Матеріалізм як прояв сцієнтизму

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Субстанційний дуалізм та “розмови про 'субстанції'”

Успіхи природничих та інженерних наук (фізики, хімії, біології, комп’ютерних технологій) у ХVIII-ХХ століттях справили величезне враження на свідомість людей і привели до поширення віри у всемогутність науки – відсутність будь-яких меж для природничо-наукового пізнання; віри в те, що методи і пояснювальні принципи, які виявляються продуктивними у царині природничих наук, дають відповідь на будь-яке значуще питання. Таку віру називають сцієнтизмом. Науковці, задіяні у природничих науках, особливо схильні до сцієнтизму, оскільки він надає найвищого престижу їх професії. Крім того, для людини, яка, внаслідок професійної спеціалізації, звикла мислити в категоріях фізики, хімії, біології чи комп’ютерних технологій, природною є схильність розглядати крізь призму цих категорій всю дійсність, не замислюючись всерйоз про те, наскільки це правомірно.

Проте ця віра у всемогутність природничих наук є некритичною, ірраціональною, – вона не ґрунтується на раціональному дослідженні можливостей і меж наукового пізнання загалом, головних засад будь-якої наукової діяльності (на відміну від загальних засад тієї або іншої окремої науки на даному етапі її розвитку), специфіки окремих сфер наукового пізнання. Сцієнтизм піддавався гострій критиці з боку багатьох науковців і філософів науки. Так, видатний економіст і філософ ХХ століття Фрідріх фон Гаєк характеризував сцієнтизм як “позицію, звичайно ж, ненаукову, яка передбачає механічне й некритичне перенесення деякого способу мислення, що склався в одній царині, на зовсім інші. На відміну від наукового, сцієнтистський погляд не є неупередженим, – навпаки, це дуже упереджений підхід, який ще до розгляду свого предмета претендує на точне знання того, у який спосіб його досліджувати.” Сцієнтизм – це лише “рабська імітація методу і мови науки”, – на відміну від науки як діяльності, для якої головним є дух неупередженого дослідження. Карл Поппер вважав необхідним уточнити: правильніше було б говорити “про імітацію того, що дехто помилково вважає методом і мовою науки”.

А ось як характеризує сцієнтизм Томас Нагель: “Сцієнтизм ... передає у відання одного типу людського розуміння всесвіт і усе, що про нього може бути сказане. У своїх найбільш короткозорих формах він вважає, що усе існуюче мусить бути зрозумілим через застосування наукових теорій, подібних до тих, які ми розвинули на даний момент − нинішніми зразками є фізика та еволюційна біологія − ніби нинішній вік не є лише одним з багатьох... Надто багато часу втрачено через припущення, що вже існуючі методи вирішать проблеми, для яких вони не створювалися; надто багато гіпотез та систем думки в філософії та деінде ґрунтуються на дивному уявленні, що ми, в цей момент історії, володіємо базовими формами розуміння, що придатні для розуміння абсолютно усього.”

Поширення матеріалізму і його популярність серед науковців не свідчить про його науковість (раціональність), а є лише проявом сцієнтизму. Претензії матеріалізму на істинність та науковість не ґрунтуються на раціональних підставах. Насправді матеріалізм – це ірраціональна віра, яка ґрунтується на авторитеті. Той факт, що авторитетом при цьому виступають природничі науки, не змінює ірраціонального (а отже, ненаукового) характеру матеріалізму.

Насправді, це не наука підтримує матеріалізм, а матеріалізм підтримує сам себе завдяки апеляції до авторитету науки без вагомих підстав. Матеріалізм говорить від імені науки, використовуючи її авторитет, точно так само як релігійні проповідники говорять від імені Бога, використовуючи Його авторитет. Питання: чи слід нам вірити їх словам? чи можуть вони довести їх правдивість? Як відрізнити справжніх посланників Бога від шахраїв і божевільних?

Наука (так само як і філософія) – це, насамперед, раціональна критична діяльність. Судження мають статус наукових і раціональних лише остільки, оскільки ґрунтуються на раціональному критичному дослідженні наявних свідчень та аргументів. Судження, які не ґрунтуються на такому дослідженні, але посилаються на авторитет науки, є не науковими, а лженауковими. (Яскравий приклад – так званий “науковий соціалізм” Маркса.)

Дійсність не є такою простою й однозначною, якою її вважають матеріалісти. Можливості природничих наук обмежені і залишають простір для ненаукових уявлень. При цьому ненауковість не завжди означає хибність або нераціональність. Інколи буває якраз навпаки: установка на дотримання виключно тих уявлень, які відповідають природничо-науковим стандартам, веде до прийняття раціонально невиправданих, абсурдних і антигуманних теорій.

Додаток

О.Ф.Лосєв про “міфологічне засилля в сучасній науці”

Що потрібно для науки як такої? Чи потрібна, наприклад, переконаність у реальному існуванні її об'єктів? Я стверджую, що закони фізики та хімії цілком однакові як за умови реальності матерії, так і за умови її нереальності і чистої суб'єктивності. Я можу бути цілком переконаний у тому, що фізична матерія зовсім не існує і що вона є породження моєї психіки, і – усе-таки бути справжнім фізиком і хіміком. Це значить, що науковий зміст цих дисциплін зовсім не залежить від філософської теорії об'єкта і ні в якому об'єкті не має потреби...

…Щоб наука була наукою, потрібна тільки гіпотеза і більш нічого. Сутність чистої науки полягає тільки в тому, щоб поставити гіпотезу і замінити її іншою, більш досконалою, якщо для цього є підстави. Зрозуміло, ми увесь час говоримо тут про науку як таку, про чисту науку, про науку як суму певних смислових закономірностей, а не про реальну науку, що, звичайно, завжди несе на собі численні властивості, які залежать від даної історичної епохи, від осіб, що реально її створюють, від усієї фактичної обстановки, без якої наука є тільки відстороненою, позачасовою й позапросторовою конструкцією. Вчений, що реально діє й творить, завжди складніший, ніж його чисті абстрактно-наукові положення. І ось, метафізика Нового часу майже завжди приводила до того, що, наприклад, поняття матерії гіпостазувалося й проектувалося назовні у вигляді якоїсь реальної речі, поняття сили розумілося майже завжди натуралістично, тобто власне кажучи нічим не відрізнялося від демонічних сил природи (як це ми знаходимо в різних релігіях і т.д.), але тільки з явними ознаками раціоналістичного виродження. Чи потрібно все це науці як такій? Зовсім не потрібно. Справа фізика показати, що між ось-такими явищами має місце ось-така залежність. А чи існує реально така залежність і навіть саме явище, буде чи не буде існувати завжди і вічно ця залежність, чи істинна вона чи не істинна в абсолютному смислі, – нічого цього фізик як фізик не може і не повинен говорити. Усі ці нескінченні фізики, хіміки, механіки й астрономи мають цілком богословські уявлення про свої “сили”, “закони”, “матерію”, “електрони”, “гази”, “рідини”, “тіла”, “теплоту”, “електрику” тощо. Якби вони були чистими фізиками, хіміками і т.д., вони обмежилися б виведенням самих лише законів і більш нічого, та й усякі “закони”, навіть самі основні й непохитні, тлумачилися б у них винятково лише як гіпотези. Це було б чистою наукою. Тут нескінченно праве неокантіанство, що руйнує богословські забобони сучасної псевдонаукової проблематики. Але, звичайно, треба пам'ятати, що тут мова йде винятково про чисту науку і що реально ніколи такої чистої науки не існує, що це є аналіз не реально-історичної науки, а лише її теоретично-смислових засад і структур. Завдяки цьому очевидним стає … міфологічне засилля в сучасній науці у наївних її “практиків”, у всяких експериментаторів і філософськи не мислячих її працівників…

О.Ф.Лосєв. Діалектика міфу

До наступного розділу: Морально-практичний аспект: проблема відповідальності

Примітки:

1. Нагадаю, що саме таке критичне дослідження головних засад, можливостей і меж наукового пізнання Іммануїл Кант вважав одним з головних завдань філософії.

2. Хайек Ф. Контрреволюция науки

3. Поппер К. Злиденність історицизму

4. Nagel T. The View from Nowhere. – р.9-10.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии