Повертаємося до критики епіфеноменалізму

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Проблема існування інших свідомостей

Якщо епіфеноменалізм має рацію, то усі наведені вище міркування, які засвідчують раціональність віри в існування у інших людей свідомості, є хибними.

1) Пояснення поведінки людей їх свідомістю має сенс лише якщо свідомість впливає на поведінку. А епіфеноменалізм це заперечує.

2) Епіфеноменалізм означає, що паразитичне пояснення поведінки людей є істинним: люди поводяться певним чином не тому, що вони щось відчувають, думають, бажають тощо, а тому, що в їх тілах відбуваються фізико-хімічні процеси, які спричиняють поведінку таку, ніби вона спричинена їх відчуттями, думками, бажаннями; але ці процеси і ця поведінка була б точно такими самими, якби люди нічого не відчували, не думали й не бажали.

3) Епіфеноменалізм означає, що наше навчання від інших людей не залежить від наявності у них хоч якихось ідей та розуміння: воно має справу лише з фізичними рухами їх рота, язика, губ, рук, що тримають олівець, тощо, і усі ці рухи відбуваються автоматично, цілком незалежно від їх свідомості. Тож припущення про наявність у них свідомості є непотрібним. Чи вона у них є, чи її в них немає, вони говорили б і писали б точно те ж саме, тож наявність у них свідомості ніяким чином не впливає на моє у них навчання.

4) Епіфеноменалізм означає, що ми розмовляємо і сперечаємося з іншими людьми не тому, що вважаємо, ніби вони нас розуміють і ведуть з нами дискусію, повідомляючи нам свої думки й аргументи, а тому, що фізико-хімічні процеси в нашому тілі (бажаємо ми цього чи ні) змушують наш рот відкриватися, язик і горло виробляти певні рухи, які викликають певне коливання повітря (звуки)...
Отже, якщо епіфеноменалізм має рацію, то в мене немає раціональних підстав вважати, що інші люди мають свідомість. І навпаки: якщо Ви вважаєте, що маєте раціональні підстави вважати, що інші люди мають свідомість, то маєте визнати епіфеноменалізм хибним.

Якщо епіфеноменалізм має рацію, у мене немає раціональних підстав вважати, що інші люди мають свідомість (хоча, зрозуміло, є якісь причини, які схиляють мене до такої думки) . Або, якщо припустити, що вони мають свідомість, то немає підстав вважати, що їх поведінка відповідає їх свідомості у такий спосіб, що вони говорять і пишуть те, що думають і роблять те, що хочуть. Можливо, Деніел Деннетт, в свідомості, є дуалістом і вважає, що усі його праці доводять вплив душі на тіло, а Девід Чалмерс, в свідомості, є матеріалістом-елімінативістом і вважає, що в своїх працях доводить, що ніякої свідомості не існує. Це лише ілюзії, що продукуються якимись фізичними процесами, а насправді їх руки пишуть щось зовсім інше. Можливо навіть, що й мені самому лише здається, внаслідок якихось фізичних процесів, що зараз я пишу про інтеракціонізм та епіфеноменалізм, в той час як насправді моя рука пише якийсь трактат з біохімії або можливо я (моє тіло) зараз загораю на пляжі. Якщо епіфеноменалізм має рацію, у мене не більше підстав вважати, що ідеї, які фізична реальність продукує в моїй свідомості, відповідають дійсності, аніж що усі ці ідеї є лише ілюзіями.

Існує лише одна фундаментальна раціональна підстава вважати, що інші люди мають свідомість і що моя та їх свідомості відповідають нашій поведінці: припущення про вплив нашої свідомості на наше тіло дозволяє нам, на основі деяких знань та уявлень про те, що певна людина відчуває, думає і бажає, пояснювати або передбачати її дії в тій або іншій ситуації. Але якщо немає причинного зв’язку в напрямку від свідомості до поведінки, то не може бути і правдивого пояснювального зв’язку. Люди поводилися б точно так само, як вони поводяться, навіть якби їх свідомість не мала ніякого зв’язку з їх поведінкою, або якби вона була цілком протилежною тому, що я схильний про неї думати, судячи з того, як ці люди поводяться, що говорять і пишуть тощо, або якби в них не було ніякої свідомості.

Усі наші уявлення про фізичну реальність (крім того, що вона продукує в нас певні відчуття й думки) також слід визнати безпідставними. Усе, про що Ви знаєте, це Ваша свідомість: що Ви відчуваєте, бажаєте, думаєте. Оскільки йдеться про фізичну реальність, приймаючи епіфеноменалізм, усе, що Ви маєте підстави про неї думати – це те, що вона продукує ваші відчуття, бажання й думки. У Вас немає підстав вважати, що ідеї про неї, які вона продукує в вашій свідомості, є правильними. Можливо, вона продукує самі лише ілюзії.

Раціональність наших ідей про фізичну реальність не може ґрунтуватися просто на припущенні, що ці ідеї продукуються цією реальністю. Вона ґрунтується на

1) нашій здатності перевіряти наші ідеї, здійснюючи потрібні для цієї мети спостереження та експерименти – але якщо епіфеноменалізм має рацію, ми не можемо здійснювати спостереження та експерименти за нашим бажанням (для цього потрібно, щоб наша свідомість могла управляти нашими руками, головою, очима тощо)
та
2) найбільше, на міжособистісному процесі обміну й перевірки ідей – але це можливо лише за припущення, що ми можемо і справді повідомляємо (усно чи письмово) один одному наші ідеї, а це суперечить епіфеноменалізму.

Дж.Халдейн влучно зауважив: “Якщо мої психічні процеси повністю детерміновані рухом атомів в моєму мозку, я не маю підстав вважати, що мої погляди істинні … і, отже, я не маю підстав вважати, що мій мозок складається з атомів.”

Звичайно, епіфеноменаліст може вірити, що фізична реальність продукує в його свідомості правильні ідеї про себе, але це буде просто віра без раціональних підстав. Немає ніяких причин, чому фізична реальність мала б продукувати в нашій свідомості правильні ідеї, а не ілюзії. Епіфеноменалісти мають тим більше підстав вважати ці ідеї ілюзіями, оскільки епіфеноменалізм означає, що те, у що ми всі схильні вірити і заперечення чого видається нам неймовірним абсурдом, − вплив нашої свідомості на наше тіло, − є лише великою ілюзією, яку продукує в нашій свідомості фізична реальність.

Девід Чалмерс пише, що на його думку “не існує нищівного заперечення проти епіфеноменалізму” . Я не певний, що він має на увазі під “нищівним запереченням”. Але думаю, що наведені аргументи достатні для того, щоб переконатися, що приймати епіфеноменалізм нерозумно.

Т.Нагель мудро зауважив:

“…щоб створювати розуміння, філософія має переконувати. Це означає, що вона має створювати й руйнувати погляди, а не лише постачати нас зв’язними системами висловлювань...”

Я не заперечую, що епіфеноменалізм може бути “зв’язною системою висловлювань” (і це – єдиний смисл, який я можу придумати, в якому “не існує нищівного заперечення” проти нього). Але цікаво: чи хтось із філософів, які обґрунтовували й захищали епіфеноменалізм справді вірив, що він пише те, що пише, не тому, що він думає те, що думає, і не тому, що він хоче це писати? Чи це не є “нищівним запереченням”?

Згадаю також слушне зауваження самого Чалмерса: “...дуже протиінтуїтивні твердження … мають підкріплюватися надзвичайно сильними аргументами” . Твердження про те, що наша свідомість не впливає на нашу поведінку є найвищою мірою протиінтуїтивним, і на його підтримку немає сильних аргументів.

Висновок

Епіфеноменалізм виявляється невдалою спробою компромісу між “сильним” дуалізмом (інтеракціонізмом) та матеріалізмом. Порівняно з матеріалізмом, він намагається зберегти деяку частину уявлень звичайного здорового глузду, а саме: уявлення про свідомість як щось відмінне від тіла (зокрема, фізичних процесів в мозку). Але при цьому він приводить до ряду абсурдних і неприйнятних висновків.

Недоліки епіфеноменалізму настільки великі й очевидні, що може навіть видатися дивним: чому він взагалі виник? які проблеми він намагався вирішити? Скоріше за все, епіфеноменалізм був просто невдалою спробою обійти найбільш широко вживаний аргумент противників дуалізму: якщо свідомість є чимось нефізичним, то вона не може впливати на фізичні процеси. Чи має це твердження рацію? Розглянемо його детальніше.

До наступного розділу: Матеріалізм і раціональність

Примітки:

1. Приклад від С.Лоу: якщо хтось під впливом гіпнотичного навіювання вважає себе чайником, то у цієї думки є причина – гіпнотичне навіювання, але немає раціональних підстав.

2. Cit. by Pojman L. Philosophy. The Quest for Truth. – P.355.

3. Chalmers D. Consciousness and its Place in Nature

4. Nagel T. Mortal Questions. Preface. – p.xi.

5. Chalmers D. Consciousness and Its Place in Nature. – р.11.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии