Звернення Глав християнських Церков України до українського народу з приводу 70-ліття Голодомору в Україні 1932-33 років


Дорогі браття і сестри!

Завершується рік, який для України був позначений сумними спогадами про річницю штучного голоду. Історія свідчить, що внаслідок проведеного за наказом з Москви свідомого та цілеспрямованого вилучення у селян восени 1932 року всіх харчових продуктів в Україні від голоду загинуло до 10 мільйонів чоловіків, жінок і дітей. І хоча літо того року видалося врожайним, голод уразив в першу чергу хліборобські райони нашої Батьківщини. Цілі села вимирали, через відсутність їжі з’явилися навіть випадки людоїдства, а радянське керівництво вимагало все збільшувати розміри хлібозаготівлі та продавало зерно за кордон. Державні керівники категорично заперечували сам факт існування голоду та відмовлялися від допомоги, яку пропонували іноземні держави.

Таким чином, голодомор 1932-1933 рр. є фактом влаштованого більшовицькою радянською владою геноциду українського народу та злочином проти людства, про що йдеться в ухвалених Верховною Радою України відповідних документах. Як такий, він справедливо має бути поставлений в один ряд з іншими фактами геноциду, на які, на жаль, було багате минуле XX ст., і наші Церкви висловлюють вдячність всім народам, парламентам, урядам і керівникам країн, міжнародним організаціям, які дали належну оцінку подіям 1932-33 років в Україні.

Згадуючи страшні події сімдесятилітньої давнини, ми, як християни, повинні не тільки розглядати їх, як історичний факт, а насамперед знаходити в них висновки для свого духовного життя. Зі Священного Писання ми бачимо, що тоді, коли ізраїльський народ відступав від Бога, Господь попускав йому різні суспільні негаразди – нашестя завойовників, полон, зруйнування міст. На початку XX ст. багато хто спокусився закликами новітніх противників Господніх, войовничих безбожників, побудувати “рай” без Бога. Але замість раю вони принесли на землю владу темряви, бо такі діяння, як штучний голод, могли бути вчинені лише за наукою диявола, який названий “людиновбивцею від початку”.

Те, що вчинили ці войовничі безбожники, ще раз підтвердило, що неможливо побудувати “рай” без Бога, не можна збудувати щастя одних на пограбуванні та винищенні інших. Тому й тепер, коли український народ будує свою незалежну державу, кожен з нас повинен пам’ятати, що основою благополуччя і процвітання народу є не стільки зовнішні суспільні перетворення, скільки внутрішнє преображення кожної людини. Для того, щоб настали зміни в суспільстві, кожен з нас не повинен чекати, коли хтось інший здійснить їх, а змінюватися самому та змінювати те, що в його силах, бо саме цього – не засуджувати інших, а викорінювати свої гріхи – вчить нас Господь. Тому, згадуючи трагедію голодомору, ми повинні зробити все, що від нас залежить, для того, щоб подібне ніколи не повторювалося.

Голодомор 1932-33 рр. – одна з найтрагічніших сторінок в історії нашого народу, пам’ять про яку має бути збережена для майбутніх поколінь і стати фактором єднання українського народу. Подібно до вшанування пам’яті героїв і жертв ІІ Світової війни вшанування пам’яті жертв геноциду повинно стати дійсно загальнонаціональним. Тому звертаємося до керівників держави, політичних партій і громадських організацій, до всіх, кому не байдужа доля нашої держави, із закликом приділити відповідну увагу вшануванню пам’яті жертв Голодомору та розповсюдженню правдивих знань про причини та наслідки злочинних діянь більшовицького радянського керівництва, які призвели до загибелі мільйонів наших співвітчизників. Переконані, що в Україні повинен бути створений відповідний загальнонаціональний меморіальний комплекс, встановлені численні пам’ятники, в навчальних програмах обов’язково мають бути уроки пам’яті, присвячені Голодомору.

Закликаємо всіх, без розрізнення конфесій, націй і політичних поглядів, відповідно до своїх традицій вшановувати пам’ять жертв геноциду українського народу і молитися до Бога про українську державу та народ, їхній мир і процвітання.

Пам’ять про минуле повинна об’єднати нас заради кращого майбутнього.

Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ;
Верховний Архієпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал ЛЮБОМИР ГУЗАР;
Заступник Голови Конференції Римсько-Католицьких єпископів України МАРКІЯН ТРОФІМ’ЯК;
Голова Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської-п’ятидесятників МИХАЙЛО ПАНОЧКО;
Голова Ради єпископів Української Християнської Євангельської Церкви ЛЕОНІД ПАДУН;
Президент Братства незалежних церков та місій євангельських християн-баптистів України ОЛЕКСІЙ МЕЛЬНИЧУК.

Київ, 29 грудня 2003 року

Архів 2004 року
газета "Християнський Демократ"

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии