Ґендерний аспект в соціології (ч.6)


«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Ґендерний аспект в соціології (частина 5)

У чому ж причини безперервної «війни статей», цієї «безглуздості нашого життя», як називає це явище Л.Толстой? І відповідає: «Безглуздість нашого життя спричинена владою жінок; влада жінок спричинена нестриманістю чоловіків; отже, причина неподобства життя – у непомірності чоловіків. Приваблива жінка говорить собі: «Він розумний, він учений, він багатий, він етичний, він святий; а він мені – дурній, неосвіченій, бідній, нікчемній, аморальній – підкоряється; отже, і розум, і ученість, і все інше – дурниці». Це їх губить і робить їх поганими» [27].

І в чому ж один із видатних письменників і мислителів людства бачить вихід із такої ситуації? «Мода розумова – вихваляти жінок, стверджувати, що вони є рівнею за духовними здібностями чоловікові, – дуже погана мода. Те, що жінки не повинні бути обмежені ні в яких правах, що до жінки треба ставитися так само, як і до чоловіка, з повагою і любов'ю, що вона є рівнею в правах з чоловіком, – це безсумнівно. Але стверджувати, що жінка в середньому обдарована тією самою духовною силою, що й чоловік, чекати зустріти в кожній жінці те саме, що і в чоловікові, значить умисне одурювати себе на шкоду жінці. Отже, визнання жінки духовно слабшою істотою не є жорстоким щодо жінок; визнання їх рівними - це жорстоко. Слабкістю або меншою силою духовною я називаю меншу покірність плоті духу, особливо – головна риса жіноча – менша віра велінням розуму» [23].

Здавалося б, все зрозуміло і визначено – досить надавати «Богові – Боже, а кесареві – кесареве», тобто чоловікові – чоловіче, а жінці – жіноче, і запанує омріяна гармонія у стосунках між статями. Проте нічого подібного не відбувається. Навпаки, в 80-90-х роках тепер уже минулого століття у всьому західному світі знову активізувалися і набрали значних обертів жіночі рухи, пов'язані з соціальним статусом жінки в суспільстві. Більше того, сьогодні жінці порівняно з чоловіком створено комфортніші умови для реалізації себе в бізнесі, науці, політиці, сім'ї. У деяких «цивілізованих» країнах (США, Іспанія, Німеччина, Великобританія, Фінляндія тощо) вже примушують приймати на роботу і у владні структури не фахівців, не професіоналів, а жінок. Так, за даними консалтингової компанії Grant Thornton, Росія посідає перше місце за кількістю жінок, що працюють у сфері управління. Друге місце - за Філіппінами, третє – за США. Найнижчі результати було зареєстровано в Японії і Нідерландах. У Японії тільки 8% керівного складу - жінки, у Нідерландах - 9% [30]. При цьому під тиском ліберально-феміністичної громадськості будь-який жіночий програш може бути списаний на горезвісну «чоловічу змову», хоча очевидно, що якби така й справді існувала, навряд чи феміністки так легко отримували все, чого прагнуть. ЗМІ постійно насаджують штучно створений образ успішної ділової жінки з щасливим і влаштованим особистим життям. І хоча образ цей має мало спільного з реальним життям чоловіків і жінок, це неважливо. Жінці постійно втовкмачують: як тільки зробиш кар'єру, в особистому житті все налагодиться. Разом із тим, верховенство жінок є лише кількісним досягненням, але зовсім не якісним. Це означає, що при тому, що жінок, що працюють в управлінській сфері, нерідко навіть більше, ніж чоловіків, проте жінок, здатних керувати, мало. Жінок, що отримали вищу освіту, вже більше, ніж чоловіків, але жінок-винахідників, раціоналізаторів, серйозних учених і нобелівських лауреатів – одиниці. Те саме відбувається і в бізнесі, і в спорті, і в інших соціально значущих сферах життя. Ось про що говорять самі жінки. Економіст Сільвія Енн Х’юлетт, автор американського бестселера "Творення людини: Професійно успішні жінки у пошуках дітей" ставить такий діагноз: «У сучасних жінок, що активно будують кар'єру, є "професійне захворювання" – бездітність». За зібраними нею даними, майже половина успішних американок бездітна, до того ж, нерідко всупереч бажанню, а 49% жінок, що заробляють як мінімум $100 000 в рік, завели дитину після 40 років.

Головною причиною цього явища Х’юлетт називає відсутність рольової моделі. Кар'єра жінок 20-40 років зазвичай будується за чоловічим типом: вони зосереджені виключно на роботі і не піклуються про особисте життя і сімейне щастя [31].

Природно, що на такий «розгул» фемінізму з'являється відповідна реакція чоловіків. Так, А.Ніконов відзначає: «Об'єктивна суспільна небезпека фемінізму полягає в: А) розпалюванні міжстатевої ворожнечі; Б) деструкції соціальних механізмів». І продовжує: «Незважаючи на цілі покоління жінок, що прожили життя рівноправно з чоловіками, феміно-фашистки продовжують дудіти в ту ж коричневу дуду: пригноблення, експлуатація, нерівність, приховані вороги, дискримінація. Хоча дискримінацію давно вже повернено в інший бік – проти чоловіків» [29]. Погоджуючись, в принципі, з Никоновим, А.Щеголєв пророкує: «Справжня жіночність йде зі світу, і страшно бачити, що індивідуум є, а особистості немає; психіка є, а душі немає; думки є, а сенсу немає; робота є, а творчості немає; інтелект є, а мудрості немає; свідомість є, а добра немає; розум є, а великодушності немає; витівки є, а краси немає; секс є, а любові немає...» [26].

Так в чому ж полягає причина і чи може бути покладено край міжстатевому розбрату, що веде до втрати жіночності, а разом з нею «до творчої вихолощеності, до занепаду, до етичної тупості і розпаду, до того душевного вивиху, при якому чоловік, обдарований якими-небудь здібностями, творить не життя, а смерть і розклад» [26], чи він так і супроводжувати людство весь той час, що йому залишився? Якщо на ці зовсім не риторичні запитання можна знайти відповіді хоча б теоретично, то є надія вирішити питання про особливості жіночої творчості в кінематографі, і не тільки його.

Підхід до вирішення проблеми протистояння статей підказує сама природа, що створює гермафродитів. Його можна вже виявити в наївних уявленнях про природу і походження статі у Платона. Міркуючи про людську природу, Платон вважав, що «...раніше вона була зовсім не такою, як тепер. Люди були трьох статей, а не двох... Третя стать поєднувала в собі ознаки цих двох... і такими вони були тому, що чоловіча стать походить від Сонця, жіноча – від Землі, а та, що поєднувала обидві, – від Місяця, оскільки і Місяць поєднує обидва початки. Тому кожен із нас – це половина такої людини, розітнутої на дві частини, і тому кожен завжди шукає відповідну йому половину. І коли кому-небудь вдається зустріти свою половину, обох охоплює таке відчуття прихильності, близькості і любові, що вони справді не хочуть розлучатися навіть на деякий час. Якби Гефест їм запропонував жити разом, а коли помруть, то в Аіді буде один мертвий замість двох, то кожен з них визнав би, що почув саме те, про що давно мріяв. Причиною цьому є те, що такою була початкова наша природа і ми становили щось цілісне» (Цит. за [32]).

Андрогінність, або гермафродитизм, явище, що в сучасній рекламі назвали б «два в одному», розповсюджується не тільки на біологічну двостатевість людини, але, як вже наголошувалося вище, і на двостатевість її психології і соціальної поведінки. Проте, якщо біологічна двостатевість встановлюється досить просто, то двостатевість у психології, в індивідуальному і соціальному типі поведінки довести нелегко. Нелегко, навіть незважаючи на те, що впродовж всієї своєї історії людство на побутовому рівні виявляло у представників кожної зі статей присутність психологічних рис, властивих протилежній: «у нього (неї) жіночий (чоловічий) характер».

Проте пояснили це явище з наукової і філософської позицій недавно. До учених-філософів, яким вдалося це зробити, можна сміливо віднести австрійського філософа Отто Вейнінгера (1880-1903), який написав книгу "Стать і характер" [33]. У ній він узагальнив значний біологічний і психологічний матеріал, що стосується біології, психології і соціології статі. Перший повний російський переклад «Стать і характер. Принципове дослідження», виконаний Володимиром Ліхтенштадтом, із передмовою і за редакцією Акима Волинського, вийшов у видавництві «Посев» 1908 року. Читаєш цю працю, створену професором Віденського університету в неповних 24 роки, - і дивуєшся приголомшливій широті ерудиції і глибині думки цієї молодої людини. У своїй книзі Вейнінгер передбачив деякі висновки сучасної гормональної медицини і сексології і привернув увагу до малодосліджених проміжних сексуальних форм. Як би не ставилися російські критики вейнінгерівської теорії (а її наукова цінність багатьма піддавалася сумніву), спільною для них стала думка, що ця книга – це “дорогоцінний психологічний документ геніального юнака”. Наприклад, З.Гіппіус висловила свою глибоку солідарність з ідеями вейнінгерівської теорії бісексуальності, що була викладена в «Статі і характері», у статті «Звіробог» (1908), і десятиліттями пізніше вона проповідувала математичну формулу статевого потягу в «Арифметиці кохання» (доповідь у паризькому літературному гуртку «Зелена лампа», 1931 р.) [34].

До наступного розділу: Ґендерний аспект в соціології (частина 7)

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии