Дайджест ЗМІ

«Відкрити вогонь по штабах» - це проголошене колись Мао Цзедуном гасло сьогодні по повній програмі реалізується командою, яка прийшла до влади в Україні. Зачистивши політичне поле Україні від найбільш небезпечних конкурентів, влада перейшла до демонстративного побиття «своїх». Таким чином, раптом несподівано для себе опинився за гратами Василь Волга, вся агітаційна машина держави, в якому «мажори» безкарно вбивають людей, раптом заробила на викриття Романа Ландика. Треба думати, це тільки перші квіточки прийдешніх показових арештів, відставок і кримінальних справ проти представників правлячої командою.

Система може вбити одним пострілом навіть не двох, а трьох зайців. По-перше, трохи підіграти народному невдоволенню і відвернути народний гнів від проблем насущних. Неважко помітити, що, наприклад, за гучною справою Ромки Ландика абсолютно хитрим чином і без особливого розголосу взяли пенсійну так звану реформу. Крім того, влада сама по собі неоднорідна, в ній переплелися інтереси кількох конкуруючих між собою кланів, і відставки-посадки чиновників - це найкращий в сьогоднішній ситуації спосіб звільнити крісло для потрібної людини. Ну і по-третє, для влади, яка вважає себе прийшла надовго, наявність у власних рядах хабарників, шахраїв і злодіїв невигідно економічно - адже те, що вони крадуть у держави, то де-факто вони крадуть з кишені керівництва країни. Історія знає багато прикладів, коли авторитарна влада була вкрай агресивною по відношенню до хабарників і казнокрадам.

Такою країною був, наприклад, Радянський Союз, верхівка якого крадіжки державного майна розглядала, як вкрадене особисто у себе. Свіжий приклад подібного суспільства - Білорусь, яку Олександр Лукашенко розглядає, як свою власність або, якщо хочете, як свій колгосп. Тому з злодіями там борються вкрай суворо, розглядаючи все, вкрадене у держави, як вкрадене особисто у його президента. Зрештою, мати серед чиновників некомпетентних корупціонерів (а їх багато налізло до лав Партії регіонів часів її боротьби з Ющенком) просто економічно не вигідно.

Один з класичних прикладів подібного випадкову людину, що потрапив у владу - це губернатор Хмельниччини Василь Ядуха. За великим рахунком, губернатором він став скоєно випадково, просто Хмельницька область не належала до розряду пріоритетних при поділі губернаторських постів, тому її в порядку «так і бути» віддали керівнику обласного передвиборчого штабу, не прив'язаного жорстко до жодного клану з існуючих всередині Партії регіонів . Управлінський талант або організаторська здатність для такого призначення не були потрібні. Про сумнівних особистісних якостях губернатора можна судити хоча б по тому, як він тікав через чорний хід з будівлі обладміністрації, перед якою вирував мітинг підприємців і торговців міського ринку. Треба сказати, що ринок - це чи не головний роботодавець в області, в якій промисловість померла, а сільське господарство з його порізаними на метал цукровими заводами перебуває в обтяжуючому стані. Все це разом узяте робить Василя Степановича відмінним кандидатом «на виліт» з губернаторського крісла, а можливо навіть з демонстративним судовим процесом і неіллюзорним тюремним терміном. Тим більше, що кілька досить однозначних сигналів вже прозвучало.

Тільки за останні місяці судові справи відкриті щодо кількох протеже губернатора - глав районних адміністрацій, які також перейшли в управлінські крісла з поста керівників передвиборних штабів. «Правильна» партійність не врятувала, наприклад, главу Новоушіцской райадміністрації Анатолія Сажієнко, затриманого за підозрою в отриманні хабара в сумі 10,5 мільйона гривень або главу Летичівського району Марію Литвин за скромнішу хабар в 15 тисяч доларів. Під слідством перебуває і глава Держкомзему в тому ж Летіческом районі. Громадськість повільно, але вірно підводиться до питання про те, чи не були голови районів частиною більш розгалуженого кримінального освіти, під керівництвом відомої людини в Хмельницькому? А може бути, перед нами відвертий натяк губернатору щодо того, що йому краще б звільнитись добровільно ...

Варто відзначити ще одну цікаву деталь: всі заарештовані хабарники спіймані на місці злочину далеко не місцевими Пінкертона. Кожне таке затримання проводилося спеціальними групами СБУ зі столиці. Мало яка область може похвалитися такою увагою з боку столичного главку спецслужби. Звичайно, можна сказати, що в провінції силовики давно вже зрослися з місцевою владою і покривають один одного методом кругової поруки. Але ж так йдуть справи не в одній лише Хмельницької області! Значить, причину треба шукати в іншому. Можливо, поставити свою людину на місце Ядухи твердо вирішив голова Служби безпеки України - підприємець і чекіст. А можливо, причини в іншому.

До того ж, у Хорошковського є ще й особистий привід притиснути хмельницького губернатора. Василь Степанович має тісні, дружні та ділові контакти з відомою фірмою-зернотрейдером «Нібулон», яка знаходиться в жорстокому протистоянні з державою, що намагається навести порядок на вітчизняному зерновому ринку. У будь-якому випадку Хорошковський, у разі зміщення губернатора може отримати на бонус кілька постів в на Поділлі, де поки що немає при владі на помітною посади жодного близької йому людини. Цілком можливо, що такий план обговорено і з президентом країни, якому якраз потрібна невелика область, з поста губернатора якої міг би стартувати у політику один з його синів. При Кучмі такої областю традиційно вважалася Херсонська, при Януковичі, цілком можливо, їй стане Хмельницька. Тим більш, що за нинішнього губернатора навряд чи хтось заступиться перед Президентом, та й рейтинг у нього вкрай низький, особливо після відомих мітингів підприємців під вікнами адміністрації. Більше того, в області, сімпаізірующей БЮТ, відставка непопулярного управлінця могла б поліпшити ставлення виборців до Партії регіонів. До того ж, що прийшли до влади бригади «штабістів», увірувавши в свою безкарність, почали активну приватизаційну діяльність, скуповуючи те, що найбільш цінне на Поділлі - землю. У деяких випадках для цього доводилося фальсифікувати в свою користь підсумки виборів, а подекуди під надуманими приводами заарештовувати популярних міських голів, як це було в Переяславі-Хмельницькому. Кралася земля відкрито, і в будь-якому селі чи місті всім відомо, яке майно і на чию користь з обласної адміністрації відчужено. А на прикладі Києва нова команда давно вже випробувала систему перерозподілу приватизованого в свою користь, пропагандистськи подане городянам, як повернення «награбованого молодою командою». Київ, як відомо, при всіх владах був полігоном для тестування нових політтехнологій і важко назвати причину, по якій вона б відмовилася від цього ноу-хау. Не тільки київський, а й кримський досвід, де місцеві регіонали виявилися розгромлені прийшла їм на зміну «макіївської» командою приблизно диктують нової влади лінію поведінки.

Звичайно, Хмельниччина не Київ і не Крим, район за всіма своїми показниками традиційно пасе задніх серед інших регіонів України. Але при цьому не слід забувати, що в українських реаліях відбуваються іноді дивні речі, і чим більш збитковий регіон, тим більше він може дати доходу своєму найспритнішим керівнику. Навіть сам термін «дотаційні області» в корені своєму має солодке слово «дотації» - тобто державні грошові потоки, які матеріально допомогли не одному українському чиновнику. Плюс земельні ресурси, тим більш напередодні обіцяної відміни мораторію на продаж землі ...

Ні, Хмельниччина - це та область, за яку варто поборотися!

Владислав Самойленко