Духовні недуги сучасності: “страх перед релігією”, некрофілія та спірітофобія

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Версія Канта

Томас Нагель у праці “Останнє слово” (1997 р.) звернув увагу на “великий і часто згубний вплив на сучасне інтелектуального життя” явища, яке він називає страхом перед релігією. При цьому він уточнює, що має на увазі не несприйняття якихось конкретних релігійних вчень та практик, і навіть не відсутність віри в Бога, а негативне емоційне ставлення до самої можливості існування Бога. Нагель ілюструє це на власному прикладі: “Я хочу, щоб атеїзм був істинним, і мене непокоїть той факт, що деякі з найбільш розумних та ерудованих людей, з якими я знайомий, є віруючими. Справа не просто в тому, що я не вірю в Бога і, природно, сподіваюся, що моя думка правильна. Справа в тому, що я сподіваюся, що Бога немає! Я не хочу щоб Бог існував; я не хочу, щоб всесвіт був таким.” Нагель припускає, що така установка є досить поширеною і що вона є однією з головних причин “сучасного сцієнтизму та редукціонізму”.

Антирелігійна настанова, характерна для багатьох науковців і філософів, не обмежується лише неприйняттям можливості існування Бога, а спрямовується проти усього, що хоч трохи нагадує релігію або не вписується в матеріалістичні (природничо-наукові) теоретичні схеми. Нагель відзначає: “почуття, яке я назвав страхом перед релігією, може поширюватися набагато далі існування особистого бога і охоплювати будь-який космічний порядок, в якому свідомість не є чимось вторинним і випадковим. Я маю підозру, що в сучасному “розчаклованому” світогляді присутня глибоко закорінена відраза до будь-яких першооснов, які не є мертвими – тобто, позбавленими будь-якого посилання на можливість життя або свідомості” Звідси – “абсурдне надуживання еволюційної біології для пояснення усього, що стосується життя, включаючи усе, що стосується людської свідомості . Дарвін дав можливість сучасній секулярній культурі зітхнути з полегшенням, показавши можливість усунути мету, сенс, задум як фундаментальні риси світу. Натомість вони стали епіфеноменами, що випадково були породжені процесом, який можливо повністю пояснити дією нетелеологічних законів фізики на матеріал, з якого складаємося усі ми та наше оточення” .

Чому це є “абсурдним надуживанням”, ми вже знаємо з розглянутих раніше аргументів. Матеріалістичний редукціонізм насправді не пояснює, а ігнорує свідомість, людське Я як щось, що має здатність до суб’єктивного переживання й усвідомлення, розуміння власного буття та навколишньої дійсності, – на відміну від тіла, як чогось, що здатне лише до фізичних реакцій на фізичні впливи. Він також ігнорує усі духовні аспекти людського буття. За практичними наслідками матеріалізм є антигуманним, бо руйнує образ людини як істоти, покликаної до духовного розвитку, як вільної та морально відповідальної особи, і, натомість, намагається переконати нас в тому, що усі ми – лише дуже складні системи фізичних елементів, і будь-які наші дії є результатом взаємодій цих елементів між собою та з зовнішнім фізичним оточенням за фізичними законами. На іншому рівні опису, людина, з точки зору матеріалізму, принципово не відрізняється від тварин, які керуються інстинктами і рефлексами, пристосованими для забезпечення їх фізичного виживання і відтворення роду, – тільки що у людини ця система управління є більш складною та гнучкою. (Згадаймо прислів’я: “Скажи людині тисячу разів, що вона свиня – вона й захрюкає.”)

Між іншим, зауваження Нагеля про характерну для сучасного “розчаклованого” світогляду глибоко закорінену відразу до будь-яких першооснов, які не є мертвими, нагадує міркування деяких інших відомих філософів ХХ ст. Згадаймо Еріха Фрома, який відзначав поширення у сучасному суспільстві “некрофілії” (любов до мертвого), розуміючи це поняття у широкому смислі, – як потяг до неживого, техніки, передбачуваного і контрольованого і страх-відразу до живого, спонтанного, непередбачуваного і неконтрольованого. Згадаймо також характеристику, яку дав матеріалізму О.Ф.Лосєв у праці “Діалектика міфу” (1930 р.): матеріалістичне “віровчення змушує стверджувати, що нічого немає взагалі, крім матерії. Якщо так, то ясно, що матерія є смерть. Цим я не хочу сказати, що матерія як така … є смерть. Зовсім ні. ...матерія як така … є тільки одна із самих звичайних абстракцій людського розуму. Вона не смерть, але якесь абстрактне поняття. Але матеріаліст ні в якому разі не може і навіть не має права говорити про матерію ... тільки як про абстрактне поняття. Він повинен його абсолютизувати, тобто представити як єдино можливе абсолютне буття. Але тільки-но ми допустимо це, матерія відразу ж обертається на всесвітнє мертве чудовисько, яке, будучи смертю, тим не менше усім управляє. Дозвольте, та чому ж «мертве», чому «чудовисько»?! – запитає матеріаліст. А тому, що мені нема куди діти категорію особистості та категорію життя... Якби віровчення матеріалізму допускало покласти в основу буття «життя» та «особистість», тоді я не міг би говорити ні про смерть, ні про чудовисько, але тоді і матеріалізм перестав би бути матеріалізмом. Матеріалізм же стверджує, що усе в кінцевому рахунку керується матерією і зводиться на матерію. У такому випадку усе керується мертвим трупом і зводиться на нього.”

Нагель усвідомлював та розкривав у своїх працях незадовільність редукціоністського матеріалістичного пояснення свідомості та раціональності. А оскільки він вважав, що сцієнтизм та матеріалістичний редукціонізм значною мірою породжуються “страхом перед релігією”, то Нагель наголошував на важливості “спротиву інтелектуальним впливам такого страху (якщо не самому страху), адже піддаватися у своїх поглядах впливу надії на неіснування Бога так само ірраціонально, як і піддаватися впливу надії на існування Бога” .

Зокрема, фундаментальна незводимість свідомості до матерії – це відношення, визнання або невизнання якого не повинно залежати від нашого ставлення до ідеї Бога. Ідея Бога та ідея про те, що свідомість не зводиться до матерії – це ідеї, логічно незалежні одна від одної; кожна з них має оцінюватися на підставі аргументів, що стосуються її самої. Визнання того, що свідомість не зводиться до матерії, логічно не суперечить атеїзму.

З іншого боку, таке визнання не узгоджується з тією картиною світу, яку дають природничі науки, – з картиною світу, в якій усе “можливо повністю пояснити дією нетелеологічних законів фізики”. Ми говорили про труднощі узгодження дуалізму з еволюційною теорією Дарвіна: якщо в самій неживій природі немає якихось зачатків свідомості, які можуть еволюційно розвиватися паралельно і у взаємозв’язку з біологічною еволюцією, то неможливо уявити як в процесі біологічної еволюції на основі випадкових мутацій міг виникнути організм людини, ідеально “припасований” до душі, яка входить в нього звідкись іззовні. Але так само неможливо зрозуміти ідею виникнення свідомості (душі, Я) з нічого та її зникнення (перетворення у ніщо). Залишається лише одна можливість: припустити, що природничо-наукова картина світу є неповною і неточною, – зокрема, що процес біологічної еволюції спрямовують якісь чинники, про які теорії Дарвіна нічого не відомо, – чинники духовної природи.

Зауважимо, що те почуття, яке Нагель називає “страхом перед релігією”, оскільки воно “може поширюватися набагато далі існування особистого бога і охоплювати будь-який космічний порядок, в якому свідомість не є чимось вторинним і випадковим”, у цьому розширеному значенні правильніше було б кваліфікувати як страх перед духом – спірітофобію.

Можливо, що головною причиною поширення у сучасному суспільстві некрофілії (у сенсі Фрома – як потягу до неживого і контрольованого) та спірітофобії є прагнення до влади, контролю, особливо поширене серед інтелектуалів, орієнтованих на науку. Власне, можна стверджувати, що в самій науці вже напочатку Нового часу (ХVII cт.) відбулося небезпечне збочення, яке полягало у тому, що наука стала усе менше розглядатися як вияв природного для людини прагнення до пізнання, розуміння дійсності і самого себе, яке є цінним саме по собі, і усе більше – як джерело влади, засіб панування (спочатку над природою, а потім і над людським життям, – у політичних вченнях Конта, Маркса і подібних, які надихалися ідеалом наукової організації суспільства) – у відповідності зі знаменитим гаслом Френсіса Бекона “Знання – сила” (а також іншим, не менш відомим: “Природа – не храм, а майстерня”).

В цьому відношенні, вимога реабілітації духу (зокрема, людської душі), яку представляє дуалізм, йде радикально проти течії сцієнтизму. Вона означає необхідність відмови від ілюзії всезнання і контролю, які нібито даються природничими науками, і, натомість, визнання, що незважаючи на величезний прогрес наукового пізнання за кілька останніх століть, наявне наукове знання не дає адекватного розуміння дійсності в цілому, а розкриває лише окремі (хоч і практично важливі) її аспекти, що устрій дійсності в цілому залишається для нас (зокрема, для наукового товариства) загадковим майже в тій самій мірі, що й тисячу років тому. В якомусь смислі, навіть більшою мірою, – оскільки разом з “позитивним” знанням в окремих сферах мусило розвиватися й “негативне” знання, знання про незнання, – виявлення нових проблем та усвідомлення незадовільності, у відношенні до багатьох світоглядних питань, тих відповідей та способів пояснення, якими задовольнялися люди в минулому.

Інтелектуальному марнославству та авторитаризму, які є недугами багатьох представників науки й науково орієнтованої філософії Нового часу, слід протиставити інтелектуальне смирення, скромність і прагнення до істини з відмовою від претензій на володіння нею.
Як писав Карл Поппер, важливо усвідомлювати, що ми – лише шукачі істини, а не її володарі:

“Чим більше й глибше ми поринаємо у вивчення світу, тим більш усвідомленим і точним стає наше знання про те, чого ми не знаємо. Наше знання може бути лише скінченним, в той час як наше невігластво необхідно мусить бути нескінченним. Нам усім корисно пам’ятати, що хоча ми сильно відрізняємося в тому малому, що ми знаємо, в нашому нескінченному невігластві ми усі рівні.

До наступного розділу: Душа і Бог, духовність і релігія

Примітки:

1. Nagel T. The Last Word. – p.130

2. Nagel T. The Last Word. – p.133

3. англ. mind не має точного українського відповідника і перекладається приблизно як розум, психіка, свідомість

4. тобто, не підпорядкованих якійсь доцільності

5. Nagel T. The Last Word. – p.131

6. Лосев А.Ф. Диалектика мифа. – С.509-510.

7. Nagel T. The Last Word. – p.131

8. Т.Нагель розглядає подібну проблему: з одного боку, раціональність неможливо зрозуміти через теорію природного відбору; з іншого боку, ми є представниками біологічного виду, який був сформований випадковостями природного відбору. Як можливо узгодити одне з іншим? Щоб це було можливим, ймовірність появи раціональних істот мусить бути “вбудованою” в сам природний порядок. Але тут постає інша проблема. Нагель згадує у примітці зауваження Марка Джонсона: якщо поставити питання “Чому природний порядок є таким, що робить ймовірним появу раціональних істот?”, то дуже важко уявити якусь відповідь на це питання, яка не була б телеологічною, – тобто не припускала б, що цей процес є доцільним, підпорядкованим меті появи раціональних істот.
Якщо продовжити це міркування, то природно виникає думка: якщо природний порядок підпорядкований якійсь меті, то мусить існувати істота, яка поставила цю мету і підпорядкувала їй природний порядок, – тобто, ідея всемогутнього (або, принаймні, настільки могутнього, щоб визначати власною волею природний порядок) Бога.
На мою думку, таке міркування не зовсім слушне. Саме питання “Чому загальний порядок дійсності є таким а не якимось іншим?” не більш виправдане, аніж (якщо ми припустимо існування Бога) питання “Чому воля Бога є такою, а не якоюсь іншою?” Вводячи гіпотезу про існування Бога нібито для пояснення загального світового порядку, ми нічого насправді не пояснюємо, а лише відсилаємо до допоміжної гіпотези, яка сама не має пояснення і яку неможливо перевірити. За слушним зауваженням Т.Нагеля: “Тут, як і в усіх інших випадках, ідея Бога слугує як заповнювач пояснювальної лакуни, якщо щось, як здається, вимагає пояснення, але не знаходить його”. (Nagel T. The Last Word. − p.132-133) Подібно до цього в давнину, не маючи кращих пояснень, вірили в те, що коли гримить грім, то це Перун на небі б’є в барабани, коли спалахує блискавка, то це Зевс кидає вогняні списи тощо.
Ситуація тут в принципі аналогічна відомому хибному “доказу” існування Бога – аргументу першопричини: оскільки (засновки) 1) усе, що існує, має причину в чомусь іншому та 2) всесвіт існує, то (висновок) існує причина Всесвіту; цю причину і називають Богом. Але якщо це так, то можемо застосувати це ж міркування і до Бога: оскільки (засновки) 1) усе, що існує, має причину в чомусь іншому та 2) Бог існує, то (висновок) існує причина Бога, – якийсь Бог-2. Але в такому разі має існувати Бог-3, який є причиною Бога-2, Бог-4, який є причиною Бога-3 і т.д. до нескінченності. Очевидно, що це абсурд. Значить, засновок 1) неправильний: існує щось, що не має причини або є “причиною самого себе” (causa sui).
Віруючі люди вважають, що це безпричинне буття або “причина самого себе” – це і є Бог. Проте, якщо існування такого безпричинного буття або “причини самого себе” визнається, то для пояснення виникнення Всесвіту немає потреби припускати існування Бога. Ми цілком можемо припустити, що сам Всесвіт і є безпричинним буттям або “причиною самого себе”. Така картина дійсності буде більш простою; в той час як гіпотеза про те, що світ був створений Богом, насправді нічого не пояснює і є лише “творенням зайвих сутностей без потреби” (згадаймо про “лезо Оккама”).

9. Мабуть, жоден сцієнтист не стане заперечувати, що ми справді багато чого не знаємо. Проте сцієнтисти визнають незнання лише щодо тих або інших “деталей”, водночас вірячи, що ми знаємо, як влаштована дійсність в цілому. Натомість, відмова від сцієнтизму означає визнання того, що ми знаємо багато чого про “деталі”, але не знаємо, як влаштована дійсність у цілому. Хоча ми маємо чимало добрих узагальнюючих теорій, а проте наше знання залишається фрагментарним і не утворює цілісної, інтегрованої всеохопної картини дійсності.

10. Поппер К. Об источниках знания и невежества. – С.55-56.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии