Відкрите суспільство: етика та раціональність

До попередньої глави: Почастинна соціальна інженерія та вільний ринок

В останні десятиліття в світі складається принципово нова політична та соціально-економічна ситуація. Насамперед, вона асоціюється з такими поняттями як "неолібералізм", "глобалізація", "інформаційне суспільство". Великою мірою вона пов’язана з розпадом соціалістичної системи, а отже – з відходом у небуття головної (а за претензіями на світове домінування, мабуть, і єдиної) альтернативи капіталістичній системі. Але розвинулася вона з внутрішніх (в рамках капіталістичної системи) чинників, що заявили про себе принаймні на десятиліття раніше.

В політичній сфері вона пов’язана з явищем, яке Джордж Сорос характеризує як "упереджену ідеологію - ринковий фундаменталізм": “…відродження ринкового фундаменталізму можна пояснити лише вірою в магічні властивості ринку (його "невидиму руку"), яка ще важливіша, ніж наукова основа ринкового механізму. Недаремно президент Рейган говорив про "магію ринку"… Ринковий фундаменталізм став пануючою ідеєю в економічній політиці близько 1980 р., коли більш або менш одночасно прийшли до влади Рональд Рейган та Маргарет Тетчер.”

Домінування відповідної політики (що відома під назвою неолібералізму) співпало в часі з прискоренням процесів глобалізації, - а великою мірою і спричинило це прискорення та визначило характер глобалізації. В результаті виникло багато глобальних проблем, що не можуть бути розв’язані в рамках існуючої міжнародної інституційної системи. Це, насамперед, екологічна проблема; проблема економічного розриву між розвиненими країнами та рештою світу, що стає хронічним внаслідок постійного "перетікання мізків"; зростання соціального розшарування в розвинених країнах внаслідок перетікання капіталу в оффшори та в країни з нижчим рівнем оподаткування (а отже, з нижчим рівнем перерозподілу доходів), оплати праці, з нижчими вимогами щодо умов праці та нижчими екологічними вимогами.

Проблеми глобалізації є сьогодні в центрі уваги соціологів та філософів. Автори розходяться в їх оцінці, проте більшість з них відзначають чимало дуже тривожних симптомів. Так, німецькі дослідники Мартін та Шуманн в праці "Пастка глобалізації" пишуть про небезпеку нового суспільного розколу в розвинених країнах – розмивання та зникнення середнього класу та створення "суспільства 20:80". Російський дослідник Володимир Іноземцев в праці "Розколота цивілізація" модернізує марксівську історицистську схему (так, що виходить свого роду неоліберальний "Маркс навиворіт") і пов’язує сучасні процеси глибокої трансформації світового капіталізму з переходом до нової суспільно-економічної формації – постекономічної або інформаційної.

Посилаючись на наявні тенденції, він стверджує, що перехід до нової формації супроводжуватиметься подвійним цивілізаційним розколом: в міжнародному масштабі – між США та Євросоюзом з одного боку та рештою світу з іншого, та в межах розвинених країн ("суспільство 20:80"). Причому розкіл проходитиме не лише на майновому рівні, а й на інтелектуальному та культурному рівні. Це розкіл на "творчу" меншість, що живе у вимірі постекономічних цінностей, але разом з тим користується усіма економічними благами, та "нетворчу" більшість, яка живе у вимірі економічних цінностей, але разом з тим має мінімальний доступ до економічних благ. Внаслідок такого одночасно інтелектуально-культурного та економічного розколу соціальна мобільність стає вкрай низькою, середній клас зникає; в міжнародному масштабі неелітні країни не мають ніяких шансів перейти до розряду елітних.

Мартін та Шуманн покладають надію на посилення в процесі євроінтеграції соціально-політичного виміру, розвиток політичних інститутів Євросоюзу (насамперед, перетворення Європарламенту на справжній законодавчий орган), реформування міжнародних інституцій та запровадження більш ефективних засобів міжнародного економічного та екологічного регулювання. Натомість В.Іноземцев вважає, що перехід до постекономічної формації є "природноісторичною необхідністю" і всякі спроби регулювання можуть лише зробити цей процес більш довгим та болісним. А тому краще не втручатися, змирившись з соціальними негараздами "перехідного періоду" і чекати, доки сформується зріле постекономічне суспільство (яке, зрозуміло, буде ні чим іншим як царством розуму та свободи) і в ньому самі собою витворяться "постекономічні" механізми подолання розколу. Інший російський автор, В.Бузгалін в праці "Ренесанс соціалізму" розглядає ці процеси як свідчення наростання нерозв’язних протиріч в рамках капіталістичної системи, які з необхідністю знайдуть розв’язання в соціалістичній революції, підтвердивши пророкування Маркса.

Проблеми глобального капіталізму є темою останніх праць Джорджа Сороса. Поворотною стала публікація 1997 р. в The Atlantic Monthly під промовистою назвою "Капіталістична загроза", в якій Сорос пише про небезпеку для західної цивілізації повторення історичних прецедентів “руйнування та падіння цивілізацій в результаті патологічного гіпертрофування своїх основоположних принципів”. В першому розділі, що має не менш промовисту назву "Новий ворог", Джордж Сорос вказує, звідки походить ця небезпека: “враховуючи те, що комунізм і навіть соціалізм в наш час повністю дискредитовані, я вважаю загрозу з боку "laissez-faire" більш актуальною та серйозною, ніж з боку ідеологій тоталітаризму.” Ця тема розвивається в книзі "Відкрите суспільство під загрозою. Криза глобального капіталізму", де Сорос пише про небезпеку "ринкового фундаменталізму".

Зокрема, Сорос наголошує на проблемі “неспроможності політики – як на національному так і на міжнародному рівнях”. Причина цього в тому, що “Розвиток світової економіки не супроводжувався розвитком світового співтовариства. Основною одиницею політичного та суспільного життя продовжує залишатися національна держава.” Він прогнозує, що якщо не вдасться створити ефективну міжнародну політичну систему та глобальне відкрите суспільство, які візьмуть під контроль глобальний ринок, то “cуперечність між міжнародними масштабами фінансових ринків та національними кордонами політики” матиме наслідком “неминучий розпад системи світового капіталізму”. (Про таку ж можливість пишуть і Мартін та Шуманн, наголошуючи на тому, що економічні втрати для країн, що вже дуже сильно інтегрувалися в світову економіку, будуть величезними.)

В працях "Відкрите суспільство: реформуючи глобальний капіталізм" та "Про глобалізацію" Сорос намагається визначити конкретні напрямки реформування міжнародних інституцій, що має пом’якшити проблеми, пов’язані з глобалізацією

До наступної глави: Примара абстрактного суспільства