Ґендерний аспект в соціології (ч.7)


«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Ґендерний аспект в соціології (частина 6)

Щоб чіткіше змальовувати філософську концепцію дослідження, у якій ми використовуємо деякі ідеї Вейнінгера і Розанова, необхідно подати ці ідеї хоча б конспективно. При цьому підкреслимо, що по-перше, оскільки предмет нашого дослідження обмежений конкретним завданням, по-друге, тому що далеко не всі ідеї цих філософів виправдовуються життям сучасного суспільства, ми стисло процитуємо тут тільки одну їх ідею – ідею бісексуальності психології і характеру людини.

Вейнінгер постулює, що всі біологічні організми – від простих і до людини – визначаються поєднанням у них чоловічого і жіночого. Клітини, стверджує Вейнінгер, мають чоловічу і жіночу плазму, і таке поєднання чоловічого і жіночого можна простежити на будь-якому рівні людського організму. Отже, усі люди є двостатевими як біологічно, так і психічно. Індивідуальні особливості людини визначаються характерним для неї співвідношенням чоловічого і жіночого. Статевий потяг виникає у результаті тяжіння чоловічих і жіночих складників різних індивідів, і його інтенсивність описується Вейнінгером за допомогою математичної формули. Він досягає максимуму в тих парах, у яких чоловіче і жіноче знаходяться в співвідношенні перевернутого віддзеркалення. Наприклад, він буде максимальним у парі, у якій у чоловіка 90% чоловічого і 10% жіночого, а у жінки - 90% жіночого і 10% чоловічого. Статева природа людини спирається на проміжні статеві форми, а соціально визнана стать не має ніякого впливу на характер людини. При цьому, за Вейнінгером, сфери інтелектуальної діяльності, духу, творчості і геніальності закриті для жінки. Виняток становлять ті біологічні жінки, у яких чоловіче наближається до 50%. За своєю природою вони близькі до чоловіків, що і пояснює їх здатність до творчості. Забігаючи вперед, відзначимо, що саме в цьому і полягає ключ до розуміння жіночої творчості.

У Росії теорію статі, споріднену з вейнінгерівською, створив В.Розанов у книзі “Люди місячного світла. Метафізика християнства” [35]. У своїх роздумах про плинність статі в людині Розанов не посилається на Вейнінгера, можливо, він прийшов до них незалежно від австрійського філософа, на основі знайомства із загальними джерелами – сексологічними працями Ріхарда Краффт-Ебінга, Августа Фореля та ін.

Суть зробленого Розановим відкриття полягає в тому, «що в світі досвіду немає ні чоловіка, ні жінки, а є тільки мужнє і жіночне. Тому індивідуум А або В не слід просто позначати як “чоловік” або “жінка”, а потрібно вказати, скільки частин того й іншого містить в собі кожен з них». Він стверджував, що «"стать" не є в людстві, в людині "постійною величиною", "цілісною одиницею", вона належить до того порядку явищ, яку ньютоно-лейбніцівська математика і філософія математики назвала величинами "плинними"» [35, с.28].

Розанов пропонує ввести нумерацію «.+8+7+6+5+4+3+2+10-1-2-3-4-5-6-7-8.», яка позначає з одного боку від нуля (наприклад, з боку плюса) зростаючий ступінь жіночності, а з іншої – ступінь мужності. Тобто, чим більше жінка є жінкою в звичайному розумінні, тим далі вона відходить від нуля, і те саме стосується чоловіка: «У міру наближення до нижчих цифр, до +3+2+1 – тембр голосу грубіє, погляд стає більш жорстким, манери – різкішими. Нарешті, настає «0». Голос - дуже грубий, манери - «напівчоловічі». І чоловіка їй зовсім не потрібно, вона нудьгує з ним, тікаючи нестримно в «суспільні справи», у різні «організації», удавану добродійність. Чоловік, «воїн і громадянин», уже напівпрокинувся в ній. Вірші, багато віршів. Філософія, довга філософія! До речі, і певне покликання до філософії. Така засвоює легко і Маркса, і Куно-Фішера, і взагалі розумово, ідейно, словесно, є набагато вищою (звичайного. - Т.Ш.), ніж «слабка стать»» ([35], с.42). Так барвисто описує Розанов жіночий тип, визначений ним знаком «0». Далі він пише: «Закон цей можна застосувати і до чоловічої статі. При наближенні до нижчих цифр у характері чоловіка, до цього часу жорсткому, грубому, починає проступати м'якість, що робить зручним і навіть приємним сусідство. Усе це у міру того, як самець від високих ступенів «-8», «-7» переходить до помірних і зовсім низьких «-1», «-2», «-3». І нарешті, з'являється «0». У характері – багато мрійливого; для життя, для справ безплідного, але на диво родючого для культури, для цивілізації. Тут квітнуть науки і філософія» ([35], с.44).

У цих міркуваннях, на наш погляд, і криється причина всіх «статевих» проблем: і протистояння статей, і особливостей творчості (причому будь-якому) чоловіка і жінки. Насправді, за логікою Вейнінгера-Розанова, очевидно, що рушійною силою феміністичного руху є жінки з мінімальним ступенем жіночності і максимальною мужністю. Очевидно також, що підтримкою зі стану «ворогів» їм будуть чоловіки зі слабкими маскулінними якостями. Але при цьому найбільші їхні вороги - індивіди з яскраво вираженими і чоловічими і жіночими властивостями. З цієї позиції дуже багато що можна зрозуміти в означеній сфері стосунків, можливо, це навіть єдина позиція, із якої взагалі можна щось зрозуміти у стосунках між статями. І саме ці ідеї ми використовуємо як ключ до вирішення завдання, поставленого в цьому дослідженні.

Спираючись на відкриття Вейнінгера-Розанова про існування в людині проміжних статевих форм, можна зрозуміти причини особливостей психології чоловіка і жінки, їх соціальної поведінки, творчості. Проте для сучасного читача переконливішим буде скористатися даними останніх досліджень із цього приводу. Ось що Н.Конопльова пише в статті «Обдарованість і ґендер», опублікованій в журналі «Жінка в російському суспільстві» [36]: «Питання про те, яке начало - чоловіче чи жіноче - є творчим, чия творчість геніальна, а чия - талановита, цікавив філософів і психологів завжди (М.Бердяєв, С.Булгаков, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер, О.Вейнінгер, Г.Зіммель, К.Г.Юнг) [37-41, 8, 42-51]. Так, Юнг вважає, що психологія творчого індивіда – це, власне, жіноча психологія. Але, разом із тим, у його роботах "Проблеми душі нашого часу", "Людина і її символи" можна зустріти переконання, що чоловікам потрібна жіноча частина душі, а жінкам – чоловіча. Він вважає, що творча сила дає жінці твердість, внутрішню міць, жінка стає більш сприйнятливою, ніж чоловік, до нових творчих ідей. Булгаков відзначає, що чоловічим началом лише починається, а не завершується творчий акт, саме творіння виношується темним жіночним лоном, Землею душі [8]. Разом із тим, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, О.Вейнінгер, В.Іванов обґрунтовують свій погляд на геніальність як на чоловічий феномен, а на талановитість – як на жіночий. "Природа генія є чоловічою, а елемент таланту – вологий і теплий" пише В.Іванов в "Рідне і уселенське"; (цит. за: [52], с. 83). Але у багатьох із цих філософів можна простежити думку про необхідність двох ґендерних начал для творчості. Так, Іванов відзначає: "Для справжньої творчості необхідні разом вологий і теплий елемент таланту і вогняний елемент генія: не геній плодоносить у художникові, а талант" (цит. за: [52], с. 83).

Саме у тому, що творчо обдарована особистість є андрогінною і досить часто не приймає, з одного боку, другу частину своєї особистості, а з іншого - бореться із представниками протилежної статі (жінка, що має багато маскулінних якостей, - із чоловіками, а чоловік із фемінними ознаками - із жінками), закладені, на нашу думку, основні ґендерні витоки творчої діяльності».

Як свідчить наведена цитата, по суті, все зроблене нашими сучасниками як в плані експериментальної роботи (цитована праця Н.Конопльової присвячена аналізу художньо обдарованих особистостей), так і на світоглядному рівні, є не більше ніж підтвердженням відкриття Вейнінгера-Розанова про психічну, психологічну і соціальну бісексуальність людини.

Здійснений нами короткий аналіз підходів до вирішення проблеми особливостей жіночої творчості в кінематографі дозволяє вважати, що об'єктивним і оптимальним для цієї мети є застосування закону Вейнінгера-Розанова, названого нами так на честь цих філософів. Стисло цей закон можна сформулювати таким чином: у кожному людському індивіді певної статі одночасно співіснують психічні, психологічні і поведінкові особливості, властиві обом статям, у поєднанні, характерному для кожного індивіда.

Спробуємо застосувати цей закон до жінки, щоб зрозуміти, чи може вона бути режисером, і якщо так, то яка це повинна бути жінка. Для цього спочатку означимо, що включає в себе професія режисера.

Режисер – постановник фільмів очолює всю творчу і виробничу роботу з їх створення. Серцем творчої діяльності режисера є створення ідейно-художнього задуму фільму на основі вибраного ним або створеного разом зі сценаристом сценарію. Інший, не менш важливий складник роботи режисера, – керівний і скеровуючий, який включає його взаємодію з акторами, оператором-постановником, художником, композитором і у якому режисер досягає єдності драматичного, ритмічного і образотворчого рішення фільму. Виробнича робота, у якій режисер також бере участь, вимагає від нього знання економіки виробництва, роботи цехів, студії тощо, крім того, він несе відповідальність за виконання плану роботи над фільмом і його вартість [53].

Читати далі: Ґендерний аспект в соціології (частина 8)

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии