Томас Нагель та дуалізм: суб’єктивне як об’єктивне

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Морально-практичний аспект: проблема відповідальності

Якби сучасним філософам свідомості, які не є редукціоністами, запропонували назвати працю останніх півстоліття, яка мала найбільший благотворний вплив на оживлення філософських дискусій про свідомість, я думаю, що більшість погодилися б, що це – стаття Томаса Нагеля “Як воно – бути кажаном?” Але хоча я високо ціную внесок Нагеля у філософію свідомості, я вважаю, що в його працях є одна важлива хиба, яка перешкоджає (навіть самому Нагелю) ясному розумінню того, щó аргументи Нагеля насправді означають для дискусії між матеріалізмом та дуалізмом. Ця хиба стосується розуміння смислу слова 'фізичний'.

У статті “Як воно – бути кажаном?” (1974) Нагель доводить “неадекватність фізикалістських гіпотез, які приймають помилковий об’єктивний аналіз свідомості”.

Нагель захищає тезу про те, що на відміну від фізичних фактів, суб’єктивний досвід неможливо зрозуміти ззовні самого цього досвіду. Уявімо, наприклад, кажана. Кажани сліпі і використовують, замість зору, ехолокаційну (сонарну) систему. Чи можемо ми уявити як воно відчувається суб’єктивно? Здається, що ми не можемо зрозуміти, на що схожий суб’єктивний досвід кажана (як воно відчувається), навіть якщо ми знаємо усе фізичне про функціонування їх ехолокаційної системи та мізків. Специфічний суб’єктивний досвід кажана є чимось, чого “ми не можемо описати або зрозуміти”, хоча здається нерозумним заперечувати його “реальність та логічну важливість” : “Роздуми про те, як воно – бути кажаном, здається, ведуть нас … до висновку, що існують факти, які не полягають в істинності висловлюваних людською мовою суджень. Ми можемо бути змушені визнати існування таких фактів без здатності висловити або зрозуміти їх.” Подібно, якби існували якісь розумні інопланетяни без зору, – можливо з якоюсь кажаноподібною системою просторової орієнтації, – вони не могли б уявити як воно – бути людиною і відчувати як людина, – навіть якби вони знали усі фізичні факти про людську візуальну систему й мозок. Специфічно людські форми досвіду (зокрема, бачення як суб’єктивне переживання) були б тими фактами, які інопланетяни не могли б описати й зрозуміти, невисловлюваними в їхній мові (оскільки вони не мають такого досвіду, то в їх мові і немає понять, які його могли б виразити).

Тим не менше, в цій же статті Нагель пише, що “неадекватність фізикалістських гіпотез, які приймають помилковий об’єктивний аналіз свідомості” не є доказом хибності матеріалізму, вона “нічого не доводить”: “Було б правильніше сказати, що фізикалізм є позицією, яку ми не можемо зрозуміти, оскільки ми не маємо на даний момент ніякої концепції того, як він може бути істинним. …Ми не маємо навіть зародків концепції того, як він може бути істинним. …Бракує ідеї того, як психічні й фізичні терміни можуть вказувати на одну й ту ж саму річ, і звичні аналогії з теоретичними ототожненнями в інших сферах не надають такої ідеї.”

На мою думку, такі міркування Т.Нагеля (як і аналогічні міркування інших авторів, про яких ми будемо говорити далі) є наслідком, з одного боку, тиску домінуючих фізикалістських поглядів та, з іншого боку, невизначеності того смислу, в якому він вживає центральне поняття – 'фізичне'.

Сам Нагель наприкінці статті “Як воно – бути кажаном?” зауважує: “Я не дав визначення терміну 'фізичне'.” Тож що він розуміє під цим терміном, обговорюючи впродовж статті питання про можливість редукції свідомості (суб’єктивного досвіду) до фізичного? Нагель пробує пояснити: “Очевидно цей термін охоплює не лише те, що може бути описане поняттями сучасної фізики, оскільки ми очікуємо її подальшого розвитку. … Але, хоч би що ще можливо сказати про фізичне, воно має бути об’єктивним. Тож якщо наша ідея фізичного колись розшириться так, що охопить психічні явища, це має приписати їм об’єктивний характер – незалежно від того, чи це здійснюється шляхом їх аналізу в термінах інших явищ, які вже розглядаються як фізичні.”

Думаю, що моя незгода зі сподіваннями Нагеля на можливість знаходження нової концептуальної схеми, яка дозволить зрозуміти свідомість як щось фізичне, ґрунтується на тому, що я вважаю таке визначення 'фізичного' (через 'об’єктивне') цілком незадовільним, некоректним і, натомість, наполягаю на ясному визначенні фізичного як концептуально зводимого до розташування у просторі та його змін у часі (тобто, до Декартового “атрибуту протяжності”), яке цілком відповідає “історії питання” і точно виражає те, про що насправді йдеться в дискусії між матеріалістами та їх опонентами. Між іншим, сам Нагель у статті “Панпсихізм” (1979) звертається до такого визначення (див. розділ 1, примітку 18), але не зауважує принципову відмінність такого визначення від визначення через 'об’єктивне', і в іншій статті, “Суб’єктивне та об’єктивне” (1979), знову ототожнює опозицію психічне-фізичне з опозицією суб’єктивне-об’єктивне.

Я стверджую, що цей підхід − спроба визначити 'фізичне' через 'об’єктивне' − є незадовільним і вводить в оману. Він є хибним, бо 'об’єктивний' означає: будь-що існуюче (насправді, а не лише в наших думках), яким воно є (насправді, а не яким ми його вважаємо), чи ми про це знаємо чи ні, чи ми у це віримо чи ні. Тож, дуалісти чи ідеалісти вважають існування свідомості об’єктивним, але це ніяк не робить її фізичною. 'Фізичний' не є синонімом 'об’єктивного', термін 'об’єктивний' є більш широким і може охоплювати не лише фізичну реальність, але також і свідомість (суб’єктивність).

Відразу відзначу, щоб уникнути нерозуміння: те, про що я писатиму далі не є суперечкою про слова: що означає слово 'об’єктивний' “насправді”? Воно означає те, в якому смислі ми його вживаємо. Я звичайно, вважаю, що те тлумачення, яке я даю і детально пояснюватиму далі, більше відповідає мовній практиці. Але не було б нічого страшного, якби ми домовилися вживати це слово у тому смислі, в якому це робить Нагель – як синонім поняття 'фізичне'. Якби він послідовно вживав слова 'суб’єктивний' та 'об’єктивний' лише у такому смислі – як синоніми до 'психічний' та 'фізичний', не змішуючи його з іншими смислами (об’єктивне – це те, що реально існує, яким воно є насправді; суб’єктивне – це як щось видається нам), то він не міг би не побачити, що його позиція, як вона описується у статті “Суб’єктивне та об’єктивне” є метафізичним дуалізмом, прихованим за зміненим слововжитком.

Отже, моя теза: суб’єктивне як психічне є об’єктивним, тобто не лише мислиться і уявляється, а існує насправді; але це аж ніяк не означає, що воно є фізичним.

Твердження про об’єктивність суб’єктивного може видатися парадоксальним, але так лише видається. Суб’єктивність як психічний характер, як належність до свідомості не суперечить об’єктивності як реальності: моя думка (якщо я справді її мислю) існує так само об’єктивно як ось-цей стіл чи олівець. Зміст моєї думки існує суб’єктивно (хоча йому може відповідати щось об’єктивно існуюче, і в цьому смислі зміст моєї думки буде об’єктивним), але сама думка існує об’єктивно (тобто справді існує, а не лише хтось вважає-уявляє, що вона існує). Наприклад, якщо я думаю про єдинорога, то має місце і суб’єктивний і об’єктивний аспекти: 1) єдиноріг не існує − можна сказати, що він не існує насправді (об’єктивно), а існує лише в моїй думці (суб’єктивно), − і це означатиме, що він не існує, а лише мислиться; 2) моя думка про єдинорога існує, насправді, об’єктивно, − правда не в тому, що хтось лише думає про цю думку, в той час як насправді (як єдиноріг) вона не існує. В цьому смислі, моя думка про єдинорога існувала б лише суб’єктивно (тобто не існувала б, просто хтось би про неї думав), якби хтось думав, що я думаю про єдинорога, в той час як насправді я про нього не думаю.

Позиція дуалізму якраз у тому й полягає, що свідомість як царина суб’єктивного існує (насправді≡об’єктивно) і не є чимось фізичним. Суб’єктивне та об’єктивне не виключають одне одного. Ці поняття є протилежними лише як дві сторони пізнавального відношення: 'суб’єктивне' представляє суб’єкта мислення (пізнання) – того, хто мислить (пізнає), а 'об’єктивне' – об’єкт мислення (пізнання) – те, про що мислять (те, що пізнають). Наші ідеї є суб’єктивними, оскільки вони належать суб’єкту, є його психічними станами; в той же час вони можуть бути об’єктивними, оскільки вони представляють – більш або менш адекватно – якийсь об’єкт (є ідеями про щось – згадаймо поняття інтенціональності).

Об’єктивна реальність включає суб’єктів свідомості (людські Я) з їх суб’єктивністю, а суб’єктивне охоплює в мисленні різні частини об’єктивної реальності, в тому числі самого себе.

Звернемо увагу на останню фразу: та ж сама особа (як свідомість, Я) може бути об’єктом та суб’єктом водночас. Саме це і є самосвідомість. Я (як і будь-хто інший) в ролі суб’єкта можу мислити про себе і таким чином робити себе об’єктом мого власного мислення. Більше того, в деякому акті мислення (мислення-2) я можу думати про себе саме як про суб’єкта якогось іншого акту мислення (мислення-1). В цьому випадку, в акті мислення-1 я є суб’єктом, а в акті мислення-2 я є суб’єктом мислення, об’єктом якого є я-як-суб’єкт-акту-мислення-1. І звичайно ж ми можемо думати про інших суб’єктів мислення, роблячи інших-як-суб’єктів-мислення об’єктами нашого мислення. І ці акти мислення означають, що ми мислимо про суб’єктів (інших дій та станів) об’єктивно, що наші думки про них можуть бути істинними або хибними, тобто можуть відповідати або не відповідати їх об’єктам (нагадаю: об’єктами в цих випадках є суб’єкти інших дій чи станів, в тому числі ми самі).

Думаю, що основні смисли слів 'суб’єктивне' та 'об’єктивне' можна пояснити наступним чином.

Поняття 'об’єктивний' та 'суб’єктивний' вживаються у кількох головних смислах.

(1) Якщо ці поняття вживаються як характеристика думок, ідей, теорій то 'об’єктивний' означає 'такий, що відповідає об’єкту'; 'суб’єктивний' – 'такий, що виражає бажання, упередження, настрій, індивідуальні особливості даного суб’єкта, вузьке, однобічне бачення дійсності “з власної дзвіниці”'. В цьому контексті, 'об’єктивний' та 'суб’єктивний' можна розглядати як синоніми до 'неупереджений' та 'упереджений'.
(2) Вони можуть вживатися як синоніми до 'реальний', 'що існує насправді' та 'уявний', 'що існує лише в думках' (вони можуть співпадати, якщо ми уявляємо щось справді існуюче таким, яким воно є насправді). В цьому смислі, об’єктивна реальність – це 'реальна реальність', хоч як неоковирно виглядає це словосполучення. А проте, оскільки у звичайному мовленні ми інколи вживаємо словосполучення типу 'вигадана реальність', 'віртуальна реальність' тощо (їх можна об’єднати парадоксальним 'нереальна реальність'), то ми також вживаємо і словосполучення 'справжня реальність', 'об’єктивна реальність'.
(3) В контексті психофізичної проблеми поняття 'суб’єктивний' означає саму суб’єктивність як частину (об’єктивної, у смислі (2)) реальності − суб’єктивні стани (думки, уяву, відчуття, емоції, бажання), свідомість людини.

Висновок: В будь-якому з цих смислів пара понять 'об’єктивний'-'суб’єктивний' не є синонімом опозиції 'фізичний'-'нефізичний'.

Правда, третій смисл поняття 'суб’єктивний' можна було б доповнити симетричним смислом поняття 'об’єктивний'. В такому разі поняття 'суб’єктивний' та 'об’єктивний' були б синонімами до 'психічний' та 'непсихічний'. Міркування Нагеля можна зрозуміти у цьому смислі; а проте він змішує його зі смислом 'об’єктивний' як 'реальний'. Я все ж вважаю ототожнення 'об’єктивного' з 'непсихічним' нетиповим, а також недоречним через зазначену щойно плутанину смислів, яку воно створює, і якої не можна допускати при обговоренні питання про природу свідомості.

Отже, об’єктивність не є визначальною для 'фізичного'. Звичайно ж, що фізичне є об’єктивним, але це не означає, що об’єктивне є фізичним. Не лише фізичне може бути об’єктивним; зміст поняття об’єктивного (як реального) ширший, аніж зміст поняття фізичного, і охоплює суб’єктивність як психічну реальність та її суб’єктів (Я).

До проблеми визначення фізичного можна спробувати підійти з протилежного боку, стверджуючи, що свідомість є цариною суб’єктивного (переживань та усвідомлення), в той час як 'фізичне' – це те, що позбавлене суб’єктивності. Я вважаю, що за фактом це справді так, – але не за визначенням. Визначення фізичного як позбавленого суб’єктивності було б некоректним, оскільки в нього вже було б закладене дуалістичне вирішення питання про відношення між матерією та свідомістю. Адже, якщо ми визначимо фізичне у такий спосіб, то свідомість (як суб’єктивність) не може бути чимось фізичним за визначенням, а це не годиться: противники матеріалізму мають показати, що свідомість не є фізичною за фактом.

Тож я наполягаю на визначенні свідомості як царини суб’єктивного (переживань та усвідомлення) та фізичного як концептуально зводимого до просторового розташування та його змін у часі.

Відповідно, суть дискусії виражається питанням: чи є суб’єктивні переживання концептуально зводимими до просторового розташування та його змін у часі? Або інакше кажучи: чи такі речі як молекули, атоми, електрони, фотони тощо, – будучи речами, що розташовані й рухаються десь у просторі, впливають на рухи один одного відповідно до фізичних законів, не мають здатності суб’єктивних переживань та усвідомлення, – можуть, будучи поєднаними у якісь складні структури, “скласти” суб’єктивні переживання та усвідомлення? Чи можуть суб’єктивні переживання та усвідомлення бути нічим іншим як складними структурованими взаємодіями таких позбавлених здатності суб’єктивного переживання та усвідомлення часточок?

Саме ці питання є ключовими, смислоутворюючими для дискусії між матеріалізмом (фізикалізмом), дуалізмом, ідеалізмом, панпсихізмом тощо. Я не знаю якихось інших визначень, крім запропонованих вище, які робили б цю дискусію правильно зрозумілою. (Зокрема, визначення фізичного як об’єктивного явно не відповідає цій вимозі.)

Ці визначення відповідають усім вимогам проблемної ситуації:

– вони є ясними, зрозумілими, чіткими, однозначними;
– вони виражають те, про що справді йдеться в дискусіях про природу свідомості та її відношення до матеріальної (фізичної) реальності;
– запропоноване визначення 'фізичного' адекватно охоплює усю царину фізики і є незалежним від поточного стану та майбутнього розвитку фізики.

******
З огляду на сказане вище, проаналізуємо міркування Т.Нагеля про свідомість у статті “Суб’єктивне та об’єктивне” (1979).
Смисли, які Нагель приписує ключовим термінам, доволі неясні. 'Об’єктивне' – це щось “з ніякою точки зору”, в перспективі “нізвідки”, в той час як 'суб’єктивне' – це щось невіддільне від певної точки зору. Хоча Нагель допускає різні рівні об’єктивності, в кінцевому рахунку 'об’єктивне' ототожнюється з фізичним або з не-суб’єктивним. 'Суб’єктивне', у свою чергу, ототожнюється в кінцевому рахунку зі свідомістю, Я. Позиція, яку Нагель намагається захищати полягає в тому, що ці дві точки зору – об’єктивна та суб’єктивна – повинні співіснувати без намагання “поглинути” одна одну – бо якщо ми бачимо реальність лише з однієї з цих точок зору, ми неминуче “вианалізовуємо або виключаємо з існування”, “залишаємо поза увагою”, “упускаємо” щось суттєве. Так, якщо ми віримо, що “об’єктивна” очка зору є всеохопною, ми “вианалізовуємо або виключаємо з існування”, “залишаємо поза увагою”, “упускаємо” наші власні Я та суб’єктивні переживання.

Я міг би погодитися з цими думками по суті, хоча я й наполягав би (з підстав, які пояснено вище), що термін 'об’єктивний' в цьому контексті є неадекватним і має бути замінений на 'фізичний'. Як я вже говорив, справа тут не просто у використанні слів (якби все зводилося до слів, то не варто було б витрачати на них часу). Щось суттєво “не так” з самим аналізом проблеми свідомості в цій статті: ототожнення відношення свідомість-фізичне з відношенням суб’єктивне-об’єктивне заплутує автора, затемнює справжній смисл його міркувань (приховує від ясного розуміння те, що вони справді означають), створює враження, ніби цей смисл полягає в чомусь іншому.

Я маю на увазі наступне: міркування Нагеля насправді означають онтологічний (метафізичний) дуалізм – дуалізм фізичного та суб’єктивного як двох – однаково реальних – типів реальностей, але вони подаються так, ніби йдеться лише про дуалізм точок зору. Поясню це твердження.

Фізичне – це усе, що можливо осягнути у фізичній (“об’єктивній” – в термінології Нагеля) перспективі. Якщо існує щось, чого неможливо осягнути в фізичній перспективі – це “щось” є чимось нефізичним. Але ж, як визнає Нагель, наші Я та їх (наші) суб’єктивні переживання якраз і є чимось, чого неможливо осягнути в фізичній (“об’єктивній”) перспективі. А отже, наші Я з їх суб’єктивними переживаннями є нефізичними реальностями, які існують так само, як і фізична реальність, – вони настільки ж реальні (об’єктивні – в моєму смислі) як і фізична реальність.

З висловлювань Нагеля складається простий силогізм:

1) наші Я та суб’єктивність неминуче “вианалізовуються або виключаються з існування”, “залишаються поза увагою”, “упускаються” в “об’єктивній перспективі”;
2) “чим би не було фізичне, воно є об’єктивним”;

Отже, (Нагель не робить цього висновку, але він логічно слідує):

наші Я та суб’єктивність є нефізичними.
Але ж це чистої води метафізичний дуалізм!!!

“Ну то й що, що вони нефізичні? − заперечить хтось, − Вони ж і не об’єктивні, − вони лише суб’єктивні, уявні, нереальні, ілюзорні. Об’єктивно, реально вони не існують. Тож ніякий це не дуалізм.” − Ось це і є введення в оману (і самооману?) через підміну-жонглювання смислами слів.

Якщо 'об’єктивне' означає лише непсихічне, дане у зовнішньому спостереженні, а 'суб’єктивне' означає лише психічне, дане інтроспективно, то суб’єктивне так само реальне, як і “об’єктивне”. І чого б це ми мали шкодувати через те, що якісь ілюзії, те, чого насправді не існує, “вианалізовуються або виключаються з існування”, “залишаються поза увагою”, “упускаються” в “об’єктивній перспективі”?! Тож як не крути, а висловлювання Нагеля означають метафізичний дуалізм.

Але Нагелю вдається цього не помічати. Він пише, що ідея душі є однією з “метафізичних вигадок”, чия “неясність приховує очевидне: що ті самі проблеми суб’єктивності виникатимуть щодо них, якщо вони справді належать до об’єктивної реальності” . І на цій підставі Нагель заперечує проти “приєднання суб’єктивної реальності до об’єктивної”, – тобто проти того, щоб розглядати суб’єктивність (людські Я) як частину об’єктивної реальності.

А це називається “перекладати з хворої голови на здорову”! Було б краще пошукати неясність і приховування очевидного у зовсім протилежному напрямку – в ототожненні 'об’єктивне'-'суб’єктивне' з 'фізичне'-'свідомість'. Якщо розібратися з цією головоломкою, то виявиться, що ніякої неясності в ідеї душі немає: слово 'душа' означає саме те, чим Нагель (мимоволі, сам цього, схоже, не усвідомлюючи) визнає наші Я, – щось нефізичне, що є суб’єктом суб’єктивних переживань та усвідомлення.

І я не бачу жодних “проблем суб’єктивності, що виникатимуть щодо душі, якщо вона справді належить до об’єктивної реальності”, – якщо ми не ототожнюватимемо поняття 'об’єктивне' та 'фізичне', а будемо розуміти поняття 'об’єктивне' як синонім поняття 'реальне', 'справжнє', 'те, що існує насправді, таке, яким воно є насправді', – відрізняючи його від суб’єктивного як уявного (насправді не існуючого), але не від суб’єктивності як психічної реальності та її носія-суб’єкта (Я).

Насправді, я б не став заперечувати проти лінгвістичної конвенції, згідно з якою 'об’єктивне' означало б 'фізичне', – але якщо ми приймемо таку конвенцію, то мусимо визнати, що повна реальність складається з різнорідних складових (підреальностей), однією з яких є об’єктивна (≡фізична) реальність, а іншими – наші Я (суб’єктивні реальності). Тож, всупереч запереченню Нагеля проти приєднання суб’єктивної реальності до об’єктивної, ми отримаємо те ж саме приєднання, – не має жодного значення, чи ми назвемо реальність, яка об’єднує фізичне та суб’єктивне 'об’єктивною' чи 'повною'. Що має значення, так це те, що 1) наші Я не є фізичними та 2) вони настільки ж реальні, як і фізична реальність.

******
Можливо, я був надто критичним щодо міркувань Нагеля, які належать до 1970-х років. Їх можна розглядати як незрілі підступи до проблеми відношення об’єктивної та суб’єктивної точок зору, радше постановку проблеми, аніж рішення.

В пізнішій праці “Погляд нізвідки” (1986) Нагель здійснив якісний аналіз цієї проблеми, вільний від більшої частини розглянутих вище недоліків. В цій праці Нагель відмежовується від псевдооб’єктивного сцієнтизму і досягає значно більш об’єктивного (неупередженого) бачення об’єктивності та суб’єктивності.

Книга починається з обговорення понять об’єктивності та суб’єктивності стосовно точок зору, перспектив. Йдеться не про об’єктивну реальність, а про об’єктивні та суб’єктивні погляди, бачення реальності. На мою думку, ці пояснення Нагеля дуже вдалі. Об’єктивне бачення – це бачення відсторонене від власної позиції (слово 'позиція' тут має подвійний смисл – і як наявні погляди і як становище в світі, суспільстві тощо), а суб’єктивне – з точки зору власної позиції. (Це − перший з наведених мною вище смислів слів 'об’єктивне' та 'суб’єктивне'.) Правда, схоже пояснення є і в статті “Суб’єктивне та об’єктивне”. Але є суттєві відмінності: у “Погляді нізвідки” ці смисли не змішуються з “об’єктивною реальністю” (натомість, є згадування про “у вузькому смислі об’єктивну реальність”) і дві перспективи не розглядаються як взаємовиключні. Перше речення говорить чимало: “У цій книзі йдеться про одну проблему: як поєднати перспективу окремої особи всередині світу з об’єктивним баченням цього самого світу, включаючи саму цю особу та її точку зору”. (Порівняймо з “Суб’єктивним та об’єктивним”: там просто немає місця для “особи з її точкою зору” в “об’єктивному баченні”.)

Ще трохи про об’єктивність у цитатах:

“Щоб набути більш об’єктивного розуміння деяких аспектів життя та світу, ми відступаємо крок назад від нашого початкового бачення і формуємо нову концепцію яка має за свій об’єкт це бачення та його відношення до світу. Іншими словами, ми розміщуємо себе в світі, який нам потрібно зрозуміти. … нова концепція, яка включає більш відсторонене розуміння себе, світу, та взаємодії між ними. Таким чином, об’єктивність дозволяє нам трансцендувати нашу специфічну точку зору і розвинути розширену свідомість, яка охоплює світ повніше. …якщо ми хочемо зрозуміти світ в цілому, ми не повинні забувати про ті суб’єктивні початкові позиції…; ми та наші особисті перспективи є частиною світу.” (Виділення курсивом мої.)

Здається, усе ясно.

Об’єктивність − це трансцендування наших специфічних точок зору для досягнення розширеної свідомості, яка дає більш повне розуміння світу в цілому, включно з нами самими (Я) як суб’єктами розуміння, що мають ту або іншу точку зору. Щоб стати більш об’єктивним, слід докладати зусиль для розуміння різних точок зору і бачення речей у їх перспективах.

Щодо суб’єктивності, то йдеться про дві суттєво різні речі:

(1) суб’єктивність ('суб’єктивність-1') як частина реальності, якою є ми самі: наші Я з їх суб’єктивними переживаннями, мисленням, свідомістю, точками зору.
(2) суб’єктивність ('суб’єктивність-2') як характеристика наших поглядів, протилежна об’єктивності – це просто некритичне тримання власної точки зору (яка звичайно є не зовсім власною, − скоріше, некритично засвоєною точкою зору, що домінує в середовищі спілкування), без намагання піднятися над нею і розвинути більш повне розуміння. Суб’єктивні-2 особи не піддають сумніву свої погляди і не намагаються справді зрозуміти інші точки зору.

Дуже важливо не плутати суб’єктивність-2 та суб’єктивність-1. Стати більш об’єктивним означає стати менш суб’єктивним-2, залишаючись настільки ж суб’єктивним-1 як і раніше. Бути суб’єктивним-1 – це бути людиною. Бути суб’єктивним-2 − це бути упередженим, догматичним, несамокритичним, самовдоволеним.

Дуже важливо також не плутати 1) трансцендування власної точки зору з 2) ігноруванням самих себе як тих, хто має ту або іншу точку зору (якою б вона не була) та різноманітні суб’єктивні-1 переживання. Перше − це розширення нашої свідомості та розвиток повнішого розуміння світу, включно з нами самими (Я). Друге − це звуження свідомості і прийняття зашореного бачення світу, в якому немає місця для нас самих (Я). Перше – це справжня об’єктивність. Друге – це псевдооб’єктвний сцієнтизм – форма колективної суб’єктивності-2, яку надто часто плекає сучасна наукова освіта та корпоративні упередження.

******
Тим не менше, на мою думку і в цій праці Нагелю не вдалося позбутися деяких упереджень щодо дуалізму, які закорінені в спотворених інтерпретаціях і браку розуміння. (Мається на увазі класичний дуалізм душі й тіла, натомість Нагель віддає перевагу теорії двох аспектів, яку інакше називають пропетивним дуалізмом (дуалізмом властивостей і яка по суті виявляється панпсихізмом.)
Нагель висловлює думку, що “хоча істинність дуалізму свідомості й тіла є мислимою, вона неправдоподібна. Існують кращі альтернативи, навіть якщо найкращі ще не придумані... відношення між психічним та фізичним є ймовірно більш близьким, ніж воно було б, якби дуалізм був істинним.”

Чи справді існують кращі альтернативи? Ми детально розглянемо різні відомі альтернативи (крім матеріалізму та епіфеноменалізму, про які ми вже сказали досить багато) в наступних розділах. На мою думку, їх аналіз в цілому виявляється не на їх користь. Щодо найкращих альтернатив, які “ще не придумані”, – є серйозні підстави для скепсису. Головні принципові альтернативи добре відомі (матеріалізм, ідеалізм, дуалізм, панпсихізм) й логічно місця для чогось принципово нового не залишається. Звичайно, можливо, що подальша розробка якогось із цих напрямків змінить баланс на його користь, але поки що, у світлі відомих аргументів, як на мене, баланс на користь дуалізму-інтеракціонізму. Зауважимо також, що в принципі дуалізм допускає наскільки завгодно близьке відношення між психічним та фізичним, хоча, слід визнати, що дуже тісний зв’язок між мозком і свідомістю зменшує правдоподібність дуалізму. Проте, як на мене, зважуючи всі відомі “за” та “проти”, альтернативи ще значно менш правдоподібні.

Зрештою, це – загальна оцінка балансу, яка складається з окремих “важелів” на різних чашах наших мислительних терезів. Тому цікавіше розглянути самі ці “важелі”. Зокрема, розглянемо те, що Нагель називає “головним запереченням проти дуалізму”:
“Головне заперечення проти дуалізму полягає в тому, що він постулює додаткову, нефізичну субстанцію без пояснення, як вона може підтримувати суб’єктивні ментальні стани, в той час як мозок не може. По-перше, постулювання такої субстанції не пояснює, як вона може бути суб’єктом психічними станів. Якщо є якась річ, що не має маси, енергії та просторових вимірів, чи це полегшить розуміння того, як можливо, що є щось таке як воно – бути цією річчю?.. По-друге, не наведено підстав, чому слід вважати, що якщо ми можемо знайти місце для психічних станів у світі через приєднання їх до нефізичної субстанції, ми не можемо так само добре знайти для них місце в чомусь, що має також фізичні властивості?”

Як на мене, якби це справді було головним заперечення проти дуалізму, то це означало б, що проти дуалізму немає серйозних заперечень. Щоб відхилити це заперечення треба просто подумати про те, як звичайні люди, мізки яких не зашорені “розмовами про субстанції” звичайно розуміють ідею душі. По-перше, слід завжди тримати в центрі уваги, що душа – це людське Я, суб’єкт переживань, мислення, усвідомлення, – той психічний індивід (в початковому смислі поняття 'індивід' − неподільний), чиїми психічними станами вони є. Треба завжди тримати в центрі уваги, що психічні стани – це завжди чиїсь психічні стани, вони не існують самі по собі, без того суб’єкта (Я), чиїми станами вони є. Мозок не може бути суб’єктом психічних станів просто тому, що мозок – це не що інше як велика кількість мікроелементів, які розташовані певним чином у просторі (так, що утворюють дуже складну структуру) і змінюють своє розташування за фізичними законами, при тому, що жоден з цих елементів абсолютно нічого не відчуває і не усвідомлює. Душа (≡Я) може бути суб’єктом психічних станів просто тому, що душа, це, так би мовити, за визначенням суб’єкт психічних станів; суб’єкт психічних станів – це сам смисл (принаймні, головна його частина) поняття душі.

Вимагати пояснення того, як душа може бути суб’єктом психічних станів – це все одно, що вимагати пояснення того, як фізичні речі можуть бути розташовані у просторі, мати масу і т.п.

Душа не є просто “нефізичною субстанцією” – вона взагалі не є “субстанцією”, якщо це слово розуміти по аналогії з фізичною субстанцією-матерією, − якась речовина, з якої утворюються різні речі. Душа не утворена ні з ніякої нефізичної речовини-субстанції. Душа є суб’єктом психічних станів.

Принаймні, якщо ми зрозуміли, що матеріалізм є хибним, якщо ми визнаємо, що

1) будь-яке взаємне розташування будь-якої кількості елементів, жодний з яких не є суб’єктом психічних станів (Я), не утворює суб’єкта психічних станів (Я),
2) суб’єкти психічних станів (Я) існують,
то дуалізм – розрізнення Я (душі) та мозку – необхідно логічно з цього слідує.

Чому Я (душа) не може мати поряд з психічними властивостями також і фізичних властивостей? А чому не може? Може. Тільки що жоден з фізичних елементів, про які нам відомо, на роль душі не підходить. (Див. у розділі 15 обговорення теорії панпсихізму.)

До наступного розділу: Жозеф Левіне та метафізичні імплікації “пояснювального розриву”

Примітки:

1. Nagel T. What is it like to be a bat?

2. Значну плутанину вносять інтерпретації сучасних фізичних теорій, які підтримують чимало видатних фізиків. Зокрема, йдеться про суб’єктивістські інтерпретації. А також про інтерпретацію Бором положення, відомого під назвою “корпускулярно-хвильовий дуалізм”. Між тим, фактом залишається те, що усі фізичні поняття і теорії в кінцевому рахунку слугують для пояснення явищ, спостережуваних у формах просторового розташування та його змін у часі, a їх спроможність пояснювати такі явища є єдиним критерієм їх оцінки і виправданням їх існування (їх raison d’etre).
Що стосується корпускулярно-хвильового дуалізму. Найвпливовішою є інтерпретація Бора, який вважав, що фізичні мікрооб’єкти не є “класичними” фізичними частинками (частинками у традиційному смислі, що визначається певним просторовим розташуванням), а є чимось, що неможливо адекватно зрозуміти в традиційних термінах, але що проявляє як корпускулярні (“класичних” часточок), так і хвильові властивості. Підставою для такого судження слугує принцип невизначеності Гейзенберга, який говорить про неможливість точного визначення імпульсу та розташування мікрочасточки: чим більш точно ми визначаємо імпульс часточки, тим менш точно ми можемо визначити її розташування, і навпаки. Бор проінтерпретував цей принцип у тому смислі, що мікрооб’єкт не має певного місця розташування у просторі. Проте така інтерпретація не є єдино можливою і сумісною з результатами експериментів. (К.Поппер свідчить, що навіть сам Ейнштейн говорив, що не розуміє смислу цієї теорії Бора.) Альтернативну інтерпретацію можна визначити такими положеннями: 1) кожна окрема часточка має певне розташування та імпульс, хоча про них і неможливо дізнатися точно; 2) принцип Гейзенберга виражає статистичні властивості потоку часточок (оскільки на мікрорівні спостереження за окремими часточками неможливе): потік часточок, сформованих таким чином, що їх імпульс, в проекції на координату x, перебуває в діапазоні p0x±∆px, можливо локалізувати, за цією координатою, в межах діапазону x0+∆x, так що ∆px*∆x є сталою величиною (ħ/2, де ħ – константа Планка); 3) мікрооб’єкти є “класичними” часточками (розташованими у певному місці, хоч його й неможливо точно визначити), які мають також і хвильові властивості. Зауважимо, що хвильові властивості – не що інше, як змінювані в часі (найчастіше, за законом синусоїди) фізичні поля; а поняття фізичного поля, у свою чергу, описує вплив (на відстані, за посередництвом простору) фізичного об’єкта на рух інших фізичних об’єктів. (Див.: Popper K. Realism and Quantum Theory // Unended Quest. – p.101-108.)

3. Nagel T. Subjective and Objective. – p.212-213.

4. Nagel T. The View from Nowhere. − p.3.

5. Можливо, переклад не передає деяких важливих нюансів: очевидно, Нагель має на увазі щось подібне до того, як художник, малюючи картину, час від часу робить крок назад, щоб оцінити зі сторони, побачити в більш об’єктивній перспективі, що у нього вийшло.

6. трансцендувати − вийти за межі, піднятися над, подолати

7. Nagel T. The View from Nowhere. − pp.4-6.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии