Соліпсизм і проблема існування інших людей

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Соліпсизм і роздвоєння свідомості

Одна з головних причин, чому ми не сприймаємо світ навколо нас як витвір несвідомої діяльності нашої власної психіки – існування інших людей. Інші люди – це не просто фізичні об’єкти, а істоти, наділені свідомістю, власним Я. Ми спілкуємося з цими людьми і з цього спілкування дізнаємося, що вони, так само як і ми, мислять, переживають різні емоції й відчуття, сприймають світ навколо них. Зокрема, вони так само бачать або сприймають на дотик фізичні речі і процеси в навколишньому світі, про що вони самі нам говорять.
Загалом, головним засобом, який дозволяє нам відрізнити реальність від ілюзії, фантазій, брехні, породжень ненормальних станів психіки і т.д., є інтерсуб’єктивна перевірка – тобто перевірка іншими людьми.

Припустимо, я бачу в якомусь місці якийсь предмет. Інші люди також засвідчують, що бачать або бачили в цьому місці цей предмет.
З точки зору реалізму, я та інші люди бачать цей предмет в цьому місці і свідчать про це тому, що цей предмет справді є в цьому місці.

З точки зору соліпсизму, пояснення того ж досвіду мусить бути таким: моє підсвідоме створює в моїй свідомості певний образ предмета, так, ніби він знаходиться в певному місці, а також створює образи людей так, ніби вони свідчать про те, що бачили чи бачать такий предмет в цьому місці.

З точки зору соліпсизму, інших людей, так само як і фізичних речей і процесів насправді не існує, – це лише ілюзії, які створюються однією частиною мого Я і сприймаються іншою його частиною.

Але як пояснити те, що ці ілюзорні подоби людей говорять мені про своє Я і описують його стани і процеси так же, як я сприймаю власні суб’єктивні стани і процеси? Як пояснити, що вони свідчать про те, що бачать ті ж речі або спостерігають ті ж процеси, які бачу і спостерігаю я, в тому ж самому місці, де й я?

Це можна пояснити тільки тим, що ці ілюзорні образи спеціально створюються саме так, щоб вводити мене в оману.

Виходить, що те, що соліпсист вважає частиною свого власного Я, яка створює образи, що сприймаються іншою частиною його Я, наділене власною свідомістю і тільки тим і займається, що придумує, як би переконливіше ввести соліпсиста в оману. Я соліпсиста розділяється надвоє. Я1 – це те, що кожна нормальна людина, яка дотримується реалістичної теорії світу (теорії звичайного здорового глузду) сприймає як власне Я. Я2 – це злий демон з міркувань Декарта.

Цей злий демон Я2 обманює Я1 соліпсиста, навіюючи йому образи різних речей і процесів, яких насправді не існує. Щоб цей обман виглядав переконливішим, він час від часу створює ледь змінені копії тих образів, які соліпсист раніше бачив, так щоб соліпсист сприймав їх за одну й ту саму річ. Але й цього йому було мало. Він вирішив зробити обман ще переконливішим, створюючи образи людей, які все роблять так, ніби вони реально існують, мають власне Я, дуже подібне до Я1 соліпсиста, і сприймають зовнішній фізичний світ, так само, як і соліпсист (його Я1).

Колись, коли соліпсист ще не був соліпсистом, він піддавався на цей обман і сприймав образи за речі, наївно дотримуючись світогляду реалізму. Але згодом він досяг вищої мудрості і розгадав підступні хитрощі злого демона Я2, і тепер які б нові хитрощі той не вигадав, соліпсист твердо знає, що усе це – омана.

Незрозуміло тільки, за що соліпсист так полюбив цього злого демона Я2, що визнав його своєю власною другою половинкою.

Також незрозуміло, чому соліпсист спілкується з ілюзорними образами інших людей так, ніби вони справді існують і мають власне Я. Адже якби він справді вірив у істинність соліпсизму, то він мав би їх цілком ігнорувати, розуміючи, що насправді вони – лише хитромудрий засіб, яким його друга половинка (злий демон Я2) намагається ввести в оману першу (Я1). Будь-яке спілкування не має ніякого сенсу; воно є лише видимістю спілкування, бо спілкуватися насправді нема з ким. Тому соліпсист, який намагається переконати інших у слушності соліпсизму, який пише філософські статті, щоб їх прочитали інші, займається безглуздими дурницями. Зрештою, соліпсист не має забувати, що й мови його навчив злий демон Я2 через ілюзорні образи інших людей, – очевидно, з єдиною метою, щоб потім вводити його в оману.

Усе, що говорилося в цьому параграфі про соліпсизм, стосується і теорії про світ як віртуальну комп’ютерну реальність, тільки місце злого демона Я2 займають в ній інопланетяни з комп’ютером.

До наступного розділу: Соліпсизм та аналогія зі сном

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии