На захист банків України

'На
Віктор Лисицький,
Економіст, Урядовий секретар КМУ (1999-2001 рр.)



На моєму столі книга «The Fading Miracle. Four decades of market economy in Germany.» Була видана у 1992 році Cambridge University Press. Назва книги є красномовною й українською виглядає виглядає приблизно так: «Диво, що зникає. Чотири десятиріччя ринкової економіки Німеччини». Сьогодні автори, напевно, назвали б цю книгу по іншому. Такий висновок можна зробити, принаймні, по числах Таблиці А:


'На

Коментую:

1. У році 2009 за оцінкою IndexMundi експорт ФРН має скласти 1 498 млрд. дол. США – темп зростання до року 1990 досягне приголомшуюче значення =375%. «Диво, що зникає» виявилося на диво живучим – воно не тільки не зникло, а й зміцніло;

2. Для порівняння. У році 2009 США експортують на 1 291 млрд. дол. США – менше ніж ФРН. Зрозуміло, що перерахунок експорту ФРН із евро в долари у наслідок девальвації долару вплинув на прогнозоване перевищення. Саме тому багато експертів вважає, що, реально, експорт ФРН займає друге місьце після експорту США (і друге у Світі).;

Можливо, декого приголомшить той факт, що німець, громадянин «дивної країни, економіка котрої зникає» експортує продукції у чо-ти-ри (!) рази більше, ніж громадянин США (Таблиця Б, за даними IndexMundi ).

'На

Не вдаючись до більш глибоких розрахунків можемо впевнено констатувати: Економіка ФРН дихає у потилицю економіці США. Чи припускали наші батьки (і радянські воїни, і американці) при зустрічі на Ельбі в 1945 році, що через кілька десятиріч німці наступатимуть на п’яти американцям? Навряд чи. Ну а як ми виглядаємо на тлі успіхів ФРН, котра зазнала жахливих втрат у ході Другої Світової війни?... На це, шановний читачу, відповідайте сам.

Те, що відбулося обумовлено характером економічної політики, що німці проводять у життя ще з 1948 року, з реформ Людвіга Эрхарда. Головне в цій політиці можна класифікувати як кластерно-орієнтований підхід. Німці з літа 1948 р. розвивали ринки через підйом кластерів (виробничих комплексів) – локомотивів економіки. І от результат...

А в нас? Все навпаки...

Українці проти українських банків

Ми, українці, тільки зрідка, так крізь зуби дякуємо нашим банкам, але критикуємо їх щодня, жагуче й нещадно. Майже неможливо зустріти в ЗМІ сбалансовану оцінку внеску банків у становлення ринкової економіки незалежної України, у ріст добробуту народу. Не пригадується навіть те, що саме банки навчили саме цю націю рахувати гроші. Однак, провали в роботі тих або інших банків – окремих (!) банків – місяцями займають топ-місця на сайтах, у газетах, на телебаченні. Намагаючись виправити цю інформаційну асиметрію доповім вам про наступне.

Другу зірку Героя України Володимиру Стельмаху

Нещодавно один з досить відомих сайтів запропонував мені на прес-конференції оцінити результати діяльності Глави Правління Нацбанку Володимира Стельмаха. Не буду ховати свого початкового бажання: Захотілося багато чого нагадати Володимиру Семеновичу... Однак, пильний розгляд начебто сто разів відомих чисел сильно стримали мій запал: Адже за роки незалежності тільки банківська система України (і тільки вона!) досягла грандіозного успіху – національного масштабу. Або: інші види економічної діяльності не мають співставимих з банківською системою національних результатів. І народилася зовсім інша, нежартівлива пропозиція: Вдруге нагородити званням «Герой України» Володимира Стельмаха. Та й хоча б п'ятірку найбільших банкірів України варто було б відзначити вищими нагородами держави.

Не претендуючи на вичерпне висвітлення результатів роботи банків прокоментую лише самі головні, що розкривають їх високу й шляхетну місію, показники.

Керуватися буду офіційною статистикою. Все інше - для прокурорів.

На курсИ не звертаємо уваги
Спочатку, упереджуючи критиків, хочу заявити: Не вважаю за можливе оцінювати необґрунтоване зміцнення курсу гривні після Майдану, курсову лихоманку останніх місяців і всі похідні негативи як серйозний провал у роботі Нацбанку. Як, втім, і кожного із прем'єрів. Підкреслюю: И прем'єрів теж!

