Юрій Щербак – людина універсального та не буденного таланту. Лікар, дипломат, еколог, політик та письменник. Він належить до когорти справжніх інтелектуалів. Таких не багато. Розмова з ним завжди вражає глибиною проблематики, обґрунтованістю висновків. А ще він вміє зазирнути в майбутнє. На президентських виборах переміг Петро Порошенко, якого підтримував наш співрозмовник.
Юрій Миколайович цьоріч ювіляр, готується відзначити своє 80-річчя. Не так давно він повернувся до художньої творчості і публікація його двох романів із трилогії стало справжньої сенсацією. Нині ми говоримо з Юрієм Щербаком не лише про літературу, але й про політику. Він, як завжди блискуче, аналізує сьогодення та викладає своє бачення розвитку подій.
- Пане Юрію, ви як письменник, уже видали два романи «Час смертохристів» і «Час великої гри» (видавництво «Ярослав Вал», 2012 та 2013 роки). У цих творах передбачили ті події, які ми значною мірою спостерігаємо в нашому житті. Щоправда, вони реалізовуються швидше, ніж у романі. З якими почуттями як автор спостерігаєте за тим, що відбувається?- Жодної радості, чи задоволення від того, що мої пророцтва збуваються та ще й так швидко, я не відчуваю. Навпаки, починаю боятися сам себе, бо багато жахливих речей напрогнозував. Тепер прошу Бога, що б не збулося. Не лише Україні, але й світові, можливо, доведеться пройти через значні випробування і навіть через ядерну війну. Звичайно, я цього не бажаю. Але такою є закономірність розвитку людської цивілізації. Я, до речі, не лише в художніх романах (де можна дати волю фантазії), а й в публіцистичних і політологічних статтях про ці загрози попереджав. Ось днями гортав свою книгу «Україна в зоні турбулентності» і там ще з 2006 року знаходжу вражаючі речі. Так, у статті 2010 року натрапив, що режиму Януковича залишилося жити чотири-п’ять років.
Потім я писав, що будуть дуже серйозні події, які не повторять Майдан 2004 року, а вже проходитимуть із елементами насильства, гайдамаччини та махновщини. Навіть забув, що тоді так думав, а тепер воно вражає. Хоча,звісно, що всі прогнози для людини, яка знає історію України, весь час аналізує події, думає про те, що буде далі, є очевидними. Крах режиму Януковича був закономірним, адже його існування виходило за всі нормальні межі.
- Чому? Багато хто твердив, що «донецькі» прийшли до влади серйозно та надовго…- Ми стали в третьому тисячолітті першою в Європі, а може й у світі, державою, яка була повністю захоплена бандитською зграєю. Це треба всюди казати. Були різні за криміногенністю держави, ось як Гаїті, яку захоплювали мафіозні структури, чи Сомалі з бандитським режимом. Але то все не те. Наприклад, вважалося, що Колумбією править наркомафія. Але це не зовсім так. Я був на інавгурації президента Колумбії та бачив, що справді, в країні існувало ціле підпілля бандформувань наркоділків, але при цьому був легальний уряд, який намагався з цим боротися. У нас же повністю весь уряд став корумпованим і перетворився на суцільне бандформування, зграю мафіозі.
Ось в Росії нині весь уряд захоплений чекістами та так званими розвідниками. Цього також в жодній країні не може бути, бо чекісти мають служити державі, а не навпаки. В Україні існував ще гірший варіант – бандитської узурпації державної влади. Було зрозуміло, що так довго не могло продовжуватися. Наш народ у своїй більшості складається з нормальних людей: з мораллю, яка ще збереглася (попри нищення її комуністами), здоровим глуздом, християнськими традиціями. Українці не хотіли та не хочуть миритися з «бєспрєдєлом». Події на Майдані показали це. Я був здивований, як ненависть до режиму зашкалювала. В дрібних і великих виявах.
Тому можна сказати, що прогнози щодо кінця влади Януковича мали під собою ґрунт. Крім того, я виходив із аналітики, яка існує в світовій політичній думці. Багато аналітиків ще раніше казали, що світ наближається до моменту нестабільності, хаотичного стану. Це видно було за багатьма ознаками. Україна виявилася слабкою ланкою серед держав, які хиталися, переходячи від одного стану до іншого: від олігархічно-феодального до кримінально-бандитьського режиму.
- Тобто кримінал, очолюваний Януковичем, скористався безпорадністю української та світової демократії? - Він використав ситуацію, яка склалася. Нині у світі іде боротьба між двома доктринами: західного, ринкового лібералізму та доктриною абсолютизму й тоталітарної влади, яка вважає, що вона може забезпечити людям більш-менш нормальне матеріальне існування. Але при цьому забирає всі права та свободи. Європа не має гарантованого квитка на перемогу в цій боротьбі. Росія показує реалізацію авторитарного шляху. Також Китай є фундаментом цієї, другої, системи. До неї входить багато азійських країн.
Цей шлях може призвести до серйозних конфліктів, адже Захід і Європа програють у цих змаганнях. Завжди демократії програють (принаймні на початку) у протистоянні з авторитарними, озброєними режимами. Вони слабкі, бо поки сконцентруються, дадуть гідну відсіч, проходить багато часу. Так було під час Першої та Другої світових війн. Ми всі звинувачуємо Захід, що 1938 року за його бездіяльності відбувся
Мюнхен, але з іншого боку, об’єктивно розглядаючи ситуацію, можна сказати, що він був запрограмований, а західні демократії були об’єктивно неспроможні дати відсіч Гітлеру з його тоталітарною системою та новаторськими всуціль бандитськими прийомами у політиці.
- Багато хто не вірив у те, що Росія коли не будь нападе на Україну. А у вас це змальовано у романі на прикладі так званої «Чорної орди», яка утворюється на території частини Російської Федерації і намагається окупувати нашу державу. Дехто з глобалістів говорив, що у ХХІ сторіччі взагалі неможливі війни у тому вигляді, як вони велися дотепер. Виявилося, що можливі, а світ об’єднаний лише у своїй безпорадності проти агресора Путіна. Дехто з аналітиків тепер каже, що Росія більше втратила, ніж здобула у війні з Україною. Для чого ця війна Путіну?- Є два могутні фактори, які взаємодіють один із одним і доповнюють. Перше – безсмертний російській імперський великодержавний дух. Він живе в російському народі, прищеплений ще з часів орди, з часів повного поневолення народу. Цей дух, на жаль, існував до Путіна та залишиться після нього. Це один, але дуже важливий фактор. Без нього Кремлю, всупереч здоровому глузду, не вдалося б вчинити з
Грузією та Україною те, що відбулося.
Другий фактор – особистісний фактор Володимира Путіна. Якщо б, наприклад, на чолі Росії стояв Борис Єльцин, який мав царські, великодержавницькі риси, але був таким собі типовим широкої душі росіянином, такого б не трапилося. Бо він не мав у собі такої внутрішньо мстивої агресії, яка присутня у Путіна. Єльцин не хворів імперіалізмом, оскільки бачив, до чого радянська імперія довела його власний народ. Тому він ішов разом із демократами проти Компартії, а потім проти ГКЧП. Він був щирий і захищав демократичні принципи, хоча це не завадило йому розстріляти російський парламент. Але це вже до питання про російську ментальність. Путін – це особливий продукт, продовження таємних спецслужб. Він був дрібним кагебістом, людиною в органах не великого рангу та польоту, але навчився багатьом прийомам спецоперацій. Коли працював у Німеччині вивчив гітлерівські прийоми та побачив, що вони придатні для наслідування.
Та ще одне: Путін перебуває під впливом денікінської, білогвардійської ідеології, яка повністю суперечить більшовицькій ідеології. Щоб там не казали, але більшовики проповідували дружбу народів, тобто інтернаціоналізм. Ця ідеологія в Росії тепер зникла і всі комуністи, оті старі пенсіонери, які думають, що Кремль продовжує стару совєтську традицію, до якої вони звикли, роблять трагічну помилку. У путінській Росії немає ідеології дружби народів! Це ширма. У Кремлі все зводиться до постулатів Денікіна: «єдіной і нєдєлімой Росії», єдиного російського народу. Малороси можуть служити Росії та російському народові, але не можуть бути окремим суб’єктом міжнародного права.
- Але ж Європа довго була зачарована Володимира Путіним. Навіть нині не може до кінця позбутися цього дурману.- Так, на початках свого правління Путін загравав із Заходом, намагався видаватися таким собі лібералом. Усі сподівалися, що він діятиме за їх правилами. Захід навіть узяв Росію у вісімку найпотужніших країн. Не за потенціалом економіки, а лишень для того, щоб вона не почувалася переможеною країною. Але Путін швидко побачив, що Захід нав’язує йому цінності, які повністю суперечать його поглядам, а коли зміцнив свій режим, вибував путінську вертикаль, підпорядкував усі структури собі, то пішов на таку величезну провокацію, яку ми спостерігаємо на прикладі України.
Путін порушив усю історичну еволюцію та брутально зруйнував міф про два братніх народи. Після цього вже не буде такої «братської» любові між українцями та росіянами, як було колись. Назавжди він посіяв величезне відчуження між нами. Тепер якщо закриється кордон, то станеться так, як у Грузії, де молоде покоління вже не знає російської мови і їм абсолютно не цікава Росія. Не врятує від цього навіть наша близькість мов. Тому Володимир Путін вчинив надзвичайний злочин. Він не пробачив Україні приниження 2004 року, коли нав’язував не того президента, якого тоді обрав наш народ. Вдумайтеся, кого він протегував? Колишнього зека, представника криміналу! І це, маючи стоси кагебіських файлів і компромату.
Путін прекрасно знав, що Янукович - це патологічний бандит із ущербним, розумово відсталим мисленням. Чому він це робив аж двічі: 2004 і 2014 року? Бо хотів мати під боком президента-холуя та державу-служанку. Десь 2008 року Володимир Путін сформулював чітку антиукраїнську доктрину, вчення про те, що це один народ, про те, що Українська держава гнила та її треба розвалити до кінця. При цьому він виходив із багатьох міркувань. Зокрема, з геополітичних, адже Україна - вражаючий за своїми можливостями плацдарм дій проти Європи та Близького Сходу. Візьмімо хоча б захоплення Чорноморського басейну. Крим має унікальні можливості для операцій проти Європи. Крім того, наша земля може нагодувати щонайменше сто мільйонів людей.
Кремлівський очільник розглядає Україну ще й як демографічний резерв, адже у нього там крах із народонаселенням. Росіяни вимирають. Ще з десяток років і у них переважатиме мусульманське населення. Мігранти з Азії докорінно міняють вигляд Росії. Ми для президента Росії такий собі резервуар слов’янської раси.
Тому він, зваживши на це, вирішив нанести цілком підступний удар – в момент падіння влади Януковича здійснив раптову агресію. Я переконаний, що втеча Януковича викликана не виступом сотника з Майдану, а дзвінком Путіна. Для нього головне було прибрати президента України, усунути формальну перешкоду, щоб захопити Крим.
- Ви ще раз переконуєте, що Янукович був пішаком у геополітичній грі Путіна та можливо навіть до кінця не усвідомлював своєї ролі, яку йому відводять у Кремлі? - Ви, пане Юрію, мабуть знаєте про скандал, якій трапився з російською медаллю, яку виготовили на честь приєднання Криму до Російської Федерації. На ній вибили дату 20 лютого цього року: це коли в Україні Янукович ще був президентом і ще не втік! Тоді не було нового уряду та два дні люди ще гинули на Майдані. Це надзвичайно важливе свідчення того, коли почалася справжня агресія Росії проти України. Ми отримали поєднання двох факторів: російського великодержавного шовінізму з елементами навіть расизмому (в Росії багато організацій, які проповідують російське арійство та вважають українців нижчим типом, расою, засмічена хазарським пануванням) та фактор Путіна, як «збирача» російських земель.
Ми вже знаємо, що президент Росії приймав одноосібне рішення про анексію Криму. Це підтвердив його секретар Пєсков. Так міг чинити лише абсолютиський правитель. Ганебним, але пізнішим було рішення Ради Федерації, де головує наша землячка з
Черкащини Валентина Матвієнко - про можливість використання російських військ на території ВСІЄЇ України. Ці фактори і спричинили до трагедії, яка може призвести до ефекту доміно, коли відновиться холодна війна, а може і почнеться третя світова війна.
- Що українці можуть протиставити цій агресії? Чи має Україна (дезорієнтована, пересварена, напівокупована) якісь важелі у протистоянні з Росією?- По-перше, наша сила - народ який ніколи не буде підтримувати російське вторгнення. Ніколи не піде в російське ярмо. Ми не рахуємо той зденаціоналізований люмпен, якій за підтримки Росії волає на Донбасі про приєднання до Росії. У нас також є духовна національна еліта, яка чітко відстоює національні інтереси. Це не крадії, які стояли при владі, награбували грошей і назвали себе елітою. Український народ має величезний культурний шар людей, які розуміють, що відбувається та не зрадять державницьким інтересам.
Для України надзвичайно важливо було провести президентські вибори. Вони відбулися і навіть в один тур. Зараз Україні потрібен керівник, який би зібрав до купи, зосередив, сконсолідував усі народні та державні сили. Він повинен приймати зважені, відповідальні рішення та не бути авантюристом, мусить думати про міжнародні наслідки. Таким керівником я ще перед виборами бачив Петра Порошенка. Вважаю його дуже талановитою людиною, дипломатом високого ґатунку. Він толерантна, відкрита та поміркована людина. Він не володіє агресивною риторикою та не відзначається месіанськими поглядами, які можуть зашкодити та є небезпечними. Він не керується мотивами особистої помсти. Петро Порошенко реаліст, який знає добре економіку. Він уміє її організувати, відчуває, що потрібно для реформ.
Важливо, що до голосу Петра Порошенка дослухаються в європейських столицях, Сполучених Штатах Америки. Він уміє розмовляти з членами парламенту та переконувати. Порошенко пройшов Майдан і знає, що там відбувалося, розуміє народні настрої.
- Не секрет, що на попередніх президентських виборах ви підтримували Юлію Тимошенко, а перед цими виборами підписали спільне звернення з іншими представниками національної еліти України, де вже висловилися за Петра Порошенка, який і переміг. Що змусило вас змінити позицію?- Дякую за це запитання. Я раніше абсолютно свідомо, всіма силами та можливостями, підтримував Юлію Тимошенко, бо вважав, що в боротьбі з кримінальною силою, якою був режим Януковича (я назвав це у своїх романах «владою темряви») Юлія Володимирівна може бути ефективною. Вона потужний руйнівник, має велику силу до боротьби. Я був переконаний, що на виборах 2009 року ніхто не зможе протистояти Януковичу, крім неї. Саме тому 11 мільйонів людей проголосували за неї. Вона блискуче показала себе в боях із бандитськими силами Януковича. Було правильним тоді підтримати її і я пишаюся цим тепер. Дуже співчував, коли вона була заарештована. Ви ж пам’ятаєте, як ми з Вами, пане Юрію, були в сумновідомому Печерському суді та слухали абракадабру, яку несли суддя та прокурори. Звичайно, з Юлією Тимошенко вчинили по бандитські, примітивно та абсурдно. На Заході люди навіть не могли повірити в те, що з людиною, яка отримала на президентських виборах величезну підтримку, так жорстоко розправилися. Я співчував, коли її хвороба прикувала до ліжка. Та й нині я з великою повагою ставлюся до неї.
Але зараз після повернення її з ув’язнення, відбулися серйозні події, Майдан нас змінив. Змінилися погляди у багатьох людей. Юлія Володимирівна випадає з цього контексту. Люди вже по іншому почали дивитися на все, що відбувається. Їм потрібен творець, а не руйнівник.
Багато біди їй наробили перемовини з Путіним, які відбувалися в Москві за відсутністю посла України в Росії. Я, як колишній посол, брав участь у всіх перемовинах, які вів президент. Повірте, не може президент, чи прем’єр-міністр сам-на-сам говорити з іншим президентом, чи главою уряду без посла. Ми до цього часу не знаємо про що йшлося. Я не хочу у чомусь її звинувачувати, але розумію, що це дає ґрунт для всяких підозр. Тому ми чуємо різні висловлювання про те, що вона може піти на змову з Путіним. Я не хотів би в це вірити.
Також мені не подобаються заяви Юлії Тимошенко про потребу створення різних паралельних озброєних загонів. Для чого це? До президентський виборів при владі була партія «Батьківщина», яку вона очолює, і треба підтримувати державну владу та військо, а не якісь громадські напіввійськові утворення.
- Як я розумію, на ваш погляд Петро Порошенко є ефективнішим у реаліях війни, яку розпочала Росія проти України?- Мені здається, що Петро Порошенко вірніше зрозумів теперішні потреби України. Перебування на Майдані дало йому величезне розуміння ситуації. Він адекватніше акумулює в собі потреби та бажання українського народу. Порошенко зворушив мене тим, що під час збройної провокації біля Адміністрації президента України пішов туди і навіть на грейдері намагався припинити їх. Він людина єднання.
Сьогодні потрібна консолідація всього суспільства проти зовнішнього ворога. Я зустрічався з Петром Порошенком і висловив свою позицію. Він вислухав. Мені сподобалося, що він не монологічний, а готовий до діалогу. Уважно слухав і записував розмову. Я був із Дмитром Павличком і Володимиром Василенком. Ми ставили запитання, отримували чіткі відповіді. Мені імпонує чесність відповідей.
- Я знаю, що ви вже написали третій роман зі своєї трилогії. Скажіть, як розвиватимуться події далі у вашій трилогії та як на ваш погляд відбуватимуться події в Україні?- Можу вже розповісти, бо роман готовий, лежить у видавництві «Ярославів Вал» та зветься «Час тирана» (виданий у лютому цього року). Дія відбувається в 2084 році і головний герой генерал Гайдук унаслідок військового перевороту стає диктатором України. Починає втілювати свої ідеї. Що з цього вийшло, я не хочу розповідати – читачі матимуть змогу самі ознайомитися. Але «Час тирана» - це не однозначна назва, а швидше іронічна. Бо Гайдук не є тупим диктатором, яких ми мали вдосталь в історії, а навпаки, є прикладом нетипового тирана. Все для нього закінчується сумно. Він змушений піти з влади. Оскільки я писав роман упродовж минулого року та завершував у дні Майдану, то там є тільки одна сцена, що нагадує про Майдан. Більше нічого немає спільного.
Хоча бачу спільним із сучасністю хіба те, що там йде мова про агресію, яка рухається на нас не з Заходу, як ми звикли історично, а зі Сходу. Є розповідь про Сталінград, який агресори атакують не з правого берегу Волги (тобто - західного боку), як було під час Другої світової війни, а зі східного. У романі агресія йде зі степу, як нині приходить у Донбас. Це все вигадано задовго до цієї ситуації, яку ми пережили з вами.
А що стосується духовно-християнської лінії роману – то ці роздуми складають важливу частину. У першій книзі більше, у другій – менше, а в цій я описую дуже важливу подію в житті християн, під час якої відбувається у Києві акт возз’єднання західної та східної гілок християнства. Що ж до політики, то можу сказати що, на жаль, дуже багато залежить не від українських політиків, і не від новообраного президента України (хоч і дуже важливо, щоб обрати адекватну людину, яка б відповідала за майбутнє народу), а від тої людини, яка увійшла в смак тимчасового тріумфатора – Володимира Путіна. Питання у тому, чи він піде на відкриту війну з Заходом, аби загарбати та поневолити Україну.
Захід не буде воювати за України. У військовому сенсі ми приречені. Але Захід боротиметься іншими шляхами за свої інтереси. Він зробить усе, щоб знищити Путіна. Тому він повинен був би все зважити. Крім того, Путін на території справжньої України (де немає смертохристів-запроданців) отримає дуже серйозну партизанську війну. А цим відкриє шлях до вічної нелюбові українців до росіян і навпаки. За це його колись прокляне і російський народ. Бо все ж у Росії багато людей, які вважають, що ми повинні мати побратимські відносини. Залишається вірити, що Путін усе це усвідомить.
Розмовляв Юрій ДОРОШЕНКО
0 коментарів