Архів 2009 року

Історія – це такий предмет, котрий дозволяє патріотам різних країн без жодного ризику для своїх носів, вух і ший щосили махати кулаками опісля всіляких бійок. Тут не треба особливо напружуватися і ризикувати життям. Основна зброя – міф.

Сам по собі фільм, знятий на гроші державного телеканалу "Росія" режисером Бортком, залишає після перегляду дивне враження. Побудовано якісь недешеві декорації, але операторові явно ніколи їх знімати. Масовка тупцює і розсікає повітря бутафорськими шаблями; плани з кіннотою, що кудись абстрактно несеться, не вмонтовані хіба тільки в інтимну сцену (утім, ні, кілька разів і туди теж). Якоїсь миті виникає ілюзія, начебто козаки навіщось несуться назустріч фортечній стіні, лише в останній момент монтаж не дає побачити, як вони дружно в неї втиснуться.

Крім того, Бортко, бажаючи заштопати власноруч пророблені діри, надто докладно описує загибель півдюжини найпомітніших козаків. Солодкий закадровий голос Сергія Безрукова час від часу медоточиво ллє гоголівський текст, переважно ті уривки, де мова йде про російські віру, силу та спритність. Усе це на тлі надзвичайно попсової музики Ігоря Корнелюка, з таким собі "трим-ти-тим", яка чудово б згодилася мелодрамі, а тут вона так само безглузда, як голос Безрукова.

Здавалося б, усе за гоголівським текстом, а виходить тупий і надривний пафос. Бо епічна мова украй важко переноситься на екран, і тут краще гарними, гучними словами не зловживати. Коли у "Трої" Вольфанга Петерсена Пітер О'тул, котрий грає Пріама, просить Ахіллеса віддати йому тіло вбитого сина, він не декламує рядків поеми Гомера, і виходить значно проникливіше, аніж у "Тарасі Бульбі".

Формально Бортко не так уже і перекроїв Гоголя – і текст зберіг, і сюжет. Ну хіба що вигадав за письменника основні думки та основний пафос. Ну хіба що начинив зовнішню канву сюжету гучними патріотичними петардами. Ну хіба що виставив козаків на повне посміховисько – уявіть собі, приміром, що, гинучи у битві, запорожці, перед смертю цілком серйозно один за одним промовляють монологи на кшталт: «Прощайте, паны-братья, товарищи! Пусть же стоит на вечные времена православная русская земля и будет ей вечная честь!» или «Пусть же пропадут все враги и ликует вечные веки русская земля!»

Сучасному глядачеві абсолютно зрозуміло, що простромленому чотирма списами воїну не до патетичних вигуків. Тому кількаразові патетичні звеличання «Русской земли» викликали роздратування не тільки в українців, а і в самих росіян. Так російський кінокритик Роман Волобуєв іронізує: "Ніколи раніше спроба запустити в сусіда по комуналці томиком класика не давала такого ефектного і комічного результату".

Чи міг Бульба вигукувати "За російського царя!"

Як відомо, роман Миколи Гоголя вперше було надруковано 1835-го. Про жодного царя в тій версії і мови не було, як і про прагнення козаків до когось приєднуватися. Однак надалі зусиллями видавця і переписувача були внесені істотні зміни до тексту, завдяки яким з'явився і "московський цар" і "російська сила". Гоголь протестував, та вже пізно – 1842-го року, після виходу книги у світ і лише в приватному листуванні з видавцем.

Для порівняння: у редакції 1835-го року Гоголь пише про Тараса Бульбу: "Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна. Вечная необходимость пограничной защиты против трех разнохарактерных наций – все это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа".

Редакція 1842-го року: "Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников..."

Редакція 1835-го року: "Прощайте, паны-браты-товарищи! – говорил он им сверху, – вспоминайте иной час обо мне! Об участи же моей не заботьтесь! Я знаю свою участь: я знаю, что меня заживо разнимут по кускам, и что кусочки моего тела не оставят на земле – да то уж мое дело…

Будьте здоровы, паны-браты-товарищи! Да глядите, прибывайте на следующее лето опять, да погуляйте хорошенько!.. Черт побери! Да есть ли на свете, чего бы побоялся казак?"

Редакція 1842 року: "Прощайте, товарищи! – кричал он им сверху. – Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь, да хорошенько погуляйте! Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся казак! Постойте же, придет время, узнаете вы, что такое православная вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из русской земли царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему! Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая пересилила бы русскую силу!”

До того ж варто згадати про цілковиту історичну недостовірність версії Бортка і російського Мінкультури. Події "Тараса Бульби" відбувалися десь у першій половині XVІІ століття – оскільки в одному з текстів згадується, що він був соратником Острянина, повстання якого відбулося 1638-го року.

Чим був московський цар і Московія взагалі для українських козаків тієї доби? Згадаймо лишень події, котрі відбулися незадовго до тих часів, про які йдеться у творі Гоголя.

У вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів Сагайдачного і Ходкевича взяли в облогу Москву. Козаки стояли перед Арбатськими ворітьми й готувалися до штурму, коли польська шляхта відмовилася продовжувати війну. Проте завдяки цьому походові споконвічні українські землі Чернігівщини і Новгород-Сіверщини назавжди лишилися за Україною.

Запорізький гетьман Тарас Федорович та запорізьке військо брали участь у Смоленській польсько-московській війні (1632–1634).
На початку 1634-го запорожці та поляки змусили капітулювати під Смоленськом московську армію Михайла Шеїна. На знак ганьби московська армія пройшла під шибеницею. До рук козаків і поляків потрапило 118 гармат і 129 московських прапорів.

Чи могли запорожці після всіх цих багатолітніх акцій, у яких брало участь практично все Військо Запорозьке, говорити тими словами, якими говорять герої Бортка? Звичайно, ні.

А де ж наш, український Бульба?

Але то все дрібниці. Відкритим залишається головне питання. Богдан Ступка, на рахунку якого справді блискуча роль Богдана Хмельницького у фільмі «Вогнем і мечем», в інтерв’ю журналістам, немовби огризаючись, роздратовано запитав: «А чому ж ви не зняли свій, український фільм?» Справді, чому?

Архів 2009 року
Газета "Християнський Демократ"

Російськомовна версія статті: