А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

Уроки американських виборів: Християнський фактор


Архів 2005 р.

'УрокиВ Україні американські вибори-2004 висвітлювалися на подив поверхово. Більшість засобів масової інформації нав'язували нам схему: "Злий, дурний Буш проти розумного і доброго Керрі". І сьогодні немає серйозного аналізу того, що насправді відбувається в країні, де зосереджені основні політичні, фінансові, інтелектуальні та інші штабні центри сучасного світу.

Мета даної статті – окреслити тенденції, котрі визначають політику американської супердержави і, як наслідок – розвиток усього світу.

Скажи: хто твій друг?

Почати треба з простого – зі звичайної статистики. Іноді цифри свідчать багато про що. Які верстви американського суспільства підтримали Буша, а які Джона Керрі?

От ці цифри. За національністю: за Джорджа Буша проголосувало 60% білих чоловіків, а за Керрі – 90% афроамериканців і 60% іспаномовних. За віком: за Буша голосували люди у віці "від 30 до 59", а Керрі має перевагу серед вікових категорій "до 29 років" і "після 60".

Тобто Буша підтримує центральне працездатне біле чоловіче населення. Це ті люди, котрі працюють на заводах, фермах, в офісах і створюють реальне багатство Америки, складають її продуктивну силу. За кандидата від Демократичної партії голосують всі ті, хто живе за рахунок соціальних виплат від держави.

Ще одна цифра: за Буша переважно голосували люди сімейні, за Керрі – 57% неодружених людей. Крім того, за Керрі віддали свої голоси гомосексуалісти і лесбіянки.

Уже за цими сухими цифрами легко помітити різницю між Америкою республіканців і Америкою демократів. От як описував цю різницю російський журналіст, який спеціалізується на США, ще після виборів 2000 року:

"Буш-син – це представник традиційної Америки. На ніч читає Біблію, щонеділі ходить до церкви, до того ж ходить щиро і не тільки в період виборчих кампаній. Займається доброчинністю, причому у величезних масштабах і своїм, а не державним коштом. Торік вони з дружиною переказали інвалідам чверть мільйона доларів з особистих доходів. Бореться проти абортів, і не тому, що так веліла республіканська партія, а тому, що, прочитавши Біблію, він свято вірить у те, що аборт є убивством людського творіння, долею якого може розпоряджатися лише Бог і ніхто інший.

У цій Америці побожність настільки сильна, що часом доходить до святенництва. У цій Америці не замикають автомобілі, не питають документів (ще на самому початку 90-х навіть на внутрішніх авіарейсах люди літали взагалі без будь-яких документів, виписуючи квиток на будь-яке прізвище), вірять банківським чекам, ведуть з покоління в покоління чисті й чесні кредитні історії, щиро допомагають бідним. У цій країні розлучення, як і раніше, вважається не надто праведною поведінкою. Буш-молодший – насамперед син цієї Америки". Джон Керрі – улюбленець зовсім іншої Америки. Його люблять усі ті, хто любить соціальні допомоги й "халяву" на кшталт талонів на харчування, квот за національним принципом для тих, хто на рівних умовах претендувати на ті самі позиції ніколи не зможе. Керрі, як і Клінтона, також люблять гомосексуалісти. За нього голосували ті, хто почав грубіянити (точнісінько як у "совку") покупцям у крамницях, чого раніше і в кошмарному сні не бувало. Хто в "Макдоналдсі" може обслуговувати клієнтів хвилин так 20. Хто, помітивши на задньому сидінні вашого автомобіля якусь річ, неодмінно розіб'є скло і цю річ поцупить. Масово така поведінка поки що характерна тільки для Нью-Йорка і центральних районів деяких великих міст Америки. Але саме в цих містах за демократів голосує 60-70% виборців.

Америка і релігія

Якщо вважати релігію в Америці чимось ігровим і зовнішнім, то ми ніколи не зрозуміємо сутності американського суспільства.
Америка – це не лише кока-кола. Це насамперед цивілізація, заснована на Біблії і просякнута цінностями християнського фундаменталізму. Така Америка двічі приходила до влади наприкінці XX століття: спочатку в особі Джиммі Картера, а потім в особі Джорджа Буша-молодшого.

Дослідження показали, що євангелісти фундаменталістського напрямку – провідна сила в житті США. Їхнє число вже в 70-і роки XX століття сягнуло 40-50 мільйонів.

Сам термін "фундаменталісти" виник у 1920-1925 роках у США. Цією назвою творці руху хотіли підкреслити, що вони прагнуть того, щоб Біблія стала фундаментом особистого і громадського життя. У політиці вони борються проти легалізації абортів, проти гомосексуалізму й одностатевих шлюбів, пропагують могутню армію, патріотизм і свободу підприємництва.

Існує цілий "біблійний пояс" – території, де фундаменталізм, дотримання норм християнської моралі, має переважний вплив на всю культурну й освітню політику цілих штатів.

Щонеділі, навіть у ліберальному Нью-Йорку, юрби людей ідуть до церкви. Для них це не тільки засіб спілкування із Всевишнім, але й пошук вирішення соціальних та інших проблем. У книзі "Буш у війні" йдеться про випадок, коли президент зненацька перериває засідання Ради Безпеки, щоб помолиться і попросити поради в Бога. Усе це абсолютно щиро з його боку і викликає розуміння в оточення.

При цьому в США останнім президентом, який заявив: "Ми християнська країна!", був Гаррі Трумен, і було це 1947 року. Відтоді жоден президент не заявляв нічого подібного, щоб не скривдити тих громадян своєї країни, які не є християнами. Американська свобода йде від Бога. Тому в Америці ніколи не буде закрито жодної мусульманської мечеті.

Вельми важливе значення для християн Америки має досвід Німеччини, яка під час Другої світової війни стала варварською. Але ж саме Німеччина була колискою євангелізму. Ідеї нацистів змогли так швидко зруйнувати мораль німецького народу, бо німців давно, ще з часів Гегеля, захопили ідеї модерністів і лібералів.

Модерністи ставлять під сумнів категорії гріха, пекла, вічного життя. Вони бачать у Євангелії усього лише моральне вчення, а Одкровення Царства Божого – просто як гуманну практику в цьому світі. Цьому протистоять християни-фундаменталісти, для яких Біблія – це абсолютна істина, за якою слід звіряти всю практику суспільного і політичного життя.

На президентських виборах 2004 р. розрив між традиційною Америкою і ліберальною елітою, яка відірвалася від народу, став очевидним.

Голівуд проти Америки, Америка проти Голівуда

2004 р. Буша цькували повсюди. З нього та його оточення потішалася вся ліберальна Америка. По всьому світі прокотився фільм, який висміює Буша, "9.11 Fahrenheit". При цьому нікому з прихильників Керрі чомусь не спадало на думку, що Америка – це вельми релігійна і патріотична країна. І що середній американець не може одержувати насолоду від того, що фільм, котрий висміює їхнього президента, нагороджують головною премією європейського кінофестивалю в Каннах.

Ніщо не повинно було викликати велику ненависть простого американця, як продукти голлівудського виробництва за останні роки: Голівуд сказився від пихи і презирства до цінностей і поглядів жителів своєї країни. Голівуд перетворився на одну велику "партію війни" із традиційною Америкою. Перелічімо найбільш значимі й дорогі шедеври "воюючого Голівуда" останніх років:

"Чикаго" (реж. Р. Маршалл), премійований численними "Оскарами" у 2003 р. фільм-мюзикл із Ричардом Гіром, Кетрін Зета-Джонс і Рене Зеллвегер. Основна мораль цієї стрічки – чудовій еліті можна і потрібно робити все, що їй заманеться. Страждати приречені прості, дурні людці на кшталт ошуканого чоловіка головної героїні Роксі.

"Годинник" (реж. Ст. Делдрі). Основна думка – легалізація одностатевої любові.

"Убити Білла" (реж. Кв. Тарантіно). Підтекст той самий, що й у "Чикаго". Заради досягнення власної величі еліті дозволено приносити в жертву простих, тупуватих американців глибинки (розстріл бандою Білла парафіян у церкві до кінця другої частини картини виявляється необхідним і логічним актом).

І от питання: як мав реагувати на цю неприховану ненависть до себе той простий американець, обманювати і нехтувати якого закликали інших ліберальних "суперлюдей" герої "Чикаго" і "Вбити Білла"? Він, зрозуміло, мусив за допомогою єдиної зброї, яка у нього була – виборчого бюлетеня – відбити наступ ліберальних варварів на "сяючий Град на пагорбі". Саме це він зробив, віддавши свій голос за Джорджа Буша.

Біблія як політичний посібник

Американська політика просякнута релігійним духом. Саме в християнстві часто-густо слід шукати мотивів тих чи тих дій адміністрації США.

Ще з часів Рональда Рейгана було відомо, що підтримка Америкою Ізраїлю в близькосхідному конфлікті пояснюється не тільки прагматичними інтересами. Орієнтація на союз з Ізраїлем не була б настільки сильна в США, якби її не підтримали представники білої протестантської більшості.

Лідери цієї більшості, євангелічні проповідники Джеррі Фолвел і Пет Робертсон, люди вкрай консервативних поглядів - є, однак, найбільш відданими соратниками правих ізраїльських політиків у їхній боротьбі за відтворення держави Ізраїль з тими кордонами, в межах яких воно існувало в епоху біблійних царів Давида і Соломона.

Чим же пояснюється підтримка американськими фундаменталістами політики Ізраїлю? Менше за все симпатією до євреїв. Навпаки, фундаменталісти переконані, що євреї були заслужено покарані за неприйняття Месії. Однак, на їхню думку, це в жодному разі не означає, що обіцянку Господа Ізраїлеві, дану в Старому Завіті, про володіння Обітованою землею тим самим було порушено, що древній договір Бога з народом Ізраїлю виявився розірваним із настанням Нового Завіту і виникненням християнської церкви. Усе, що сказано в книгах біблійних пророків про Ізраїль, повинно збутися до кінця часів. Тому, щоб наблизити Друге Пришестя Христове, треба посприяти відтворенню ізраїльської держави і його перемозі над супротивниками. Американські християни, відповідно до слова Біблії, на практиці роблять усе, щоб Христос прийшов якомога швидше. Це вчення, одне з самих впливових в США, називається диспенсаціолізм – від латинського слова "dіspensatіo" – "Божий промисел".

Звісно, політику США визначає не тільки релігія, але її вплив – безсумнівний. Події в Іраку, саме в їх ідеальній, а не суто економічній частині, були посланням, в якому був поряд з іншим і важливий релігійний компонент – його треба було зуміти прочитати і зробити правильні висновки.

Занепад Заходу?

Занепад західної цивілізації – це занепад сучасного атеїстичного суспільства, який виявляється в тому, що суспільство саме себе знищує (дозвіл абортів, відкрита роздача шприців і наркотиків наркоманам у Голландії, узаконення шлюбів гомосексуалістів, заборона дітям носити хрестики в школі у Франції тощо). Занепад Заходу – це і вилучення з Конституції Європи згадки про християнську спадщину західного континенту, про історичний фундамент, без якого Європа ніколи і не стала б Європою.

Політологи стверджують: сучасній Європі, яка має могутній економічний і людський потенціал, ніколи не стати провідною світовою силою без усвідомлення власної світової місії. Потрібна ідеологія, яка б надихала і мобілізувала європейців. Так само, як розуміння американцями місії Сполучених Штатів дає їм енергетичний заряд, який зробив Америку єдиною наддержавою сучасного світу.
Як відзначає Збігнєв Бжезинський: "Справа об'єднання Європи дедалі більше підтримується бюрократичною енергією, породжуваною великим організаційним апаратом, що його створив Європейський Союз. Ідея об'єднання все ще має значну народну підтримку, але її популярність меншає; у цій ідеї бракує ентузіазму і розуміння важливості мети... Європейське об'єднання дедалі більше стає процесом, а не метою... процес об'єднання Європи може зупинитися і поступово навіть піти назад".

У більшості європейців і їхніх політичних лідерів бракує розуміння надзавдань, які постають перед європейською цивілізацією, і готовності жертвувати миттєвими вигодами заради великої мети. Треба пам'ятати, що розширення Євросоюзу і НАТО, включення до їхнього складу країн Східної Європи свого часу відбулося багато в чому тільки завдяки принциповій позиції США. Активне партнерство зі США дозволяє нашій сусідці Польщі бути не просто другосортним членом Євросоюзу, але й претендувати на активну роль на континенті.

Україна, яка заявила про своє прагнення стати членом Євросоюзу, повинна внести в нього новий християнський імпульс, стати ініціатором християнського відродження старого континенту. Можливо, саме в цьому наша історична місія.

За матеріалами закордонної преси
підготував Олексій Сьомін


Архів 2005 року
Газета "Християнський Демократ"

0 коментарів

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии