До початків християнсько-демократичного руху в Європі


Graves de communi - перша папська енцикліка ХХ століття

'ДоУ наш час багато українських партій не вельми дбають про свою ідеологічну базу, повністю покладаючись на свої фінансові можливості та адміністративні впливи. На жаль, ідеологію часто вважають другорядною для партії. Така думка в основному побутує серед лідерів новостворених політичних об’єднань. Говорячи про давніші партійні організації, варто зазначити, що їхні історичні витоки слід шукати саме в певній ідеології, яка згуртувала довкола себе однодумців. І якраз ця ідеологічність дозволила їм проіснувати навіть не одне століття. До таких ідеологій належить християнсько-демократична ідея, час виникнення якої датується останньою третиною ХІХ століття. Від початку свого існування вона привернула пильну увагу папського престолу. 18 січня 1901 року вийшла в світ перша енцикліка ХХ століття – “Graves de communi”, присвячена саме християнській демократії.

Папа Лев ХІІІ (1878-1903) дуже багато уваги приділяв соціальним проблемам суспільства. На цю тему він написав кілька енциклік, найвизначніша з яких – “Rerum novarum” – зробила справжню революцію соціальної доктрини Католицької Церкви і завдала значного удару по антихристиянському соціалістичному рухові, що, власне, активно поширювався в Європі . Як справжній добрий пастир, Лев ХІІІ застерігав вірних перед небезпеками антирелігійної та антицерковної діяльності соціалістів та лібералів, які саме виходили на перші місця у багатьох країнах Європи . Папа реагував на всі соціально-політичні зміни, які відбувалися у суспільстві, на загострення міжстанових відносин, які часто штучно перебільшувались і провокувалися ліворадикальними силами. І в цій своїй діяльності він отримував значну підтримку від вірних католиків і навіть поміркованих протестантів. У багатьох країнах Європи діяли християнські профспілкові об’єднання, створювались під патронатом Церкви кредитові товариства, спілки взаємодопомоги тощо.

У деяких державах виникли політичні об’єднання, основані на християнській суспільній доктрині. Спочатку вони мали назву християнські соціалісти, протиставляючись марксистському соціалізму. Після енцикліки “Rerum novarum” (1891) назва змінилася на християнсько-соціальний рух, а незабаром отримав поширення термін християнська демократія. Вперше його було вжито католицькими письменниками ще на початку ХІХ ст. без чіткого визначення. У 1891-1893 рр. у Бельгії та Франції виникли перші партії з такою назвою, а з 1897 р. – в Італії.

Не всі католики позитивно сприйняли новий політичний рух, деякі вбачали у ньому підступ лібералів. В Італії старокатолицькі “непримиримі” діячі, які боролися за відродження папської держави, попервах осудили християнську демократію. Але саме в цій країні вона отримала найбільшу підтримку та теоретично-ідеологічну основу. Один з її перших ідеологів-пропагандистів, Тоніоло, пояснював християнську демократію як таку форму суспільних відносин, при яких можновладці з християнських почуттів вірно підтримують владу і державу, а це приносить користь всім прошаркам суспільства. Християнсько-демократичні групи в Італії не вважали за потрібне опротестовувати факт об’єднання країни, як це робили старокатолики, а максимум уваги приділили соціальним проблемам народних мас. Також вони відрізнялись і від соціалістів своєю опорою на християнську доктрину і відсутністю демагогічної пропаганди. Свою мету християнські демократи вбачали у захисті прав знедолених і в обороні справжньої свободи особистості, дарованої їй Богом.

Папа Лев ХІІІ, який перебував під впливом старокатолицького оточення, від початків намагався вплинути на молодий католицький рух. У 1900 р. італійські християнські демократи почали випускати свою загальнодержавну газету, і це було фактичне проголошення створення всеіталійської партії. Папа відреагував на цю подію енциклікою “Graves de communi”.

З перших слів енцикліки папа звертає увагу на соціальні суперечності, які поширені в суспільстві і про які вже йшла мова в його попередніх пастирських листах. З радістю він констатує, що вони принесли відчутну користь, активізували мирянський соціальний рух. Церква дедалі частіше перебирає на себе функції соціальної опікунки. В Європі, як пише папа, виникають групи, які в одних країнах назвали себе християнські соціали, а в інших – християнські демократи, протиставляючись соціал-демократам. Лев ХІІІ констатує факт, що християнська демократія через свою новизну та з інших причин не відразу викликала довіру у пастви і кліру. Дехто вбачає у ній загрозу для монархії, дехто помилково розуміє під демократією соціалістичні ідеї, а дехто взагалі вважає, що під такою назвою криється загроза для світської і духовної влади. Тому папа хоче своєю енциклікою “Graves de communi” роз’яснити справу з християнською демократією, а також порадити, як краще зробити цей рух усебічним і корисним для держави.

Для того Святійший Отець зазначив різницю в меті соціал-демократів і християнських демократів. Перші відкидають все надлюдське і змагають до задоволення матеріальних потреб; ведуть боротьбу за народовладдя, за зрівняння всіх людей між собою і у володінні власністю, аж до скасування приватного права на власність, перетворення її на суспільну. Натомість, християнські демократи саме через першу частину своєї назви, на думку папи Лева ХІІІ, мусять спиратися на засади християнської віри і насамперед змагати до спасіння людських душ. Папа на рівень святості підіймає поняття справедливості, застерігає право на чесні форми заробітку і непорушність права приватної власності, обороняє природність суспільних станів і характер державного устрою, як даний самим Богом. Звідси випливає ясність про визначальну відмінність соціал-демократів і християнської демократії.

На думку папи, не варто зловживати назвою християнської демократії для політики, а насамперед її потрібно розуміти як доброчинну християнську роботу для народу. Божі заповіді стоять понад суспільні устрої, понад партійну боротьбу і не залежать від форми державного правління, а узгоджуються з кожною з них, якщо вона є справедлива. Лев ХІІІ вважав, що громадянину достатньо при кожному державному устрої дотримуватися заповідей, як це чинить Церква щодо різних держав.

Ще одна перевага християнської демократії виділяється в енцикліці “Graves de communi” – це її фактична понадстановість. Всі люди рівні перед Богом і між собою за своєю природою, говориться в ній, а тому щастя одним не можна приносити за рахунок обділення інших. Також християнсько-демократична ідея не відкидає, а захищає лояльність до влади, а особливо до духовної, яка випливає із християнського обов’язку . Назвавши такі головні засади свого бачення ХД-тії, римський понтифік закриває суперечку про цю нову на кінець ХІХ ст. суспільну ідею.

Щодо робітничого питання християнсько-демократична теорія, за словами папи, гарантує робітникові спроможність жити працею своїх рук і мати можливість належно виконувати свої морально-релігійні людські обов’язки, щоб досягти спасіння в небі. Згадуючи про ці обов’язки, папа наголошує на помилковості поширеного судження про виняткову тотожність соціального та економічного питання. На його думку, соціальне питання більше пов’язане із моральною стороною, релігійністю суспільства, а отже, має вирішуватись за законами моралі та згідно з нормами релігії. Ніякі матеріальні блага не зможуть принести користі, якщо людина відвернулася від Бога, – говориться в енцикліці. Тому папа наголошує на важливості участі католиків у християнських економічних товариствах. Взаємна праця для бідніших верств – головна із засад християнської демократії – це втілення у життя найбільшої заповіді любові, найкращий приклад якої подає сам Ісус Христос. Лев ХІІІ подає на цю тему чисельні приклади із Святого Письма.

Продовжуючи її далі, він захищає ідею милостині перед звинуваченнями лівих сил в образливості цієї ідеї. Щоб її чинити, говорить Святійший Отець, згідно з наукою Євангелії, то й того вона не образить, хто її дає, і того, хто її приймає, бо доводить необхідність взаємної підтримки. “Ніхто з людей не є настільки заможним, щоби нічого не потребував; ніхто не є настільки убогим, щоб не міг бути іншому в чомусь корисним; є це вже вроджене у людях, що одні одних з довірою про допомогу просять і взаємно її собі радо надають”, – каже папа Лев ХІІІ в енцикліці “Graves de communi”. Намір мирян піднести рівень життя бідніших верств повністю узгоджується з бажаннями Церкви, і, наголошується в енцикліці, як це називається – християнська робота для народу чи християнська демократія – не відіграє значної ролі, лише б наука Церкви у цій справі належно виконувалась. І через важливість даної справи необхідно, щоб християни були єдині в ідеї, бажанні та в роботі, а не менш важливим є і щоб ця робота через більшу кількість рук, в ній задіяних, помножилась і розширилась.

Особливо корисним, на думку римського архієрея, є залучити до такої християнської роботи людей поважних, яких стан, маєток, освіта роблять значимими в суспільстві. Їм не дозволяється роздумувати: чи дбати про слабших, чи ні – вони просто зобов’язані до цього. Саме із цих багатств, духовних і матеріальних, випливає їхній обов’язок перед суспільством і державою. І вони в силі зробити для суспільства те, чого слабші зробити не можуть. До цього їх змушує і особиста відповідальність перед різноманітними глобальними соціальними небезпеками, а також відповідальність перед Богом. Якраз на релігійних засадах всі об’єднані стани зможуть оберігати спокій та стабільність суспільства та державних інституцій. Актуальність такої спільної роботи очевидна, бо занадто великою та об’ємною є нужда цілих станів, а звідси і соціальний неспокій. Лев ХІІІ вказує також і на небезпеку, яку несе соціалістична пропаганда для суспільного спокою. Через таємні організації вона входить в побут людей, словом і ділом ворохобить маси, підриває авторитет Церкви і релігії, штовхає нужденних, тих, які під її впливом забули про обов’язки і тільки галасують про права, на антизаконний шлях. І обов’язком всіх свідомих громадян є стати на захист держави і релігії. А щоб не випробовувати суспільної єдності, мають бути призупинені дискусії стосовно того, що роз’єднує і взаємно ображає. Мусять пам’ятати ті, звертається папа, котрі займаються вирішенням суспільних справ, що необхідно зберегти рівновагу і спокій в суспільстві. А якщо виникає сумнів або спротив, то з користю для держави необхідно смиренно довіритись волі Церкви.

Говорячи про діяльність товариств мирян, папа радить їм без порушення своїх статутів і прав організувати певну координуючу раду, схвалену Церковною владою. Особливо в енцикліці виділяються умови успішного ведення суспільної роботи. Насамперед вона має бути щира й основуватися на братерській любові, а також необхідно остерігатись небезпечних ідей та їх носіїв, не порушувати нічиїх прав, дбати про розвиток сім’ї, шанувати господарність, привселюдно виявляти свою віру в Бога. Щодо кліру, то Святійший Отець забороняє йому занадто ангажуватись до цього руху, а краще займатися своїми прямими обов’язками, а в суспільній роботі найбільше зроблять, коли наслідуватимуть св. Франциска з Асизу.

Підсумовуючи енцикліку “Graves de communi”, папа Лев ХІІІ наголошує, що воля Церкви є остаточна у суспільних справах для всіх людей і товариств. При узгодженій і поступальній роботі всіх християн чіткіше виявиться, наскільки важливою є роль Церкви у налагодженні суспільного спокою, порядку і справжнього добробуту народу, для якої всі, багаті та бідні, є рівні, і яким вона про їх обов’язки завжди нагадує. Наприкінці папа звертає всіх до читання Святого Письма і уділяє апостольське благословення всьому кліру і всім вірним народам.

Аналізуючи даний пастирський лист папи Лева ХІІІ, варто відразу зосередитись на таких двох визначальних моментах, які дозволяють краще зрозуміти положення енцикліки: дочасний і понадчасовий моменти, погляди папи як політика і найвищого достойника Церкви. Римський понтифік Лев ХІІІ був продовжувачем свого попередника Пія ІХ у боротьбі за папську державу, зруйновану об’єднанням Італії, а отже, мав свої політичні погляди та інтереси. Розглядаючи християнсько-демократичний рух, папа розумів, що цей рух не цікавиться т.зв. “римською проблемою” і виходить за межі його впливу. З іншого боку, політичні відносини того часу нерідко були річчю неморальною і антихристиянською. Тому папа через ці дві причини намагався відсторонити християнсько-демократичні ідеї від політичної заангажованості. І це є саме дочасний політичний момент. Всі інші постулати енцикліки “Graves de communi” необхідно трактувати як науку Вселенського Архієрея, відповідно вони мають понадчасовий характер. Лев ХІІІ в “Graves de communi”, як і в інших подібних документах, конкретизує підхід Церкви до соціальних справ. Папа, посилаючись на вчення Святого Письма, а також багатовіковий досвід Церкви, чітко пов’язує їх з морально-релігійним станом суспільства, ставлячи у пряму залежність соціальну загостреність від морально-релігійного занепаду. Неабияку роль, на думку папи, в християнсько-демократичному русі відіграє також ідея братерської любові й взаємопідтримки.

Ідея християнської демократії вже давно вийшла за межі такої організації, якою її бачив папа Лев ХІІІ. Тепер це всесвітній рух, який набув значного впливу в більшості держав Європи. В новітній Україні християнсько-демократична ідея одночасно й молода, і має вже давні історичні традиції, оскільки завжди фігурувала в національній ментальності й навіть мала історичні організовані форми у вигляді Християнсько-суспільного Союзу в Галичині на початку ХХ ст. Вважаємо, що висвітлення енцикліки “Graves de communi” папи Лева ХІІІ проллє світло на морально-ідеологічні засади християнсько-демократичного руху і допоможе йому знайти своїх послідовників у нашій державі.

Тарас Антошевський

Використана література:

1. Лев ХІІІ, папа римський. Енцикліка “Graves de communi”. // Львівсько-Архієпархіальні Відомості. – Львів, 1901. – Ч. ІV.
2. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Галичині. – Львів, 1997.
3. Канделоро Дж. Католическое движение в Италии. – Москва, 1955.
4. Нагаєвський І. Історія Римських Вселенських Архієреїв. – Т. ІІІ. – Рим, 1979.

Архів 2004 року
газета "Християнський демократ"


Російськомовна версія статті: К истокам христианско-демократического движения в Европе

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии