Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Принцип презумпції звичайного здорового глузду



Варіація: історія Стівена Лоу

Цікавий розгляд проблеми реальності зовнішнього світу дає Стівен Лоу в історії “Як дізнатися, що оточуючий світ – не ілюзія?” Ця історія – рімейк міркувань Декарта в матеріалістичних термінах: злого демона замінено на інопланетян Бліба і Блоба, що проробляють експеримент з мозком хлопчика, який дуже любив гратися в комп’ютерні ігри.

Наскільки відомо сучасній науці, свідомість визначається процесами в мозку, на нервові закінчення якого з різних частин тіла надходять сигнали, які несуть інформацію про зовнішній світ. Уявіть, що Ваш мозок видалений з Вашого тіла і до його нервових закінчень приєднаний комп’ютерний імітатор реальності. За якоюсь програмою цей імітатор створює віртуальний світ, який Ви, завдяки сигналам, які надходять на нервові закінчення Вашого мозку, сприймаєте як справжній. Наприклад, Ви можете опинитися всередині якоїсь комп’ютерної гри. Звичайно, не фізично: вашого тіла вже немає, хоча Ви цього й не розумієте, бо імітатор реальності створює Ваше віртуальне тіло, яке Ви, завдяки відповідним сигналам на нервових закінченнях Вашого мозку, сприймаєте як справжнє тіло. Правда, сучасна техніка такого ще не дозволяє, але в принципі це можливо. Але, в такому разі, звідки Ви знаєте, що зараз Ви живете у справжній фізичній реальності, а не в створеному кимось віртуальному світі, всередині комп’ютерної програми?

Можемо продовжити ці міркування трошки далі, ніж це робить Стівен Лоу: якщо вже ми ставимо під сумнів реальність світу, який ми бачимо навколо себе і можемо сприйняти на дотик та через інші зовнішні відчуття, то ми маємо такі ж підстави поставити під сумнів реальність мізків і комп’ютерів. Можливо, ніякої фізичної реальності, а також інших людей не існує, а все, що Ви бачите й відчуваєте – лише образи у Вашій свідомості, які створюються самою свідомістю? Можливо, усе, що Ви сприймаєте як зовнішній світ, Вам лише сниться?

Стівен Лоу пропонує кілька напрямків пошуку раціональних підстав для віддання переваги одній з конкуруючих гіпотез (“Світ є реальним” та “Світ є ілюзією”), але це не дає однозначних результатів.

Зокрема, робиться спроба застосувати відомий принцип “леза Оккама”, який говорить, що в наших теоріях ми не повинні “множити сущі без потреби”. Це формулювання потребує інтерпретації. Найбільш пряма інтерпретація: якщо дані кілька альтернативних теорій, які пояснюють ті ж самі явища з однаковою правдоподібністю, нам слід обрати ту з них, яка передбачає існування якнайменшої кількості сущих. Стівен Лоу приймає цю інтерпретацію і намагається порівняти дві теорії:

1) Світ, який я бачу навколо себе, є реальним. (Цю теорію, яка відповідає точці зору звичайного здорового глузду, називають реалізмом, або, зважаючи на багатозначність цього слова, онтологічним реалізмом.)
2) Світ, який я бачу навколо себе, є віртуальним; деякий генератор сигналів, приєднаний до нервових закінчень мого мозку, викликає в моїй свідомості образи, які я сприймаю за відображення реальних речей, в той час як насправді цих речей не існує.

Друге пояснення видається більш складним. Справді, здається, що в ньому є деякі “сущі без потреби” – генератор образів, та інопланетяни, які його створили і зробили операцію по трансплантації мого мозку. Але, з іншого боку, якщо рахувати лише реальні сущі, то в другому поясненні фігурують лише мій мозок, генератор образів та інопланетяни, в той час як перше пояснення передбачає багато реальних сущих – усіх речей, які ми бачимо. Так що з цієї точки зору виходить, ніби перше, а не друге пояснення множить сутності без потреби.

А якщо припустити, що існує лише моя свідомість, яка сама виробляє в собі усі образи, то взагалі залишається лише одне реальне суще – моя свідомість.

Насправді, питання полягає в тому, які сущі слід рахувати – лише реальні, чи також і віртуальні? Є ще одне питання: як інтерпретувати слова “без потреби”? Чи слід враховувати усі потреби, які тільки ми можемо собі уявити чи лише потреби якогось певного типу?

Ми ще повернемося до цього питання, а поки що розглянемо ще один напрямок міркувань С.Лоу щодо даної проблеми.

Наприкінці історії С.Лоу наводить міркування, які, на мою думку, можна розглядати як аргумент на користь точки зору здорового глузду (онтологічного реалізму). Якщо скептицизм (щодо реальності зовнішнього світу, тобто, по суті соліпсизм) правий, усе, що ми звичайно сприймаємо як реальне, насправді є ілюзорним, і ми абсолютно самотні. Не існує реальних речей та інших людей; існує лише моя свідомість з її ілюзорними образами. Ця точка зору практично неприйнятна. Насправді, “скептик не може навіть самого себе змусити повірити, що навколишній світ не є реальним, хоча він і не знаходить раціональних підстав для віри в його реальність”.

Жоден соліпсист у повсякденному життєвому процесі не сприймає світ як частину свого власного Я; навпаки, він сприймає себе як частину світу. Його уявлення про власне Я мусить розділитися надвоє: перше, позатеоретичне, вбудоване в повсякденний життєвий процес, – Я, яке в життєвому процесі знаходить себе у відношеннях з іншими сущими; і друге, що приймається під час філософування, – всеохопне Я, яке включає в себе весь світ (включно з “ілюзорним” Я повсякденного життєвого процесу), – і про яке філософ забуває, тільки-но він перестає філософувати і починає жити. Таке роздвоєння особи навряд чи можна вважати доброю рекомендацією для філософської теорії.

За відсутності аргументів на користь соліпсизму, цей аргумент може розглядатися як достатньо вагома раціональна підстава для того, щоб віддавати перевагу точці зору здорового глузду (онтологічному реалізму).

Крім того, навіть якби у нас справді не було інших аргументів на користь теорії реалізму, нам слід би було визнати її більш раціональною за принципом презумпції уявлень звичайного здорового глузду. (За відсутності переконливих аргументів з боку альтернативної теорії, відповідність уявленням звичайного здорового глузду може і має розглядатися як аргумент на користь віри в реальність навколишнього світу.) Проте такі аргументи на користь реалізму (хоча вони теж в кінцевому рахунку спираються, звичайно ж, на здоровий глузд) є.

До наступного розділу: “Лезо Оккама” і принцип простоти пояснення

Примітки:

1. Поппер К. О статусе науки и метафизики // Предположения и опровержения. – С.322