Взаємини держави і церкви



Християнська демократія. Історія та сучасність

Взаємини держави і церкви як у далекому минулому, так і в ближчі часи історії України були складними й неоднозначними. Войовничий атеїзм тоталітарної влади призводив до постійних утисків церкви та її служителів. Такі підходи не грунтувалися на законі і, цілком зрозуміло, не сприймались у цивілізованому світі.

В демократичній Україні не влада та ідеологія, а людина, її основні права і свободи повинні стати пріоритетними в ієрархії цінностей суспільства.

За порівняно короткий період існування відновленої Української держави в сфері релігійного життя суспільства відбулись такі кардинальні зміни, якими, мабуть, не позначена жодна інша сфера нашого буття. Значно розширився віросповідний спектр. З’явилися нові релігійні течії та організації, яких раніше не було на релігійній карті України. Нині вони представлені майже сімдесятьма конфесіями, течіями та напрямками. Значно зросла кількість релігійних громад. Вона сягає наразі 18 тисяч. Більш ніж утричі збільшилась чисельність духовних навчальних закладів та монастирів, в шість разів – місій і братств. Відбувається масове відкриття недільних шкіл, пунктів катехизації, збільшується число періодичних видань.

Право кожної людини на свободу віровизнання й віросповідання як одне з фундаментальних прав людини і громадянина. Практика його застосування може обмежуватися виключно Законом і лише в інтересах охорони здоров’я, моралі та громадського порядку.
Подолання наслідків минулого у ставленні держави до церкви має стати стратегічним курсом влади. Такий підхід частково знайшов своє втілення в Основному Законі – Конституції України. Дуже символічно, що преамбула Конституції констатує: “Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу ... усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями ... приймає цю Конституцію – Основний Закон України”.

Усуваючи ганебні нашарування тоталітарної доби, спокутуючи вину за нищення і гоніння Божої Церкви держава має не лише повернути їй незаконно відібране майно, але й будувати свою політику щодо релігії на засадах:

• законності і справедливості;
• створення сприятливих умов для діяльності релігійних організацій та їх участі в суспільному житті;
• рівних прав і можливостей для усіх релігійних організацій;
• віротерпимості та взаємоповаги;
• поваги до традицій і невтручання у внутрішні справи церков;
• рівності перед законом усіх релігійних організацій.

Проте, на жаль, об’єктивна реальність засвідчує наявність у сфері церковного життя низки невирішених проблем та дестабілізуючих факторів, що загострюють релігійну ситуацію, продукують напруженість у суспільстві. Серед них – міжкофесійні та міжцерковні конфлікти (передусім на грунті майнових суперечок), владне та політичне втручання у внутрішнє церковне життя, недосконалість чинного законодавства.

На превеликий жаль, політичні сили різної орієнтації, беручи участь у міжконфесійних конфліктах, намагаються використати віруючих з метою розширення своєї електоральної бази. Свідчення цьому - протиприродне звернення до релігійності вчорашніх відвертих безбожників, ідейних гонителів і руйнівників церкви - комуністів. Кон’юнктурність подібних дій очевидна.

Занепокоєння викликає активне проникнення в Україну так званих нетрадиційних культів, новітніх віровчень, деструктивних сект, псевдопророків та новоявлених месій, діяльність яких завдає шкоди особистості, сім’ї і державі. Володіючи значними фінансовими можливостями, високою мобільністю, місіонери неорелігій широко використовують для пропаганди своїх ідей та культової практики державні освітянські, культурні, спортивні, оздоровчі, лікувальні заклади та установи, засоби масової інформації. Як свідчить практика, нерідко така діяльність іноземних проповідників здійснюється під виглядом найрізноманітніших форм світського навчання: семінарів, курсів, шкіл, університетів, конференцій з питань сучасного бізнесу, історії, філософії, культури, мовознавства тощо.

Особливу стурбованість викликає всезростаючий вплив неокультів на дітей, молодь та інтелігенцію. Держава, церква, суспільство в цілому повинні принципово визначитись щодо якнайшвидшого розв’язання цієї болючої проблеми.

Суттєвим негативним фактором, що зумовлює складну ситуацію в релігійному житті суспільства, є штучний розкол українського православ’я на чотири нерівні між собою частини. Обов’язок держави, політичних партій та громадськості – створити необхідні передумови такого об’єднання. Будь-яке втручання у цей процес, намагання штучно прискорити його може не лише не дати очікуваного результату, але й призвести до нового розколу.

До наступного розділу: Стислий аналіз основних тенденцій ХД руху

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии