А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

Сторінки історії: Олександр Барвінський


'Сторінки Олександр Барвінський (8 червня 1847 р. – 26 грудня 1926 р.) ніколи не належав до кола людей, про яких багато говорять. Він не шукав слави, а спокійно і цілеспрямовано працював на багатьох нивах. Він ніколи не належав до демагогів, які більше говорять, ніж роблять. О.Барвінський завжди дотримувався тактики органічної праці – щоденна кропітка праця і відмова від нереальних цілей. Йому можна було закинути, що він не мав стратегічного мислення. Але коли оцінювати діяльність О. Барвінського в цілому і враховувати всі його здобутки, то таке судження швидко розвіється. Справді, він, як мало хто з його сучасників, умів зрозуміти значення, зокрема, освіти для майбутнього державотворчого пориву свого народу.

Важко сказати, чи О. Барвінський належав своїй епосі, чи випереджав її, а чи відставав від часу. З одного боку, він був переконаний консерватор, ідеолог християнсько-консервативної думки. З другого, вмів думати категоріями майбутнього, прогнозуючи той чи інший розвиток подій. Проте він також був і реалістом і вмів користуватися з можливостей свого часу.

Олександр Барвінський був відомим політиком, прихильником поміркованої тактики. Вся його діяльність базувалася на засадах християнської соціальної доктрини. Він був одним з перших, хто розвинув християнсько-демократичний рух на українських землях. 1896 р. він очолив першу українську християнсько-демократичну політичну організацію – Католицький Русько-Народний Союз. Від початку як ідеологічну основу було використано соціальну концепцію християнського бачення соціальних проблем, викладену папою Левом ХІІІ у численних документах, а також досвід австрійських та інших західноєвропейських християнсько-демократичних рухів. 1901 року засновано наступну організацію – “Руська Громада”, яка нагадувала наддніпрянську “Громаду”. Врешті, 1911 року засновано партію “Християнсько-Суспільний Союз”, яка пережила Першу світову війну і проіснувала до середини 20-х років ХХ ст. Тісну співпрацю у християнсько-соціальній сфері Олександр Барвінський розвинув з Митрополитом Андреєм Шептицьким.
Чи не головними принципами ідеології О. Барвінського були засади неголослівного християнства, реальних дій, праці не для слави, а для добра народу, відповідальність за свої дії, християнська солідарність громадян.

Він насамперед був українським політиком і ніколи не шукав легкого шляху в політичній діяльності. О. Барвінському часто дорікали за його угодовську політику, проте він не надто зважав на критику, коли вважав, що така його тактика приносить реальну користь. Він довший час був депутатом, або, як тоді казали, послом до Віденського парламенту, особисто знався з австрійським цісарем Францом-Йосифом, найвищими урядовими колами Відня. В парламенті він входив до керівництва Слов’янського Християнського Союзу – фракції, яка об’єднала представників християнсько-соціальних рухів різних слов’янських народів Австрійської імперії. І як не абсурдно, але тут його визнавали одним з найбільш послідовних захисників свого народу, тоді як в рідній Галичині політичні вороги неодноразово називали його зрадником національних інтересів. Він не відкидав й опозиційної тактики, нерідко до неї вдавався, однак тільки тоді, коли політика компромісу вже не виправдовувалася. Коли у 1903 р. він виступив у сеймі з гострою критикою антиукраїнської політики польських кіл, правлячих у Галичині, то на наступних виборах польський виборчий комітет зробив усе можливе, щоби на місце О. Барвінського було обрано кандидата-москвофіла.

Власне, О. Барвінського можна вважати одним із творців ідеї Галицького П’ємонту. При підтримці наддніпрянців він намагався витворити в Галичині сприятливі умови для розвитку українства. Будучи головним промоутером процесу “нової ери”, саме він заклав основи галицького п’ємонтизму. Дослідники називають його чи не найбільшим українським соборником в Галичині. Ідею окремості та єдності українського народу від Сяну до Дону О.Барвінський протиставив так званому галицькому рутенству, яке часто переростало у москвофільство.

Неоцінимими є його наукові заслуги. Саме О. Барвінський уклав перший науковий статут Товариства імені Шевченка. За його активного сприяння до Львова прибув Михайло Грушевський, щоб очолити кафедру історії Східної Європи (малося на увазі історію України). Подиву гідну діяльність О. Барвінський розвинув у сфері освіти. Уклав декілька підручників, відстоював фонетичний правопис, домігся надання Товариству “Просвіта” урядових дотацій, сприяв Українському Педагогічному Товариству. Особлива його заслуга була у відкритті українських гімназій та вчительських семінарій в Галичині. Недаремно в першому уряді Західно-Української Народної Республіки він очолював саме міністерство освіти.

Будучи депутатом від сільської місцевості, О. Барвінський дбав про інтереси своїх виборців. Зокрема, він довший час відстоював необхідність створення профспілки хліборобів, яка могла би впливати на ринок цін на зерно і таким чином покласти край шкідливій для селян політиці знецінення збіжжя, яку проводили біржі й великі землевласники. О. Барвінський був активним прихильником Товариства “Сільський Господар”, підтримував різноманітні селянські кооперативи, ініціював заснування професійних шкіл для підвищення рівня сільського господарства. Окремо необхідно згадати, його активну та успішну підтримку заснування в Галичині кредитних кас за системою Райфайзена і надання для цього державних субсидій. Саме на основі цих кас виник могутній і відомий в Україні та світі Райфайзен-банк.

Гідними спадкоємцями Олександра Барвінського стали його діти – науковці, лікарі, музиканти, вчителі. І сьогодні в родинному домі Барвінських у Львові росте маленький Олександр, який народився (чи це не Божий знак!) так як і його прадід – 8 червня.

1
Галицькі українці на той час ще нерідко називали себе русинами, хоча вважали себе частиною українського народу від Сяну до Дону, про що засвідчила у своїй декларації Головна Руська Рада ще у 1848 р. Термін “українці” почав активно запроваджуватися в Галичині для позначення місцевих українців вже на початку ХХ сторіччя

Русскоязычная версия статьи:
Александр Барвинский – основатель первой христианско-демократической партии Украины

2 коментарій

димка 19 апреля 2010 09:55
вау...блин мне так понравилось!пол интернета обискал но чтоб так локладно и интересно то не нашол!спасибо!
lubasha 31 марта 2012 16:36
Мені також сподобалось!!! Спасибі!!! feel
Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии