Пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи державної політики України в галузі релігійно-церковного життя
До попереднього розділу: Основний зміст
Державна політика України в галузі релігійно-церковного життя - актуальна і широка тема наукового дослідження. Метою такого дослідження є визначення і обгрунтування шляхів оптимізації державно-церковних відносин та гармонізації релігійно-церковного життя і - в кінцевому результаті - формування духовного суспільсьва в Україні.
В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо визначення пріоритених напрямів, шляхів реалізації і прогнозування перспектив державної політики України в галузі релігійно-церковного життя. Зокрема:
1. На основі аналізу сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових джерел виявлено напрями наукового обгрунтування державної політики України щодо релігії і церкви принаймні в чотирьох галузях наук. А саме:
* дослідження й аналіз теорії та історії державного управління, зокрема, державно-церковних відносин;
* політологічні і соціологічні дослідження щодо ролі церкви в суспільному житті;
* релігієзнавчі і загальнофілософські дослідження в галузі релігійно-церковного життя;
* вироблення і застосування нових механізмів й технологій прийняття та впровадження політичних, державно-управлінських і адміністративно-організаційних рішень у сфері релігійно-церковного життя.
2. Зроблено узагальнюючий аналіз світової практики побудови систем державно-церковних відносин. Ввчення можливостей цих систем дозволило розробити оригінальну класифікацію і описати ліберально-симбіотичну модель державно-церковних выдносин, розвиток якої простежується в Україні на сучасному етапі.
3. Проведено комплексне дослідження системи державно-церковних відносин в Україні протягом історичного розвитку її державності. Зокрема з’ясовано, що:
* родові корені українського християнства, крім природного (візан-тійського) джерела, тісно пов’язані з етнокультурними особливостями українського народу;
* з давніх часів церква в Україні виконувала певні юридичні функції, здійснювала охорону суспільного миру, налагоджувала і підтримувала зовнішньополітичні зв’язки;
* на певному етапі історичного розвитку церкви в Україні прийняли на себе ідеолого-політичні функції та стали на захист національної самоідентифікації українського народу й національних меншин в Україні, що обумовило поліконфесійний характер її релігійно-церковного життя.
Ці історичні факти певним чином детермінують особливості суспільного стану церкви в сучасній Україні.
4. На основі аналізу правового поля релігійно-церковного життя та концептуальних засад діючої в Украні системи дерджавно-церковних відносин, окреслено пріоритетні напрями модернізації державної політики щодо релігії і церкви, вироблено пропозиції по вдосконаленню механізмів її реалізації. А саме, потрібно:
• переглянути антагоністичний підхід до тлумачення конституцій-них норм про відокремлення церкви від держави і школи від церкви;
• провести корекцію чинного законодавства України в галузі свободи совісті з метою закріплення в ньому національних пріоритетів державно-церковних відносин;
• концептуально визначитися із поняттям “церковне майно, що підлягає поверненню релігійним організаціям” і “культова споруда” та виробити механізми їх реституції;
• виробити сприятливу фінансово-податкову політику щодо релігійних організацій і їх спонсорів;
• активно застосовувати практику договірних взаємовідносин місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, галузевих структур з релігійними організаціями;
• легітимізувати діяльність Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій – утворивши спільний державно-церковний координаційний орган при Президентові чи Уряді України.
5. Сформульовано концепцію і принципи побудови узагальненої моделі ситеми державно-церковних відносин в Україні основою якої є ліберально-симбіотична парадигма, що передбачає взаємовигідність та рівноправність суб’єктних стосунків держави і релігійних організацій.
6. Уточнено і адаптовано до державно-управлінської науки зміст основих понять категоріального апарату, що використовуються в галузі релігійно-церковного життя і державно-церковних відносин.
7. При впровадженні державної політики України в галузі релігійно-церковного життя запропоновано використовувати механізми системно-посередницької моделі управління, провідною ланкою якої є налагодження систем зворотнього зв’язку та утворення координаційного органу між суб’єктами управління.
До наступного розділу: Список опублікованих праць за темою дисертації
0 коментарів