ЗАГАЛЬНЕ БЛАГО

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Завданням політики є налагодження та організація людського співіснування як такого або, коротко кажучи, устрій співіснування. Як було нами встановлено у розділі «Що є політика», цей устрій відбувається під закликом до загального добробуту, що означає устрій, який дає людині можливість розкривати свою особистість, устрій, який відповідає природі людини.

Під час наших роздумів про людину ми побачили, що людина є особистістю, тобто не дивлячись на її положення , що представляє собою самостійне «Я», людина задумана для кооперації і спілкування з іншими людьми, а її саморозкриття залежить від цієї кооперації і спілкування, та все ж її незрівнянна гідність ґрунтується на факті, що кожна людина як незрівнянний і неповторний Божий задум на основі своєї духовної душі покликана до Вічності, тобто її існування простягається далі меж цього світу. Перед кожною людиною стоїть завдання виконати свою життєву місію, реалізувати самого себе у рамках своїх можливостей. При цьому людина має потребу у співпраці та духовному обміні з іншими людьми. З одного боку, це відбувається в індивідуальних стосунках між окремими людьми (наприклад, дружба, стосунки між вчителем і учнями), а з іншого боку – шляхом залучення особи у різні спільноти життя (сім’я, підприємство, товариства, народне господарство, держава, церква).

Завданням кожної спільноти є допомагати кожній окремій людині розкривати себе згідно із своєю людською природою. Кожна спільнота носить характер служіння, субсидіарний характер. Але спільнота розраховує на співпрацю і допомогу своїх членів для реалізації мети своєї спільноти.

Загальне благо: мета і засіб спільноти

Загальне благо спільноти охоплює, з одного боку, мету чи ціль або, скоріше, цілі, які є мотивом існування спільноти, а з іншого боку – засоби, які є необхідними для здійснення спільнотою своїх цілей. Благо, яке може здійснити співоче товариство, є хоровий спів. Щоб можна бути здійснити це спільне благо, цю мету спільноти, яка кожному члену надає можливість розкрити свої музичні здібності і з радістю змістовно проводити спільний час, загальне благо висуває наступні вимоги щодо організації та засобів досягнення мети – потрібно дістати ноти, необхідно мати диригента, також як і місце для репетицій хору; без відповідної дисципліни репетицій хор ніколи не зможе виступати, тобто вимагається постійна присутність членів хору; гроші дістаються з допомогою внесків, вступних внесків, пожертвування і т.д. Загальне благо спільноти вимагає солідарності її членів і необхідних засобів для здійснення мети спільноти. При цьому може доходити до конфліктів між вимогами щодо загального блага спільноти і бажаннями та прагненнями окремих її членів. Тоді окремий член спільноти не мусить беззаперечно підкорятися загальному благу спільноти, навпаки, існує ієрархія цінностей, яка встановлює порядок надання пріоритетів щодо зобов’язань за певних обставин окремого випадку.

Маленьким спільнотам, які доступні розумінню через обмежене коло своїх цілей і призначень, ще дійсно можна легко дати визначення. Складніше це буде зробити для великих, вищестоящих спільнот, таких як народне господарство і держава або навіть для співдружності держав. Що тут означає загальне благо? Що є загальним благом міста, релігії, країни? Як це можна встановити? І хто це визначає?

Загальне благо – пусте поняття, яке можна наповнити довільним змістом?

Кожна спроба дати дефініцію загальному благу повинна рахуватись з широко поширеними у суспільних науках сумнівами та запереченнями, що загальне благо, мовляв, не пізнається, кожен розуміє під цим щось інше і що це, мовляв, тільки маскує інтереси. Після того як Макс Вебер цілком між іншим висвітлив розуміння загального блага як чисто суб’єктивного поняття, деякі представники соціології створили загальному благу дурну репутацію «пустого поняття» . При цьому пустими поняттями характеризуються поняття, яким, мовляв, можна надавати різного конкретного змісту в залежності від співвідношення політичних сил. Так, словник із соціології дає наступну дефініцію: «Загальне благо (також всезагальне благо) є формальним поняттям, зміст якого кожного разу ідеологічно визначається відповідною пануючою групою складової суспільства і служить відповідною законною основою для правових врегулювань соціального життя в цілому, але поряд з цим воно також служить основою для особливих втручань у сферу особистого життя».

Але сильні суперечки щодо поняття загального блага відбуваються не з часів Макса Вебера. У теоріях про договори держав-учасниць 17-го століття, в заснуванні Адамом Смітом капіталістичного економічного ладу наприкінці 18-го століття і в утилітаризмі 19-го століття колективний устрій орієнтується вже не на загальне благо, а на індивідуальні інтереси. У кращому випадку загальне благо перефразовується як дотримання суспільного договору, як соціальний результат безперешкодної дії індивідуальних інтересів або як «найбільше щастя найбільшої кількості людей», що здійснюється якоюсь невидимою рукою.

Але чи вірним є таке розуміння, згідно якого загальне благо може довільно визначатись з боку пануючої групи, тобто мати ідеологічну природу, а в дійсності відіграють значення лише певні інтереси? Чи існують у природі самої справи, у природі права, економіки, соціального устрою і т.д. критерії об’єктивної форми, які потрібно враховувати для налагодження стану або, ще краще, устрою всезагального процвітання в економіці, цивілізації та культурі, що полегшить кожній людині реалізувати себе у різних сферах життя? Адже загальне благо не є постійним, оскільки на землі ніколи не буде ідеального стану.

Чи гарантія вільної конкуренції на дієздатному ринку не є саме тим об’єктом загального блага у народному господарстві цілком у розумінні Адама Сміта, оскільки саме досвід показує, що невидима рука ринку не функціонує само по собі, а потребує руки порядку стражів конкуренції, які стоять на варті дотримання правил. Ринок як інструмент є продуктивним лише тоді, коли там панує конкуренція. Конкуренція є рушійною силою прогресу і кращого товарозабезпечення всіх учасників ринку. Конкуренція є гарантом свободи споживання, свободи ініціативи і економічної демократії. Але конкуренція також є і жорсткою. І цієї жорсткості багато підприємств хочуть уникнути з допомогою картелів, домовленостей або монопольного положення. Хоча у промислово-економічному плані це є прибутковим, та все ж у народногосподарському відношенні це не є продуктивним.

Вже цей приклад показує, що загальне благо не може бути пустою формулою, яка визначається особистими інтересами пануючого класу або ж самовільними рішеннями більшості, а коріниться в об’єктивному порядку.

Загальне благо – комплексний стан справ

Загальне благо у найбільш широкому розумінні можна охарактеризувати як «сукупність умов суспільного життя», «яка сприяє повнішому і простішому досягненню своєї досконалості як групам, так і окремим членам цих груп»» , або, інакше кажучи: «загальне благо заключає у собі суми всіх тих умов суспільного життя, які дозволяють повніше і з меншими перешкодами досягти своєї власної досконалості окремим людям, сім’ям і суспільним групам». Загальне благо складається з складного сплетіння цінностей, традицій, технічних, економічних, соціальних, культурних, правових і політичних закладів, сплетіння, в якому важко розібратись, але у своїй сукупності воно створює передумови для розкриття особистості, а цим самим - і для індивідуального блага. Воно стосується не тільки держави, але й всіх форм людського співіснування. Так, існує загальне благо сім’ї, університету, підприємства, міста, так само як і є загальне благо держави та співдружності народів.

Держава – гарант загального блага для всього суспільства

Але переважно на державу покладаються обов’язки піклуватись про загальне благо. На основі всієї своєї монополії і своєї законодавчої функції вона має завдання з допомогою устрою політично-адміністративних відношень дати кожному своєму громадянину і меншим спільнотам можливість під свою власну відповідальність улаштовувати своє особисте життя у свободі і безпеці . Загальне благо не кладеться просто у руки державної влади, немов вона може довільно розпоряджатись нею; ні, загальне благо стоїть попереду держави, так що воно зобов’язує державну владу. її першою умовою законності. Це є динамічний процес, оскільки світ знаходиться у постійних перемінах. Тому до виконання державою функції загального блага належить сприяння технічним, економічним, науковим і культурним ініціативним силам народу в інтересах примноження загального блага. Водночас, держава повинна слідкувати за тим, щоб всі громадяни держави могли би мати свою частку у матеріальному і духовному зростанні загального блага. З одного боку, це означає зміцнювати і стимулювати свободу і власну ініціативу, викликати готовність до показання результатів роботи (субсидіарність), повністю використовувати можливості потенціалу розвитку в економічному, духовному і культурному відношенні і на майбутнє зберігати дієздатність, а з іншого - також турбуватись про соціальну рівність, для того щоб і бідні мали свою частку у культурному, економічному і соціальному прогресі (солідарність). При цьому політиці припадає особливе завдання - влаштувати відповідний суспільний і економічний устрій так, щоб перш за все дієздатні люди, вільно переслідуючи свої егоїстичні інтереси, служили, водночас, і загальному благу (стратегічна формула політики економічного порядку ). Орієнтована на загальне благо політика повинна дивитись далі сьогоднішнього і теперішнього часу і створювати простір для майбутнього розвитку.

Поряд з виконанням цієї функції загального блага державі належить особлива функція забезпечення миру. Держава повинна попереджувати порушення співіснування людей у своїй сфері панування. Ці порушення можуть йти ззовні. Держава повинна захищати зовнішню безпеку з допомогою дипломатії та збройних сил. Незалежність юстиції, дієва поліція і дієздатне управління, які пов’язані з правом та законом і забезпечують здійснення права, так само необхідні, як і надійні незалежні політичні інституції, котрі не піддаються упередженому тиску певних зацікавлених груп, а роблять політику зі спрямуванням погляду на загальну справу («Сильна держава »). Тому корупція і кумівство так само однозначно суперечать загальному благу, як і спроби якоїсь партії підпорядкувати державну владу односторонній партійній волі шляхом цілеспрямованого призначення посадового персоналу та спроби організуватись у такий спосіб як державна партія з метою авторитарного захисту своєї влади.

Найвищою метою загального блага є забезпечення внутрішнього та зовнішнього миру. Як відомо, миром є не тільки відсутність насилля, але і здійснення повсюди справедливості – завдання, яке через динаміку життя ніколи остаточно не вирішується.


Загальне благо в економічному розумінні

З точки зору народного господарства орієнтовану на загальне благо політику вирізняють наступні характерні риси: дієва, направлена на вимоги магічного чотирикутника економічна політика, яка прагне до постійного зростання з повною зайнятістю і стабільністю преси з урахуванням зовнішньоекономічного балансу. Це можна забезпечити з допомогою дієвого і функціонуючого устрою конкуренції, з допомогою політики по захисту навколишнього середовища та дослідницької політики, які разом спрямовані на принципи сталості розвитку, з допомогою надійної фінансової і кон’юнктурної політики, а також далекоглядної структурної і регіональної політики, яка полегшує і, водночас, пом’якшує у соціальному відношенні соціальні зміни. При цьому слід було би створити якомога пропорційні умови життя в усіх частинах країни. Податкова політика як найважливіше забезпечення державних надходжень повинна орієнтуватись на принцип дієздатності, звичайно, не наносячи шкоди мотивації і готовності до роботи громадян і підприємств через великі податки. Всі ці різні сфери політики повинні дотримуватись принципів політики порядку у розумінні соціальної ринкової економіки і створювати простір для майбутнього.

Загальне благо в соціальному розумінні

Орієнтована на загальне благо соціальна і суспільна політика ставить собі за мету здійснювати матеріальний перерозподіл не тільки у теперішній час, але й слідкувати за збалансованим розподілом зобов’язань між поколіннями. Вона представляє основні гарантії на випадок змін у життєвих ситуацій (хвороба, нещасні випадки, безробіття і т.д.), але й остерігає себе від спокус стати «державою тотального опікування» (держава тотального матеріального постачання) на зразок колективізму, де держава опікується людьми «від колиски до гробу» заради їх матеріального забезпечення. З боку населення йому протистоїть спокуса «ментальності, бути застрахованим від всіх ризиків життя», що воліє виключити будь-які життєві труднощі і будь-який життєвий ризик і заради цього миритись з обмеженнями свободи і власного влаштування життя. А тому орієнтована на загальне благо соціальна і суспільна політика зміцнює не тільки власну ініціативу в економічному житті, але також у суспільному і культурному. Вона забезпечує необхідні основи суспільного життя шляхом укріплення сім’ї, участі всіх людей в освіті та культурі і з допомогою політики задля життя.

Вона усвідомлює, що суспільній і соціальній політиці не дозволено концентруватись лише на забезпеченні матеріального і економічного існування, навпаки, для справжнього задоволення насущних життєвих потреб потрібно більше, ніж постачання і споживання, і це показує всеохоплююча зневіра і похітливо зорієнтована поведінка особливо серед молодого покоління сучасного суспільства загального добробуту, де так багато молодих людей намагаються викарабкатись з такого стану за допомогою наркотиків та ексцентрики. Тому така політика створює позитивний клімат, який стимулює людей реалізувати в своєму житті не тільки матеріальні цінності, але, зокрема, і соціальні, духовні, а також безпосередньо релігійні цінності. Отож, освітня політика керується не тільки корисливими міркуваннями економіки (загроза виникнення виключно технічної ментальності), вона також охоплює і гуманістичну освіту у розумінні всеохоплюючої освіти особистості і стимулює до найвищих культурних досягнень у розумінні економічної і духовної культури.

Відношення між загальним благом і благом окремої людини

У добре влаштованому суспільстві немає принципових конфліктів між благом окремої людини і загальним благом, оскільки ключовим завданням загального блага є допомога кожному члену суспільства у реалізації і розкритті своєї особистості. Так, загальне благо передбачає якомога краще розкриття кожної людини, а тому на нього покладаються обов’язки здійснювати моральний устрій справедливості у трьох своїх вимірах . Звичайно, конфлікти можуть бути в окремих випадках, оскільки окрема людина має робити свій вклад для функціонування загального блага згідно зі своєю дієздатністю. Це, звичайно, означає віддачу і зречення в інтересах спільного, загального блага. Але вимога до зречення керується не тільки суспільною корисністю або принципом найбільшого щастя для найбільшої кількості людей (принцип абсолютної більшості), а потребує, зокрема, зважування тих правових благ, які викликають сумніви. Держава не має права однобічно і довільно втручатись у права особистості, збирати податки або протегувати групам-носіям певних інтересів під приводом загального блага. На основі гідності кожної окремої людини існують беззаперечні права, які повинна поважати також і більшість, навіть якщо вони є неугодними. Суспільна корисність, наприклад, не є виправданням для втручання у права особистості з порушенням фундаментальних прав людини. У Німеччині каталог основних прав в основному законі захищає окрему людину проти неправомірного перевищення влади державою або суспільством. Європейська хартія прав людини у країнах-членах Ради Європи також має безпосередню силу закону конституційного значення, так що кожен громадянин після вичерпання всіх правових шляхів у себе на батьківщині може подати скаргу на порушення своїх прав до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі.

До наступної глави

0 комментариев