депозитів (233) ще 112 млрд. грн. Таким чином вони підняли обсяги кредитування економіки України до 345 млрд. грн.
Оцінюючи важливість «банкірської ініціативи» порівнюю її з доходами Державного бюджету-2007. Вони заплановані у обсязі 153 млрд. грн. Тобто, надані економіці 112 млрд. грн. складають приблизно 2/3 головного фінансового державного важеля. Значимість зробленого банкірами на свій розсуд, без утисків Уряду, без «обязоловок», лишень під впливом сил, що діють на непогано організованому Нацбанком ринку є вражаючою. Вона привертає до роздумів класу: «Как нам обустроить Украину?» Точніше, її економіку, у першу чергу.



Політична значимість швидкого зростання обсягів «банкірської ініціативи» (не партійна, а як засіб розвитку держави) є високою. Графік 16 показує, що на початок року 2006 її обсяг складав 11 млрд. грн. Через рік – ледь не у 6 разів більше =61 млрд. грн. Протягом року 2006 він досить швидко зростав і на 01 серпня піднявся до 33 млрд. грн. Немала сума, але через рік вона виросла більше ніж у 3 рази і досягла 112 млрд. грн.



Іноземці продовжують активно позичати нам, нашим банкірам гроші. В нас вірять! За кордоном и не только там!



Графік 17 показує, що українці відокремилися від влади у своєму бажанні заробляти гроші та жити краще. Адже депозити фізичних осіб виросли у поточному році від 107 до 137 млрд. грн. (перевірте - значно швидкіше інфляції). А до минулого року їх темп зростання впевнено тримається на рівні 150%. Наші співгромадяни ігнорують політичну политичну трескотню яких би вона емоційних форм не набувала. І не тільки «фізики»! (Графік 18)



Графік 18 демонструє, що економічно активні суб'єкти ринку впевнено розміщують свої гроші у банках України. Зверніть увагу - темп росту вкладень у порівнянні з відповідною датою торік зростає, і зростає. Важко позбавитися враження, що наші політики існують самі для себе. І грають свої спектаклі також для самих себе. Однак! Були і інші часи (графік 19)



За 2000-2007 рр. найвищі темпи зростання депозитів спостерігалися у роках 2000 та 2003. Тоді на 01 вересня українці збільшили свої вкладення в банки України більше ніж у півтора рази до 01 вересня попереднього року = 158%. Нагадую рік 2000 – рік подолання дефолту та перший рік економічного зростання. Найнижчий темп зростання кредитів (132%) був у році 2001 - рік відставки Віктора Ющенко з посади очильника Кабміну. Потім спостерігаються стабільно високі темпи зростання депозитів до року 2005. У першому післяреволюційному році українці «чомусь» зменшили, і доволі помітно, темпи розміщення свої грошей у банках України. Подальші роки – 2006 та 2007 – тішать нас поверненням до високих темпів депонування грошей у банках. Робіть висновки по персоналіях.
Схожа картина спостерігається і по кредитах (графік 20).



У році 2005 спостерігається радикальне погіршення розвитку кредитної активності банків. Темп зростання наданих кредитів на 01 вересня року 2005 є 143% - лишень трошки більше року 2002 – року виборів до Верховної Ради. У 2006 та 2007 рр. темпи кредитування швидко зростають. Більше кредитів в економіку – швидкіше нарощуються обсяги виробництва – прискорюється соціальний розвиток української нації. Ну і слава Богу! Слава народу України!

Віктор Лисицький,
економіст