Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Поглянувши на багато країн, що розвиваються, ми виявляємо після сорока років незалежності і сорока років економічної допомоги цим країнам такі результати, які протвережують: відстань до індустріального світу скоріш збільшилась, аніж зменшилась. Це не відноситься до всіх країн. Існують приклади, коли країни змогли пустити в хід спіраль розвитку і значно скоротити цю відстань. Подивимось на Східну Європу та на колишній Східний блок через 15 років після падіння стіни: тут також у багатьох країнах лише незначний прогрес, зате значне розходження у доходах. Невеликій кількості багатих людей протистоїть велика маса людей, які живуть за межею бідності. Однак тут у позитивному відношенні також виділяється цілий ряд країн. Всі країни отримали значні суми для допомоги, суми, які значно перевищують обсяг фінансів плану Маршалла після війни (навіть без урахування інфляції). Чому ж тоді ці гроші не скрізь допомогли? Чому у багатьох країнах не відбулось очікуваної дії зрушення з місця, або якщо це і відбулось, то тільки слабо?
Звичайно, вихідні позиції були розподілені дуже по-різному. Деякі країни мають у своєму розпорядженні корисні копалини, а інші не мають. Різними є також менталітети народів або рівень освіти. Комунізм, безперечно, надзвичайно послабив силу ініціативи цілих поколінь.

Але якщо після стількох років і такої великої допомого з-за кордону бажаний прогрес ще не приходить, то тоді потрібно зробити висновки, які також зробив Людвіг Ерхард для Німеччини після Другої світової війни: якщо після багаторічних зусиль людей забезпечити себе засобами для прожиття все ще немає перспектив на покращення, то у такому випадку економічно-організаційні рамки, в яких здійснюється господарювання, вочевидь, мають недоліки. Тоді потрібно проводити докорінні реформи, ламати успадковані структури і міняти їх на більш динамічні.

Досвід країн з перехідною економікою Східної Азії та деяких східноєвропейських країн перехідного періоду чітко показує, що там, де послідовно здійснюються ринково-економічні і суспільно-політичні реформи, після короткої перехідної кризи встановлюються сили для економічного розвитку. Естонія, Чехія, Словенія, а також Угорщина та Польща є красномовними прикладами цьому.

Аналіз причин недорозвиненості або нерозвиненості решти країн при всій відмінності вихідних позицій дозволяє виявити одну спільну для них характерну рису – корупцію. Чим більша пошесть корупції, тим більша проблема бідності, тим виразніша недорозвиненість і тим менше волі по-справжньому взятись і за реформи.

В основному можна виділити маленьку корупцію, середню корупцію і велику або інституціональну корупцію, при чому остання навіть використовує легальні методи.

Мала корупція здебільшого ґрунтується на тій обставині, що заробітних плат і окладів малих службовців та чиновників не вистачає для скромного, але пристойного життя їх сімей. Будь то маленький поліцейський службовець на перехресті, будь то митний працівник або чиновник, який завідує наданням всілякого роду дозволів - ніщо не обходиться без хабара. «Холодні руки спочатку потрібно зігріти», щоб потім поставили підпис або потрібну печатку на документі. Якою б зрозумілою не була мала корупція, якщо держава не платить у достатній мірі своїм чиновникам, вона згубно впливає на ментальність широких верств населення. Вона руйнує довіру до правомірності дій керівництва, підриває повагу та лояльність до держави і веде до установки, спрямованої на бажання купити собі правові привілеї, або скоріш до хаотичного і відчайдушного прокладання собі шляху до мети. Не даремно авторитет прусської держави базувався на сукупності норм, регулюючих правове положення її державних службовців. Король Фрідріх ІІ запровадив професійне чиновництво, при чому оплата здійснювалась за принципом забезпеченого існування, проте при найменшому виявленні корупції чиновникам загрожували суворі дисциплінарні покарання і втрата привілей.

Наскільки мала корупція перешкоджає економічному розвитку, а цим самим і поступовій ліквідації безробіття, може чітко показати наступний епізод. У моїй консультаційній практиці один підприємець із сфери доставки автомобілів цікавився прямими інвестиціями в одну південно-східноєвропейську країну. Оскільки в автомобільній індустрії великого значення надають поставкам точно за графіком, його першим запитанням було таке: «Чи можу я бути впевненим на сто процентів, що мій товар при умові правильного оформлення всіх паперів без усякої затримки з часом (тобто без затримок, які не мають відношення до справи) буде оформлений на митниці?». Стосовно даної країни я не міг йому відповісти на це запитання з очікуваною впевненістю. Тому він визнав за краще відмовитись від свого плану та робити свої інвестиції в межах Євросоюзу.

Під середньою корупцією я розумію свідомо інсценований бюрократизм з частими дріб’язково-опікунськими перевірками, із загрозами високих грошових штрафів та з складними приписами. Вони є вираженням глибоченної підозри до вільної підприємницької діяльності. Часті перевірки мають таку методу: підприємці стоять перед вибором - або платити зразу певну суму і чиновник знову йде собі геть, або перевірки триватимуть доти, поки не знайдеться якась зачіпка і можна буде накласти великий грошовий штраф.

Або ще таке: політично неугодних підприємців у такий спосіб роблять згідливими. Так, деяким виробникам хліба в одному великому місті на Балканах не залишалось нічого іншого, окрім як добровільно віддати безкоштовно хліб меру міста, який у цілях виборчої кампанії роздавав цей хліб бідним сім’ям. Саме малі та середні підприємці, які й без того вже мають багато роботи щодо створення продукції, яка відповідає вимогам ринку, щодо організації виробництва та зняття чогось з виробництва, щодо прийому персоналу на роботу та його навчання, щодо забезпечення фінансування і нагляду за надходженням виплат - саме для цих підприємців, котрі, як відомо, створюють найбільше робочих місць у всьому народному господарстві, такі часті перевірки означають не тільки втрату їх дорогоцінного підприємницького часу, але й ризики, які є непередбачуваними; виплати, будь то з метою захисту від перевірки, будь то грошовий штраф, мають дію додаткового оподаткування, але з тією різницею, що розмір цієї суми не піддається розрахунку. Вони збільшують ризик витрат і зменшують і без того недостатнє створення власного капіталу.

Іншою формою середньої корупції є кумівство в економіці. Виділення суспільних дотацій, позики під пільговий процент оформляються так, що хід прийняття рішень робиться таким непрозорим, як це тільки можна було зробити, щоб створити сприятливі умови для своїх клієнтів, (партійних) друзів та родичів. При нагоді з розрахунку на показовість авторитетному представнику опозиції даруються заохочувальні гроші. У такий спосіб можна легше спростувати закиди щодо протегування якоїсь сторони. Так чи інакше протегування буде продовжуватись доти, поки не вичерпається горщик-годувальник. Особливо критичною є ситуація, коли провідні члени адміністративних органів прямо чи непрямо через своїх дружин або через членів своїх сімей задіяні у проектах, на підтримку яких виділяються великі суспільні кошти. Відділення економіки від політики, прозоріші директиви щодо надання підтримки, публікування звітів про дотації та чіткі правила боротьби з проявами зацікавленості у поєднанні з суворими карними законами та відчутними мірами покарання тут необхідні для того, щоб уникнути зловживань.

Такі два феномени як надто великий контроль і кумівська економіка часто зустрічаються у поєднанні. Це веде до суттєвого спотворення конкуренції і, як правило, до неоптимального використання державних грошей та навіть до марнотратного поводження з ними. Протегують, як правило, не найкращих підприємців. Якби вони були найкращими, то вони не мали б страху перед конкуренцією та прозорістю. Частина грошей часто використовується не за призначенням і надто часто опиняється на рахунках за кордоном. Просто страхують себе на випадок, якщо прийдуть гірші часи.

Особливо серйозною є ситуація, коли з допомогою складного сплетіння стосунків та шляхом впливу робиться недієвою незалежність правосуддя. В атмосфері правової незахищеності, культури бюрократичної недовіри і кумівства в економіці не можуть розвиватись особливо малі та середні підприємства. Страждають люди, які шукають роботу, школярі та студенти, які після закінчення свого навчання не можуть знайти ніякої роботи, оскільки фірми не могли розвиватись так, як би вони це зробили при чесній економічній конкуренції.

Але найгіршим видом корупції є інституціональна корупція, тобто такий вид корупції, який працює повністю легально. Закони свідома формулюються з прогалинами, щоб легалізувати певні справи, а за допомогою швидких розпоряджень при хитких доказах видаються короткочасні (перехідні) положення, наприклад, у сфері імпорту, які дають можливість вести справи проінформованим колам за рахунок державних доходів. Самовільними управлінськими наказами витісняються з ринку конкуренти і фактично створюється монополія. Незначні, чисто формальні недоліки у порядку затверджень та ліцензування використовуються, щоб виключити неугодних конкурентів і, відповідно, хитрощами здобути для своєї клієнтури цікаве поле діяльності. Саме видача дозволів на підприємницьку діяльність у поєднанні з регулярними, знову і знову виникаючими ліцензійними зборами є улюбленим методом самозбагачення. Наприклад, на основі різноманітних приватних ініціатив на ринку розвивається структура бензозаправних пунктів, яку формують малі і середні підприємства. Раптово ліцензійний збір зростає вчетверо, малі підприємства визнають себе переможеними і за малі гроші викуповуються підприємствами з великими фінансовими можливостями. На основі пов’язаного з цим виключення з конкуренції ціни зростають непропорційно високо. Потім держава визнає, що вимоги були надто високими і знову зменшує ліцензійні збори, але високі ціни лишаються. Або інший приклад: докладаються зусилля, щоб платіжні операції, наприклад, за телефонні розмови, збори і т.д. проводились через банк якогось члена сім’ї або якогось друга, а не через державний банк – дуже особлива форма приватизації.

Результатом таких заходів стає, як правило, те, що малі і середні підприємства витісняються і в них втрачається рішучість вести далі свою підприємницьку діяльність. Інтенсивність конкуренції зменшується, а ціни зростають (монопольний прибуток). Люди втрачають свою купівельну спроможність. Але особи, які наживаються на чужій праці, через правову і політичну невизначеність, зрештою, переводять свої гроші на рахунки в іноземні банки. Так, є ряд країн з великими боргами, населення яких страждає від платежів для погашення державного боргу і його процентів, зате їх правлячі кола мають велику приватну власність за кордоном, приватну власність, яка, разом узята, у деяких випадках навіть перевищує зовнішні державні борги таких країн. Корупція у трьох своїх формах є раковою пухлиною для економіки країни. Виборці, преса та всі політичні партії, які серйозно відносяться до демократії, не повинні лише словесно засуджувати обкрадання, на публіку таврувати ганьбою випадки корупції (під лозунгом «Це все злодії і грабіжники!») і через це розпалювати себе, а викорінювати зло. Дебюрократизація, прозорість управлінських процесів, незалежне карне переслідування і незалежне правосуддя, достатня оплата службовцям і карне законодавство, яке не допускає двозначного трактування, необхідні для того, щоб покінчити з цим корінним злом. Звичайно, сюди належить і чутлива реакція суспільної думки. Корупція зачіпає всіх, оскільки вона паралізує економічний розвиток всієї країни і поглиблює бідність та безробіття.

До наступної глави