Соціальна інженерія: почастинний та холістичний підходи

Відкрите суспільство: етика та раціональність

До попередньої глави: Сорос проти Поппера: а чи можливі взагалі суспільні науки?

...коли ми усвідомимо, що не можемо здійснити царство небесне на землі, а можемо лише трохи покращити стан речей, ми також збагнемо, що можемо покращувати його лише малими кроками.
Карл Поппер



Поняття соціальної інженерії в найзагальнішому смислі означає планування та здійснення заходів, спрямованих на здійснення певних змін у суспільстві. Щодо проблеми соціальної інженерії існують три основні підходи, що їх можна визначити як пасивізм (або антиінтервенціонізм), почастинна соціальна інженерія та холістична соціальна інженерія.

Пасивізм виходить із заперечення всякої соціальної інженерії. На думку його прихильників, суспільство є надто складною системою, яка не може "уміститися в людській голові", а тому всякі спроби втручання в її функціонування ведуть лише до її розладу та погіршення існуючого стану речей. Як вказує Карл Поппер, така позиція “є неприйнятною навіть на суто логічній підставі, оскільки її прихильники мусили б удатися до політичного втручання, аби відвернути будь-яке втручання”.[64, 83] Справді, політика "тотального антиінтервенціонізму" неможлива, бо тотальний антиінтервенціонізм може означати тільки відсутність будь-якої політики та соціальної дії взагалі.

Оскільки соціальна система не є системою, що може функціонувати незалежно від людей, а є системою яка функціонує виключно через взаємодію людей, то кожна соціальна дія вже є втручанням, навіть якщо діяч переслідує суто приватні цілі. Тим більше є втручанням будь-які дії людини в громадській (політичній) якості. Дії політика чи громадського діяча завжди спрямовані на сприяння одним суспільним процесам, які він вважає корисними, і протидію іншим, які він вважає шкідливими. Це однаково стосується як політиків, для яких ця "корисність" асоціюється зі збереженням та зміцненням існуючої соціальної системи, так і політиків, для яких вона асоціюється з реформуванням цієї системи. В будь-якому разі йдеться не про пасивне сприйняття геть-усіх соціальних реалій, а про вибіркову дію – сприятливу щодо одних в несприятливу щодо інших реалій. Консерватор ніколи не намагається зберегти існуючий статус-кво в абсолютно усіх нюансах (наприклад, атаки реформаторів та революціонерів проти цього статус-кво є також його частиною), - навпаки, він намагається зміцнити систему, знешкодити ті процеси, які, на його думку, становлять для неї загрозу або перешкоджають оптимальному її функціонуванню, максимально привести дійсність у відповідність до своїх уявлень про цей оптимальний стан системи. Але і реформатор, якщо його метою є не руйнування системи "до основи" та заміна її іншою системою, і не лобістські цілі (отримання вигоди однією групою за рахунок інших та суспільства в цілому), а вдосконалення, що, на його думку, підуть на користь суспільству, також переслідує мету оптимізації системи відповідно до своїх уявлень.

Отже, пасивізм є практично неможливим, і реальна альтернатива існує лише між підходом, орієнтованим на часткові, поступові зміни (звичайно серед його прихильників можливі значні розбіжності в поглядах на допустимі масштаби та темпи почастинних змін в тому або іншому випадку), та підходом, орієнтованим на докорінні зміни, на зміну соціальної системи "в цілому". Це і є почастинний та холістичний підходи. Карл Поппер був переконаним прихильником першого та противником другого.

Які аргументи на користь своєї позиції висувають прихильники цих підходів?

Прихильники почастинної соціальної інженерії стверджують: наші знання про соціальну систему, ті зв’язки та закони, завдяки яким вона функціонує, є дуже неповними та недосконалими, щоб на них надто покладатися. Є велика ймовірність, що наслідки наших дій будуть іншими, ніж ті, на які ми сподівалися. Якщо ми будемо здійснювати часткові, поступові зміни, то шкода від ймовірних помилок не буде великою й непоправною. Ми зможемо її виправляти, набувати досвіду, вдосконалювати наші соціальні теорії і поступово покращувати соціальні реалії. Але вчитися можна лише на дрібних помилках. Намагаючись здійснити масштабні всеохопні зміни, ми сильно ризикуємо отримати масштабні непередбачені негативні наслідки, катастрофічні для суспільства. І ми не зможемо виявити та виправити помилки в теоріях, на які спирався проект, оскільки, по-перше, автори проекту та ті, хто приймав рішення про його реалізацію, будуть робити все можливе, щоб не визнати його помилковість і перекласти відповідальність за наслідки його провалу на когось іншого, по-друге, оскільки проект був надто складним, багатобічним, то навіть за доброї волі майже неможливо виявити, де саме в теоріях та їх застосуванні були допущені помилки.

Прихильники холістичної чи утопічної соціальної інженерії, натомість, намагаються довести безплідність почастинної інженерії. Суспільство є єдиним цілим, системою, в якій усе пов’язане. Будь-які часткові зміни обов’язково викличуть зміни в інших елементах системи, наслідком чого будуть непередбачені наслідки, які можуть звести нанівець плани "інженера". Суспільство, будучи цілісною системою, буде "відторгати" всякі часткові зміни, як такі, що “не вписуються” в цю систему. Ваша спроба провести реформи викличе спротив у суспільних сил, зацікавлених у збереженні системи, і буде заблокована. Щоб змінити в суспільстві щось суттєве, треба докорінно змінити усю суспільну систему, замінити наявну цілісну суспільну систему на нову цілісну суспільну систему.

Відповідно, змінюється і завдання суспільних наук. Почастинній соціальній інженерії відповідають суспільні науку, що намагаються відкрити "часткові" суспільні закони, що встановлюють зв’язок між окремими параметрами соціальної ситуації і дають можливість передбачити лише окремі наслідки соціальних дій певного виду. Для холістичної інженерії потрібна наука про закони "руху суспільства в цілому", і, відповідно, про методи управління "суспільством як цілим". Ця наука повинна виробити проект досконалого суспільства та визначити заходи, необхідні для його побудови та функціонування.

Холістична інженерія є породженням хибного раціоналізму. Її прихильники не усвідомлюють, що дійсність (зокрема, соціальна) безмежно складніша й багатша, ніж наші найкращі теорії; що ми не можемо створити раю на землі, а можемо лише поступово покращувати стан речей; що багатоманітність людських потреб та інтересів, нахилів та здібностей, цінностей та сентиментів, ідей, поглядів та переконань не може знайти простору в рамках будь-якої кабінетної схеми "раціонального" та "ідеального" суспільства; що "ідеальні" та "раціональні" плани зіштовхнуться з реальними людьми з їх недосконалостями та ірраціональностями; що ідеали авторів проекту є лише їх ідеалами, а в інших людей є інші ідеали, часто несумісні з ідеалами "інженерів". Для здійснення холістичних планів перебудови суспільства необхідно придушити людську спонтанність, сформувати "нову людину" шляхом тотального ідеологічного зомбування та винищення тих, хто чинить спротив чи просто не піддається ідеологічній обробці.

До наступної глави: За абсолютне добро чи проти конкретного зла?

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии