Любити по-українськи (трохи лірики)

Український фундаменталізм

До попереднього розділу: Геополітика України


Щастя бігає за мною. Це тому, що я не бігаю за жінками. А щастя - це жінка.

Ф.Ніцше

Сила - ось єдина краса у світі...

В.Розанов



Микола Бердяєв писав про «вічно бабське» в душі російського народу, історія якого ніколи не знала такого явища як лицарство. У нас не так. Крім київських витязів, Україна створила ще й козацтво - явище особливо цінне тим, що, козаки стали такими не по народженню. Вони зробили себе лицарством самі. І не плутайте запорожців із казенним російським козацтвом.

«Колективний українець» має чоловіче начало. Хоча, не можна не визнати, що за останні три сотні років життя під спідницею Матері-Росії, наш «лицар» дуже сильно побабів. Тепер знову прийшла необхідність мужності.

Силу дає любов. Любов сильніше навіть смерті, тому що позбавляє смерть її головної зброї - страху. Любов - це коли не страшно і померти.

Ми маємо любити життя з усією своєю чоловічою пристрастю. Саме чоловічою. Україна - страшний, сильний, чубатий козак. Досить малювати її дівчиною-кріпачкою. Краса та беззахисність лише провокують до насильства своїх необтяжених міркуваннями про гуманізм сусідів. Досить плекати свій історичний «комплекс жертви». Достатньо вже мазохізму.

Справжня любов - зовсім не світле і слащаве книжкове почуття. Справжня любов - як ріка. Якою б чистою не була б у ній вода, глибина все одно зробить її темною до чорноти. Поклавши руку на серце, - чи заслуговує сьогодні Україна чогось іншого крім зневаги? Ні. Але, з іншого боку, «що може знати про любов той, хто не зневажав саме того, кого любить?» Хіба не так казав Заратустра?

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии