А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

Чи можна охрестити незачате немовля?

Хроніка великого ошуканства

До попереднього розділу: Хто і коли підклав у Київськоруську колиску зозулячі яйця, або Початок московської казочки про «общєє отєчєство»

Ще одною улюбленою казочкою московських казкарів є казочка про нерозривну «от начала прінятія православія» єдність Української і Російської Церков, про Російську Церкву — «наследницу Владимирова крещения».

Казочка ця, як не дивно, виникла значно пізніше, ніж казочки про «єдіноє отєчєство» і «общую історію». Коли ці казки складалися, Москва, навпаки, відгороджувалася від Української Церкви, про що ми розповімо трохи пізніше. А зараз знову повернімось у Київську Русь, чи правильніше сказати, просто в Русь.

Рік хрещення Руси Володимиром Великим усім відомий: це 988 рік за новим літочисленням. Разом з тим, із візантійських джерел ми знаємо, що князь Аскольд, а з ним і багато киян, прийняли хрещення ще у 866 році. Княгиня Ольга була охрещена в 955 році. Знаємо, що в Києві на той час уже була церква св. Іллі-пророка, яку відвідувала княгиня.

Археологічні розкопки свідчать про те, що на Волині християнство було відоме ще з ІХ ст., адже в археологічному пласті саме цього періоду дослідники знаходять на цій території предмети християнського культу. Щодо півдня Руси (уличі, тиверці, що тривалий час перебували під владою готів), то тут християнство було поширене вже в IV ст., бо готський єпископ Феофіл був членом Першого Вселенського Собору 325 року. Але ми не будемо заглядати так далеко. Офіційна дата хрещення Руси — 988 рік. Невдовзі, можливо навіть у цьому самому році, засновується й Київська митрополія.

За твердженням московського духовенства, Російська Церква є прямою спадкоємицею цієї давньої Київської Церкви, бо була з нею разом «от начал принятия православия». Неодноразово згадуваний тут представник «Української» Церкви на переговорах у Женеві — митрополит Одеський Агафангел — пише: «Откуда началась, по разумению националистов, история Украины? Невежеством является их утверждение, что в 988 году было крещение Украины, а не Руси…». Усі ці заяви, які в Женеві, очевидно, сприймаються як незаперечні аргументи, потребують коментаря.

По-перше, «откуда» («по разумєнію» не тільки «націоналістов», а й усіх грамотних людей) почалась історія України, ми бачили в попередніх розділах і усвідомили, що почалась вона аж ніяк не з Київської Руси й не з часу хрещення, а ще з мезолітичних, дотрипільських часів.

По-друге, жодні «націоналісти» не впадають у таке «нєвєжество», щоб стверджувати, ніби св. Володимир у 988 році хрестив Україну, бо всі «націоналісти» добре знають, що наша земля тоді так не називалася. Вона звалася Руссю. Тому й хрестив рівноапостольний князь саме Русь. А в тому, що Руссю, як ми бачили, в ті часи називалися саме майбутні українські землі, й ні Новгородщина, ні Суздальщина, ні тим більше Московщина, на території якої за Володимирових часів лише жаби в болоті кумкали, в поняття Русь не входили, — вина не «націоналістів», а самої матінки-історії та ще тих її «вдосконалювачів», які не здогадалися, якої саме історії потрібно буде московському духовенству в ХХІ ст., й не «приладнали» її до цих потреб.

Зрештою, є й інші свідчення про час хрещення земель, що згодом утворять Московську державу. Їх можна почерпнути із чисто російських джерел, що ми й зробимо, користуючись для цього «Історією Російської Церкви» М. В. Толстого. (30.24—25; 58—60). «Между тем, — пише цей дослідник церковної російської історії про часи Ярослава Мудрого, що став княжити в Києві через 30 років по хрещенню, — восток России еще мало был знаком с христианством, а в северо-восточных дебрях и болотах язычество держалось даже и в начале ХІІ столетия… В области Ростовской, несмотря на подвиги первого святителя Федора, многие жители не принимали крещения и были столь упорны и неприязненны к святителю, что он принужден был переселиться в Суздаль, где проповедь его была успешнее». (30.74—75).

Про «успіхи» християнської проповіді на Суздальщині можна судити з того, що в році 1127-ому (тобто через 129 років після хрещення Руси) суздальці забили камінням ченця Києво-Печерської Лаври, св. муч. Леонтія, який також намагався християні-зувати жителів майбутньої Московії.

З тієї ж «Історії...» М. Толстого дізнаємося, що окремі новгородські території були охрещені аж у 1227 році, а це вже не Х, а ХІІІ ст. Мордовські племена, що жили не деінде, як на тій же Суздальщині та Нижньоновгородщині, були охрещені аж у 50 — 60 роках XIV ст., а пермських зирян преподобний Стефан Пермський почав навертати до християнства ще пізніше. Для цього він, до речі, вивчив мову тубільного населення й служив своїй пастві літургію зирянською мовою.

У зв’язку з цим величезне зацікавлення викликають заяви сучасних московських ієрархів про неканонічність української мови та неможливість її вживання в богослужбовому чині. Зирянська, виходить, кимось була до «канонічних» вписана? Не думаю ж бо я, що преподобний Стефан Пермський, порушуючи канони, міг би до лику святих бути причислений... Напевне, справа таки в тому, що святитель Стефан служив Богові, а нинішні церковнослужителі Московського Патріархату в Україні й досі служать імперській меті русифікації «инородцев».

Отож зиряни були охрещені наприкінці XIV ст., а чудські племена, що сиділи на Ладозі, Іжорі, в Каргополі, ще й на той час залишалися нехрещеними. Сама ж Москва також аж ніяк не могла бути охрещена св. Володимиром, бо в ті часи про неї ще й спомину не було. А охрестити «немовля», не тільки не народжене, а ще й не зачате, очевидно, ще нікому не вдавалося...

Єдина сучасна російська територія, що частково була охрещена за Володимирових часів, — це Новгородщина, а точніше — сам Новгород, який, як сказано в літописі, «Путята охрестив мечем, а Добриня — вогнем».

Але ж ми знаємо й про те, як і коли Новгород було приєднано до Московської держави... Прив’язувати час хрещення російських земель до часу хрещення Новгорода — це те саме, що виводити християнізацію Київської Руси від IV ст. н. е. на тій підставі, що в цей час християнами були уличі й тиверці, які через кілька століть стануть підвладними Києву.

Окрім Новгорода, жодної іншої російської території, охрещеної в Х ст., історія не знає.

До наступного розділу: Московська арифметика: 500 + 40 = 1000!

0 коментарів

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии