Грузія: точка зору християнських демократів Грузії

Головною подією останнього часу світового політичного життя стала війна у Грузії. Про це сказано багато і дуже різного. Редакція «Християнського Демократа» отримала листа від християнських демократів Грузії з їхньою оцінкою причин та наслідків цієї війни. Ця точка зору цікава тим, що її автором є не просто представник спорідненої ХДС партії, а й лідер – Голова Християнсько-Демократичного Руху Грузії Георгій Таргамадзе, лідер парламентської опозиції Грузії, яка протистоїть президенту Саакашвілі.


Російсько-грузинська війна істотно змінила дійсність в районі Цхінвалі та областях, що його оточують, Абхазії, та решті Грузії, де політично, економічно і соціально результати війни матимуть неабиякий вплив у найближчому або віддаленому майбутньому.

Існуючі рамки миру і так званого статусу кво пост беллум – фактичної ситуації війни – створюють цілком нову геополітичну дійсність на Південному Кавказі, де Російська Федерація підсилює свої позиції в регіоні для того, щоб заявити про свій контроль над місцем з’єднання транзиту енергії.

Тому, розглядаючи свою позицію щодо російсько-грузинської війни, цивілізований світ мусить прийняти до уваги довгострокові наслідки цієї війни, а не давати їй оцінку лише в місцевому, регіональному контексті.

Що сталося?

До початку війни Росія підсилила свою політику поступової анексії в Південній Осетії та Абхазії. Москва відкрито протистояла Грузії стосовно перспектив членства в НАТО (цього року на Бухарестському самміті росіяни відкрито заявили, що членство в НАТО Грузії призведе до деяких її територіальних втрат); російські високопосадовці стверджували, що не пробачать визнання незалежності Косово і прецедент буде застосовано десь у іншому місці; Росія привела в готовність так званні залізничні війська в Абхазії; Москва сконцентрувала регулярні війська у великих кількостях та здійснювала військові навчання біля тунелю Рокі на грузинсько-російському кордоні.

Хоча вище згадані обставини сильно вплинули на грузинський уряд, його дії можна ледве розцінювати, як реагуючі. Очевидно, ті дії мали профілактичний характер, і були призначені в кінцевому підсумку до возз’єднання регіону Цхінвалі з Грузією із застосуванням сили. Ці дії включали популяризацію ідеї швидкого об'єднання країни, і в цьому відношенні протести суспільства досягнули максимуму; заяви про можливі перспективи реінтеграції відколотих областей до Грузії в межах єдиного президентського терміну тощо... Врешті-решт ці заяви призвели до екстремальної ескалації ситуації в тому розумінні, що сьогодні важко довести, що Грузія не розпочинала війни. Все вище згадане надало Росії виправдання, щоб розпочати так звану “мирну примусову операцію” – передумову проводити не тільки “повільне”, але і “негайне” приєднання грузинської території, яке було завершене визнанням незалежності областей, що відкололися.

Як виявилося, та й уряд це визнав, грузинський президент, високопосадовці, які були залучені до процесу ухвалення рішень, та збройні сили не могли належним чином оцінити готовність Росії до втручання і можливого масштабу та швидкості цього втручання. Припущення грузинського уряду, що збільшений військовий потенціал країни та ландшафт області Цхінвалі (ілюзія, що блокуючи тунель Рокі, область була б ізольована від Росії) дасть можливість здобути швидку перемогу над сепаратистським режимом, було катастрофічною помилкою.

Грузія зазнала поразки. Країна втратила район Цхінвалі та його навколишню територію, 60% з якої підпорядковувалося Грузії до 7 серпня; Тбілісі втратило контроль над Верхньою Абхазією (Кодорська ущелина) – місцем стратегічного значення; майже 120 тисяч чоловік було перетворено на вимушених переселенців; близько 200 солдатів загинуло; було повідомлено про втрати серед цивільного населення; військове устаткування було знищено і відібрано; цивільну інфраструктуру було зруйновано й екосистему було дуже пошкоджено.

Нагальні кроки

Попри негативні результати, країна має гідно подолати поразку. Ми мусимо протистояти приниженню. У програній війні для хиткого майбутнього нам потрібна сильна моральна і духовна основа, яка дасть нам можливість опанувати себе і витримати нестерпний тиск даної ситуації. Ми вважаємо, що православне християнство має бути оголошене як державна релігія Грузії, і це дасть поштовх початку відродження нашої країни. Оскільки Православна Церква та Грузинський Патріарх відіграли важливу роль у процесі протягом і після війни, вище згаданий крок може розглядатися як fate accompli – факт, що відбувся, який просто потрібно зареєструвати на папері.

Уряду доведеться бути достатньо сильним, щоб визнати помилки і почати аналізувати, що не вийшло. Масові протести, спрямовані на об'єднання нації, є справді важливими. Проте вони не повинні перетворитися на невідповідні веселі події, оскільки вони не можуть полегшити вагому відповідальність, котра лежить на владі. Брехня або напівправда тільки поглибить рану, невідповідність і розчарування, завдані програною війною. Грузія заслуговує, щоб її історія була прозора, істинна і незмінна. Щоб зробити відповідні висновки та засвоїти уроки, вчасним буде створення спеціальної парламентської комісії, яка ретельно розслідуватиме помилки, допущені на політичному, стратегічному, тактичному та оперативному рівнях.

На жаль, тактика майбутніх дій Грузії написана кров'ю. Головною формулою цієї тактики на наступні декілька років має бути мир та розвиток.

Мир має бути гарантований завдяки об'єднаним зусиллям грузинського уряду і цивілізованого світу; міжнародна спільнота мусить чинити тиск на Москву, щоб та вивела російські окупаційні війська з Грузії; має бути створений механізм безпеки, подібний до міжнародної місії спостерігачів; Грузія повинна уникати дій (воєнізованих дій, провокаційної риторики), які нададуть Росії інше виправдання, щоб неодноразово вторгнутися в Грузію; концепцію системи захисту Грузії та стратегію потрібно істотно переформувати; грузинські війська мають повернутися до своїх міжнародних місій у різних гарячих точках світу; війна показала, що грузинський повітряний та водний простір є цілком незахищеним, а її нафта і газопроводи надзвичайно уразливі. Щоб докорінним чином змінити ситуацію в цьому напрямку, потрібно здійснювати відповідні заходи безпеки.

Розвиток повинен охоплювати економіку, політичне життя і все грузинське суспільство. Процес має включати, але не обмежуватися таким:

• Процес психічної реабілітації змушених переселенців.
• Негайна реставрація пошкодженої інфраструктури.
• Зростання прямих іноземних інвестицій.
• Швидке виконання індустріальних проектів.
• Особлива увага до легкої промисловості і машинобудівних фабрик, високих технологій і заводів.
• Створення спільних підприємств разом із розвиненими західними компаніями та привезення сучасних засобів виробництва до Грузії.
• Відкриття світового ринку для грузинських природних ресурсів (питна вода) та сільськогосподарської продукції.
• Реалізація проектів масштабних енергоносіїв, зокрема будування міцних гідроелектростанцій.

Одночасно, у спробі зробити Грузію стійкішою до загрози з боку Росії, Захід за жодних умов не повинен розглядати плюралізм і демократичний розвиток як питання вторинної важливості. ЄС і США мають не дозволити уряду Грузії використовувати політику так званої “залізної руки” проти опозиції, збільшуючи напругу в суспільстві та послаблюючи імунну систему країни. Захід мусить підтримувати утворення демократичного державного устрою в Грузії – корінним чином відмінний від того, який є в Росії – створюючи вільні ЗМІ і дійсно незалежні суди. Ініціатива уряду про створення антикризової ради буде вельми цікава, якщо цей орган не тільки контролюватиме розподіл гуманітарної допомоги, але також працюватиме над питаннями демократизації країни. Беручи до уваги нову реальність післявоєнного періоду, існуючі демократичні опозиційні сили мають домовитися стосовно низки фундаментальних проблем (наприклад Євроатлантичний вибір Грузії тощо) і відновити свій щоденний порядок денний, який полегшить диференціювання між специфічними політичними групами; сприятиме співпраці між союзниками і допоможе суспільству вибирати між війною і миром, руйнуванням та розвитком.

Георгій Таргамадзе,
Голова Християнсько-Демократичного Руху Грузії


Архів 2008 року
Газета "Християнський Демократ"


0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии