"Хроніки Нарнії": Кіно, яке треба дивитися

Архів 2006 р.

'"ХронікиНапередодні 2006 року світ побачив новий шедевр від відомого режисера Ендрю Адамсона "Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка й чарівна шафа". Упродовж новорічних свят фільм вирвався на перше місце за кількістю проданих квитків, обігнавши фаворита світового кінопрокату "Кінг-Конга". "Хроніки Нарнії" одразу ж стали світовою культурною подією.

Річ, звісно ж, не в комерційному успіху стрічки, знятої за знаменитою книгою Клайва Стейплз Льюїса. У період з 1950 по 1956 рік він написав 7 казок, сповнених дивних пригод. Одна з цих казок – присвячена хрещениці письменника Люсі Барфілд "Лев, Чаклунка й шафа" – була екранізована і вийшла на широкий екран.

Четверо дітей, сховавшись од жахів Другої світової війни в старій платтяній шафі, раптом опиняються в чарівній країні Нарнія. Однак і тут не все гаразд. Зла чаклунка Джедіс ввергла казкову державу у вічний холод і зледеніння. Доброго і справедливого лева Аслана, правителя країни, тимчасово відсторонено від справ. Але з появою дітей з їхньою допомогою він починає боротьбу з Білою Відьмою. Перед нами розгортається яскрава картина – поєднання Нового Завіту, лицарських ідеалів і сімейних цінностей.

І для дітей, і для дорослих

Переказувати в газеті ефекти фільму – справа невдячна. Це треба просто дивитися – чудове видовище! На створення цього візуального світу було витрачено немислиму кількість коштів – 180 мільйонів доларів. Але гроші було витрачено не дарма.
Захоплює вже початок картини, в якому німецькі літаки бомблять Лондон. Музика, монтаж, картинка, атмосфера наближення грози – все на місці. У цих воєнних кадрах уже є таємниця, трагедія, історія, характери, ролі. Фільм триває, але таємниця не переривається, тягнеться далі, кудись усередину... Творці фільму явно зуміли стрибнути вище голови, виявивши й авторське чуття, і почуття міри, і любов до своєї справи. Й історія в результаті вийшла яскрава, смачна, багата якоюсь особливою внутрішньою хімією.

Євангельська основа "Хронік Нарнії" очевидна. У них можна зустріти і пряму полеміку з атеїзмом, чиї аргументи викладає Чаклунка одурманеним дітям у Підземеллі ("Срібне крісло"). А можна знайти дуже прозору притчу про покаяння (Аслан, який здирає драконячу шкуру з Юстеса у "Володарі зорі"). Дивовижно, але сучасний американський фільм є сильнішим навіть за першу повість "Хронік", за якою цей фільм поставлено. Фільм став ще більш християнським.

Перед глядачем розгортається приголомшлива сцена Водохреща. Йдеться про Перехід-через-Ріку. Такий перехід – найважливіший момент у багатьох релігіях. Для того щоб стати Іншим, розширити свій Світ, набути нових знань і нового досвіду – потрібно вмерти і воскреснути.

Діти й бобри біжать по ламкій кризі. На них обрушується водоспад, що станув. Пітер утикає меч у крижину. Крижина повністю занурюється у воду. Вода накриває дітей з головою. У будь-якій релігії це – образ Смерті. Християнин розуміє, що це передовсім образ Водохреща. Ми цілком занурюємося у воду, щоби вмерти з Христом. Але ми виходимо з води, щоб із Христом воскреснути.

Крижина велично виходить з води. На ній Пітер, який тримається рукою за меч. Меч – це Хрест. Діти тримаються за Пітера. Пітер рятує їх завдяки Мечеві-Хресту. Сцена підсилюється зникненням Люсі. Якоїсь миті здається, що вона вмерла, потонула. Але от Люсі нізвідки з'являється на березі. Вона пройшла через Ріку, вмерла в ній, воскресла і досягла Берега. А на цьому березі – новий рівень буття – Весна замість Зими.

При Переході-через-Ріку є дуже важлива сцена спокуси. Сьюзен і Вовк спокушають Пітера, Бобер закликає його боротися. У найвідповідальніші моменти Господь дає нам вибирати самим. Цей Вибір – також найважливіший момент Переходу на новий рівень Буття.

"Хроніки Нарнії" – це унікальна ілюстрація Євангелія, що особливо захоплює дітей і підлітків. Отож діти одержали чудову казку, дорослі – можливість трішки стати дітьми. Хтось із критиків сказав, що акцент у фільмі дуже зміщено на дітей. Чи погано це? Чи погано нам, дорослим, хоча б раз зазирнути дитячими очима в стару платтяну шафу?.. Тримайте очі відкритими – це нагадування нам, серйозним, іноді надто серйозним дорослим, що саме такими очима дивляться на світ діти. А діти, як відомо, спадкоємці Царства Небесного.

Церква про "Хроніки Нарнії"

У Києві допрем’єрний показ фільму, організований ТРК "Еммануїл" відбувся 9 грудня. На показі були присутні лідери декількох християнських церков України: Станіслав Широкарадюк – Генеральний вікарій Києво-Житомирської дієцезії РКЦ, Віталій Козубовський – голова асоціації церков ЄХБ, Анатолій Глуховський – президент Українського Біблійного товариства, ректор Української семінарії богослов'я Анатолій Калюжний.

Анатолій Глуховський заявив: "У кінематографі настає нова ера. Це фільм про Біблію, про одкровення Ісуса Христа. Я згодний, що вся історія Нарнії свідчить про Христа". Присутній на показі кінокритик Олександр Рутковський висловив переконання в тому, що цей фільм "абетка для людей, які йдуть до Бога" і відзначив, що "тут є алгебра віри, Євангелія, етики, моралі". У свою чергу Станіслав Широкарадюк також підкреслив, що "фільм добре показує дітям історію порятунку". Анатолій Калюжний, пастор церкви "Нове життя", сказав, що рекомендуватиме членам своєї церкви подивитися цей фільм.

Цікава думка представника Російської православної церкви диякона Андрія Кураєва: "Цих книжок, написаних англійцем і протестантом, найбільше потребуємо ми – православні. Річ не тільки в тому, що в нас практично зникла християнська література для дітей. Важливіше, що ці казки заповнюють порожню нішу в храмі православної культури".

Наша традиція проповіді завжди була повчальна. Але людині іноді стає обтяжливо від надміру суворих і самовпевнених повчань. Їй іноді потрібно, щоб з нею просто посиділи поруч і про щось помовчали. Чи пожартували, чи поговорили, як із рівною. Книги Льюїса дієві завдяки тому, що вони проповідують, не наставляючи.

Льюїсу вдалося те, про що мріє будь-який духовний письменник: він не просто передає свої думки з приводу зустрічі людини з Богом, він будить у серці людини відгук тієї Радості, що вже колись відвідала її або тільки стукається до неї. Те християнське "повивальне мистецтво", що викидає з душі людини молитву. І це вища удача богословської книги, якщо в ході її читання безлике "Він" заміняється на живе "Ти" у молитві.

Архів 2006 року
Газета "Християнський Демократ"


Російськомовна версія статті:

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии