А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

Відповідні сили готові йти на розкол УПЦ

'Відповідні Інтерв’ю з заступником Голови Християнсько-Демократичного Союзу Юрієм Решетніковим щодо ситуації в УПЦ


- Як відомо, 17 січня в Києві відбулося зібрання делегатів Української Православної Церкви на Помісний собор РПЦ, що має відбутися наступного тижня. У своїй промові на цьому зібранні Предстоятель УПЦ митрополит Володимир озвучив низку принципових положень. Про що саме йдеться?

- Насамперед митрополит Володимир висловився за необхідність затвердження Помісним собором, відповідно до Статуту РПЦ, рішення Архієрейського собору 1990 р. щодо надання УПЦ незалежності та самостійності в управлінні. При цьому Предстоятель УПЦ виходив як з того, що час довів правильність рішення собору 1990 р. для розвитку Церкви в Україні, так і з того, що питання зміни наявного статусу УПЦ є на сьогодні неактуальним, зважаючи на відсутність єдиної позиції в Церкві з цього питання. А отже будь-яке інше рішення Собору здатне призвести до нового розколу. Крім того, ухвалення Помісним собором зазначеного вище рішення сприяло б як юридичному оформленню відносин між УПЦ та РПЦ, так і подоланню негативних стереотипів щодо УПЦ, мовляв, «московської церкви».
Як слушно зазначив у своєму виступі митрополит Володимир, «об’ємом своїх прав Українська Православна Церква не поступається сьогодні не тільки Автономним, але й деяким Автокефальним Помісним Церквам». Свідченням визнання Повнотою Православ’я високого статусу УПЦ стало запрошення митрополита Володимира на нараду Предстоятелів Помісних Православних Церков на Фанарі восени минулого року. Такою ж ознакою її високого статусу є і те, що УПЦ самостійно обирає свого Предстоятеля (водночас її представники матимуть серйозний вплив на обрання Патріарха Московського, складаючи 26,6 відсотків усіх делегатів Помісного собору (192 з 720).

Визнавши, що питання зміни канонічного статусу УПЦ є на сьогодні не на часі, Предстоятель УПЦ водночас висловився за необхідність розпочати широке церковне обговорення даного питання, залучивши до цього фахівців в галузі церковної історії та канонічного права. Для цього митрополит Володимир запропонував створити спеціальну двосторонню комісію з представників ієрархії Української та Руської Православних Церков, а також церковних науковців провідних богословських навчальних закладів України та Росії. Свої пропозиції комісія мала б викласти наступному Архієрейському собору. Крім обговорення питання щодо можливої зміни канонічного статусу УПЦ така комісія, на думку Предстоятеля, могла б опрацювати і можливі шляхи подолання церковного розколу в Україні, тим більш, що питання статусу Української Церкви є одним із центральних в діалозі з УПЦ КП та УАПЦ, для яких це питання є принциповим.

При цьому було зроблено надзвичайно важливе визнання як того, що всі втомилися від релігійної ворожнечі, так і того, що УПЦ КП та УАПЦ, попри своє перебування у канонічній ізоляції, є частиною Церкви в Україні, а тому необхідно знайти оптимальну модель подолання церковного розколу в Україні з дотриманням канонічних норм Православної Церкви.
Подякувавши представників політикуму за бажання допомогти у справі подолання розколу (хоча прізвище не згадувалось, можна припустити, що насамперед йшлося про чинного Президента України), Предстоятель УПЦ в черговий раз наголосив на тому, що це є внутрішнім питанням Церкви, в яке Держава не повинна втручатися.

Таким чином митрополитом Володимиром було запропоновано виважений та реалістичний шлях як зміцнення самостійності УПЦ із подальшим обговоренням можливих змін її канонічного статусу, так і подолання розколу в Українському Православ’ї. Фактично йдеться про засади як позиції делегації УПЦ на Помісному соборі, так і подальшої діяльності цієї Церкви в Україні.

- Як такі пропозиції були зустрінути з боку інших Православних Церков України?

- Вже відомо, що пропозиції митрополита Володимира були схвально сприйняті представниками УПЦ КП, зокрема отримали високу оцінку з боку Предстоятеля цієї Церкви Патріарха Філарета.

- Відомо, що на зібранні планувалося ухвалити резолюцію. Який її зміст?

- Проект резолюції в значній мірі повторював виступ митрополита Володимира. Фактично його пропозиції і стали основою проекту резолюції зібрання, яку планувалося після обговорення ухвалити. Але, на жаль, цього зробити не вдалося.

- Чому?

- Проти митрополита Володимира виступив митрополит Одеський Агафангел, підтриманий митрополитом Донецьким Іларіоном, архієпископом Тульчинським та Брацлавським Іонафаном, деякими іншими ієрархами, а також кліриками Одеської єпархії. Попри нечисельність цієї групи, завдяки своїй напористості та певної розгубленості значної частини інших учасників від такого випаду проти Предстоятеля Церкви, Агафангелу та його прибічникам вдалося заблокувати процес голосування за проект резолюції, яка в результаті так і не була ухвалена.

- Але ж це означає перехід цієї групи в опозицію до Предстоятеля УПЦ?

- Так. Публічний виступ під час зібрання митрополита Агафангела означав перехід його у відкриту опозицію до Предстоятеля УПЦ.
Митрополит Агафангел вважається центром консолідації проросійських сил в середовищі УПЦ, є непримиренним противником автокефалії останньої та прихильником більш тісних зв’язків як між УПЦ та РПЦ, так і між Україною та Росією взагалі. Хоча останнім часом Агафангел не демонстрував принаймні публічного несприйняття позиції митрополита Володимира, зокрема разом з іншими підписавши соборні рішення про засудження В.Каурова та «політичного православ’я» (при тому, що діяльність В.Каурова знаходила підтримку саме з його боку), звернення ієрархів УПЦ щодо висунення митрополита Володимира на патріарший престол, не виступаючи активно проти процесів українізації, що відбуваються в середовищі УПЦ, проте, знаючи погляди митрополита Агафангела, такий ексцес можна було рано чи пізно очікувати.

- В чому полягає позиція митрополита Агафангела та його групи?

- У своїх виступах Агафангел та його прибічники не лише виступили проти затвердження Помісним собором рішення Архієрейського собору 1990 р. щодо самостійності УПЦ, але висловилися щодо сумнівності такого рішення. При цьому в основу заперечення рішень Архієрейського собору 1990 р. було покладено досить дивну тезу про те, що ці рішення, мовляв, приймалися під тиском Філарета, пізніше анафемованого РПЦ, а тому не можуть вважатися авторитетними. Але за цією логікою під сумнів можна поставити і всі архієрейські хіротонії за участю тодішнього митрополита Філарета, що потягне за собою і сумнівність всіх подальших священнодій відповідних архієреїв як в Україні, так і в Росії. Вочевидь, що це є абсурдом.

Практично було заявлено про необхідність ревізії даного рішення в напрямку його скасування. За словами митрополита Черкаського Софронія, це означає повернення УПЦ в стан екзархату РПЦ, з чим, вочевидь, не зможе погодитися значна частина ієрархів, священників та вірних УПЦ.

Також було озвучено і заперечення необхідності розвитку контактів із Вселенською Патріархією. Мовляв, Константинополь знаходиться під впливом американців, а тому православ’я у греків «вже не те». Таку заяву можна розцінювати лише як заклик до самоізоляції. Було заявлено і про необхідність відмови від діалогу з представниками інших православних Церков України, який, мовляв, може принести шкоду Церкві. Практично це означає відмову від спасительної місії Церкви як такої. Відповідно Агафангел та його прибічники виступили проти створення комісії для опрацювання можливостей зміни канонічного статусу УПЦ та подолання розколу в Українському Православ’ї.

- З огляду на відому підтримку Агафангелом діяльності Каурова і зважаючи на те, що у своєму виступі під час зібрання митрополит Володимир підтвердив засудження УПЦ ««політичного православ’я», чи була озвучена представниками групи Агафангела їхня позиція з цього питання?

- Представники цієї групи виступили проти засудження «політичного православ’я», запропонувавши засудити лише «українську націоналістичну ідеологію», під якою розуміються і усі намагання щодо українізації УПЦ. Недаремно обурення представників цієї групи викликали навіть виступи українською під час зібрання.

- З огляду на наближення Помісного собору, які може мати наслідки виступ митрополита Агафангела?

- Виступ Агафангела та його групи засвідчив відсутність монолітності української делегації на Помісному соборі, що попри її чисельність, суттєво підриває її потенціал. З огляду на те, що багатьма експертами визначається можлива підтримка з боку УПЦ кандидатури митрополита Кирила – нинішнього Місцеблюстителя, невипадковим є припущення щодо того, що позиція Агафангела, яка веде до зменшення чисельності лояльних до Кирила делегатів, підтримується з боку оточення іншого ймовірного кандидата на Патріарший престол - митрополита Климента. Очевидним є і те, що така позиція буде мати підтримку як з боку і інших консервативних кіл в середовищі РПЦ, так і з боку російської влади.

- Як Ви вважаєте, чи буде озвучена митрополитом Агафангелом його позиція під час Помісного собору, і якщо так, то яке це може мати наслідки?

- Можна очікувати, що Агафангел підніме озвучені ним питання, зокрема щодо скасування рішень 1990 р., і на Помісному соборі. З огляду на те, що українська делегація складатиме лише 26,6 відсотків делегатів, а до того ще й не матиме спільності у своєму середовищі, слід визнати можливість такого скасування. Проте, як вже було зазначено, таке рішення Помісного собору не буде прийнято значною частиною УПЦ, що означатиме новий розкол. При цьому митрополит Агафангел, об’єднавши навколо себе інших проросійсько налаштованих ієрархів і проголосивши себе захисником єдності РПЦ, а в політичному відношенні єдності України з Росією, вочевидь претендуватиме на посаду екзарха новоствореного Українського екзархату РПЦ. Це означатиме повторення сценарію 1992 р. щодо розколу УПЦ, в якому митрополит Агафангел теж зіграв не останню роль.

- Чи Ви не вважаєте, що митрополит Агафангел розпочав свою передвиборну кампанію?

- Можна припустити, що після відмови митрополита Володимира балотуватися на Патріарший престол Агафангел може спробувати заручитися підтримкою консервативних кіл РПЦ і взяти участь у виборчих перегонах. Проте навряд чи йтиметься про його серйозні шанси посісти Патріарший престол. Зокрема і через те, що серйозні прагнення в цьому відношенні спричинять його конфлікт з митрополитом Климентом, зацікавленим у максимальній підтримці з боку делегатів своєї кандидатури. А саме кандидатура Климента вірогідно підтримуватиметься з боку Кремля. Разом з тим участь у виборчих перегонах може сприяти зростанню рейтингу Агафангела як в Росії, так і в Україні, що може зробити його реальним кандидатом на Київську кафедру (у випадку збереження цілісного існування УПЦ).

- Ви зазначили те, що виступ Агафангела може спричинити розкол УПЦ. Яке це може мати суспільні наслідки?

- Дійсно, відкрита опозиція проти Предстоятеля Української Православної Церкви означає готовність відповідних сил йти на розкол УПЦ. Зважаючи на суспільну вагу цієї Церкви та кількість її вірних, церковний розкол неминуче призведе і до суттєвого загострення суспільного протистояння в України, особливо небезпечного в нинішніх політичних і економічних умовах. В найгіршому варіанті це може викликати і новий сплеск сепаратистських настроїв.

- Яку позицію в цій ситуації має займати Держава і чи здатна вона, на Ваш погляд, вжити адекватних засобів щодо унеможливлення такого негативного сценарію?

- Вочевидь, що державна влада, не втручаючись у внутрішні справи Церкви, має зробити все можливе, щоб не допустити реалізації таких небажаних для України сценаріїв. Разом з тим, попри декларації з боку політиків щодо необхідності подолання розколу в Українському Православ’ї та утвердження Української Помісної Православної Церкви, події останнього часу засвідчують брак у багатьох державних мужів розуміння глибинних процесів, що відбуваються в середовищі УПЦ. Йдеться зокрема і про відмову надати на прохання Володимира до Президента України Софійський собор для проведення в ньому урочистого передсоборного молебню, що не лише негативно вплинуло на позиції самого Володимира та його прихильників, але й активізувало антиукраїнське крило в середовищі цієї Церкви. На жаль, залишається погодитися із заявою прес-служби УПЦ, що подібні дії влади свідчать про її неготовність, попри амбітні декларації, на практиці сприяти подоланню православного розколу в Україні.

0 коментарів

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии