У боротьбі за права української мови. 1900-1907р.

До попереднього розділу: Російська демократія закінчується там, де починається українське питання…

Нарешті у вересні 1905 р., більш як через півроку після початкового розгляду, Комітет Міністрів, обговоривши українське питання, визнав відміну заборони українського слова «несвоєчасною».

Імперська великодержавна шовіністична позиція взяла верх над здоровим глуздом. На папері залишилися висновки Академії наук, Київського та Харківського університетів, рекомендації урядовців і чиновників міністерства внутрішніх справ, надії й сподівання українського народу. Це було тим більш жорстоко, що послаблення тиску на національно-культурне життя стали відчутними у Польщі, Фінляндії, прибалтійському регіоні. Навіть лояльним до уряду ліберальним діячам стало очевидним, що імперія ніколи не поступиться своїми інтересами в Україні. Традиції геноциду, чи то духовного, чи економічного, за декілька віків укорінилися і стали сутністю російського царизму, його агресивної колоніальної політики щодо України.

Безперечно, що у деяких колах української громадськості рішення Комітету міністрів викликало розчарування, апатію і безсилля перед зловісною імперською машиною. Багато українських провідників зрозуміли, що сподіватися від самодержавства химерної волі, навіть на ниві культурній, марна справа.

До наступного розділу: Поліцейська аналітика українського руху