ПІДПРИЄМЕЦЬ – НЕОДМІННА РУШІЙНА СИЛА ЕКОНОМІКИ

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Розуміння значення підприємця в економічному процесі сформувалось лише з часом.

В античні часи та протягом довгих періодів часу в історії християнської церкви діяльність торговця, купця та підприємця оцінювалась як «низькосортна», «огидна» та «гріховна». Аристотель розцінював „Otium cum dignitate“ (достойний спокій) філософа як гідний спосіб життя у порівнянні з діяльністю торговця, якому бракувало внутрішнього спокою: все, що робив торговець, було саме „negotium“ (метушливістю). Св. Хризостом, Патріарх Константинопольський на рубежі 4 і 5 століття, також вважав, що купці навряд чи можуть жити без гріха. Томас Аквінський, великий отець церкви Заходу, оцінював професію купця як професію з свідоцтвом моральної неповноцінності. А у відомому посібнику з канонічного права Граціана від 12 століття сказано так: «Купець не може сподобатись Богу, а якщо і так, то лише тільки з великими зусиллями».

Ця негативна оцінка підприємця базується, мабуть, на вченні Ісуса про складності багатих людей попасти в Царство Небесне, а також на забороні стягнення позичкових відсотків (Повторення Закону 23, 19-20). При цьому випускають з уваги, що під багатством у Святому Письмі розуміється марнотратне багатство-розкіш, яке у розвинутій ринковій економіці Заходу проявляється меншою мірою, ніж ще у докапіталістично-феодальних суспільних устроях деяких країн, ще розвиваються, або у деяких країнах з перехідною економікою. Навпаки, під цим не розуміється «сучасне багатство», яке виникало із підприємницької креативності завдяки творчому внеску у загальне благо (пор. Peter H. Werhahn. Der Unternehmer, S. 14 ff.).

У дебатах навколо питання про заборону стягнення позичкових відсотків католицька економічна етика 13 століття виявила значення функції підприємця для реалізації з допомогою економіки мети загального блага (Йоганнес Месснер). Стягнення позичкових процентів було заборонено, оскільки самі по собі гроші – такою була поширена думка у середні віки – не приносять користі, а прибуток з капіталу внаслідок підприємницької діяльності, навпаки, дозволявся, оскільки підприємницька діяльність (наприклад, пов'язана з ризиком торгівля з далекими країнами) відбувалась в інтересах загального блага.

Підприємець чи все-таки лише капіталіст?

Але навіть для засновників ліберальної економічної науки Адама Сміта та Давида Рікардо підприємець, який є двигуном та рушійною силою економіки, відігравав другорядну роль. Згідно з механістичними уявленнями 18 століття вони інтерпретували економічний процес на зразок закону природи. Мовляв, він функціонує певним чином сам по собі, керуючись «невидимою рукою», яка за допомогою ринку та функції управління ринковими цінами забезпечила визначену наперед гармонію. Згідно з такими уявленнями так званого манчестерського капіталізму підприємець був всього лише інвестором, капіталістом, як його пізніше описав Карл Маркс. Тому у такій економічній системі з механістичним розумінням не могло також бути і ніякої соціальної відповідальності діючих осіб, а разом з цим не могло бути і економічної етики. Основним принципом економічної політики було абсолютне невтручання у справи.

Карл Маркс керувався таким баченням. Підприємець був для нього капіталістом, який інвестував свій капітал і експлуатував робітників завдяки тому, що він виплачував своїм робітникам дуже низькі зарплати, позбавляючи їх виробничої додаткової вартості, яка за його теорією трудової вартості створюється виключно працею. Капіталісту ставлять за вину, що він є безжальним дармоїдом, який використовує своє положення, щоб привласнювати собі незаслужені прибутки. Таке бачення привело до того, що протягом двох століть серед широкої громадськості політика розподілу вважалась важливішою, ніж політика економічного зростання. Це так, ніби економічний процес є великою грою з нульовою сумою, де кожен учасник хоче взяти якомога більше з гри за рахунок іншого гравця, при чому підприємець має для цього начеб кращі шанси.

Творчий підприємець

При цьому повністю залишають без уваги те, що в індустріальній економіці підприємцю належить зовсім особлива функція. Лише дуже пізно спеціалісти в галузі політичної економії визнали вирішальну роль творчого підприємця для економічного зростання. Альфред Маршалл (1842 – 1924) доповнив такі класичні фактори виробництва як земля, капітал і робота четвертим фактором – організація. Сьогодні у сучасному народному господарстві аспект організації об’єднується разом з аспектом технічного знання у виробничий фактор «ноу-хау».

Але лише Йозеф А. Шумпетер визнав сутність функції підприємця. В його книзі «Теорія економічного розвитку», виданій у 1912 році, він описує творчого підприємця як людину, яка за допомогою постійно нових комбінацій виробничих факторів реалізує інновації і у такий спосіб робить можливим економічне зростання. Не завжди це повинні бути великі винаходи, часто навіть нововведення організаційного та комерційного характеру або лише навіть маленькі технічні чи технологічні удосконалення мають велике значення для народного господарства. Таким чином, саме креативний підприємець виявляє і також втілює у життя інноваційні можливості, які кожного разу мають той чи інший характер, і так стає вирішальною рушійною силою прогресу. Гетц Бріфс дав визначення ще одній важливій функції підприємця, а саме його завдання тримати під контролем пропорційне співвідношення цін та видатків.


Фактор дефіциту підприємців

Саме східноєвропейські країни з перехідною економікою після свого гіркого досвіду з централізованим управлінням функціонерами соціалістичною економікою сильно відчувають, наскільки важливою для економічного розвитку є наявність динамічних підприємців.

Зрозуміло, що існує потреба у деяких передумовах, щоб створити такий економічний і суспільно-політичний клімат, у якому зможе розкрити себе підприємницька ініціатива. При цьому йдеться не тільки про те, щоб привабити іноземного інвестора, але щоб у першу чергу зміцнити і стимулювати ініціативні сили власного населення. Проте це може не вдатись, якщо податки на прибутки будуть настільки високими, що це буде суперечити здоровому глузду. Приватна ініціатива повинна винагороджуватись, а не каратись. Саме малим фірмам потрібно сприяти також в утворенні капіталу. Але надмірні бюрократичні приписи, ліцензійні процедури та процедури надання дозволу на підприємницьку діяльність не тільки паралізують приватну ініціативу, але і відкривають широке поле для корупції, яка ще більше обмежує вільну ініціативу і робить її врешті-решт неможливою в плані економіки. Наслідком є зростаюча бідність. У досить багатьох країнах з перехідною економікою Східної Європи мають місце масивні тенденції до формування офіційної економіки, коли держава більше значення надає перерозподілу національних багатств під час приватизації на користь привілейованої «еліти», яка тісно пов’язана з державою, аніж створенню нових багатств – однобічний розподіл замість зростання.

Наслідком подібної політики стає те, що кращі сили емігрують за кордон, а багато інших спеціалістів переходять у тіньову економіку. Обсяг тіньової економіки дає красномовну інформацію про фактичну наявність творчого підприємницького потенціалу, який не використовується офіційною економікою. Але великим недоліком такої нелегальної економіки є те, що неможливо будувати плани на майбутнє, оскільки немає захисту законів.

Західна Німеччина безпосередньо після Другої світової війни є повчальним прикладом у цьому відношенні. Ось приклад: Людвіг Ерхард дуже швидко усвідомив, що головною причиною злиденного стану, який тривав з часу закінчення війни, були не величезні руйнування, викликані цією війною, а «неправильна організація апарату виробництва у народному господарстві». Він мав мужність повірити творчим силам вільної підприємницької економіки і завдяки запровадженню соціальної ринкової економіки, корінної грошової реформи та ліквідації всіх заходів регламентування державою економіки створив основу для німецького «економічного чуда».

Потрібно мати чотири передумови, щоб міг утворитись функціонуючий ринково-економічний устрій:

1) визнання приватної власності;
2) реально функціонуюча конкуренція;
3) правові гарантії;
4) чіткі і прості, прозорі рамкові умови, які є однаковими для всіх і яких всі дотримуються. Сюди відноситься також рівність можливостей для всіх мати доступ до кредитів та дотацій.

Тільки якщо ці чотири умови будуть виконані, то є гарантія, що свобода економічної діяльності не стане дезавуйованою через свавілля і зловживання владою (корупція та кумівська економіка).

В усіх країнах існує спокуса кожного разу пом’якшувати суворі закони конкуренції за допомогою заходів державного регламентування економіки у країні або, точніше кажучи, гарантувати певним привілейованим групам легкі прибутки без затрати зусиль в економічному плані. Подібні спроби постійно перешкоджають економічному росту в цих країнах. Де панує державне регламентування економіки, навряд чи може стати активним творчий дух підприємництва, а це приносить шкоду розвитку благополуччя у всій країні. Цим стає зрозуміло, що встановлення справжнього ринково-економічного устрою є перш за все політичним завданням, розв’язання якого і ставить справді перед собою політична еліта даної країни.

Економічний ріст не є самоціллю, а повинен він служити загальному благу. При цьому під загальним благом потрібно розуміти сукупність політичних, соціальних, культурних і економічних умов для розкриття особистості людини або, точніше кажучи, кожної окремої людини. Тому основною вимогою християнського соціального вчення є те, щоб всі учасники соціального прогресу займали позицію справжнього суб’єкта і ніколи не деградували до стану простої речі. Через те економіка не є простором без системи цінностей, який мало не як автомат слідує власним законам і тому, мовляв, не залишає місця для вимог соціальної моралі. Потрібно рішуче заперечити погляди, які відстоював, наприклад, відомий чиказький спеціаліст у галузі політекономії Мілтон Фрідман, згідно з якими найбільше сприяння загальному благу відбувається завдяки тому, що підприємець лише слідує власним інтересам виключно з точки зору максимізації свого прибутку. Економіка не є сферою, яка знаходиться осторонь від духу і культури. Своєю надзвичайно творчою і відповідальною формуючою силою економіка впливає на наше життя. Але справжній зміст усього господарювання полягає у тому, щоб служити розкриттю людини. При цьому мова йде не тільки про гарантування матеріального забезпечення, але й про захищені свободи прав на працю, на вибір роботи та на свободу підприємницької ініціативи. Саме останнє право, право на свободу підприємницької ініціативи, часто придушується у сучасному світі, пише Іоанн Павло ІІ у своїй енцикліці „Solicitudo Rei Socialis“ (1987, №15). «А все-таки йдеться про важливе право не тільки для кожної окремої людини, але й для загального блага. Досвід вчить нас, що заперечення такого права та його обмеження в ім’я удаваної «рівності» всіх у суспільстві насправді паралізує або навіть руйнує дух підприємництва, тобто руйнує творчість громадянина як активного суб’єкта. В результаті у такий спосіб утворюється не стільки справжня рівність, як скоріш «нівелювання донизу». Замість творчої власної ініціативи приходить пасивність, залежність та підкорення бюрократичному апарату».

У вільній ринковій економіці кожному окремому підприємцю і всім підприємцям разом дістається особлива відповідальність. Від його здатності оцінити ситуацію, його сміливості та ініціативи суттєво залежить розвиток народного господарства. Інвестиційні рішення також є і моральними рішеннями. Від питання, де інвестувати, у що інвестувати, як інвестувати і що не інвестувати, залежить не тільки прибуток підприємства, але й ринкове забезпечення споживачів хорошою продукцією та доля найманих працівників та постачальників, як і потенціал для створення доданої вартості, а разом з цим від цього залежить і добробут країни. Звичайно, при прийнятті усіх рішень потрібно дотримуватись власних законів економіки, які, однак, не відокремлені від морального закону та його вимог.

Часто через комплекс заздрощів утворюється протиріччя між прибутком та мораллю. Як було зазначено вище, ідеологічний хід думок також може відігравати свою роль. Безумовно, що також існують і несправедливі доходи, наприклад, унаслідок незаконних домовленостей про ціни або внаслідок виробництва низькоякісної продукції або навіть унаслідок протекціоністських державних заходів щодо регламентування економіки країни, які виключають конкуренцію. Навпаки, у функціонуючій ринковій економіці прибуток є винагородою за хорошу підприємницьку роботу, будь це виявлення можливостей ринку, будь це оптимальна організація виробництва або проведення далекоглядної дистриб’юторської стратегії і т.д. Цим самим підприємства з великими доходами роблять свій особливий внесок у загальне благо, оскільки вони пропонують такі результати своєї праці, в яких існує особлива потреба або, точніше кажучи, оскільки вони особливим чином задовольняють в економічному відношенні попит.

Іноді стверджують, що, мовляв, максимізація прибутку є найважливішим стимулом підприємницької діяльності. Реальність у країнах з розвинутою економікою виглядає по-іншому. Звичайно, без прибутку нічого не працюватиме. Але це не єдина рушійна сила підприємця. Радість творчості, панування сімейної атмосфери, відповідальність за працівників, прагнення до сильного положення на ринку та престиж у суспільстві є, безумовно, такими ж важливими, як і прагнення отримувати прибутки. Важливішим за все інше є гарантія довготривалого функціонування підприємства. Це передбачає перспективне мислення та іноді відмову від швидкої максимізації прибутку.

Кожній країні потрібні підприємці, які по-підприємницькому працюють зі своїми грошима або ініціативно працюють з грошима інших людей також як менеджери, щоб розвивати і перетворювати продуктивний потенціал країни на цінність, потрібні підприємці, які створюють робочі місця, виробляють конкурентоспроможні товари та послуги і задовольняють потреби споживачів. Досвід минулого століття показав, що найкраще це вдається у країнах з вільним ринково-економічним устроєм. Найкращим гарантом цього устрою є наявність багатьох малих, середніх, але також і великих підприємців, які самі є власниками своїх підприємств і власними грошима відповідають за свої хороші і погані рішення.

До наступної глави

0 комментариев