Адже криза ввірвалася в економіку України через унікальне своєю обвальністю, у два (!) рази, падіння експорту – падіння обсягів майже всіх секторів економіки. Не через банківську систему, а через падіння експорту.

Споживачі нашої старорежимної продукції (технології ще більшовицькі!) відвернулися від наших виробників чи ледве не на самому початку загального падіння світового виробництва. Чому? Відповідь не може бути короткою і тому скажу лише головне:

Пошарпана 18-річними беззупиними кадровими перетрусами виконавча влада звичайно ж не змогла провести структурні реформи економіки України, які виключили б наше поспішне, першочергове й ганебне вигнання з ринків розвинених країн (саме тих країн сьогоднішнє благополуччя яких визначається нашими пожертвуваннями 15-18-річної давнини).

Точніше, не просто "реформи", а "радикальні реформи", а ще точніше трансформацію засобів виробництва й продуктивних сил (людських ресурсів, насамперед ) відповідно до вимог світових ринків, що відкрилися після падіння "залізної завіси" і згортання військового протистояння Москви й Вашингтона.

Повною мірою гірку чашу провини за те, що відбулося (й відбувається) повинні випити лишень два останніх Президенти України. Тому що не зуміли використати свої тривалі (у порівнянні із прем'єрськими) строки перебування у владі для швидкого розвитку конкурентних переваг України на основі:

1.радикального оновлення основних активів і трудових ресурсів (вони в основному безнадійно застарілі ще до приходу Михайла Горбачова на пост Генсека КПРС - тобто, років 25-30 назад);
2.залучення потужних, на сотні млрд. дол. інвестицій для цього;
3.інноваційного відновлення економіки опираючись на створений ще до 1992 р. досить солідний науково-виробничий потенціал.

У якості одного із прикладів нагадаю досвід Західної Німеччини. Багато хто знає про дуже вдалу грошову реформу ФРН 1948 року - проведена Людвігом Эрхардом (блок партій ХДС/ХСС).

Але далеко не всі (і, у першу чергу, не наші вожді) знають ЩО ж було ПІСЛЯ грошової реформи. Але ж після неї відбулося головне, що дозволило Західній Німеччини за десяток років (а ми ж то вже 18 років незалежні) здійнятися на рівень однієї з економічно наймогутніших держав Миру. Адже після грошової реформи Людвіг Эрхард радикально змінив, говорячи сьогоднішньою мовою, регуляторні умови для житлового будівництва й ще цілого ряду кластерів-локомотивів економіки. Цитую зі статті Олександра Смирнова "Людвіг Эрхард. Відродження Німеччини й німецьке економічне чудо." сайт Kreml.org :

«Одним из важнейших локомотивов роста экономики Германии стало стремительное развитие жилищно-строительной отрасли, объявленной национальным приоритетом. При решении жилищной проблемы власти Германии проявили фантастическую изобретательность, сняв ее в крайне сжатые сроки. Помимо разрушения жилищного фонда, проблему обострял приток беженцев. Немцам хватило ума отказаться от строительства временного, дешевого жилья. Для выполнения программы было создано министерство жилищного строительства. Финансирование осуществлялось за счет массированного стимулирования частных инвестиций и привлечения государственного финансирования.

Основной приоритет отдавался строительству бесплатного, т.е. социального жилья, предназначенного для малоимущих семей. Жилье делилось на три категории. Первую группу, предназначенную для граждан с минимальными доходами, составляли квартиры с площадью не более 65 кв.м, вторую группу составляло жилье с площадью не более 80 кв.м. Частные инвесторы, возводящие жилье первой группы получали государственную компенсацию за разницу между затратами на строительство и арендными доходами. Для жилья второй группы компенсация разницы проходила поэтапно путем проведения налоговых списаний. Третья группа представляла коммерческое жилье.

У программы были следующие источники финансирования. Первый - перечисление банками до 90 % платежей по старым, ранее выданным ипотечным кредитам в государственный фонд финансирования жилищного строительства. Вторым источником был 3 % налог на стоимость земельных участков, собственники которых не предоставляли землю под строительство. Третий источник - доходы от реализации товаров по плану Маршала, перечисляемые в государственный орган жилищного кредитования ( KFW ), кредитовавший застройщиков по ставке 6.45 % годовых. Четвертый источник - фактически принудительное финансирование со стороны коммерческих банков, обязанных выдавать не менее 50 % от общего объема кредитов на финансирование строительства, по ставке, не превышающей 4.5 % годовых. И наконец, по мере истощения ресурсных возможностей было использовано массированное привлечение средств малообеспеченных немцев. Для них предусматривалось открытие специального строительного счета, к средствам которого государство выплачивало премию в объеме от 25 до 35 % но не более 400 марок.

Для повышения уровня благосостояния малообеспеченных немцев стимулировалось их переселение в дома с приусадебными участками. Субсидирование в зависимости от числа детей составляло до 30 %, выделялись беспроцентные кредиты»/

Регуляторні реформи Людвіга Эрхарда звичайно ж охоплювали не тільки житлове будівництво. І дали приголомшливий позитивний результат про що Олександр Смирнов пише в тій же статті:

«Вот основные результаты прогрессивного развития рыночных сил: уже в 1950 г был достигнут уровень довоенного производства. К 1956 г. уровень 1950 г. был удвоен, а к 1962 г. - утроен. Средние темпы экономического роста составляли около 7.8%. Что особенно важно, в стране был очень низкий уровень инфляции, один из самых низких в Европе. Индекс цен промышленных товаров в 1951 г. составлял 111 % от уровня цен 1950 г., в 1952 - 121 %, 1953 - 118%, 1957 - 124%».(все подчеркивания сделаны мною – В.Л.).
Прошу уваги: західні німці за 3 (за три, а не за вісімнадцять!!!) роки реформ вийшли на довоєнний рівень обсягів виробництва.
В 1948 р. обсяг виробництва у ФРН становив лише 33% довоєнного рівня. Наша економіка впала не так круто – мінімальне значення в 1999 р. становило аж цілих 40,8% рівня 1990 р. З моменту старту реформ пройшло більше 18 років, а ми так і не здійнялися до більшовицького рівня – в 2008 р. обсяг ВВП становив (засмутіться!) тільки 74,1% до обсягу 1990 р. И це найгірший результат серед постсоцстран що не воювали!

Повертаючись до наших невеселих реалій прошу звернути увагу, що курс німецької марки перетерпів після 1948 р. приголомшливі, для нашого травмованого девальвацією гривні мозку, зміни:

1. Спочатку його умоглядно встановили в розмірі 4 дойчемарки за долар США - помилилися;
2. І вже перші валютні торги вивели інший курс - 3,33 дойчемарки за долар США. Але саме цікаве – серйозне зміцнення дойчемарки – було попереду;
3. А саме - перед переходом на євро, у середині 1990-х за долар давали 1,6 дойчемарки й навіть менше.

Тобто, дойчемарка зміцнилася приблизно у два рази за період з 1948 р. до середини 1990-х років. А Німеччина стала наймогутнішою державою.От як вплинули на курс дойчемарки "радикальні структурні реформи економіки" по Людвігу Эрхарду.

У нас же – сиплю сіль на рану – все інакше. Уводили гривню з 02 вересня 1996 р. з курсом 1,76, а сьогодні... допишіть усе, що вважаєте за необхідне! Уникайте тільки ненормативної лексики, будь ласка. Навіть, на адресу гарантів.

Про капітал банків

На тлі цієї загальної економічної імпотенції нашої нації особливо вражаючими виглядають узагальнюючі показники роботи банків. Вони відкриті для всіх громадян Всесвіту й розміщені на сайті Національного банку.

Не має сенсу заперечувати їхню об'єктивність, що час від часу намагаються витворити наші деякі політики. Адже ці числа перевіряють (1) всі міжнародні фінансові організації (вони нас кредитують), (2) що йдуть і прийшли в Україну інвестори, (3) наші національні контролюючі органи.

Аналіз почнемо із власного капіталу банків - з його розмірів починає формуватися міць банків у цілому.

Насамперед (Табліця 1) впадає в око його стрімке зростання: якщо на 1 січня 2001 р. він становів 6 507 млн. грн. (100%), то на 1 січня 2005 рокуі вже здійнявся до 18 421 млн. грн. (283%). Далі, на 1 січня 2009 р. був узятій новій рубіж в 119 263 млн. грн. (1833% до 1 січня 2001 р.).

'На

І криза не стала перешкодою для нарощування власного капіталу банків. За 11 міс. поточного року цей найважливіший показник знову виріс – до 122 540 млн. грн. =1868% до 1 січня 2001 р.

Наведений наприкінці замітки Графік 1. взагалі створює враження, що навіть політична лихоманка не впливає на динаміку його росту.
Автор шукав, шукав, але так і не знайшов в Україні виду економічної діяльності, що була б (1) такою ж як і банківська впливовою в національному масштабі й (2) так само швидко наростила свій капітал. Може читачі допоможуть?

Пояснення лежить на поверхні: У нас в основному залишилося те виробництво, що створили більшовики - істотних змін у ньому майже не відбулося. За всі ці 18 (вісімнадцять!!!) років незалежності крім (1) банків створені ще (2) торговельні мережі й (3) з'явився досить помітний на світових ринках сектор інформаційних технологій, програмістські фірми ( що працюють у значній мірі в режимі аутсорсинга на ринок США). І все! І все!!! Більше немає подібного приклада, щоб капітал якогось виду економічної діяльності, великого кластера (комплексу), що має національне (!) значення для економіки України, виріс би за неповних 9 років більш ніж в 18 разів.

І не просто виріс. Надзвичайно показовим є те, що після зниження частки іноземного капіталу в статутному капіталі банків перед Майданом (від 13,3 до 9,6%%) за станом на сьогодні вона здійнялася до 34,2% . Зверніть увагу: На 01 січня 2005 року іноземний капітал у статутному капіталі банківській системі був 9,6%. Але на 01 листопада 2009 року частка іноземного капіталу виросла в 3,6 рази до рівня 34,2%.

'На

Ми так пишаємося своїм гірничо-металургійним комплексом і, навіть, збираємося нагодувати пів-Світу тому що вже ж зібрали аж 46 млн. тн. зерна (хоча при більшовиках збирали 52 млн. тн.), не забуваємо літакобудування й космос... Але чомусь у цих кластерах частка іноземного капіталу в рази менше в порівнянні з банками. А в інших кластерах ще гірше.

Привертаю вашу увагу до частки інокапіталу в банках зовсім не тому, що автор "запроданець". Справа в тому, що банківські системи надзвичайно чутливі до різних потрясінь, які час від часу відбуваються не тільки в національних економіках, а й у світовій економіці. І якщо (1) при наших реаліях (старе виробництво+корупція+політичний бедлам) у такий (2) найбільш вразливий сектор економіки, (3) прийшли такі величезні гроші через кордон, котрі збільшили за 5 років частку инокапитала в 3,6 разів, то це не може не говорити, що все ж таки (4) західні люди, які краще нас розбираються в економіці, довіряють нашій банківській системі. Це (5) серйозний успіх банків України! І Володимира Стельмаха також.

Позичаємо за кордоном...

Збільшуючи власний капітал банки привели в нашу економіку з-за кордону й чималі гроші – стали генеральним фінансистом росту, що спостерігався.

На 01 січня 2004 року (Таблиця 3, Графік 3) банки залучили в економіку України тільки 1 748 млн. дол. Але на 01 жовтня 2009 р. ці залучення злетіли до 42 134 млн. дол. – темп росту 1410%. Тобто, вони за цей період залучили величезний обсяг у 40 386 млн. дол. США.

Особливо важливо, що довгострокові кредити росли значно більш високим темпом = 4425% і приросли до 29 250 млн. дол. США. Тобто, приріст зовнішніх запозичень в основному забезпечений довгостроковими кредитами, що особливо важливо для наших дідівських, старорежимних засобів виробництва й продуктивних сил, які не в силах сформувати необхідні потужні національні джерела росту тому, що малоефективні. Навіть, не забезпечують стійке просте відтворення виробництв.

'На

'На

З 01 січня 2009 р. (цілком природно) зафіксований початок загального падіння зовнішніх запозичень. Але довгострокові кредити ще йшли до нас через банки й досягли свого максимуму на 01 квітня - 30 983 млн. діл., темп до 01 січня 2004 р. =4687%

Значимість цих зовнішніх запозичень неможливо переоцінити. Якщо, наприклад, спрощуючи розрахунки прийняти середній рівень запозичень в 2008 р. в 40 млрд. дол., і перерахувати їх хоча б за курсом 5 грн./дол., то вийде, що інокредитори через банки кредитували нашу економіку на приблизно 200 млрд. грн. А ВВП торік склав 950 млрд. грн. Або: отримані через банки зовнішні запозичення в 2008 р. становили більше 20% ВВП. Кррруто! І знову риторичне питання: А який із секторів економіки домігся спів-ста-ви-мих успіхів?...

Помітьте: Такі колосальні суми зовнішніх запозичень залучили приватні (!) банки, котрі не мають ніяких державних гарантій. Може бути, це й обумовило їхній успіх?

...і залучаємо гроші українців...

Швидке нарощування власного капіталу банків і зовнішніх запозичень не могли не викликати аналогічний ріст внесків українців у банки (Таблиця 4, Графік 4.1 й 4.2).

'На

І гроші були спрямовані на кредитування економічного росту України.

...і піднімаємо кредитами економіку

Український буржуй виявився готовим гідно використати зростаючу міць банківської системи - це відбилося в запаморочливих темпах розвитку кредитування (Таблиця 5, Графік 5).

'На

Такий бурхливий ріст кредитування при всіх його недоліках (включаючи й повальне та ризиковане захоплення валютним кредитуванням) не міг не активізувати відповідний ріст економіки хоча й зі збереженням стратегічно небезпечної структури експорту. І рік 2009 це підтвердив... На жаль... і на щастя... наберемся розуму? Або?

Але не можна критикувати банки за структурні зміни, що не відбулися, у суспільному виробництві в цілому. Для їхнього здійснення повинні бути:

1. Ініціатива, у першу чергу, тих, хто володіє цими заводами й фабриками. Якщо власники чомусь не поспішають радикально оновлювати свої старорежимні виробництва, то влада від імені нації повинна була б викликати їх на дискусію: Адже все, що є в Україні - це наше національне надбання, що має бути соціально ефективним. І форма власності має зовсім невелике значення;

2. Наявність у влади Стратегії соціально-економічного розвитку суспільства зрозумілої кожному підприємцеві – організаторові наших перемог у конкурентній боротьбі. А от із цим зовсім погано... Не родить эрхардів земля українська... Нема в нас Стратегії… Хоча Міністерство економіки є… Видимо, нескладно догадатися: Швидкий ріст експорту, як і доходи олігархів, як й зміни в парламенті підтримувалися ще більш швидкою девальвацією гривні. І ми такі да росли опираючись на притягнуті банками закордонні гроші.

Створювалася ілюзія, що на основі довгостроково використовуваного самого спрощеного лібералізму можна облаштувати економіку України. І отут знов помилилися. Закордонні пропагандисти цього варіанта лібералізму переважно були із країн, котрі не пережили тортур планового соціалізму. Вони не розуміли, що після його тривалого володарювання економіку потрібно від-род-жу-ва-ти як після нищівної війни. І досвід німців був би нам украй корисний. Знову на жаль! Роботи німецької консультативної групи при Кабміні України так і не були використані.

Ми ще щось можемо...поки що можемо

Життя показує, що нам далеко не завжди необхідна інтелектуальна віагра для відповіді на виклики радикальної перебудови економіки. І навіть тепла грубка не потрібна. Дещо ще могЁм. Наведу тільки один приклад.

22 грудня 1999 Ющенко став Прем'єр-міністром України, над якою висіла гільйотина дефолта. Ситуація була вкрай ризиковою. Навіть Держбюджет-2000 довелося приймати вже в січні року поточного (а не в грудні року попереднього).

27 грудня він призначив мене Урядовим секретарем. 30 грудня я вніс йому два найважливіших розпорядження № 1464-р й № 1466-р, які підготував Сергій Тігіпко – тоді ще віце-прем'єр-міністр. Ці два розпорядження (1) ліквідували бартер у фінансових відносинах по вертикалі - між Держбюджетом і суб'єктами господарювання й (2) забороняли надання пільг окремо взятим суб'єктам господарської діяльності. Попросту говорячи унеможливлювали дерибан доходів нації.

Пройшло зовсім небагато часу. Наприкінці січня 2000 року рівень грошових розрахунків за енергоносії здійнявся приблизно до 80% хоча на початок січня був тільки 6%.

Незабаром були скасовані 258 постанов й розпоряджень попередніх кабмінів які давали окремим підприємствам різні "пільги" у сплаті податків. Потім заборонили так званий "критичний імпорт". Втекли від дефолта.

А в травні 2000 р. скасували 23 документа попередніх кабмінів, що встановлювали «спеціальні» схеми розрахунків за енергоносії.
І рік 2000 став першим роком економічного росту.

От що встиг зробити уряд Віктора Ющенко за зовсім невеликий період.
Ну а менш чим через рік, 26 квітня 2001 року, нас відправили у відставку. Й до цього часу не можу второпати: Кому це було потрібно? Хто від цього виграв? Можливо, читач знає відповідь на ці питання?

'На

'На

'На

'На

'На

1 комментарий

Ivan Gegel 11 января 2010 12:49
Статья хорошая. Но не полная - темпы исчезновения укр. экономики куда круче!
Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии