Державна підтримка


Християнська демократія. Історія та сучасність

До попереднього розділу: Праця і добробут

1) Державне фінансування в наш час зазнає впливу процесів інтеграції зі структурами Європейського Економічного та Грошово-Кредитного Союзу. У найближчому майбутньому дефіцит бюджету повинен бути скороченим до життєздатного рівня, а зусилля зосереджені на обмеженні тягаря соціальних відрахувань, особливо зважаючи на збільшення участі громадян в розподілі оплачуваних робочих місць. У державі загального добробуту уряд бере на себе значну відповідальність, вживаючи заходи, спрямовані на перерозподіл прибутків. Винагорода за позаурочну працю, після вирахування всіх податків, є обмеженою. Ефект багатьох одноразових субсидій для матеріально бідніших груп населення полягає в тому, що останні насправді нічого не виграють у поліпшенні свого матеріального становища, оскільки більше не отримують державної підтримки.

2) Якщо держава обмежує себе своїми ключовими функціями (про які йшлося в попередніх розділах Програми), підвищуючи ефективність їхнього виконання, це також робить вагомий внесок до зменшення податкового тягаря та видатків на соціальне страхування. Слід зазначити, що даний порядок вимагає перерозподілу фінансових зобов’язань між державою та суспільством. Соціальні організації та комерційні підприємства повинні більшою мірою залучатися до процесу соціального забезпечення, для чого держава, в свою чергу, мусить створити всі необхідні умови. Це повинно стимулювати відповідний баланс між прийняттям рішень, здійсненням платежів та отриманням реальної користі від цього процесу, тобто забезпечити найкращий баланс прав і обов’язків. Таким чином, житлові субсидії, студентські стипендії та витрати на медичне обслуговування і соціальне забезпечення будуть більшою мірою сплачуватися безпосередньо залученими до цього процесу суб’єктами і меншою мірою державою. Одним із завдань держави в цьому питанні є контроль за цільовим використанням громадських коштів.

Додаткові витрати на проживання, що є неминучими в результаті скасування державою житлових субсидій, не повинні мати наслідком надмірні вимоги до підвищення заробітної плати. Бажаним є запровадження іншої форми видатків, яка передбачала б спрямування коштів на перенавчання, допомогу в пошуку роботи, дослідницькі проекти та інвестиції, аніж на витрати у формі збільшення заробітної плати.

3) Стосовно системи трудових відносин, варто підкреслити, що держава повинна ставитися з повагою до відповідальності організованого підприємницького та робітничого руху у сфері поліпшення умов праці, а в разі необхідності – надавати свою підтримку та сприяння. Цим вона стимулює поширення цієї відповідальності на діяльність у сфері навчання, зайнятості та соціального забезпечення. Таким чином держава у співробітництві з соціальними партнерами створює умови для побудови послідовної системи трудових відносин, яка уможливлює вкладення коштів у процес навчання, догляду за дітьми та якість роботи. План та кошторис витрат такого роду діяльності повинні бути детально розроблені та профінансовані.

4) Соціальна ринкова економіка успішно функціонуватиме й надалі, якщо держава та соціальні партнери досягнуть між собою згоди щодо чіткого розмежування завдань та конкретних обов’язків або створять дієву програму спільних дій, елементами якої є, наприклад, заходи, спрямовані на стимулювання зайнятості. Державне регулювання повинно мати реальний зиск із консультацій та співпраці з соціальними партнерами.

Одною із функцій держави є організація соціально-економічної структури таким чином, щоб, роботодавці, як і робітники, враховували соціальні наслідки своїх рішень. Держава має відповідальність за перерозподіл прибутків шляхом, inter alia, підвищення податків і надання матеріальної допомоги. Головні принципи, якими мусить при цьому керуватись держава – справедливість, солідарність на основі фінансової спроможності та ефективність. Переваги такого перерозподілу прибутків повинні насамперед стосуватися тих, хто має найменшу платоспроможність, тобто тих, для кого це є єдиним шляхом забезпечення своїх основних потреб.

5) Державні видатки на фінансування провінцій, муніципалітетів та приватних установ повинні базуватися на основі чітких, заздалегідь встановлених критеріїв. З цього приводу закон стимулює державу укладати детальніші правові норми, рішучіше обмежуючи тим самим можливості одержувачів бюджетного фінансування та одноразових платежів. Система фінансування повинна передбачати відповідний контроль.

До наступного розділу: Соціальне забезпечення

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии